Провадження № 2-а/304/23/2016

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2016 року

. Перечин

Перечинський

районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Амаровича В. П.,

при секретарі – Гавій Л.В.,

з участю представників відповідача – ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання дій щодо відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання протиправними та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України у місті Ужгороді Закарпатської області у призначенні йому як судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання, скасувати рішення комісії управління Пенсійного фонду України у місті Ужгороді Закарпатської області № 15 від 17 березня 2016 року, викладене у вкладці № 24 до протоколу, про відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання та зобов’язати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати йому як судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, на підставі та в порядку, регламентованому Законом України «Про судоустрій та статус суддів», починаючи з 23 лютого 2016 року. Свої позовні вимоги мотивує тим, що Указом Президента України № 1201/97 від 27 жовтня 1997 року його призначено на посаду судді Мукачівського міського суду Закарпатської області строком на п’ять років та в подальшому на підставі Указу Президента України №1228/2000 від 14 листопада 2000 року переведено на роботу на посаду судді Ужгородського міського суду Закарпатської області в межах п’ятирічного строку. На підставі Постанови Верховної Ради України №629-ІV від 06 березня 2003 року обрано на посаду судді Ужгородського міського суду безстроково, а згідно Указу Президента України №358/2004 від 23 березня 2004 року переведено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду. 23 березня 2015 року ним подано заяву до Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді у зв’язку з відставкою відповідно до ст. 126 Конституції України та згідно з ст. 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, подану ним заяву Вищою радою юстиції всупереч положенням ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в чинній на момент звернення редакції, було розглянуто тільки 05 листопада 2015 року та прийнято рішення №854/0/15-15 від 05 листопада 2015 року внести подання до Верховної Ради України про його звільнення з посади судді Ужгородського міськрайонного суду у зв’язку з поданням заяви про відставку. Вищою радою юстиції констатовано, що суддя має достатній для відставки стаж роботи, встановлений ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 29 березня 2015 року. у порушення положень Конституції України та Закону України «Про регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року, Верховною Радою питання про розгляд подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів розглянуто з порушенням розумних строків тільки 04 лютого 2016 року на пленарному засіданні, за результатами чого винесено постанову №996-VІІІ від 04 лютого 2016 року «Про звільнення суддів». На підставі вказаного, тривалий розгляд поданої ним заяви про звільнення з посади судді зумовлений протиправною бездіяльністю уповноважених органів державної влади – Вищої ради юстиції та Верховної Ради України. Так, в порушення ст. 109 Закону Вища рада юстиції не протягом одного місяця, а майже через вісім місяців, тобто 05 листопада 2015 року, внесла до Верховної Ради України подання про звільнення його з посади судді у зв’язку з поданням заяви про відставку. У подальшому Верховна Рада України, яка в порушення п. 4 ч. 4 ст. 20 Регламенту Верховної Ради України позачергового не розглянула подання Вищої ради юстиції про його звільнення, вирішила таке лише 04 лютого 2016 року. 08 лютого 2016 року копія постанови Верховної Ради України надійшла до Державної судової адміністрації Закарпатської області і наказом голови суду №35/02-06 від 22 лютого 2016 року він був відрахований з штату суду. В подальшому після прийняття рішення про звільнення та відрахування з штату суду, головою суду 03 березня 2016 року за вих. №01-14/23/2016 року на адресу управління Пенсійного фонду України у місті Ужгород Закарпатської області, згідно з порядком подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1, надіслано подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3 та документи, необхідні для призначення щомісячного довічного утримання, зокрема:довідку про заробітну плату, розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. За результатами розгляду подання та наданих документів комісією управління Пенсійного фонду України у місті Ужгород Закарпатської області 17 березня 2016 року прийнято рішення №24, на підставі якого йому відмовлено в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року у зв’язку з скасуванням норми пенсійного забезпечення особам, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначається відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зазначені дії відповідача щодо відмови в призначенні йому довічного грошового утримання як судді у відставці вважає протиправними, оскільки тривалий період, протягом якого не вирішувалось питання про його звільнення з посади судді у відставку не залежав від його волі, відтак не повинен впливати на вирішення питання про призначення, нарахування й виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за законодавством, чинним на час реалізації ним права на призначення й виплату щомісячного грошового утримання, та в подальшому при звільненні з посади у відставку. Також зазначив, що право на відставку та на щомісячне грошове утримання суддів він набув ще в 2007 році. Таким чином, у нього наявне право на утримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі залежно від стажу роботи на час звернення з відповідною заявою, що становить 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, оскільки статус судді у відставці включає в себе й право на основні елементи соціального захисту. Оскільки право на вказаний розмір грошового утримання він набув ще до внесення відповідних змін у законодавстві, зокрема, до прийняття положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213, а також до набуття чинності Законами України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (чинний з 01 жовтня 2011 року), «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (чинний з 01 квітня 2014 року) та «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (чинний з 01 січня 2015 року), тому просить позов задовольнити.

У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з’явився, однак у поданій ним заяві просить розгляд справи провести без його участі.

Представники відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні просили у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки такі не відповідають вимогам законодавства України у галузі пенсійного забезпечення. Так, відповідно до п. 1 ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Згідно ч. 5 ст. 141 цього Закону пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці тимчасово у період роботи з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, Законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру». З 1 січня 2017 року виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про статус народного депутата України», припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того повідомили, щиро позивач ОСОБА_3 станом на сьогоднішній день не досяг пенсійного віку та не набув права на призначення йому пенсії згідно ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням Ради юстиції України від 05 листопада 2015 року №854/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у зв’язку з поданням заяви про відставку» вирішено внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у зв’язку з поданням заяви про відставку. Також з вищевказаного рішення вбачається, що ОСОБА_3 з листопада 1997 року до грудня 2000 року працював суддею Мукачівського міського суду Закарпатської області, з грудня 2000 року до березня 2004 року – суддею Ужгородського міського суду Закарпатської області, з березня 2004 року – суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Верховною Радою України 06 березня 2003 року обраний суддею безстроково. 26 березня 2015 року до Вищої ради юстиції надійшла заява ОСОБА_3 від 23 березня 2015 року про відставку. Суддя має достатній для відставки стаж, встановлений чинним законодавством, оскільки відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07 липня 2010 року № 2453-VІ та пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», крім стажу роботи на посаді судді, ОСОБА_3 до стажу, який надає право на відставку, підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою в Харківському юридичному інституті імені ОСОБА_4 та календарний період проходження строкової військової служби (а. с. 18-19).

Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 04 лютого 2016 року №996-VІІІ у зв’язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Ференца Андрія Миколайовича (а. с. 15-17).

Також встановлено, що на підставі вказаної постанови наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 лютого 2016 року №35/02-06 «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_3М.» відраховано зі штату цього суду суддю Ференца А.М. днем 22 лютого 2016 року у зв’язку з поданням заяви про відставку.

У подальшому головою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на підставі заяви про призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці від 02 березня 2016 року, згідно ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п.п. 3.1, 3.2 Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1 надіслано відповідачу поданням про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_3, у якого стаж роботи, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 29 років (а. с. 21, 22-27).

Однак, відповідачем було відмовлено ОСОБА_3 у переході пенсії по інвалідності на довічне грошове утримання судді у відставці по заяві від 02 березня 2016 року, оскільки з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне грошове довічне утримання призначалось відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (а. с. 28, 29).

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI), Постановою правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України» від 25 січня 2008 року № 3-1 (далі – Порядок № 3-1) та іншими законодавчими та нормативно - правовими актами.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально - побутове забезпечення, в тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким було запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів.

З 01 жовтня 2011 року вступили в дію зміни до статті 138 вищезазначеного Закону, які внесені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», згідно з якими довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді. В частині п'ятій цієї статті зазначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте, Конституційний Суд України рішенням від 03 червня 2013 року частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними ).

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03 червня 2013 року відновлено дію частини третьої та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

В рішенні від 03 червня 2013 року Конституційний Суд України вказав на те, що Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» змінено визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного утримання суддів, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів. Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/20008, згідно з якими «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя».

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначив, що з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання».

У постановах від 17 березня 2015 року (справа № 21-371а14, №21-429а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-472а15) Верховний Суд України зробив аналогічний правовий висновок щодо обмеження грошового утримання судді зазначивши, що оскільки за змістом пункту 4 рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, законів, визнаних неконституційними, то право на одержання довічного грошового утримання без обмеження розміру такого виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Також з цього дня, тобто з 03 червня 2013 року виникає право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-V111 від 02 березня 2015 року внесено зміни до статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12 лютого 2015 року № 191-V111, згідно з якими частина 3 цієї статті передбачає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 02 березня 2015 року, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Змінами, вказаними вище до статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 12 лютого 2015 року встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, ніж це було передбачено законодавством до внесення таких змін і існувало на час набуття позивачем права на відставку та призначення йому довічного грошового утримання в максимальному розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого судді, а приписами пункту 5 Прикінцевих положень Закону №213-V111 від 02 березня 2015 року фактично скасовано конституційно закріплений інститут відставки судді.

У постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 03 липня 2015 року порушено питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-V1 «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-V111 «Про забезпечення права на справедливий суд» у взаємозв'язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу I, пункту 5 розділу III Закону України від 2 березня 2015 року № 213-V111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

В конституційному поданні Пленум Верховного Суду України зазначив, що ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення. Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчать про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Із наведеного випливає, що Закон України від 02 березня 2015 року № 213-V111 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не може суперечити Рішенню Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Відповідно до пункту 8 частини 4 статті 47 Закону № 2453-V1 незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (ч.6 ст. 47).

Згідно з пунктом 7 Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Частиною 6 статті 111 Закону № 2453-VI визначено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Відповідно до частини 3 статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07 липня 2010 року щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Крім того, з прийняттям Закону № 213-VIII від 02 березня 2015 року та у зв'язку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення статті 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 12 лютого 2015 року, частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.

Суд звертає увагу на те, що 08 червня 2016 року, Конституційним Судом України було прийняте Рішення № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Даним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частини третьої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII;

- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII;

- пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 01 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII та положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Керуючись частиною другою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:

- частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: «Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання»;

- абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: «Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку»;

- не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 01 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, доводи відповідача про скасування (згідно пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213) норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд вважає необґрунтованими і безпідставними.

Крім цього, суд вважає, що у вказаному спорі також слід виходити з того, що матеріальні та соціальні гарантії судді у відставці, встановлені на день виникнення у нього права на відставку, не можуть скасовуватись ані новими законами, ані внесенням змін до чинних законів та пов'язуватись із нестабільністю законодавства, що регулює правовідносини із вказаного питання. Слід також зазначити, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), а в момент виникнення права на її призначення.

Відповідно до п. 1.2 Порядку №3-1 щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв’язку з поданням заяви про відставку.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що наявні всі підстави для задоволення позову ОСОБА_3 у повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 22, 92, 126 Конституції України, Законами України «Про судоустрій та статус суддів» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», Постановою правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України» від 25 січня 2008 року № 3-1, ст. ст. 1, 2, 3, 17, 18, 70, 71, 86, 159-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Ужгородського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання дій щодо відмови у призначенні щомісячного довічного грошового утримання протиправними та зобов’язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати відмову управління Пенсійного фонду України у місті Ужгороді Закарпатської області у призначенні ОСОБА_3 як судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання – протиправною.

Скасувати рішення комісії управління Пенсійного фонду України у місті Ужгороді Закарпатської області № 15 від 17 березня 2016 року, викладене у вкладці № 24 до протоколу, про відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання.

Зобов’язати Ужгородське об’єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_3 як судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 23 лютого 2016 року.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

ОСОБА_5