П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Прокопенка О.Б.,

суддів:

Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_9,

представників:

позивача - ОСОБА_10,

відповідача - Белінської О.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА _9 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВРЮ від 5 листопада 2015 року № 819/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_9 з посади за порушення присяги» (далі - Спірне рішення, ВРУ відповідно).

На обґрунтування позову ОСОБА_9 зазначила, що Спірне рішення є протиправним, не відповідає вимогам чинного законодавства України та міжнародним стандартам щодо незалежності суддів.

Суд установив, що Указом Президента України від 20 листопада 2003 року № 1286/2003 «Про призначення суддів» відповідно до статті 127 та частини першої статті 128 Конституції України, зокрема, ОСОБА_9 призначена на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва в межах п'ятирічного строку.

Постановою ВРУ від 22 жовтня 2009 року № 1683-VІ «Про обрання суддів» відповідно до пункту 27 частини першої статті 85, частини першої статті 128 Конституції України, зокрема, ОСОБА_9 обрано суддею Святошинського районного суду міста Києва безстроково.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року ОСОБА_9, за участю прокурора Курьята С.В., захисника ОСОБА_12, підозрюваного ОСОБА_13, було розглянуто і задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу Святошинського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві Єльцова А.В. (далі - старший слідчий), погоджене зі старшим прокурором прокуратури Святошинського району м. Києва Кокошею М.М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_13, який підозрювався у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК), за яке передбачено покарання у виді тримання під вартою від восьми до п'ятнадцяти років, і якому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 18 квітня 2014 року.

22 лютого 2014 року слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва було задоволено клопотання старшого слідчого, погоджене зі старшим прокурором прокуратури Святошинського району м. Києва Кокошею М.М., та змінено ОСОБА_13 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов'язання з покладенням на підозрюваного додаткових обов'язків.

5 грудня 2014 року заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. звернувся до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) із заявою про проведення спеціальної перевірки судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_9 відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VІІ «Про відновлення довіри до судової влади в України» (далі - Закон № 1188-VІІ), необхідність проведення якої була мотивована тим, що слідчим суддею ОСОБА_9 підозрюваного було застосовано найбільш суворий запобіжний захід і таке рішення суду, на думку суб'єкта заяви, не містить реального обґрунтування виняткової необхідності застосування саме такого запобіжного заходу, у зв'язку із чим заявник просив провести перевірку на предмет порушення присяги слідчим суддею ОСОБА_9., прийняти висновок про порушення нею присяги і направити його разом із матеріалами перевірки до ВРЮ.

ТСК розглянула вказане вище звернення, за результатами якого 22 квітня 2015 року склала висновок № 20/02-15, в якому ухвалила визнати в діях судді ОСОБА_9 наявність ознак порушення присяги судді та направити висновок з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Спірним рішенням було вирішено внести подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_9 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги.

Вищий адміністративний суд України постановою від 22 лютого 2016 року позов задовольнив: визнав незаконним та скасував Спірне рішення.

Цей суд дійшов висновку, що із заявою про проведення спеціальної перевірки судді звернулась особа, що не підтвердила свої повноваження щодо ініціювання такої перевірки, та що його заява не відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

Крім того, суд дійшов висновку про закінчення передбаченого законом річного строку давності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Водночас при прийнятті Спірного рішення ВРЮ не врахувала стаж роботи ОСОБА_9 на посаді судді, позитивну характеристику, те, що до дисциплінарної відповідальності вона раніше не притягувалась, тобто як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2016 року і відмовити у задоволенні позову.

Наводить доводи про те, що виходячи зі змісту повноважень прокурора, встановлених Конституцією України та Законом України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на день звернення заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. із заявою про проведення перевірки щодо судді ОСОБА_9 - на 5 грудня 2014 року; далі - Закон № 1789-ХІІ), прокурор міг звертатися до ТСК із такою заявою. Крім того, відповідно до Закону № 1188-VІІ право на звернення до ТСК із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді надано будь-якій особі та наявність скарг або заяв особи, щодо якої суддею винесено рішення, не є обов'язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК.

Вказує, що оскільки ТСК не є тим органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, посилання Вищого адміністративного суду України на те, що заява прокурора не в повній мірі відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді, суперечить положенням Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІІ) та Закону № 1188-VІІ.

Вважає, що при вирішенні цієї справи застосуванню підлягає частина четверта статті 96 Закону № 2453-VI [в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII)], відповідно до якої строк накладення дисциплінарного стягнення щодо судді ОСОБА_9 у виді звільнення за порушення присяги не закінчився.

Не погоджується із висновком суду про можливість застосування до судді ОСОБА_9 більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

Також ВРЮ вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення Вищий адміністративний суд України порушив статті 2, 7, 9 та 159 КАС.

У запереченнях на заяву ВРЮ ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_17 наводять доводи щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України та відсутності підстав для звільнення судді ОСОБА_9 за порушення присяги.

У судовому засіданні представник ВРЮ підтримала заяву про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України, навела доводи на її обґрунтування.

Позивач ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_10, вважаючи оскаржене відповідачем рішення суду законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши наведені у заяві та запереченнях до неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ВРЮ підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Статтею 131 Конституції України передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить: внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. ВРЮ складається з двадцяти членів. ВРУ, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до ВРЮ по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів ВРЮ. До складу ВРЮ входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

У статті 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) прописано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Слідчим суддею відповідно до пункту 18 статті 3 КПК є суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Основним призначення слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

Статтею 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (стаття 178 КПК).

Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, слідчим суддею ОСОБА_9. не було вчинено дії, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу.

Ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_13, суддя ОСОБА_9., як встановила ВРЮ, не забезпечила приписів Конституції України, КПК та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), не виконала покладених на неї професійних обов'язків, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і неупередженості суддів, конституційних засад судочинства.

Як убачається з тексту ухвали від 19 лютого 2014 року, слідчий суддя ОСОБА_9., застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дійшла висновку, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_13 інкримінованого йому злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: рапортом від 18 лютого 2014 року, поясненнями ОСОБА_13 від 18 лютого 2014 року, протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18 лютого 2014 року, протоколом огляду місця події від 18 лютого 2014 року, іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

ВРЮ при перевірці дій судді ОСОБА_9 вказала, що відомості, що є у рапорті від 18 лютого 2014 року, як і пояснення ОСОБА_13 від 18 лютого 2014 року, згідно з яким він заперечував свою причетність до вчинення кримінального правопорушення, та протоколи затримання особи і огляду місця події від 18 лютого 2014 року не містили будь-яких даних, які б вказували на причетність ОСОБА_13 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення та не давали підстав для обґрунтованої підозри. Разом із тим ОСОБА_13 не мав при собі жодних речових доказів на підтвердження вчинення злочину, а лише особисті документи і речі повсякденного вжитку.

Крім того, ВРЮ зазначила, що слідчий суддя ОСОБА_9. залишила поза увагою відсутність пояснень потерпілих працівників міліції, а також не врахувала дані, які характеризують особу підозрюваного.

При цьому ВРЮ звернула увагу також і на те, що суддя дійшла висновку про встановлення наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК, та у зв'язку із тим, що ОСОБА_13 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, може переховуватись від органів досудового розслідування та вчиняти інші правопорушення, менш суворі заходи недостатні для запобігання відповідним ризикам.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що ВРЮ дійшла обґрунтованого висновку про те, що, застосовуючи до ОСОБА_13 найбільш суворий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суддя ОСОБА_9. зобов'язана була неухильно дотримувати вимог статей 177, 178 КПК, проте усіх передбачених цими нормами дій не вчинила, про що зазначено у Спірному рішенні, зокрема, не встановила вагомості наявних доказів, даних, що характеризують особу ОСОБА_13, його репутацію (має постійне місце проживання, працює, характеризується позитивно, судимості не має та інше).

Відповідно до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Таким чином, ВРЮ встановила, що суддя ОСОБА_9. діяла всупереч зазначеним нормам кримінального процесуального закону та вчинила дії, які не відповідають завданням кримінального провадження, що призвело до ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У судовому рішенні, постановленому від імені України, суддя ОСОБА_9. не навела належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Частиною п'ятою статті 55 Закону № 2453-VІ прописано, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.

Частиною другою статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, що діяла на час ухвалення рішення суддею ОСОБА_9.; далі - Закон № 22/98-ВР) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, в тому числі тих, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Очевидна невідповідність дій ОСОБА_9 при ухваленні рішення від 19 лютого 2014 року про застосування до ОСОБА_13 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою складеній нею присязі дали ВРЮ підстави розцінити дії ОСОБА_9 як порушення присяги судді та внести подання до ВРУ про її звільнення.

Посилання позивача на те, що дисциплінарна відповідальність судді не може бути наслідком оцінки змісту його рішення, яке не скасовано судом вищої інстанції, не заслуговує на увагу з огляду на таке.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, окрім випадків умисного порушення прав людини і основоположних свобод.

Як установлено у Спірному рішенні, суддя ОСОБА_9. 19 лютого 2014 року ухвалила рішення про застосування до ОСОБА_13 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без дотримання вимог, передбачених статтями 177, 178 КПК.

Разом із тим 22 лютого 2014 року інший суддя за тих самих обставин з урахуванням даних, які характеризують особу ОСОБА_13 та які не були враховані суддею ОСОБА_9., ухвалив рішення про зміну раніше обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на особисте зобов'язання (т. 1 а.с. 57, 58).

Крім того, відповідно до постанови прокурора Святошинського району м. Києва від 24 лютого 2014 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_13 закрито, оскільки його дії не утворюють складу злочину (т. 1 а.с. 62).

Тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_18 в інтересах ОСОБА_13 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року ОСОБА_9 закрито у зв'язку з відмовою захисника від поданої ним апеляційної скарги (т. 1 а.с. 63, 64).

Безпідставними є й доводи позивача ОСОБА_9 та її представників про те, що заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. не був належним суб'єктом та не мав повноважень на відповідне звернення до ТСК. До такого ж висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у цій справі та, крім того, вказав у рішенні, що заява заступника Генерального прокурора України не відповідає вимогам звернення, яке може бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

З приводу вказаних висновків колегія суддів вважає за необхідне вказати про таке.

Частиною другою статті 2 Закону № 1188-VІІ передбачено, що заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення про її утворення.

Цією ж статтею встановлено вимоги до заяви про проведення спеціальної перевірки стосовно судді.

Так, заява повинна містити такі відомості: найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності); прізвище, ім'я, по батькові судді (суддів), щодо якого (яких) має бути проведена перевірка, його посада; повна назва суду, в якому працює відповідний суддя (судді); обґрунтування необхідності проведення перевірки щодо відповідного судді (суддів) із зазначенням судових рішень, що становлять зміст перевірки суддів відповідно до цього Закону; перелік матеріалів, що додаються до заяви.

До заяви додаються копії судового рішення, прийнятого суддею, щодо перевірки якого подається заява, винесеного у справах з питань, визначених у статті 3 цього Закону, а також копії рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у цих справах (за наявності) (частина третя статті 2 Закону № 1188-VІІ).

ТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків (частина четверта статті 2 Закону № 1188-VІІ).

Статтею 121 Конституції України встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відповідно до статті 1 Закону № 1789-ХІІ прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Статтею 4 цього Закону передбачено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Принципами організації і діяльності прокуратури, передбаченими статтею 6 Закону № 1789-ХІІ, є, зокрема, захист у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак та вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Виходячи зі змісту повноважень прокуратури, визначених Конституцією України та Законом № 1789-ХІІ щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, звертаючись до ТСК із заявою щодо перевірки судді ОСОБА_9 у зв'язку із винесенням нею ухвали від 19 лютого 2014 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_13, прокурор Бачун О.В. діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом.

З огляду на вимоги до форми та змісту заяви про проведення спеціальної перевірки судді, встановлених статтею 2 Закону № 1188-VІІ, не є обов'язковою передумовою для звернення прокурора до ТСК із заявою наявність скарг або заяв особи, стосовно якої суддею ОСОБА_9. було винесено вищезазначене судове рішення. Так само не обов'язковим для проведення ТСК перевірки судді є звернення із заявою до цієї комісії особи, щодо якої було прийнято судове рішення про обрання запобіжного заходу

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми права і дійшов помилкового висновку про те, що ВРЮ порушила строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді.

У частині четвертій статті 96 Закону № 2453-VI передбачено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

На думку колегії суддів, застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII.

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, після набрання чинності Законом № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (№ 21-703а16).

Виходячи з повноважень ВРЮ, визначених статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону № 22/98-ВР, ВРЮ є єдиним в державі конституційним органом, до повноважень якого належить внесення подань про звільнення суддів з посад до органу, який призначив або обрав суддю. Так само Основним Законом - Конституцією України визначений перелік підстав звільнення суддів з посад, серед яких зазначено і звільнення суддів з посад у разі порушення суддею присяги (пункт 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України).

При прийнятті Спірного рішення стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_9 ВРЮ врахувала дані, що характеризують суддю, в тому числі щодо відсутності раніше накладених дисциплінарних стягнень, показники її роботи та особисті якості. Водночас з огляду на встановлені ВРЮ порушення законодавства, а також наслідки за результатами вчиненого діяння свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи щодо ОСОБА_13, що порочить звання судді, а отже, є порушенням присяги і, як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади, що є пропорційним скоєному та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішення.

Отже, оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2016 року не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2016 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 5 листопада 2015 року № 819/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_9 з посади за порушення присяги судді.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко

Судді:

О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.О. Терлецький