Справа № 127/27795/15-к

Провадження № 1-кп/127/294/16

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.

при секретарі Бондарчук А.В.,

за участю прокурора Ходацької М.В.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченої ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.09.2015 р. за № 12015020010006198 за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючої, розлученої, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 199 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

Згідно з обвинувальним актом 16.09.2015 р. біля 15.00 год. ОСОБА_2 з корисливих спонукань, умисно, достовірно знаючи, що іноземна валюта, а саме: п’ять банкнот номіналом по 200 євро з серійними номерами Z00362752951, Z00251639646, V71392012924, V71392013351, V71392012838 є підробленими, з метою їх збуту прибула до ринку «Центральний» в м. Вінниці, розташованому по просп. Коцюбинського. Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на отримання незаконної вигоди від збуту підроблених банкнот іноземної валюти, ОСОБА_2 16.09.2015 р. біля 15.00 год. з корисливих спонукань обміняла їх ОСОБА_3 на національну валюту, а саме: 25400 грн. В подальшому ОСОБА_2 намагалася покинути місце вчинення злочину, однак була затримана працівниками міліції.

Відповідно до висновку експерта № 366-п від 21.09.2015 р. банкноти номіналом по 200 євро з серійними номерами Z00362752951, Z00251639646, V71392012924, V71392013351, V71392012838 не відповідають зразкам, що знаходяться в офіційному обігу на території України; фонові зображення в банкнотах номіналом по 200 євро з серійними номерами Z00362752951, Z00251639646, V71392012924, V71392013351, V71392012838 нанесено плоским офсетним друком з імітацією глибоко друку; номера банкнот номіналом по 200 євро Z00362752951, Z00251639646, V71392012924, V71392013351, V71392012838 нанесено високим способом друку.

Обвинувачена ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину не визнала, від дачі показань відповідно до ст. 63 Конституції України відмовилась. Під час виступу в судових дебатах ОСОБА_2 повідомила суду, що дату вона не пам’ятає, біля 12.30 год. вона з клієнтом банку під’їхала до Центрального ринку, де підійшла до першої ж валютниці та запитала, чи поміняє вона євро. У валютниці не було коштів, тому вона кудись відійшла. Коли валютниця повернулась, вона здійснили обмінну операцію, поклала отримані кошти в сумку і почала йти. Пройшовши біля 10 м., вона почула крик і потім валютниця спіймала її за руку, наказавши повернути кошти. До неї підбігли інші валютники, а також на крик підійшли спортивні хлопці, які наказали усім розійтись. Вказані хлопці перевели її на іншу сторону і почали «наїжджати», повідомивши, що заберуть у неї усі кошти. Вказані хлопці почали оглядати кошти і один з них сказав розділити їх пополам. Вона, невірно зрозумівши, порвала банкноти навпіл, після чого спортивні хлопці розійшлись, натомість до неї підійшли працівники міліції, які забрали у неї конверт з розірваними банкнотами і наказали їхати до райвідділу.

У райвідділі у неї забрали мобільний телефон, після чого в одному з кабінетів один з працівників міліції – ОСОБА_4 – почав диктувати їй різного роду заяви, в тому числі й на надання дозволу на проведення обшуку. Крім того, їй наказали показати вміст сумки. Працівники міліції забрали у неї конверт з розірваними банкнотами і кудись пішли. Потім працівник міліції роздрукував якісь документи, вона їх підписала. Потім один з працівників міліції сказав, що вони їхатимуть до слідчого і вони знову поїхали в сторону ринку. Коли вони приїхали на Центральний ринок, слідча сказала, що відсутній дозвіл на проведення огляду і працівники міліції забрали її в автомобіль, де вона під їх диктовку написала відповідну заяву. Після цього їй знову поклали конверт з розірваними банкнотами в сумку, а потім під відео вилучили його звідти.

Кошти (євро) вона купувала на весілля для дочки, але не використала їх і залишила в якості заощаджень. Вона не могла придбати кошти у банку біля каси, оскільки ведеться відеоспостереження і це було б проявом порушення правил поведінки керуючого відділенням банку.

Вона не впевнена, що вилучені кошти належали їй, оскільки після здійснення обміну валют, вона відійшла на значну відстань від валютниці, крім того, вони були у валютників та у працівників міліції. Вважає, що належні їй кошти зображені на фото, що зробила дочка.

Право на участь захисника під час проведення з нею усіх дій працівники міліції не роз’яснювали. Крім того, у неї забрали мобільний телефон і вона не могла подзвонити до рідних. Про те, що вилучені в неї кошти фальшиві на час їх обміну вона не знала.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він був запрошений в якості понятого, коли ОСОБА_2 надавала пояснення стосовно вчиненого нею злочину, визнавши, що продавала підроблену валюту (євро). Тиск на неї не чинився. ОСОБА_2 пояснила, що купила вказані банкноти в банку, але не в касі. Були присутні працівники міліції (4-5 чоловік) у цивільному одязі, а також ще один понятий. Слідчу дію фіксували: проводилась відеозйомка. В ОСОБА_2 було вилучено вищевказані банкноти.

Спочатку він побачив ОСОБА_2, коли вона намагалась продати євро, а потім його запросили в якості понятого.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що їй потрібні були гроші й вона пішла на центральний ринок, де до неї підійшла обвинувачена і запропонувала 1 тис. євро. Вони погодили курс і вона (свідок) пішла до кількох валютчиків, в яких взяла гривну, після чого повернулась до ОСОБА_2 Вона віддала ОСОБА_2 гривну, а та у конверті передала їй євро. Оглянувши банкноти, вона виявила, що вони фальшиві. ОСОБА_2 почала відходити від неї, тому вона закричала і почала її наздоганяти. Потім викликали міліцію і вона тримала ОСОБА_2, щоб та не пішла з місяця.

Гроші вона брала у ОСОБА_5. Працівники охорони затримали ОСОБА_2 і сказали віддати їй порвані банкноти євро. Після цього ОСОБА_2 віддала їй гривну і просила не викликати міліцію. Вона не бачила, як ОСОБА_2 розривали банкноти.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 – її мати. Зі слів матері їй було відомо, що вдома наявні кошти в сумі 1 тис. євро, однак мати їй не повідомляла, де взяла вказані кошти. 05.03.2015 р. вона була у Вінниці, побачила вказані кошти, роздивилась їх. Ознак підробки не виявила, оскільки вона не є відповідним фахівцем. Будучи у Вінниці, вона побачила гроші, розклала їх і зробила фото для гарної заставки на телефон.

16 вересня до неї біля 22-ї год. зателефонувала мати і повідомила, що при обміні коштів було виявлено, що вони фальшиві.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що їй не відомо, чи міняла ОСОБА_2 гроші у їх банку. Про неприємності в ОСОБА_2 вона дізналась від працівників міліції. ОСОБА_2 раніше працювала керуючим відділенням. До каси ОСОБА_2 доступу не мала. В її (свідка) обов’язки як менеджера входить обслуговування клієнтів, відкриття рахунків. На касі вона не працювала, оскільки відношення до каси мав лише касир.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона працювала касиром в банку. В її присутності ОСОБА_2 валютних операцій не здійснювала. Вона єдиний касир у банку і лише вона мала доступ до каси. ОСОБА_2, як керівника відділення банку, вона може охарактеризувати лише позитивно.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що 16 вересня він прийшов поговорити з ОСОБА_3, оскільки вони сусіди. Він почув голос ОСОБА_3 стосовно грошей і якийсь чоловік сказав про фальшиві гроші. Він бачив, що ОСОБА_3 обмінялась з ОСОБА_2: ОСОБА_3 віддала конверт, а ОСОБА_2 – їй гроші. Він бачив вказані банкноти, вони були як картинки і було видно, що вони фальшиві.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що він з колегами відпрацьовував незаконний обмін валюти і перебував з ними на Центральному ринку. Громадяни почали кликати на допомогу. Усі події йому відомі зі слів співробітників, оскільки він перебував у машині. Зі слів співробітників йому стало відомо про факт обміну фальшивих банкнот. Вони відібрали пояснення, а слідчим було вилучено вказані фальшиві банкноти в присутності понятих з сумки ОСОБА_2 Вказані купюри були порвані навпіл.

Судом також було досліджено й інші докази, зібрані у справі, клопотання яких було заявлено сторонами, а саме :

-висновок експерта № 366-п від 21.09.2015 р., відповідно до якого банкноти номіналом по 200 євро з серійними номерами Z00362752951, Z00251639646, V71392012924, V71392013351, V71392012838 не відповідають зразкам, що знаходяться в офіційному обігу на території України; фонові зображення в банкнотах номіналом по 200 євро з серійними номерами Z00362752951, Z00251639646, V71392012924, V71392013351, V71392012838 нанесено плоским офсетним друком з імітацією глибоко друку; номера банкнот номіналом по 200 євро Z00362752951, Z00251639646, V71392012924, V71392013351, V71392012838 нанесено високим способом друку;

-протокол огляду місця події від 16.09.2015 р., згідно з яким на території колгоспного ринку в м. Вінниці навпроти будинку з табличкою № 50 по вул. Тімірязєва в м. Вінниці в ОСОБА_2 із зовнішньої кишені сумки було виявлено та вилучено паперовий конверт з фрагментами євро номіналом по 200 кожен всередині.

Аналізуючи показання свідків, надані сторонами кримінального провадження докази у їх сукупності, а також виступ ОСОБА_2 у судових дебатах, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 16.09.2015 р. з 17.00 год. до 17.45 год. під час проведення огляду місця події у ОСОБА_2 було виявлено та вилучено десять навпіл розірваних фрагментів банкнот номіналом по 200 євро кожна. Стороною обвинувачення також за клопотанням сторони захисту надано заяву ОСОБА_2 на ім’я слідчого СВ Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_11, згідно з яким ОСОБА_2 добровільно надала для огляду належну їй сумочку, з якої надає кошти в сумі 1 тис. євро (5 банкнот номіналом по 200 євро), вказавши їх серії та номери (а. с. 11). Згідно з висновком експерта № 366-п від 21.09.2015 р. вилучені у ОСОБА_2 банкноти номіналом по 200 євро не відповідають зразкам, що знаходяться в офіційному обігу на території України; фонові зображення у вказаних банкнотах номіналом по 200 євро нанесено плоским офсетним друком з імітацією глибоко друку; номера банкнот номіналом по 200 євро нанесено високим способом друку.

Сторона захисту під час судових дебатів посилалась на ту обставину, що в судовому засіданні не було надано доказів, які б підтверджували винуватість обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину. Так, допитані в судовому засіданні свідки за клопотанням сторони обвинувачення не повідомляли, що ОСОБА_2 давала пояснення, що вона достовірно знала про фальшивість банкнот, які нею були надані свідку ОСОБА_3 для обміну. Крім того, згідно з посиланням сторони захисту свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні не могла надати показань стосовно часу події, давала суперечливі показання, після чого самовільно залишила залу судових засідань. Сторона захисту також вважає, що під час здійснення досудового розслідування обвинуваченій не було роз’яснено право не свідчити проти себе у зв’язку з чим докази, здобуті під час досудового розслідування, є недопустимими. Захисник обвинуваченої в судових дебатах також посилався на ту обставину, що під час досудового розслідування двічі було допитано обвинувачену, однак в основу обвинувачення покладено саме відомості, що містяться у протоколі допиту ОСОБА_2 за відсутності захисника. При цьому суд враховує, що ч. 2 ст. 23 КПК України регламентовано, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При цьому згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити відомості, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Таким чином, суд вважає, що сторона обвинувачення в обвинувальному акті (пред’явленому обвинувачені) вправі посилатись на ті обставини, які вона вважає встановленими. Зі змісту ст. 91 КПК України випливає, що вказані обставини підлягають доказуванню в кримінальному провадженні. Зі змісту ч. 2 ст. 93 КПК України випливає, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 95 КПК України показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним щодо відомих йому обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Разом з тим, оцінка доказів здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КПК України.

Таким чином, суд вважає, що посилання захисника обвинуваченої на недопустимість відомостей, отриманих в ході допиту ОСОБА_2 під час досудового розслідування суд до уваги не приймає, оскільки дані відомості не були предметом дослідження в судовому засіданні. Зі змісту ж ч. 3 ст. 26 КПК України випливає, що суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй злочину надано протокол огляду місця події від 16.09.2015 р. У вказаному протоколі огляду місця події, з-поміж відомостей, передбачених ст. 237 КПК України, наявні й пояснення ОСОБА_2 стосовно обставин придбання та подальшого обміну вилучених у неї банкнот євро. Разом з тим, суд враховує, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 237 КПК України огляд місцевості, приміщення, речей та документів проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Зі змісту ч. 7 ст. 237 КПК України випливає, що при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Однак чинне на час проведення вищевказаної слідчої дії кримінально-процесуальне законодавство не передбачало можливості дачі пояснень особою, у присутності якої здійснюється огляд, чи допиту такої особи під час проведення цієї слідчої дії.

Викладені обставини вказують на те, що слідчий фактично порушив порядок проведення огляду, вийшовши за межі цієї слідчої дії, що регламентовані ст. 237 КПК України, в частині відібрання пояснень у ОСОБА_2

Крім того, суд враховує, що ч. 4 ст. 210 КПК України, п. 2 ч. 3 ст. 42 КПК України встановлено право затриманого, підозрюваного бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим кодексом, а також отримати їх роз'яснення.

Захисник обвинуваченої в судових дебатах посилався на те, що під час досудового розслідування було порушено вимоги ст. 209 КПК України, оскільки ОСОБА_2 фактично затримали оперативні працівники біля 13.30 год. При цьому стороною обвинувачення не надано відповідних доказів дотримання вимог ст. 210 КПК України. З показань свідка ОСОБА_10, на думку сторони захисту, випливає, що ним не було вжито заходів, спрямованих на повідомлення обвинуваченій про її затримання. Крім того, під час досудового розслідування дій на виконання вимог ст. 213 КПК України вжито не було, натомість у обвинуваченої забрали телефон.

Представник державного обвинувачення на заперечення вищевказаних тверджень сторони захисту посилалась на те, що стороною захисту в судовому засіданні не доведено факт затримання ОСОБА_2 з порушенням вимог КПК України. Крім того, стороною захисту ні під час досудового розслідування, ні під час підготовчого судового засідання не було подано жодної скарги щодо незаконності дій працівників правоохоронних органів. Разом з тим, суд враховує, що ч. 1 ст. 303 КПК України передбачено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, до яких оскарження затримання особи не віднесено. Крім того, правова конструкція вищенаведеної норми кримінально-процесуального закону встановлює право, а не обов’язок особи на використання права на їх оскарження. За таких обставин суд вважає безпідставним посилання представника державного обвинувачення на те, що стороною захисту ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду справи не було оскаржено законність затримання обвинуваченої.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 207 КПК України кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у ст. 482 КПК України безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Зі змісту п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України випливає, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках, зокрема, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

З рапорту начальника 1-го міжрайонного відділу УПЗСЕ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_12, який став підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, випливає, що ОСОБА_2 була затримана на гарячому при спробі збуту фальшивих грошей в кількості 1000 євро в кількості 5 банкнот номіналом по 200 євро.

Таким чином, враховуючи положеннями ч. 1 ст. 41 КПК України, суд вважає, що ОСОБА_2 фактично була затримана працівником оперативного підрозділу в порядку п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, що випливає з вищевказаного рапорту.

Згідно з ч. 4 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 була фактично затримана з моменту підкорення наказу співробітників 1-го міжрайонного відділу УПЗСЕ УМВС України у Вінницькій області. При цьому суд враховує, що ОСОБА_2 надавала пояснення стосовно обставин вчинення інкримінованого їй злочину під час проведення огляду місця події за її участі, не будучи повідомленою слідчим чи працівником оперативного підрозділу про її процесуальні права, що є обов'язковим перед проведенням допиту. Таким чином, суд приходить до переконання, що при відібранні у ОСОБА_2 пояснень під час проведення огляду місця події було істотно порушено її права, зокрема, право відмовитися від дачі показань та право особи на свободу від самовикриття, що встановлені ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. При цьому суд враховує, що ч. 1 ст. 86 КПК України регламентовано, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У відповідності до п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 87 КПК України суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права.

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2011 від 20.10.2011 року за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, Конституційний Суд України враховує позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії», рішення у справі «Шабельник проти України»), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканість житла тощо.

Таким чином, суд приходить до переконання, що пояснення ОСОБА_2, що містяться в протоколі огляду місця події від 16.09.2015 р. не можуть бути покладені в основу обвинувачення останньої у вчиненні інкримінованого їй злочину. Разом з тим, суд вважає, що отримання інших відомостей, що містяться в протоколі огляду місця події від 16.09.2015 р., не суперечать вимогам ст. 237 КПК України, а тому підстав для визнання вказаного протоколу недопустимим в цілому суд не вбачає.

Згідно з роз’ясненнями, наданими в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» виготовлення підроблених грошей чи державних цінних паперів може бути кваліфіковано за ст.79 КК лише за наявності в діях винної особи мети збуту. Збут підроблених грошей чи державних цінних паперів – це умисна форма їх відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг і в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Таким чином, суд приходить до переконання, що для доведення наявності в діях обвинуваченої складу інкримінованого їй злочину, необхідно встановити, що вона достовірно знає та обізнана про те, що вказана іноземна валюта є підробленою.

Відповідно до вимог ст. 3 Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків (ОСОБА_8, 20 квітня 1929 року), яка ратифікована СРСР 03.05.1931 р. і на теперішній час згідно із Законом України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 р. є чинною для України, повинні бути карані як звичайні кримінальні злочини збут підроблених грошових знаків чи дії, спрямовані до збуту, до ввезення в країну або до одержання або до добування для себе підроблених грошових знаків, при умові, що їх підроблений характер був відомий.

Обвинувачена ОСОБА_2 в судовому засіданні під час виступу в судових дебатах посилалась на ту обставину, що про підробленість (фальшивість) грошових коштів, які вона мала намір обміняти, їй відомо не було. Також обвинувачена в судовому засіданні посилались, що вона не впевнена, що вилучені в неї банкноти та банкноти, які вона передала валютниці, є одними і тими ж. На підтвердження даних слів обвинуваченої її захисник посилався на те, що дочкою обвинуваченої було зроблено фотознімки наявних у обвинуваченої банкнот євро, серії та номери яких не відповідають серіям та номерам банкнот, вилучених у обвинуваченої. З метою підтвердження даної тези стороною захисту надано фото банкнот євро. Допитана за клопотанням сторони захисту свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомила, що 05.03.2015 р. вона була у Вінниці, побачила грошові кошти в сумі 1 тис. євро, роздивилась їх, розклала і зробила фото для гарної заставки на телефон.

Разом з тим, суд враховує, що при наданні стороною захисту під час досудового розслідування вказаних фото не було повідомлено про джерело їх походження, а також не надано відповідних доказів виготовлення наданих фото за допомогою мобільного телефону свідка ОСОБА_6 Таким чином, суд вважає обґрунтованим заперечення представника державного обвинувачення в частині визнання вказаних фото недопустимими доказами у кримінальному провадженні у зв’язку з недоведеністю дотримання вимог ч. 1 ст. 86 КПК України при їх отриманні.

При цьому суд враховує, що в ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що після передачі ОСОБА_3 банкнот євро обвинувачена ОСОБА_2 залишила місце проведення валютно-обмінної операції та пройшла біля 10 метрів, після чого почула крик ОСОБА_3 Вказані показання обвинуваченої, надані під час виступу в судових дебатах узгоджують з показаннями свідка ОСОБА_3 Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомили, що бачили лише, як відбулась обмін, в ході якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 грошові кошти, а та обвинуваченій – конверт. Первинного обміну вказані свідки, як слідує з їхніх показань у судовому засіданні, не бачили. Крім того, суд враховує, що твердження обвинуваченої щодо вилучення конверту з банкнотами невідомими їй особами і в подальшому працівниками міліції при її затриманні в судовому засіданні стороною обвинувачення спростовані не були. При цьому суд враховує, що в судовому засіданні, як вже було зазначено судом, було встановлено порушення порядку здійснення затримання обвинуваченої. У зв’язку з цим суд не вбачає підстав для відхилення тверджень обвинуваченої як недостовірних лише через відсутність відповідного документального підтвердження наданих обвинуваченою показань. Крім того, в судовому засіданні не було надано доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про ту обставину, що до початку здійснення валютно-обмінної операції обвинуваченій ОСОБА_2 було достовірно відомо, що наявні у неї банкноти євро є фальшивими. Посилання представника державного обвинувачення на ту обставину, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу працювала у банківських установах, а відтак мала розбиратись у відповідності банкнот зразкам, що знаходяться в офіційному обігу, суд до уваги не приймає і розцінює їх як припущення представника державного обвинувачення. Так, в ході судового розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення не доведено і на вирішення суду не ставилось питання стосовно того, що ОСОБА_2 є фахівцем у даній галузі й може робити відповідні висновки. В наданій суду копії трудової книжки відповідні відомості на підтвердження наявності у ОСОБА_2 відповідної фахової підготовки, яка б давала можливість робити висновок про відповідність банкнот зразкам, що перебувають в офіційному обігу, відсутні.

Однією із засад кримінального провадження, як зазначено у ст. 7 КПК України, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у ч. 4 ст. 17 КПК України. Зі змісту ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 р., остаточне рішення від 17.06.2011 р. (пункт 45), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Таким чином, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено, що обвинувачена ОСОБА_2 достовірно знала про фальшивість банкнот євро, а відтак не доведено наявності в її діях прямого умислу. Як наслідок, на переконання суду, стороною обвинувачення не доведено, що в її діянні є склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 199 КПК України. За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_2 відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України підлягає виправданню.

Згідно зі ст. 100 КПК України речові докази, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження, підлягають залишенню в матеріалах провадження.

Відповідно до ст. 124 КПК України у зв’язку з ухваленням судом виправдувального вироку судові витрати підлягають покладенню на державу.

Керуючись ст. ст. 371, 373, 374 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА _2 у пред’явленому обвинуваченні, передбаченому ч. 1 ст. 199 КК України, визнати невинною і виправдати в зв’язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.09.2015 р. за № 12015020010006198, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 199 КК України, – закрити.

Речові докази, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження, – залишити у матеріалах справи.

Судові витрати за проведення криміналістичних досліджень – покласти на державу.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: