ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 року м. Київ К/800/45564/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача),

Амєліна С.Є.,

Головчук С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Міністерства охорони здоров'я України, Головного державного санітарного лікаря Львівської області МОЗ України, Ліквідаційної комісії Державного закладу "Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я про визнання протиправними рішення та бездіяльності,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року,

встановив:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я України, Головного державного санітарного лікаря Львівської області МОЗ України, Ліквідаційної комісії Державного закладу "Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я та просила:

- визнати протиправним рішення Державного закладу "Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я щодо винесення припису від 07 листопада 2012 року № 2157/01 без урахування права позивача на участь у процесі його прийняття;

- визнати протиправною бездіяльність Головного державного санітарного лікаря Львівської області МОЗ України щодо нездійснення належного контролю за дотриманням законності під час винесення Державним закладом "Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція" припису без урахування права позивача на участь у процесі його прийняття;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України щодо нездійснення належного контролю за дотриманням законності під час винесення Державним закладом "Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція" припису без урахування права позивача на участь у процесі його прийняття.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 12 березня 2014 року їй стало відомо про існування оскаржуваного припису щодо демонтажу розташованого на прибудинковій території господарського приміщення, яким позивач користується. Під час прийняття припису не було забезпечено її право на участь у процесі прийняття цього рішення, оскільки за нею визнано право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1. Крім того, відповідачі не здійснили належного контролю за законністю цього припису.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скаргу мотивує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві та в апеляційній скарзі. Додатково зазначає, що обстеження нежитлової будівлі, яка примикає до будинку плебанії РКЦ за адресою АДРЕСА_1, було проведено без її, як власника квартири у цьому будинку, погодження на вчинення цієї дії.

У запереченнях на касаційну скаргу Головне управління Держсанепідемслужби у Львівській області просить касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін. Також просить визнати неналежними відповідачами Головного санітарного лікаря Львівської області та Ліквідаційної комісії Державного закладу "Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція".

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що Державним закладом "Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція" на підставі акта санітарного обстеження прибудинкової території від 06 листопада 2012 року, керуючись Законами України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», Державними санітарними нормами та правилами утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я № 145 від 17 березня 2011 року, прийнято припис від 07 листопада 2012 року № 2157/01, пунктом 6 якого приписано розібрати аварійні безгосподарські споруди, вивезти будівельне сміття, провести благоустрій та огородити прибудинкову територію п'ятиквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1, у строк до 01 квітня 2013 року.

Цей припис внесено селищному голові смт. Великий Любінь та мешканцям п'ятиквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний припис був спрямований на усунення звалища твердих побутових відходів та рідких нечистот на прибудинковій території квартирного житлового будинку в АДРЕСА_1, мешканкою якого є ОСОБА_4 Позивачем не надано документів, які б дозволяли дійти висновку про наявність у позивача права на ці безгосподарні споруди, які згідно з вимогами припису підлягали знесенню (демонтажу). Відтак суд вважав, що спірний припис не стосується прав позивача, а тому остання не може бути учасником спірних правовідносин.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що виданий відповідачем припис відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки прийнятий в межах повноважень та у спосіб, визначений законом. Крім того, припис не порушує прав та законних інтересів позивача, оскільки спрямований на розібрання саме аварійних безгосподарних споруд. У випадку знесення приміщення, яке належить ОСОБА_4 і не є безгосподарним, вона вправі заявити відповідні вимоги до осіб, винних в такому знесенні, довівши своє право на це приміщення та факт його неправомірного знесення. Обов'язкової участі позивача в прийнятті оскаржуваного припису законодавство не передбачає. Стосовно вимог до Міністерства охорони здоров'я України та до головного санітарного лікаря Львівської області щодо визнання бездіяльності при здійсненні контролю за законністю прийнятого припису, суд вважав їх необґрунтованими, оскільки головний лікар є самостійним при прийнятті рішення про внесення припису, а порядок оскарження його рішення визначений законом.

Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 32 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, який за посадою є головним державним санітарним лікарем України. Головний державний санітарний лікар України у межах своїх повноважень видає обов'язкові до виконання усіма юридичними та фізичними особами приписи тощо щодо дотримання вимог санітарного законодавства, проведення санітарних заходів, вносить пропозиції центральним і місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, іншим державним органам щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в Україні.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» державний санітарно-епідеміологічний нагляд - це діяльність органів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників.

В силу статті 33 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби, зокрема, є: здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду; визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища; контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» постанови, розпорядження, приписи, висновки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби у місячний термін можуть бути оскаржені: а) головного державного санітарного лікаря України - до Кабінету Міністрів України або до суду; б) головного державного санітарного лікаря центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, захисту державного кордону, виконання кримінальних покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України - головному державному санітарному лікарю України або до суду; в) інших головних державних санітарних лікарів та посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби - вищестоящому головному державному санітарному лікарю або до суду.

Оскаржуваний припис прийнятий і підписаний головним лікарем Держаного закладу «Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція» в межах та на підставі повноважень, наданих Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Єдиною підставою для скасування припису позивач вважає неврахування її права на участь у процесі прийняття цього рішення, однак колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що такі твердження ОСОБА_4 не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

У зв'язку з цим безпідставними є позовні вимоги ОСОБА_4 до Міністерства охорони здоров'я України щодо не здійснення належного контролю за дотриманням законності під час винесення Державним закладом "Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція" оскаржуваного припису, крім того, при його винесенні головний лікар діяв самостійно, погодження МОЗ України не вимагалось.

Інші підстави, за яких припис головного лікаря Держаного закладу «Городоцька районна санітарно-епідеміологічна станція» від 07 листопада 2012 року № 2157/01 є незаконним, відсутні, а тому суди обґрунтовано залишили позов без задоволення.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Судді:

Черпак Ю.К.

Амєлін С.Є. Головчук С.В.