ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року

Справа № 914/3594/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:

Воліка І.М. (доповідача), Демидової А.М., Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf) (Рейк'явік, Ісландія)

на рішення

від 18.12.2015

господарського суду Львівської області

та на постанову

від 04.04.2016

Львівського апеляційного господарського суду

у справі

№ 914/3594/15

господарського суду Львівської області

за позовом

Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf) (Рейк'явік, Ісландія)

до

Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Львів"

про

стягнення заборгованості

В судове засідання прибули представники сторін:

позивача

Кулинич В.П. (дов. від 08.07.2015 № б/н);

відповідача

Жовнеренко Г.К. (дов. від 18.11.2015 № 73/15);

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року позивач - Компанія Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) (Рейкявік, Ісландія) звернулася до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Львів" (надалі - ПАТ АКБ "Львів") про стягнення 1952774,19 доларів США, з яких 1800000,00 доларів США суми безпідставно списаних вкладів та 152774,19 доларів США процентів по таким вкладам за період з 11.09.2011 по 02.10.2012 включно та 14904152,37 грн., з яких: 13220966,90 грн. суми безпідставно списаних вкладів, 1683185,47 грн. процентів по таким вкладам за період з 11.09.2011 по 02.10.2012 включно.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.12.2015 по справі № 914/3594/15 (суддя Щигельська О.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 (колегія суддів: Михалюк О.В. - головуючий, судді - Мельник Г.І., Данко Л.С.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанції, позивач - Компанія Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 18.12.2015 скасувати, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальні норми, оскільки відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України не надано належної правової оцінки нікчемності правочинів за якими здійснено перехід за облігаціями Компанії SPB; не застосовано положення частини 1 ст. 83 ГПК України та не визнано недійсними договори пов'язані з предметом позову; па підставі ст. 79 ГПК України не зупинено провадження у справі, до розгляду іншої справи де вирішується питання про недійсність договорів на підставі, яких позивачу відмовлено у задоволенні позову у цій справі; з урахуванням пункту 11 частини 1 ст. 1, частини 1 ст. 37 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", та пункту 1.3. Положення про порядок реєстрації акцій та облігацій іноземних емітенті в Україні, затвердженого Рішенням державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 20.11.1997 № 42, якими встановлено заборону обігу цінних паперів без їх реєстрації; порушено приписи частини 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право" та ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство" щодо надання правової оцінки заяві відповідача про зарахування зустрічних вимог, та не надано належної правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням усіх обставин, що є порушенням ст. ст. 4², 43 ГПК України та підставою для скасування оскаржуваних судових актів з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач - ПАТ АКБ "Львів" у відзиві на касаційу скаргу зареречив проти її доводів та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що між ПАТ АКБ Львів (Банк) та Оранж Інтернешнл Інвестментс (ЮК) Лімітед (Первісний вкладник) та SPB hf. (Новий вкладник), 02.10.2012 укладено Додатки до Договорів про депозитний вклад нерезидента №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, згідно із якими Договори про депозитний вклад нерезидента були викладені у новій редакції із зазначенням того, що вони укладаються лише між Банком та SPB hf. як Вкладником і за якими Банк відкриває Вкладнику депозитний рахунок у гривнях на відповідний строк (п. 1.1, 1.2). Відсоткова ставка та строк розміщення визначені в п. 2.1. Договорів.

ПАТ АКБ "Львів" заявою про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 08.10.2012, вчиненою на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, повідомлено Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) про часткове зарахування певних зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли із вимог ПАТ АКБ "Львів", як кредитора за зобов'язаннями щодо погашення 30 облігацій, що були емітовані Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.) (ЕсПіБі) (колишній Айсбанк хф.) з номером за ISN 0000009983(Облігації), як боржника за цими зобов'язаннями (надалі - Зобов'язання-1); вимог Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.) (ЕсПіБі), як кредитора за зобов'язаннями щодо виплати коштів за Депозитними договорами №№ 243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В укладеними з ПАТ АКБ "Львів", як боржника за цими зобов'язаннями (надалі - Зобов'язання-2).

Господарським судом Львівської області розглянуто справу № 5015/4165/12 за позовом ПАТ АКБ "Львів" до Ес Пі Бі ейчеф (SPB hf.), за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фалона Ентерпрайзис Інк. (Falona Enterprises Inc.) про стягнення 3709284,40 Євро (38169278,31 грн.).

В ухвалі цього суду від 25.03.2013, якою завершено судовий розгляд вищезазначеної справи і яка сторонами не оскаржувалася, при розгляді справи встановлено:

01.12.2004р. SPB hf. (стара назва - Icebank hf.) емітовані боргові зобов'язання індексованої ціни із встановленням річної відсоткової ставки боргу та строком погашення 01.12.2011р. Строк сплати коштів по облігаціях (борговим зобов'язанням) настав 01.12.2011 р., однак, такі оплачені не були. Продавці облігацій листами від 09.09.2009 р. подали претензію на суму 440265853 ісландські крони, яка була визнана боржником в сумі 428343882 ісландські крони (без врахування судових втрат). Ці вимоги були включені в реєстр заявлених претензій.

На підставі Договорів купівлі-продажу претензії щодо SPB hf. від 07.06.2012, укладених між Пенсійним фондом державних службовців, відділи А, Б, Пенсійним фондом медсестер (Продавці) реєстраційні №№ 430269-4889, 430269-6669, 550197-3409 та Фалона Ентерпразис Інк. (Покупець), остання придбала претензії (претензії, які Продавець подав на майно боржника - SPB hf. на основі облігацій), а Покупець зобов'язався сплатити кошти в результаті розгляду питання про претензію. Усі зобов'язання боржника щодо претензій передані Покупцю (п. 2.4.) і право на претензію переходить в день укладення договору (п. 4.1.). При цьому, на звороті боргових зобов'язань зазначено про факт відчуження претензій відповідно до цих облігацій на користь Фалона Ентерпрайзис Інк. Письмовим свідченням під присягою та висновком експерта Повіреного у Верховному Суді та магістра права Гелгі Сігурдссона підтверджується законність відчуження зазначених претензій Фалоні Ентерпрайзис Інк., беззаперечність володіння нею вказаним майном та сума претензії станом на дату висновку 594963343 ісландських крон, з яких 300000000 основний борг, 186759142 індекс споживчих цін, 58821185 сума відсоткової ставки на 01.12.2008.

08.08.2012 між ПАТ АКБ Львів (Заставодержатель) та Фалона Ентерпразис Інк. (Заставодавець) був укладений Договір застави цінних паперів №93/20072012, який укладено в часткове забезпечення виконання Приватним підприємством "Мієр" (боржник) зобов'язань перед Заставодержателем за Договором про порядок виконання кредитних зобов'язань, укладеного 30.07.2012 між ПАТ АКБ Львів (Заставодержатель) та ПП "Мієр", а саме: в частині щодо сплати ПП Мієр до 13.08.2012 - 4000000,00 грн. (п. 1.1.). В забезпечення виконання зобов'язань боржника Заставодавець передає Заставодержателю в заставу цінні папери (включаючи без обмеження усі та будь-які права вимоги за ними) облігації SPB hf. (стара назва - Icebank hf.) у кількості 30 шт. номінальною вартістю 10000000 ісландських крон на загальну суму 300000000 ісландських крон, які належать Заставодавцю на підставі Договорів купівлі-продажу від 07.06.2012, укладених між Заставодавцем та Пенсійним фондом медсестер №№430269-4889, 430269-6669, 550197-3409 (п. 1.2.). Застава здійснюється за угодою сторін та не повинна здійснюватись шляхом індосаменту (п. 1.7.). Для цілей Договору під терміном облігації розуміється також право грошової вимоги за цими цінними паперами включаючи без обмеження право на отримання усіх передбачених випуском цих облігацій платежів (п. 1.8.). 08.10.2012 між тими ж сторонами був укладений Договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав), яким сторони засвідчили правомірність набуття ПАТ АКБ "Львів" права власності на зазначені облігації на підставі вказаного Договору застави. Зазначеним підтверджується посилання на законність набуття ПАТ АКБ "Львів" права вимоги до відповідача.

Окрім цього, встановлено, що між ПАТ АКБ "Львів" (Банк) та Оранж Інтернешнл Інвестментс (ЮК) Лімітед (Первісний вкладник) та SPB hf. (Новий вкладник) були укладені Додатки до Договорів про депозитний вклад нерезидента №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, згідно із якими Договори про депозитний вклад нерезидента були викладені у новій редакції із зазначенням того, що вони укладаються лише між банком та SPB hf. як вкладником і за якими банк відкриває вкладнику депозитний рахунок у гривнях на відповідний строк. Відсоткова ставка визначена в п. 2.1. договорів. Зобов'язання банку по поверненню депозитних коштів може наступити раніше вказаного строку за ініціативою Вкладника та згодою Банку, або за ініціативою Банку, або у випадку існування інших невиконаних між сторонами зобов'язань. У разі ініціювання Банком дострокового повернення депозитних коштів, Банк зобов'язаний без попереднього повідомлення Вкладника повернути йому депозитні кошти протягом двох днів з моменту прийняття відповідного рішення, якщо інше не передбачено цим Договором. У випадку наявності інших невиконаних між сторонами зобов'язань, строк виконання яких настав, повернення банком грошових коштів здійснюється з урахуванням розміру таких невиконаних зобов'язань (п. 1.4.).

Строк виконання за Договорами №№243/11-В, 244/11-В, 251/11-В настав 03.10.2012 р. у зв'язку із закінченням терміну розміщення вкладу, а за рештою договорів 03.10.2012 згідно пункту 1.4. Договорів.

Згідно поданого позивачем конкретизованого розрахунку, сума зобов'язання ПАТ АКБ "Львів" щодо повернення відповідачу суми депозитів та сплати нарахованих відсотків за депозитами з врахуванням сплаченого податку з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України, що існували до моменту часткового зарахування зустрічних однорідних вимог, становила загальну суму еквівалентну 30077067,12 грн.

Все вищезазначене відображено в ухвалі господарського суду Львівської області від 25.03.2013 по справі № 5015/4165/12, якою припинено провадження по справі на підставіпункту 1-1 частини 1 ст. 80 ГПК України, відповідно до якого господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зазначена ухвала суду є процесуальною формою закінчення провадження по справі, набрала законної сили в день її винесення та сторонами не оскаржувалась. Як вбачається із вказаної ухвали, підставою для припинення провадження у вказаній справі стало те, що 19.10.2012, тобто в процесі розгляду даної господарської справи, відбулось правомірне зарахування частини зустрічних однорідних вимог ПАТ АКБ "Львів" та компанією SPB hf. в порядку статті 601 Цивільного кодексу України всього на суму 2922884,60 Євро (що еквівалентно 30077067,12грн.). Таке зарахування та припинення зустрічних зобов'язань, як зазначено в ухвалі, SPB hf. не заперечувалось.

Однак, вважаючи недійсними правочини, якими обумовлено перехід до ПАТ АКБ "Львів" прав грошової вимоги до Компанії SPB hf. та правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог між Компанії SPB hf. та ПАТ АКБ "Львів", позивач стверджує, що внаслідок такого зарахування зустрічних однорідних вимог, ПАТ АКБ "Львів" протиправно (за відсутності підстав) списало вказані кошти та нараховані на них проценти на свою користь, чим порушило право власності Компанії SPB hf. на такі грошові кошти, які позивач просить повернути винесенням рішення про задоволення позову у даній справі: стягнути з відповідача на користь позивача 2393059,12 доларів США, з яких 1800000,00 доларів США суми безпідставно списаних вкладів та 593059,12 доларів США процентів по таким вкладам за період з 11.09.2011 по 23.10.2015 включно та 19754979,46 грн., з яких 13220966,90 грн. суми безпідставно списаних вкладів, 6534012,56 грн. процентів по таким вкладам за період з 11.09.2011 по 23.10.2015 включно.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

В силу приписів частини 1 та 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Підстави припинення зобов'язання визначено у ст. 598 Цивільного кодексу України, у якій, зокрема, зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1). Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов'язань на певних підставах не допускається (ч.4).

Зокрема, відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сттатею ст. 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами частин 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За встановлених обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зобов'язання ПАТ АКБ "Львів" перед позивачем щодо виплати коштів за Депозитними договорами №№243/11-В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11, 248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В припинилися зарахуванням зустрічних однорідних вимог, в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, на підставі вчиненого ПАТ АКБ "Львів" одностороннього правочину (заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 08.10.2012). При цьому, недійсність такого правочину не встановлена законом та такий правочин не визнаний недійсним у судовому порядку, а отже правочин, оформлений заявою ПАТ АКБ "Львів" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 08.10.2012 є правомірним та свідчить про припинення зобов'язань за депозитними договорами, і як наслідок, про припинення дії відповідних договорів, згідно з пункту 4.2 кожного із них. Отже, припинення таких договорів вказує на відсутність правових підстав проводити будь-які нарахування відсотків на суми депозитних вкладів після їх припинення.

Разом з тим, звертаючись з даними позовом позивач посилається на недійсність та нікчемність Договору застави цінних паперів № 93/200722012 від 08.09.2012 та Договору про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08.10.2012, на підставі, яких до ПАТ АКБ "Львів" перейшло право вимоги до Компанії SPB hf., а отже і відсутність правових підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог. Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що цінні папери (облігації) за якими у ПАТ АКБ "Львів" виникло право вимоги до Компанії SPB hf. стали предметом спірних договорів з порушення частини 1ст. 37 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (в редакції, яка діяла до 07.08.2011) та Положення про порядок реєстрації акцій та облігацій іноземних емітентів в Україні, затвердженим Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 42 від 20.11.1997, за якими не допускався обіг облігацій на території України без їх реєстрації. Згідно даних Державного реєстру випусків цінних паперів, реєстрація випуску(ів) цінних паперів, емітентом яких є компанія Ес Пі Бі ейч еф. (SPB hf.) або компанії Спарісйодабанкі Ісландс хф. (Sparisjodabanki Islands hf.), Комісією не здійснювалось, у зв'язку з чим, на думку позивача, Облігації Компанії SPB hf. не були допущені до обігу на території України, а отже не допускалось і вчинення правочинів щодо переходу прав на них, а отже зазначені договори є недійсними з огляду на положення частини 1 ст. 203, частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, з урахуванням частини 1 ст. 37 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ст. 178 Цивільного кодексу України, частин 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про заставу".

Відхиляючи обгрунтування позивача, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки недійсність вказаних договорів прямо не встановлено законом і такі договори не визнані недійсними у судовому порядку, Договір застави цінних паперів № 93/200722012 від 08.08.2012 та Договір про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08.10.2012 правомірними.

Разом з тим, відхиляючи обгрунтування позовних вимог, суд вказав на те, що правочин щодо переходу прав на цінні папери і прав за цінними паперами становитиме обіг цінних паперів на території України лише за умови їх фізичної поставки на територію України (для документарних цінних паперів) або обліку в рамках національної депозитарної системи (для бездокументарних цінних паперів). За відсутності наведеної кваліфікуючої ознаки висновки про обіг відповідних цінних паперів на території України є безпідставними, оскільки позивачем в порушення ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами такого обігу без реєстрації на території України, що свідчить про відсутність порушень при укладенні спірних договорів, і зокрема, частини 1 ст. 37 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ст. 178 Цивільного кодексу України, частин 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про заставу" .

Щодо нікчемності Договору застави цінних паперів № 93/200722012 від 08.08.2012, Договору про задоволення вимог заставодержателя (уступки прав) від 08.10.2012, рішення про набуття ПАТ АКБ "Львів" прав за Облігаціями Компанії SPB hf., правочину про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 08.10.2012, яку позивач обумовлює тим, що спірні правочини є нікчемними, в силу приписів ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки порушують публічний порядок, так як вони були спрямовані на незаконне заволодіння грошовими коштами Компанії SPB, суд виходив з того, що приписами ст. 228 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемними є правочини, які порушують публічний порядок, і зокрема, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Крім цього, відхиляючи доводи позивача, що правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог між Компанією SPB та ПАТ АКБ "Львів", оформлений заявою останнього від 08.10.2012, суперечить імперативним нормам Ісландського законодавства, зокрема, ст. 100 Закону Ісландії "Про банкрутство", якою заборонено проводити зарахування зустрічних вимог у процедурі банкрутства, та в силу частини 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним такого правочину, суд виходив з наступного.

Так, зроблена ПАТ АКБ "Львів" заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, дійсність якої оспорюється, є одностороннім правочином, тобто дією однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України), то перш ніж встановлювати відповідність чи невідповідність змісту такого правочину законодавству Республіки Ісландія, необхідно з'ясувати, чи підлягає застосуванню право Республіки Ісландія при регулюванні вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до частини 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право", суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв'язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.

Водночас, судом зауважено, що відповідно до частини 2 та 3 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", які регулюють саме колізійні норми щодо правочинів - у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

ПАТ АКБ "Львів" є юридичною особою, зареєстрованою та такою, що має своє місцезнаходження в Україні. Крім того, вирішальне значення для змісту правочину в даному випадку є саме вчинення правочину, оскільки такий правочин як заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином і не потребує вчинення іншою стороною будь-яких дій, в тому числі таких як схвалення чи заперечення.

Окрім того, у пункті 1.4. кожного із Додатків до Договорів про депозитний вклад нерезидента №243-11В, 244/11-В, 245/11-В, 246/11, 247/11,248/11, 249/11, 250/11, 251/11-В, визначено порядок виконання банком зобов'язання по поверненню депозитних коштів. Так, при підписанні вказаних договорів сторони, серед іншого, дійшли згоди про те, що у випадку наявності інших невиконаних між сторонами зобов'язань, строк виконання яких настав, повернення банком грошових коштів за цим договором здійснюється з урахуванням розміру таких невиконаних зобов'язань. Отже, враховуючи дані положення, сторони фактично задекларували можливість проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, посилаючись на положення частини 2 ст. 14 Закону України "Про міжнародне приватне право", позивач не бере до уваги норму, закріплену в частини 1 ст. 14 вказаного Закону, в якій встановлено, що правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.

Вчинений ПАТ АКБ "Львів" правочин, спрямований на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, є, як вже зазначалось, одностороннім, тому судом також враховано норми, зафіксовані у ст. 25 Закону України "Про міжнародне приватне право", відповідно до яких особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що до правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема в частині зарахування вимог Компанії SPB до ПАТ АКБ "Львів" за вищевказаними депозитними договорами та відповідно на припинення таких вимог, слід застосовувати законодавство Республіки Ісландія, а відтак, і те, що зміст зазначеного правочину суперечить визначеній позивачем нормі такого законодавства.

Враховуючи вищевикладене, позивачем в порушення ст. ст. 32 - 34 ГПК України не доведено обставин щодо недійсності та нікчемності оспорюваних правочинів, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення грошових коштів за припиненими зобов'язаннями, з огляду чого відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В силу приписів ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до пункту 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обгрунтованим висновок господарських судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задовлення позову.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються встановленими обставинами справи і не відповідають вимогам закону та пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції, оскільки скаржник у касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимогст. 43 ГПК України здійснюється за внутрішнім переконанням суду.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Враховуючи приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 111^{5, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ес Пі Бі ейч еф (SPB hf) залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 та рішення господарського суду Львівської облсаті від 18.12.2015 у справі № 914/3594/15 залишити без змін.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : А.М. Демидова

С.Р. Шевчук