КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2016 р. Справа№ 910/13383/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

прокуратури: Танцюра О.В.;

позивача-1: не з'явився;

позивача-2: Прокоф'єва Л.В.;

відповідача: Халимон С.В.;

ДВС: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 24.05.2016р., винесену за результатами розгляду

скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на дії Відділу примусового виконання рішень Державної

виконавчої служби України

у справі №910/13383/14 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Виконувача обов'язків прокурора Шевченківського

району м.Києва в інтересах держави в особі:

1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості

України

2) Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 146 819 661,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016р. у справі №910/13383/14 в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.05.2016р. у справі №910/13383/14 та прийняти постанову, якою задовольнити скаргу відповідача на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Бурли В.Е., щодо винесення постанови від 28.01.2016р. №46310520 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- державним виконавцем було порушено вимоги ст. ст. 57, 66 Закону України «Про виконавче провадження» щодо дотримання порядку проведення опису і оцінки майна, а також складання відповідного акту;

- електрична та теплова енергія, яка виробляється у процесі діяльності відповідача є майном товариства, але постановою від 28.01.2016р. №46310520 накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження. Тобто, державним виконавцем фактично заборонено боржнику здійснювати основні види діяльності, передбачену статутом господарську діяльність, а саме здійснювати реалізацію виготовленої продукції (електрична та теплова енергія), укладати угоди про продаж товарів, тощо;

- державний виконавець, ігноруючи той факт, що відповідач стабільне та діюче підприємство, яке формує фінансове та економічне середовище м. Києва, не перевіривши достатність коштів на рахунках для задоволення вимог стягувача, не маючи на меті подальшу реалізацію майна товариства, у зв'язку з тим, що воно значно перевищує суму боргу та порушуючи черговість звернення стягнення за виконавчим документом, протиправно наклав арешт на все майно товариства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.07.2016р.

04.07.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України надійшли заперечення на апеляційну скаргу.

В судове засідання 04.07.2016р. з'явилися представники прокуратури, відповідача та Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України. Представники позивачів не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 04.07.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.05.2016р. у справі №910/13383/14 та задовольнити скаргу відповідача на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Бурли В.Е., щодо винесення постанови від 28.01.2016р. №46310520 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В судовому засіданні 04.07.2016р. представники прокуратури та Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України заперечували проти апеляційної скарги відповідача, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін, як таку, що була прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права.

В судовому засіданні 04.07.2016р. представник прокуратури подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.07.2016р.

В судовому засіданні 12.07.2016р. представник відповідача підтримав раніше надані пояснення, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 12.07.2016р. представник прокуратури також підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 12.07.2016р. представник позивача-2 заперечував проти апеляційної скарги відповідача, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін.

Представники позивача-1 та Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України в судове засідання 12.07.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, прокуратури та Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, приймаючи до уваги наявність доказів належного повідомлення сторін, прокуратури та Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України про місце, дату та час судового засідання, а також враховуючи обмеженість строку розгляду апеляційних скарг на ухвалу місцевого господарського суду, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутності представників позивача-1 та Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 12.07.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача-2, відповідача, прокуратури, а також Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, надані у попередньому судовому засіданні, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Виконувач обов'язків прокурора Шевченківського району м. Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - позивач-1), Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач-2) про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - відповідач) 146 819 661,13 грн. заборгованості за договором №13/3408-БО-41 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012р. (з них: 113 503 385,24 грн. - основний борг, 21 773 969,72 грн. - пеня, 5 666 173,99 грн. - 3% річних, 5 876 132,18 грн. - інфляційні втрати). В процесі судового розгляду позивачі уточняли розмір своїх вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2014р. у справі №910/13383/14 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 113 503 385,24 грн. основного боргу, 19 596 572,75 грн. пені, 5 666 173,99 грн. 3% річних, 5 876 132,18 грн. інфляційних втрат та 73 080,00 грн. витрат по сплаті судового збору на користь Державного бюджету України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014р. рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014р. у справі №910/13383/14 було залишено без змін.

08.12.2014р. на виконання вказаного судового рішення було видано наказ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2016р. наказ Господарського суду міста Києва від 08.12.2014р. №910/13383/14 судом визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 19 596 572,75 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016р. вищевказана ухвала суду була скасована та було винесено нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви боржника про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 19 596 572,75 грн.

В квітні 2016 року відповідач звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови №46310520 від 28.01.2016р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в якій просив визнати незаконною та скасувати вказану постанову. Вимоги скарги обґрунтовані тим, що у державного виконавця не було законних підстав накладати арешт на майно боржника, оскільки державним виконавцем було невірно визначено суму залишку боргу, а також не складався акт опису майна відповідача, не проводилася оцінка арештованого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016р. у справі №910/13383/14 в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відмовлено, у зв'язку з необґрунтованістю та непідтвердженістю доводів скарги відповідача належними доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в ухвалі від 24.05.2016р. у справі №910/13383/14, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження". Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що визначені цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України „Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.5 ч.3 ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

В ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02.02.2015р. ВП №46310520 було відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 08.12.2014р. у справі №910/13383/14 та встановлено відповідачу, як боржнику, строк для самостійного виконання судового рішення (том справи - 5, аркуш справи - 63).

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16.02.2015р. виконавче провадження було зупинено відповідно до вимог п.15 ч.1 ст. 37 Закону України «про виконавче провадження» (том справи - 5, аркуш справи - 64).

Виконавче провадження було поновлено постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП №46310520 від 01.09.2015р. (том справи - 5, аркуш справи - 65).

Постановою від 02.09.2015р. виконавче провадження було зупинено відповідно до п.13 ч.1 ст. 37 Закону України «про виконавче провадження» (том справи - 5, аркуш справи - 66).

Виконавче провадження було поновлено постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП №46310520 від 22.01.2016р. (том справи - 5, аркуш справи - 67).

У зв'язку з невиконанням боржником у встановлений державним виконавцем строк рішення суду у даній справі, постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 28.01.2016р. було накладено арешт на все належне боржнику на праві власності майно в межах суми звернення стягнення, а саме залишку боргу у розмірі 31 211 958,92 грн. Окрім того, заборонено здійснювати відчуження будь-якого, належного боржнику майна в межах суми боргу (том справи - 5, аркуш справи - 30).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2016р. у справі №910/13383/14 наказ суду від 08.12.2014р. було визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 19 596 572,75 грн. Однак вказана ухвала суду була скасована постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016р.

Відповідач вважає, що вищевказаною постановою було накладено арешт на все майно відповідача, при цьому державним виконавцем не було перевірено достатність коштів на рахунках відповідача. Заборонивши відчужувати майно, державний виконавець фактично заборонив здійснювати відповідачу його господарську діяльність з постачання електричної енергії, яка є його власністю.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Як уже зазначалося вище, арешт майна боржника є заходом примусового виконання рішення суду та є обов'язковим для застосування державним виконавцем у разі невиконання виконавчого документа боржником у строк встановлений для самостійного виконання.

Відповідно до ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження з виконання наказу суду у справі №910/13383/14 двічі зупинялося. Однак при цьому рішення суду так і не було виконано відповідачем.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що зупинення виконавчого провадження не є підставою для невиконання рішення суду боржником, а поновлення виконавчого провадження не надає боржнику новий строк на самостійне виконання рішення суду, тому арешт майна боржника, як захід примусового виконання рішення суду, застосований правомірно.

Згідно з наданими суду поясненнями, арешт було накладено на майно відповідача виключно в межах залишку боргу у розмірі 31 211 958,92 грн. При цьому державним виконавцем не накладався арешт на рахунки, захищені відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими похованням», а також на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, відкритті на виконання ст. ст. 19-1, 26-1 Закону України «Про теплопостачання», ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику» та спеціального рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки».

Оскаржувана відповідачем постанова державного виконавця була направлена на виконання до Регіонального сервісного центру МВС України у м. Києва та Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві (том справи - 5 аркуш справи - 29).

Відповідачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про накладення арешту на все належне йому на праві власності майно, внаслідок чого було б заблоковано можливість здійснення відповідачем його господарської діяльності.

За результатами перегляду справи, колегією суддів не було встановлено порушення державним виконавцем вимог діючого законодавства, зокрема, Закону України «Про виконавче провадження», при винесені постанови ВП №46310520 від 28.01.2016р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а відтак підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування вищезгаданої постанови відсутні.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні ухвали від 24.05.2016р. у справі №910/13383/14 місцевим господарським судом було дотримано норми процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.05.2016р. у справі №910/13383/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/13383/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун