open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2016 р. м. Київ К/9991/14924/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Ємельянової В.І.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року в справі за позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про стягнення грошової допомоги,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2011 року ОСОБА_5 звернулася в суд з вказаним адміністративним позовом та зазначала, що 02 лютого 2011 року була звільнена з посади головного спеціаліста відділу з виплати пенсій управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи). При звільненні з нею було проведено розрахунок, проте одноразову грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків у розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку виплачено не було.

Збільшивши позовні вимоги, просила суд стягнути з управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, що становить 9 410 грн., грошову винагороду відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року №212 в сумі 11 380 грн., грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 1 393,65 грн. та 7 263,33 грн. середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку.

Також просила поновити строк звернення до суду, у обґрунтування причин пропуску якого зазначала, що з даним адміністративним позовом зверталася до Луцького міськрайонного суду Волинської області, проте ухвалою судді від 04 березня 2011 року позовну заяву було повернуто у зв'язку з непідсудністю цьому суду.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року строк звернення до суду поновлено.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року, позов задоволено частково: зобов'язано виплатити грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», в задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача виплатити грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави звільнення позивача не мають значення для вирішення питання щодо виплати їй зазначеної грошової допомоги, набуття права на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів пов'язано зі стажем державної служби та видом призначеного пенсійного забезпечення. Виплата грошової допомоги відповідно до статті 34 Закону України «Про державну службу» проводиться виключно у межах асигнувань на оплату праці, передбачених у бюджеті для відповідних органів державної влади, а оскільки асигнування на виплату такої грошової винагороди у кошторисі відповідача на І квартал 2011 року не були передбачені, то її виплата не проводилась. На день звільнення позивач не набула права на додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів за 26-річний стаж державної служби.

У касаційній скарзі відповідач просив скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Зазначав, що позивач не має права на отримання передбаченої статтею 37 Закону України «Про державну службу» грошової допомоги у розмірі 10 місячних посадових окладів, оскільки була звільнена не у зв'язку із виходом на пенсію, а у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи.

У касаційні скарзі представник позивача просив скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. У обґрунтування касаційної скарги зазначав, що відсутність фінансування не є підставою для відмови виплатити державному службовцю грошової винагороди; надання додаткової відпустки та виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні залежить лише від наявності у державного службовця стажу державної служби, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року №250, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого часу у відповідному робочому році.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 працювала на посаді головного спеціаліста відділу з виплати пенсій управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області, з якої її звільнено 02 лютого 2011 року у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (пункт 2 статті 40 Кодексу законів про працю України) та з 03 лютого 2011 року їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

На день звільнення стаж державної служби позивача становив 25 років 11 місяців 14 днів.

Відповідно до довідки управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області від 20 квітня 2011 року №2644/04-10-35, при звільненні в лютому 2011 року ОСОБА_5 було нараховано та виплачено 4 530,02 грн., з яких: компенсація за 18 календарних днів невикористаної відпустки - 1 672,38 грн., вихідна допомога при звільненні - 2 625,30 грн., відпрацьовані робочі дні в лютому 2011 року (2 дні) - 232,34 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» встановлено, що особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, зокрема, в зв'язку виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж для чоловіків - 25 років, для жінок - 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, - стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивача звільнено 02 лютого 2011 року на підставі пункту другого статті 40 Кодексу законів про працю України, а з 03 лютого 2011 року призначено пенсію на підставі Закону України «Про державну службу».

Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

26 листопада 2013 року Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини тринадцятої статті 37 Закону України «Про державну службу» в системному зв'язку з положеннями пункту 2 частини першої, частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» вирішив, що положення частини тринадцятої статті 37 Закону України «Про державну службу» з наступними змінами в системному зв'язку з положеннями пункту 2 частини першої, частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» необхідно розуміти так, що у разі дострокового виходу на пенсію державного службовця з посади в органах державної влади відповідно до чинного законодавства державний службовець за наявності стажу державної служби не менше 10 років і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яке не пов'язане з досягненням пенсійного віку, визначеного в частині першій статті 37 Закону України «Про державну службу».

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого і законного висновку про наявність у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».

Аналогічна правова позиція була неодноразово висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 03 червня 2014 року (справи №№ 21-22а14, 21-35а14, 21-155а14, 21-170а14) та 07 жовтня 2014 року (справа № 21-304а14).

Що стосується компенсації за невикористану додаткову відпустку, то відповідно до частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Тобто, грошова компенсація за не використані додаткові відпустки виплачується лише певним працівникам, до яких позивач не належала.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач не мала права на грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки є законним.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про державну службу» за сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання даної статті Кабінет Міністрів України постановою від 24 лютого 2003 року №212 затвердив Порядок видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків (чинний на час виникнення спірних правовідносин).

Так, грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків видається особам, які пропрацювали безперервно на посадах державних службовців в одному або кількох органах державної влади не менше ніж 10 років.

Грошова винагорода видається один раз на п'ять років за умови зразкового виконання посадових обов'язків та відсутності порушень трудової дисципліни з урахуванням щорічної оцінки виконання державним службовцем покладених на нього завдань та обов'язків. Винагорода видається, якщо за результатами проведення щорічної оцінки рівень виконання державним службовцем обов'язків та завдань оцінений як «добрий» і «високий». При цьому повинні враховуватися результати щорічних оцінок за п'ять років.

Грошова винагорода видається у таких розмірах: від 10 до 15 років роботи - одна середньомісячна заробітна плата; від 15 до 20 років - дві, від 20 до 25 років - три, від 25 до 30 років - чотири, від 30 років і більше - п'ять, у межах асигнувань на оплату праці, передбачених у державному бюджеті для відповідних органів державної влади.

Судом першої інстанції було досліджено Тимчасовий кошторис управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області на І квартал 2011 року та розрахунок до фонду оплати праці на І квартал 2011 року, відповідно до яких видатки на виплату грошової винагороди державним службовцям за сумлінну працю не були передбачені, на підставі чого зроблено висновок про правомірність дій відповідача щодо відмови у її виплаті.

Проте такий висновок є незаконним.

Відповідно до частини першої статі 33 Закону України «Про державну службу» оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (частини друга, дев'ята статті 33 Закону України «Про державну службу»).

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частини друга, третя статті 22 Конституції України).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Таким чином суд першої інстанції неправильно застосував положення частини дев'ятої статті 33 Закону України «Про державну службу», якою, у випадку скорочення бюджетних асигнувань, встановлено заборону на зменшення фінансування будь-яких виплат, передбачених цим же Законом, і ухвалив незаконне судове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про виплату грошової винагороди державному службовцю за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, за 25 років роботи.

Апеляційний суд не звернув увагу на дану правову помилку та в цій частині неправомірно залишив судове рішення без змін.

Верховний Суд України у постановах від 22 червня 2010 року (справа № 21-399во10) та від 07 лютого 2012 року (справа № 21-977во10) висловлював правову позицію, що скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених Законом України «Про державну службу» гарантій, пільг і компенсацій.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на наведене, керуючись статтями 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення грошової винагороди державному службовцю за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді:

Джерело: ЄДРСР 57199032
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку