open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2016

Справа №910/989/16

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології»

про стягнення 41 558,08 грн..

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Ясинецький О.А. - адвокат, посвідчення №4623 від 26.07.2011;

від відповідача: Рейнюк І.В. - представник, довіреність №43 від 14.02.2016;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Суть спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» про стягнення 41 558,08 грн., а саме: 31 500,00 грн. основного боргу за договором оренди №116 від 20.09.2012 нерухомого індивідуального визначеного майна, пеня в сумі 3 150,00 грн., інфляційні втрати в сумі 1 193,50 грн. та 714,58 грн. процентів річних, а також витрат зі сплати судового збору в розмірі 1 378,00 грн. та за адвокатські послуги в розмірі 5 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди №116 від 20.09.2012 нерухомого індивідуального визначеного майна в частині сплати орендних платежів, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.01.2016 позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/989/16 та призначено розгляд справи на 18.02.2016.

В судовому засіданні 18.02.2016 оголошено перерву до 03.03.2016.

У судові засідання 18.02.2016 та 03.03.2016 з'явились повноважні представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 18.02.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив №4618-Р від 18.02.2016 на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на неможливість застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна», які зазначені позивачем в позовній заяві, а також відсутність обов'язку сплачувати орендну плату з огляду на закінчення строку дії договору 31.08.15 р. та нездійснення відповідачем господарської діяльності з вказаного моменту. Відзив на позов разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.03.16 р. за усним клопотанням представника позивача до матеріалів справи судом долучена копія переліку юридичних послуг, що надаються фізичним та юридичним особам адвокатом Ясинецьким О.А..

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, представниками сторін на час проведення судового засідання 03.03.2016 суду не надано.

При цьому відповідно до п. 2.3 Постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 03.03.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.03.2016 заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наявні в матеріалах справи докази та оглянувши в судових засіданнях їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалам справи, 20 вересня 2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено договір оренди №116 нерухомого індивідуально визначеного майна (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об'єкт оренди - частина приміщення останнього поверху та поверхні вентиляційних каналів загальною площею 4 (чотири) кв.м. (орендоване майно), з метою його використання для розміщення обладнання широкосмугового радіо доступу до мережі Інтернет та іншого обладнання, а також здійснення експлуатації та обслуговування такого обладнання за місцем його розташування. Об'єкт оренди знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (пункти 1.1., 1.2., 1.3. Договору).

Розділами 2-11 Договору сторони узгодили порядок прийому-передачі об'єкту в оренду, права та обов'язки орендаря та орендодавця, порядок розрахунків, енергопостачання, використання амортизаційних відрахувань, строк оренди та відповідальність сторін тощо.

Пунктом 15.2. Договору сторони додатково погодили, що усі додатки, зміни, і доповнення до цього Договору є його невід'ємними частинами і дійсні тільки у разі їх викладення у письмовій формі українською мовою та після належного їх підписання уповноваженими представниками сторін. Факсові чи фотокопії документів не мають юридичної сили.

Вказаний Договір підписаний орендодавцем особисто, представником орендаря та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до умов Договору орендодавець зобов'язаний передати в оренду належне майно відповідно до даного Договору за актом прийому-передачі об'єкту оренди (підпункт 4.1.1. пункту 4.1. Договору). Датою початку використання об'єкту оренди орендарем є дата підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкту оренди (далі - Акт 1), що з моменту його належного підписання сторонами є невід'ємною частиною Договору (пункт 2.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у фактичне користування об'єкт оренди за Договором - частину приміщення останнього поверху та поверхні вентиляційних каналів загальною площею 4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується відповідним належним чином оформленим актом приймання-передачі об'єкта оренди від 20.09.2012, підписаним обома сторонами без зауважень (додаток №1 до Договору).

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 8.1. Договору сторони узгодили, що даний Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє по 31 серпня 2015 року включно.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно приписів частини 4 ст. 284 Господарського кодексу України визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені статтею 764 ЦК України та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Зокрема, відповідно до статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

В договорі існує така ж умова???

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За умовами пунктів 2.3, 2.4. Договору повернення майна орендодавцеві після закінчення строку дії даного Договору здійснюється за актом повернення об'єкту оренди (далі - Акт 2). Акт 2 оформляється орендарем. Акт 2 підписується за результатами передачі майна орендодавцеві, з обов'язковим зазначенням стану майна, з урахуванням його нормального зносу та здійснених орендарем поліпшень. Акт 2 посвідчує факт припинення Договору.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів повернення орендованого майна, зокрема, підписання сторонами акту приймання - передачі об'єкту оренди від орендаря в порядку ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України та пункту 2.3. Договору.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на відсутність заперечень сторін щодо продовження строку дії договору оренди як на протязі строку дії Договору, так і протягом одного місяця після закінчення строку оренди, приймаючи до уваги відсутність доказів повернення орендованого майна орендарем орендодавцю або звільнення спірного приміщення, відповідно Договір слід вважати продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені умовами Договору.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування частиною нежитлового приміщення останнього поверху та поверхні вентиляційних каналів загальною площею 4 кв.м, з метою його використання для розміщення обладнання широкосмугового радіодоступу до мережі Інтернет та іншого обладнання, а також здійснення експлуатації та обслуговування такого обладнання за місцем його розташування: АДРЕСА_2, що в свою чергу породжує обов'язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим комунальним майном.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Підпунктом 3.1.4. пункту 3.1. Договору визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату та інші передбачені Договором платежі у встановлених розмірах та у відповідні строки.

Так, за умовами Договору за оренду майна орендар сплачує орендодавцеві орендну плату (пункт 5.1. Договору). Розмір орендної плати за місяць за погодженням сторін складає 5 000,00 грн. без урахування ПДВ (пункт 5.2. Договору). Сума орендної плати за поточний період сплачується орендарем до 20 числа поточного місяця. Нарахування орендної плати починається з моменту підписання сторонами Акту 1 (пункт 5.3. Договору).

В подальшому, сторони прийшли до згоди внести зміни до Договору шляхом укладання додаткової угоди №1 від 20.12.2013 до Договору, в якій пункт 5.2. викладено в наступній редакції: « 5.2. Розмір орендної плати за місяць за погодженням сторін складає 3 500,00 грн. без урахування ПДВ.». При цьому, сторони погодили, що ця додаткова угода до Договору вступає в силу з 01.01.2014 (пункт 3 додаткової угоди до Договору).

При цьому, суд констатує, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором оренди №116 від 20.09.2012 нерухомого індивідуального визначеного майна позивач звертався до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» про стягнення 45 681,83 грн. заборгованості (станом на 20.04.2015).

Зокрема, рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2015 у справі №910/10432/15 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 31 500,00 грн. основного боргу за договором оренди №116 від 20.09.2012 нерухомого індивідуального визначеного майна, який виник станом на 20.04.15 р., 3 150,00 грн. пені, 0 312,97 грн. інфляційних втрат, три проценти річних в сумі 315,58 грн. та 1 810,87 грн. судового збору, а в іншій частині позову відмовлено.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно пункту 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на вищевикладене, господарським судом при винесенні рішення у справі №910/10432/15 встановлено факт неналежного виконання умов Договору в частині прострочення станом на 20.04.2015 сплати грошових коштів за користування об'єктом оренди. Вказаний факт, відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, є преюдиційним і доказуванню не потребує.

Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення орендної плати в сумі 31 500,00 грн., нарахованої за період з травня 2015 по січень 2016, тобто з наступного місяця, що не ввійшов до періоду стягнення за рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2015 у справі № 910/10432/15 та після закінчення дії Договору з посиланням на те, що відповідач продовжує користуватися об'єктом оренди, оскільки останній не переданий орендодавцю за актом приймання-передачі об'єкта з оренди, відповідно позивач вважає продовженими орендні відносини.

При цьому заперечення відповідача проти позовних вимог з підстав закінчення строку дії Договору оренди № 116 нерухомого індивідуально визначеного майна від 20.09.12 р. внаслідок визначення строку його дії по 31.08.15 р. включно судом до уваги не приймаються як такі, що спростовуються фактичним обставинами справи та наданими сторонами доказами.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що навіть в разі закінчення строку дії Договору основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення у розумінні умов договору оренди та ст. 795 Цивільного кодексу України пов'язано з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення відповідачем предмета договору оренди, а не з закінченням строку дії договору.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №3 від 21.12.2015, в якій просив останнього сплатити заборгованість, яка утворилась внаслідок неналежного виконання орендарем своїх зобов'язань за Договором в частині сплати коштів за користування об'єктом оренди, копія якої наявна в матеріалах справи. Факт надсилання сказаної претензії відповідачу підтверджується копією фіскального чеку УДППЗ «Укрпошта» №5098 від 21.12.2015, наявною в матеріалах справи.

Доказів надання відповіачем обґрунтованої відповіді на зазначену претензію або задоволення вимоги позивача та погашення заборгованість за орендними платежами матеріали спраив не містять.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні відповідач в обумовлений Договором строк орендні платежі за користування майном належним чином та в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» перед орендодавцем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 станом на 21.01.2016 обліковувалась прострочена заборгованість по орендним платежам, що становить 31 500,00 грн., та які позивач просить суд стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним або оскарження вказаного Договору або його окремих положень на час проведення судового засідання 03.03.2016 сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та додаткових угод до нього на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості з орендної плати оренди відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 31 500,00 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням згідно Договору підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з приписами частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 11.2. Договору сторони передбачили, що за прострочення строків платежів орендар сплачує орендодавцеві пеню від суми заборгованості у розмірі річної облікової ставки НБУ на день нарахування поділеної на кількість днів в році (360) за кожен день прострочення, але не більше 10% від суми заборгованості.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вказаний закон є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

При цьому, пунктом 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) передбачено, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №25/187).

Окрім цього, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати за фактичне користування майном у термін, визначений умовами Договору, з урахуванням положень ч. 5 ст. 254, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України позивачем за період з 01.05.2015 по 31.01.2016 нараховано та пред'явлено до стягнення 3 150,00 грн. пені за період з 01.05.2015 р. по 31.01.2016 р., а також 3% річних в сумі 714,58 грн. за період з 01.05.2015 по 31.01.2016 р. та 1 193,50 грн. інфляційних нарахувань за травень 2015 р. - січень 2016 р., які останній просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань, судом встановлено, що перераховані судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду проценти річних та інфляційні втрати становлять 346,35 грн. процентів річних та 799,20 грн. інфляційних втрат та є меншими, ніж заявлено позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату орендних платежів за користування нерухомим майном підлягають частковому задоволенню в розмірах визначених судом, а саме 346,35 грн. процентів річних та 799,20 грн. інфляційних нарахувань відповідно.

В свою чергу, при здійсненні перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення з відповідача пені в сумі 3 150,00 грн., судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та враховуючи визначений позивачем період становить 4999,22 грн., а отже є більшим, ніж граничний її розмір, обмежений умовами Договору, а саме 10% від суми заборгованості, що становить 3150,00 грн.. Отже, виходячи з умов Договору позивачем правомірно обмежено заявлений до стягнення з відповідача розмір пені сумою в розмірі 3150,00 грн., тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 3 150,00 грн..

Враховуючи вищевикладене, виходячи з встановлених судом обставин щодо невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати за фактичне користування майном, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 31 500,00 грн. боргу з орендної плати, 3 150,00 грн. пені, 345,02 грн. процентів річних та 799,20 грн. інфляційних втрат.

Крім того, однією із вимог позивача є стягнення з відповідача витрат на адвокатську допомогу в розмірі 5 000,00 грн. суд зазначає, що згідно з пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (далі - Постанова №7) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За приписом частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно ст. 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

За умовами ст. 26 даного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом частини 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Рішенням Конституційного суду від 11.07.2013 у справі № 6-пр/2013 за конституційним зверненням приватного малого підприємства-фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві), а саме абзацом 2 п. 4 зазначено, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (частина перша статті 44 Кодексу). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина п'ята статті 49 Кодексу).

За висновками Конституційного Суду України до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Приписами ст. 69 Закону України «Про Конституційний суд України» передбачено, що рішення і висновки Конституційного суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 20 січня 2016 року між позивачем (клієнт за договором) та адвокатом Ясинецьким Олегом Анатолійовичем, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4623 від 26.07.2011, виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури (адвокат за договором) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат приймає від клієнта доручення щодо надання правової допомоги, а саме: написання позовної заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 31 500,00 грн. орендної плати за період травень 2015 - січень 2016 згідно укладеного між сторонами договору оренди №116 від 20.09.2012 нерухомого індивідуально визначеного майна та участь в судових засіданнях у зазначеній справі. Клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у порядку, визначеному цим договором.

За надання юридичних послуг клієнт зобов'язується сплачувати адвокату гонорар в розмірі 5 000,00 грн. Розрахунки проводяться шляхом перерахування грошових коштів клієнтом на рахунок адвоката або будь-яким іншим шляхом, що не суперечить чинному законодавству (розділ 2 договору).

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані положення також закріплено в ст. 28 Правил адвокатської етики.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфкомісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року, протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р. №6/VI, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Отже, розмір відшкодування витрат на надання правової допомоги не може бути не співрозмірним або завищеним.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

На підтвердження факту оплати вартості послуг адвоката позивачем надано копію видаткового касового ордеру від 20.01.2016 року про отримання адвокатом від замовника (позивача) грошових коштів в сумі 5 000,00 грн..

У відповідності до пункту 6.5 Постанови №7 вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, що підтверджують обгрунтованість витрат на оплату послуг адвоката, а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси, є його особистим правом; а також з урахуванням ціни позову, тривалості розгляду і складності справи, змістовності складеної адвокатом позовної заяви, кількості судових засідань у яких брав участь адвокат, кількості та складності документів, які були підготовлені адвокатом під час розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне обмежити розмір вказаних витрат, які підлягають відшкодуванню з відповідача, та стягнути на користь позивача 3000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, оскільки позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські новітні технології» (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятиттельска, буд. 5/1, літ. А, код ЄДРПОУ 30753866) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04126, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 31 500,00 основного боргу, 346,35 грн. процентів річних, 799,20 грн. інфляційних нарахувань, 3150,00 грн. пені, 3000,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1349,25 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 01 квітня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон

Джерело: ЄДРСР 56914928
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку