ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2016Справа №910/11911/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 16031,81 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Гіда О. С. - представник, довіреність б/н від 11.09.2015;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 16 031,81 грн., з яких 11 762,33 грн. - основний борг, 2109,43 грн. - пеня, 1479,11 грн. - 30 % річних, 680,94 грн. - інфляційні втрати, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №86888 про надання послуг з організації та перевезення відправлень від 30.09.2015р. в частині своєчасної плати за отримані послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/11911/16 та призначено до розгляду на 20.07.2016.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.07.2016 розгляд справи відкладено на 17.08.2016

У судові засідання 20.07.2016 та 17.08.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Відповідач особисто або його уповноважений представник у судові засідання 20.07.2016 та 17.08.2016 не з'явився.

Копії ухвал суду від 02.07.2016 та 20.07.2016 які направлялись відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 02232, м. Київ. АДРЕСА_1, та яка відповідає місцезнаходженню відповідача відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.07.2016, на час проведення судових засідань 20.07.16 та 17.08.2016 повернулись на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 17.08.2016 через службу діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання б/н від 16.08.16 р. про долучення доуцментів до матеріалів справи, а саме: копії листа позивача на підтвердження обставин відсутності спору між тими сторонами про той же предмет, з тих же підстав та рішення такого спору; копії витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ «Нова Пошта»; докази направлення відповідачу рахунків-фактур та актів здачі приймання робіт; копії протоколу загальних зборів ТОВ «Нова пошта» та статуту ТОВ «Нова Пошта»; письмових пояснень б/н про відсутність інших, крім зазначених у позові, правовідносин з відповідачем та відсутність додаткових угод до договору №86888 від 30.09.2015р. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Крім того, у судовому засіданні 17.08.2016 представником позивача подано клопотання про залучення до матеріалів справи довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у м. Києві на підтвердження зарахування до Державного бюджету України судового збору у сумі 1378,00 грн. та Тарифів на відправлення Документів ТОВ «Нова Пошта». Документи судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 17.08.2016 р. позивачем суду не надано.

Документи, витребувані ухвалами Господарського суду міста Києва від 02.07.2016 та 20.07.2016, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки відповідача та/або його уповноваженого представника в судові засідання 20.07.16р. та 17.08.16 р. суд не повідомлено.

Відповідно до пункту 2.3. постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно пункту 3.9.2. постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка відповідача особисто або його представника в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, зважаючи на наявні клопотання представника відповідача, беручи до уваги, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді стороною не заявлено.

В судовому засіданні 17.08.2016 уповноважений представник позивач підтримали заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві, відповіли на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (Експедитор за договором, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Замовник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір №86888 про надання послуг перевезення відправлень від 30.09.2015 р. (далі - Договір), згідно п. 2.1 якого експедитор зобов'язується за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення відправлення, а замовник зобов'язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором.

Розділами 2 - 9 Договору сторони узгодили, зокрема, предмет договору, права та обов'язки сторін, вартість послуг та порядок розрахунків, відповідальність сторін, обставини форс-мажору, порядок вирішення спорів тощо.

Згідно п. 8.1 Договору цей Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє протягом 1 (одного) року з дати підписання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та засвідчений печатками виконавця та замовника.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім цього, відповідно до ст. 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до частини 3 ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Згідно з абзацом 1 ст. 9 зазначеного Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

У відповідності до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами п.п.2.1, 3.1 Договору експедитор надає замовнику послуги на умовах цього договору та згідно з умовами, затвердженими експедитором. Зокрема, експедитор зобов'язаний в залежності від типу замовленої послуги організувати приймання відправлення для надання послуг за адресою, вказаною замовником або через мережу відділень експедитора; забезпечити збереження відправлення з моменту його приймання для надання послуг до моменту його видачі одержувачу за умови дотримання замовником положень цього договору та умов.

При цьому як зазначено в п. 2.6 Договору шляхом підписання цього договору замовник підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами, чинними на момент укладення договору та розмішеними на офіційному сайті експедитора novaposhta.ua, і зобов'язується їх виконувати.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про транзит вантажів», який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Зокрема, згідно п. 2.5 Договору підтвердженням факту прийняття експедитором відправлення для надання послуг, визначених договором, оформляється експрес-накладною, у якій зазначаються: тип послуги, інформація про відправника, інформація про одержувача, вага відправлення, оголошена цінність відправлення, опис вмісту відправлення, платник послуг, форма розрахунку, розрахункові строки доставки відправлення, інформація про додаткові послуги/сервіси, вартість послуг експедитора.

Відповідно до п. 5.2 договору експедитор складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає замовнику підписані та скріплені печаткою акти наданих послуг у двох примірниках для підписання замовником.

Замовник, згідно з п. 5.3 Договору, упродовж 2 робочих днів дати отримання актів наданих послуг від експедитора підписує надані експедитором 2 примірники актів наданих послуг та повертає експедитору 1 примірник підписаного акту або у той самий строк надає експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Непідписання замовником актів упродовж 2 робочих днів з дати отримання актів від експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання замовником повного виконання експедитором своїх зобов'язань за договором. У такому разі вважається, що акти погоджено, послуги експедитора надано у повному обсязі та відповідно до умов договору, претензії замовника відсутні й замовник зобов'язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманим рахунком та актами наданих послуг.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачем на виконання умов зазначеного правочину було надано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 послуги з організації перевезень відправлень на загальну суму 11762,33 грн., на підтвердження чого ТОВ «Нова Пошта» надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме, № НП/2-0346592 від 20.11.15 р. на суму 6648,00 грн., № НП/2-0332622 від 10.11.15 р. на суму 482,17 грн., № НП/2-0349608 від 30.11.15 р. на суму 4311,71 грн., № НП/2-0362171 від 10.12.15 р. на суму 214,45 грн., № НП/2-0422048 від 20.12.15 р. на суму 106,00 грн. Копії зазначених документів долучені до матеріалів справи.

Зазначені акти № НП/2-0346592 від 20.11.15 р. на суму 6648,00 грн., № НП/2-0332622 від 10.11.15 р. на суму 482,17 грн., № НП/2-0349608 від 30.11.15 р. на суму 4311,71 грн., які підписані сторонами за відсутності претензій одна до одної, містять підписи замовника та експедитора та засвідчені печатками сторін.

Як вбачається із даних актів та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг експедирування відсутні.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, що частина з наданих позивачем на підтвердження позовних вимог актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), а саме акти № НП/2-0362171 від 10.12.15 р. на суму 214,45 грн. та № НП/2-0422048 від 20.12.15 р. на суму 106,00 грн. на відміну від решти не містять підпису замовника - ФОП ОСОБА_1 та підписані тільки з боку виконавця - експедитора.

Суд зазначає, відповідно до ч.1 ст. 9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У свою чергу, обов'язок прийняти надані послуги, а у випадку виявлення недоліків або незгоди з їх змістом заявити про них (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг) Договором покладений саме на замовника.

Як свідчать матеріали справи, позивачем у відповідності до умов п. 5.2 Договору вищезазначені односторонньо підписані акти надсилались на адресу відповідача, вказану в якості місця проживання останнього за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, для підписання останнім, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідного фіскального чеку № 6188 від 22.03.16 р. та опису вкладення в цінний лист, датованого 22.03.16 р.

Тобто, позивачем обраний належний спосіб направлення актів відповідачу, а саме цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача: 02232, АДРЕСА_1.

Згідно інформації з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 0103038220490, вказане відправлення 20.05.16р. вручене ОПЗ «Київ 131» за довіреністю адресату.

Таким чином, за висновками суду, обов'язок позивача щодо пред'явлення актів наданих послуг відповідачеві виконано ТОВ «Нова Пошта» належним чином.

В свою чергу обов'язок замовника зі своєчасного підписання наданих експедитором актів наданих послуг для засвідчення факту належного виконання послуг експедитором за Договором визначено умовами п.3.3.7 Договору.

При цьому, як встановлено судом, жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) № НП/2-0362171 від 10.12.15 р., № НП/2-0422048 від 20.12.15 р., а також будь-яких зауважень щодо допущених експедитором недоліків у наданих послугах матеріали справи не містять.

Тобто, з огляду на умови п. 5.3 Договору, суд вважає вказані підписані в односторонньому порядку ТОВ «Нова Пошта» акти такими, що погоджені замовником, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених Договором послуг з організації перевезення відправлень, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов'язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг.

Факт надання послуг за вказаними актами згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Доказів наявності претензій щодо обсягу, змісту та вартості наданих послуг з перевезення, зазначених у вказаних актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), а також щодо факту отримання відповідачем всіх необхідних для оплати документів, які передбачено Договором, ФОП ОСОБА_1 суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи чинного законодавства та умови Договору, зокрема, п.3.3.8 щодо здійснення оплати послуг експедитора за надані послуги згідно з чинними тарифами своєчасно та в повному обсязі, оскільки надані позивачем актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) розцінюються судом в якості належних та допустимих доказів надання виконавцем послуг перевезення відправлень, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання експедиційних послуг з перевезення відправлення, обумовлених Договором, в обсягах, зазначених в Актах, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч 8, 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно з абзацом 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

За умовами п. 5.1 Договору загальна ціна цього договору складається із вартості послуг. Наданих експедитором протягом строку дії договору. Оплата вартості наданих експедитором послуг відбувається за чинним тарифами експедитора шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100% вартості наданих послуг упродовж 2 банківських днів після виконання замовлення на підставі актів наданих послуг експедитора та рахунку-фактури.

Окрім того, в матеріалах справ містяться виставлені позивачем відповідачу у період листопад 2015р. - грудень 2015р. рахунки на оплату наданих послуг на загальну суму 11762,33 грн., а саме: №№ НП/2-0346592 від 20.11.15 р., НП/2-03621171 від 10.12.15 р., НП/2-0349608 від 30.11.15 р., НП/2-0332622 від 10.11.15, НП/2-0422048 від 20.12.15.

Доказів опротестування виставлених позивачем вищезазначених рахунків на оплату наданих позивачем послуг суду не надано.

Поряд із цим суд зазначає, що відповідно до умов спірного договору його предметом є надання відповідачу послуг з організації перевезення відправлень, а також комплексу інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення відправлення, який кореспондується з обов'язком останнього здійснити відповідну оплату.

Виходячи з приписів ч.1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якої господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, за висновками суду документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг з організації відправлень за Договором, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з оплати наданих послуг є акт здачі - прийняття робіт (надання послуг), який сторонами належним чином оформлений та підписаний без зауважень.

Проте суд наголошує, що саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, які засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість наданих послуг. При цьому рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Отже, акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Суд звертає увагу сторін, що Цивільним кодексом, а саме ч. 1 ст. 212 зазначено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Разом з тим, ч.1 ст. 613 передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Враховуючи вищезазначені умови Договору щодо встановлення строку оплати та приписи чинного законодавства обов'язок відповідача оплатити надані послуги пов'язаний із фактом прийняття самих послуг, а не рахунку - фактури на їх оплату, який в свою чергу містить інформацію щодо найменування, кількості, ціни, загальної вартості наданих послуг та банківські реквізити виконавця, відомості про які відомі відповідачу згідно спірного Договору та акту здачі - приймання робіт (надання послуг).

Тобто, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплати наданих послуг з організації перевезення відправлень.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29.09.09 р. у справі № 3-3902-к09.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що реквізити позивача вказані у Договорі та актах здачі - прийняття робіт (надання послуг), а отже відповідач був обізнаний із реквізитами, за якими йому слід було перераховувати кошти на оплату наданих за актами послуг.

Доказів зміни зазначених платіжних реквізитів станом на час проведення судового засідання 17.08.16 р. сторонами суду не надано.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач був зобов'язаний виконати свій обов'язок за спірним Договором та вчинити відповідні дії для здійснення оплати за надані позивачем послуги навіть за відсутності відповідного рахунку-фактури, враховуючи, що сам факт надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" послуг з організації перевезення відправлень відповідачем не заперечувався.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ТОВ «Нова пошта» послуги з організації перевезень на суму 11762,33 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 Господарського процесуального кодексу України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №86888 про надання послуг з організації перевезення відправлень від 30.09.2015 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання або під час виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг з організації перевезення відправлень, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих послуг відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 11762,33 грн. за надані послуги підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.3.1 Договору за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих послуг замовник сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 30% річних від суми заборгованості. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань є більшим, ніж це передбачено ч.6 ст. 232 ГКУ, і становить 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 2109,43 грн. за період з 22.12.2015 р. по 23.05.2016 р., 30 процентів річних, передбачених Договором, в сумі 1479,11 грн. за період з 22.12.2015 р. по 23.05.2016 р. та інфляційні нарахування в сумі 680,94 грн. за період 22.12.2015 р. по 23.05.2016., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Суд зазначає, що приписи ст. 253 Цивільного кодексу України закріплюють правило визначення початкового моменту перебігу строку, згідно з яким перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок.

При цьому, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку (ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України).

В свою чергу як встановлено судом за результатами розгляду поданої позивачем позовної заяви та доданих до неї розрахунків, позивачем невірно визначено дату початку прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з організації перевезення відправлення як 22.12.15 р. (зважаючи на дату акту № НП/2-0422048 від 20.12.15 р.), тоді як враховуючи, що 22.12.15 р. є граничним строком оплати за умовами п.5.1 Договору, початком періоду нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції має бути 23.12.15р.

За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, що перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного судом періоду розмір пені та втрат від інфляції становить 2103,23 грн. та 606,81 грн. відповідно, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині пені та інфляційних нарахувань підлягають стягненню в сумі, нарахованій судом, а саме 2103,23 грн. пені та 606,81 грн. втрат від інфляції.

Розмір відсотків річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору в межах визначеного судом періоду становить 1479,15 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині відсотків річних, тому позовні вимоги в частині стягнення 30 відсотків річних за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 1479,11 грн.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02232, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (36039, м. Полтава, вул. Європейська, 57, код 31316718) 11762,33 грн. основного боргу, 2103,23 грн. пені, 1479,11 грн. процентів річних, 606,81 грн. інфляційних нарахувань та 1371,10 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 07 вересня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон