open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 р.

м.Одеса

Справа № 815/232/16

Категорія: 5.3

Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представника апелянта - Угненко Ігоря Анатолійовича та представника відповідача - Грінченко Єлизавети Валеріївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування припису,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області (далі Інспекції) про визнання протиправними дій посадових осіб Інспекції щодо складання акту перевірки від 11 грудня 2015 року № 58/09, реалізації його матеріалів, процедури вручення, підписання, направлення позивачу; визнання протиправним і скасування припису Інспекції до акту перевірки від 11 грудня 2015 року № 58/09, як такий, що базується на незаконних висновках акту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду ТОВ подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за згодою Держспоживінспекції України від 05 листопада 2015 року № 02/7-1903-2015, згідно наказу про проведення позапланової перевірки від 27 листопада 2015 року № 177-од, на підставі направлення на проведення перевірки від 27 листопада 2015 року № 835, у періоді з 30 листопада 2015 року по 11 грудня 2015 року Інспекцією проведено позапланову перевірку ТОВ, за результатами якої складений акт від 11 грудня 2015 року № 58/09.

Перевіркою встановлено порушення ст.18 ч.2, 4, ст.19 ч.1 абз. 1, 2 п.2 та ч.4 п.5 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі Закон) та п.8, п.20 ч.2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

На підставі вищевказаного акту перевірки, з метою припинення порушень законодавства про захист прав споживачів, згідно ст.26 Закону суб'єкту господарювання до акту перевірки від 11 грудня 2015 року № 58/09 наданий припис, відповідно до якого ТОВ належить у строк до 11 січня 2016 року привести договір у відповідність до вимог Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630; виключити із договору несправедливі умови, зокрема п.3.3.3 та абз.5 п.7.3; припинити агресивну нечесну підприємницьку практику стосовно заявника.

Складання акту перевірки та припису і стало підставами для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та відмовляючи в задоволенні вимог суд першої інстанції погодився з доводами представника відповідача про те, що ТОВ, який займає монопольне становище у сфері постачання води та її відведення, впроваджує нечесну та агресивну підприємницьку практику, яка містить елементи неналежного впливу на поведінку споживача стосовно придбання продукції, а саме загрозу здійснити неправомірні дії щодо припинення надання послуги з постачання холодної води та її відведення, чим не дотримано вимоги чинного законодавства. При цьому чинним законодавством передбачена відповідальність споживача за несвоєчасне внесення платежів за послуги лише у вигляді сплати пені, що до речі передбачено п.3.4.7 договору № 50177 від 27 березня 2014 року. Суд прийшов до висновку про те, що оскаржувані в межах даної справи дії та припис суб'єкта владних повноважень здійснені/прийнятий останнім обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, та без порушень законних прав позивача в процесі їх вчинення.

Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, преамбулою Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (далі Закон), передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

Дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води (ст.2 Закону).

Положеннями ст.19 Закону передбачено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з:

підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням;

підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення;

об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів;

власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ст.21 Закону договір про надання послуг з питного водопостачання набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами.

Положеннями ст.20 Закону визначені умови договору про надання послуг з питного водопостачання. Так, істотними умовами договору про надання послуг з питного водопостачання є: режим надання послуг; обсяги питного водопостачання за нормативами питного водопостачання; порядок надання послуг з водовідведення; розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення; права та обов'язки сторін договору; відповідальність сторін договору.

У договорі про надання послуг з питного водопостачання повинні бути зроблені посилання на нормативні документи, на підставі яких здійснюватиметься питне водопостачання.

Крім того, ч.3 вказаної статті передбачено, що за згодою сторін договору про надання послуг з питного водопостачання у ньому можуть бути зазначені інші умови.

З аналізу наведених положень вбачається, що договір про надання послуг з питного водопостачання може містити не лише ті істотні умови, що передбачені Законом, а також і інші положення, з приводу яких постачальник питної води та споживач дійшли згоди.

Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630 (п.1) було затверджено "Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а також типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення".

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та споживачем ОСОБА_4 було укладено договір про надання послуг з водопостачання і водовідведення від 27 березня 2014 року за № 50177, з аналізу якого (а.с.18-20) вбачається внесення до розділів прав та обов'язків сторін та додаткових умов договору положень (п.3.3.3 договору), які надають право ТОВ відмовитися від виконання обов'язків, визначених в п.3.2.1 договору щодо цілодобового подання води та приймання стоків у випадку порушення споживачем умов п.3.4.1 договору, в частині своєчасної сплати за послуги, у разі утворення заборгованості, що перевищує вартість водокористування за останні два місяці; також абз.5 п.7.3 договору надає виконавцю право достроково розірвати договір у випадку несплати споживачем отриманих послуг протягом двох місяців.

Зазначені положення не передбачені типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, який було затверджено вищевказаною постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, що стало передумовою для проведення відповідачем позапланової перевірки та винесення спірного припису.

В той же час, колегія суддів зазначає, що Законом, який має вищу юридичну силу в порівнянні з постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, надано право сторонам договору про надання послуг з питного водопостачання зазначати інші умови, в тому числі в частині прав та обов'язків сторін договору, що і було зроблено сторонами під час укладання договору в березні 2014 року і що відповідає положенням ст.ст.6, ст.627, 907 Цивільного кодексу України.

Крім того, приймаючи спірний припис відповідачем було зобов'язано ТОВ виключити з договору несправедливі умови, зокрема, п.3.3.3 та 7.3., припинити агресивну, нечесну підприємницьку практику стосовно ОСОБА_4.

Так, положеннями ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця та інші умов.

Окрім іншого, статтею 19 вказаного Закону України визначено, що нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

Так, відповідно до п.3.3.3 договору № 50177 від 27 березня 2014 року виконавець має право відмовитись від виконання зобов'язання, передбачених п.3.2.1 (постачання води та здійснення водовідведення) договору, в разі порушення споживачем п.3.4.1 (оплата води та водовідведення) договору при виникненні заборгованості, яка перевищує вартість водокористування за останні два місяці.

Згідно до п.7.3 договору № 50177 від 27 березня 2014 року договір може бути розірваний достроково в разі виникнення заборгованості споживача, яка перевищує вартість водокористування за останні два місяці.

З аналізу наведених положень можна дійти висновку, що останніми прописаний можливий алгоритм дій ТОВ в разі відсутності оплати споживачем за отримані товар та послуги (вода та водовідведення), тобто у разі невиконання саме споживачем своїх обов`язків за укладеним договором. Вказаний алгоритм має ймовірний характер, про що свідчить формулювання - "договір може бути розірваний" та "виконавець має право відмовитись". Більше того, постачальник повноважний скористатись правами, передбаченими п.3.3.3 та п.7.3, виключно в разі не виконання спершу споживачем власних зобов'язань за договором, що є обґрунтованою та розумною реакцією постачальника товарів/послуг на відсутність оплати за вже отриманий товар і що відповідає положенням ст.ст.610, 611, 651 ЦК України. Також, слід зазначити, що сама по собі відмова ТОВ від постачання води та здійснення водовідведення не впливає на оплату, розмір та стягнення заборгованості, яка сформувалась станом на таку відмову.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що вказані положення договору (п.3.3.3 та 7.3) № 50177 від 27 березня 2014 року не можуть вважатися несправедливими умовами, рівно як і не можуть вважатися агресивною, нечесною підприємницькою практикою, (у тому числі у зв`язку з тим, що вони взагалі не підпадають під визначенні категорії в контексті статей 18 та 19 Закону України "Про захист прав споживачів"), а є розумним та достатнім заходом постачальника товару/послуг, направленим на перешкоджання збільшення заборгованості споживача та, відповідно, нанесенню постачальнику збитків та відповідають положенням вказаних норм ЦК України.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції посилався на положення ст.16-1 Закону та зазначав, що законодавством України встановлено право підприємства питного водопостачання у разі внесення споживачем не в повному обсязі плати за використану питну воду обмежити його питне водопостачання до рівня екологічної броні питного водопостачання.

Колегія суддів вважає такі висновки безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.16-1 Закону з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру через припинення питного водопостачання споживачам (крім населення) у разі несплати або внесення не в повному обсязі плати за використану ними питну воду встановлюється екологічна броня питного водопостачання.

Оплата питної води, використаної в межах встановленої екологічної броні питного водопостачання, здійснюється за рахунок коштів відповідних споживачів (крім населення).

Екологічна броня питного водопостачання це мінімальний рівень використання питної води споживачами (крім населення), необхідний для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (ч.1 ст.1 Закону).

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що метою встановлення екологічної броні питного водопостачання є запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, що можуть відбутися в зв'язку з припиненням питного водопостачання споживачам.

Згідно до ч.3 ст.16-1 Закону Порядок обмеження та складання переліку споживачів питної води, до яких застосовується обмеження питного водопостачання до рівня екологічної броні питного водопостачання, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 08 лютого 2006 року № 119 було затверджено Порядок обмеження питного водопостачання до рівня екологічної броні (далі Порядок), п.1 якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм обмеження питного водопостачання для споживачів (крім населення), які не внесли в установлені строки або внесли не в повному обсязі плату за використану ними питну воду (далі - споживачі), до рівня екологічної броні - мінімального рівня використання питної води (далі - обмеження) з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до абз.1 та 2 п.6 Порядку перелік споживачів, на яких поширюється обмеження, складається регіональними комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій за погодженням з територіальними органами Мінприроди та МНС.

До переліку включаються споживачі, об'єкти яких відповідно до законодавства належать до категорії потенційно небезпечних об'єктів та об'єктів підвищеної небезпеки.

Відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону України Про об'єкти підвищеної небезпеки об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Потенційно небезпечний об'єкт - об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що за договором про надання послуг з водопостачання і водовідведення від 27 березня 2014 року за № 50177 споживачем є власник житлового приміщення (квартири), відключення якої від водопостачання та водовідведення в принципі не може призвести до виникненню надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, в тому числі, з урахуванням тієї обставини, що житлова квартира не відноситься до категорії потенційно небезпечних об'єктів та об'єктів підвищеної небезпеки.

Зазначені висновки також підтверджується визначенням надзвичайної ситуації, наданим п.24 ч.1 ст.2 Кодексу цивільного захисту України, а саме: надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Крім того, з аналізу ст.16-1 Закону та Порядку вбачається, що вказані положення не регулюють питання встановлення екологічної броні питного водопостачання для населення, до якого і відноситься споживач ОСОБА_4, а передбачають встановлення вказаної броні для інших споживачів, припинення питного водопостачання яким може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, зокрема, підприємства, установи, організації, в тому числі, хімічної промисловості, атомної енергетики (АЕС) тощо. Про зазначені висновки свідчить використання вислову - «крім населення».

Також, слід зазначити, що суд першої інстанції вказав, що вказані обмеження питного водопостачання до рівня екологічної броні питного водопостачання не застосовуються до населення, проте, не зважаючи на це, аргументував власні висновки положеннями щодо екологічної броні питного водопостачання.

Окрім іншого, суд першої інстанції посилався на ту обставину, що у випадку застосування ТОВ умов договору п.3.3.3, абз.5 п.7.3 в частині відмови виконання зобов'язання з цілодобового холодного водопостачання та водовідведення стоків будуть порушені вимоги ст.4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Так, положеннями ст.4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що громадяни мають право, зокрема, на безпечні для здоров'я і життя харчові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище.

В той же час, спірними положеннями п.3.3.3, абз.5 п.7.3 договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення від 27 березня 2014 року за № 50177 передбачено право ТОВ відмовитися від виконання обов'язків, визначених в п.3.2.1 договору щодо цілодобового подання води та приймання стоків у випадку порушення споживачем умов п.3.4.1 договору в частині своєчасної сплати за послуги, у разі утворення заборгованості, що перевищує вартість водокористування за останні два місяці; також абз.5 п.7.3 договору надає виконавцю право достроково розірвати договір у випадку несплати споживачем отриманих послуг протягом двох місяців.

Разом з тим, відмова ТОВ у водопостачанні та водовідведенні, рівно як і дострокове розірвання договору жодним чином не корелюється та не містить причинно-наслідкового зв'язку з забезпеченням споживача питною водою, безпечною для здоров'я і життя останнього, оскільки, така відмова постачальника не впливає на якість та безпечність води, як для ОСОБА_4, так і для інших споживачів. Наведеними положеннями п.3.3.3, абз.5 п.7.3 договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення від 27 березня 2014 року за № 50177 не передбачено постачання споживачу питної води нижчої якості, меншого ступеня очистки, тощо, в разі утворення заборгованості, що перевищує вартість водокористування за останні два місяці в порівнянні з питною водою, яку споживач отримав би за відсутності заборгованості.

Тому, приймаючи до уваги все вищезазначене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково застосував норми Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» і ст.16-1 Закону, та не звернув уваги на вказані вище положення ЦК, Закону України "Про захист прав споживачів" та інші положення Закону, які дають підстави вважати, що позовні вимоги ТОВ про визнання протиправним і скасування припису Інспекції до акту перевірки від 11 грудня 2015 року № 58/09 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В той же час, колегія суддів зазначає, що вимоги ТОВ про визнання протиправними дії посадових осіб відповідача щодо складання акту перевірки від 11 грудня 2015 року № 58/09, реалізації його матеріалів задоволенню не підлягають з огляду на положення п.3.1, 3.6 Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Мінекономрозвитку України від 07 березня 2012 року № 310 (далі Порядок), якими встановлено, що за результатами проведеної перевірки посадовими особами в разі виявлення порушень вимог законодавства складається акт. На підставі акта, який складено за результатами проведення перевірки, під час якої виявлено порушення вимог законодавства, посадовою особою, яка проводила перевірку, дається керівнику суб'єкта господарювання припис про усунення порушень.

Таким чином, з наведеного вбачається, що складання акту перевірки та його реалізація шляхом винесення припису є дії, передбачені чинним законодавством та які вчиняються посадовими особами Інспекції за наслідком проведення перевірки.

Також, відповідно до п.3.10 вказаного Порядку у разі відмови представника суб'єкта господарювання від підпису, що підтверджує отримання акта для вручення керівникові суб'єкта господарювання, його копія протягом трьох робочих днів після реєстрації надсилається поштою з повідомленням про вручення за місцезнаходженням суб'єкта, діяльність якого перевірялася.

Окрім іншого, відповідно до п.3.8 Порядку два примірники акта в останній день перевірки підписують посадові особи, які проводили перевірку, та суб'єкт господарювання або уповноважена ним особа. Поряд з підписом осіб зазначаються їх прізвища та ініціали.

З матеріалів справи вбачається, що акт перевірки № 58/09 було складено 11 грудня 2015 року (п'ятниця) та 16 грудня 2015 року, тобто через п'ять календарних днів, з яких лише три були робочими, було відправлено на адресу ТОВ.

Отже, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ про визнання протиправними дій посадових осіб Інспекції щодо процедури вручення, підписання та направлення позивачу акту перевірки від 11 грудня 2015 року № 58/09 не підлягають задоволенню.

Отже, враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився часткових порушень норм матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нової постанови про задоволення позовних вимог в частині.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування припису - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати припис Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області до акту перевірки від 11 грудня 2015 року № 58/09.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" судовий збір в розмірі 3031 (три тисячі тридцять одна) грн. 60 коп.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

А.Г. Федусик

Суддя: Суддя:

Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук

Джерело: ЄДРСР 57925480
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку