ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2016 р. К/800/23531/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року по справі №442/2531/14-а (2-а/442/114/14)

за позовом ОСОБА_4

до Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому

районі Львівської області (далі - Управління)

про зобов'язання призначити пенсію,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Управління про зобов'язання призначити пенсію.

Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року, позов задоволено.

Визнано неправомірною відмову Управління у не зарахуванні ОСОБА_4 стажу роботи за період з 22 червня 1979 року по 16 серпня 1985 року в Естонському виробничому об'єднанні рибної промисловості «Естрибпром», Естонська Республіка на шкідливих умовах праці згідно Списку №2.

Зобов'язано відповідача зарахувати позивачу стаж роботи за період з 22 червня 1979 року по 16 серпня 1985 року до стажу зі шкідливими умовами праці згідно Списку №2 та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11 жовтня 2011 року.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 у період з 22 червня 1979 року по 16 серпня 1985 року працював мотористом 2 класу у Виробничому об'єднанні рибної промисловості «Естрибпром» на території Естонської Республіки. У період з 25 листопада 1986 року по 26 жовтня 1993 року працював мотористом в Клайпедському рефрижераторному флоті на території Литовської Республіки.

Досягнувши 55-річного віку позивач звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідачем у призначенні пенсії позивачу відмовлено. Відмова мотивована тим, що стаж позивача 22 червня 1979 року по 16 серпня 1985 року, набутий ним на території Естонської республіки не може бути зарахований до стажу роботи.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 1992 року пенсійне забезпечення громадян країн учасниць та членів їхніх сімей здійснюється відповідного до законодавства тієї країни, на території якої вони проживають. Усі пов'язані з цим витрати несе держава, яка надає забезпечення. Право при встановлені права на пенсії у тому числі і на пільгових умовах та за вислугу років, враховується трудовий стаж набутий на території будь-якої держави учасниці СРСР. Необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав - учасників Співдружності Незалежних Держав і країн, що входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року приймають на території держави без легалізації. А тому для визначення права на пенсію береться увесь стаж зароблений у Литві та Естонії.

Суд касаційної інстанції не погоджується із такими висновками судів, враховуючи наступне.

Пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 55 років при стажі роботи не менше 25 років, з них не менш 12 років і 6 місяців на зазначених роботах. Робітникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і тяжкими умовами праці, пенсії на пільгових підставах призначаються із зниженням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки і 6 місяців такої роботи чоловікам.

Відповідно до пункту 3 статті 6 Угоди між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 5 жовтня 2010 року, ратифікованої Законом України від 2 листопада 2011 року N 3990-VI та чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Угода), якщо право на пенсію виникає на підставі спеціального закону та/або у зв'язку із здійсненням трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, то пенсію на цій підставі призначає і виплачує тільки та Сторона, на території якої виникло право на пенсію, і тільки згідно із своїм законодавством. Періоди трудової діяльності у певній професії або у певних умовах, набуті згідно із законодавством Сторін, не підсумовуються. Якщо згідно із вищезазначеним законодавством будь-якої із Сторін право на пенсію не виникає, то при призначенні пенсії ці періоди враховуються на загальних підставах.

Відповідно до пункту 6 статті 6 вказаної Угоди при призначенні пенсії, компетентні установи кожної із Сторін обчислюють страховий стаж та доходи тільки відповідно до свого національного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 7 Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення, ратифікованого Україною 10 січня 2002 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - Договір), до осіб, що працюють за наймом, а також на осіб, що самостійно займаються трудовою діяльністю, застосовується законодавство Сторони, на території якої вони виконують роботу.

Відповідно до частини 2 статті 13 вказаного Договору якщо законодавство однієї Сторони зумовлює призначення пенсій за стаж, накопичений у відповідній професії або на відповідній роботі, то при призначенні таких пенсій зараховуються періоди, накопичені на підставі законодавства іншої Сторони у тій же професії або на тій же роботі. Якщо підсумовані таким чином періоди не відповідають умовам, що дають право на зазначені пенсії, то ці періоди зараховуються для призначення пенсій на загальних підставах.

Відповідно до статті 15 Договору у випадку застосування положень статті 13 цього Договору компетентна установа кожної із Сторін вираховує розмір пенсії та виплачує її тільки за страховий (трудовий) стаж, накопичений згідно із застосовуваним цією компетентною установою законодавством.

Тобто, в даному випадку Угода між Україною та Естонською Республікою у сфері соціального забезпечення від 5 жовтня 2010 року та Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення, ратифікованого Україною 10 січня 2002 року є спеціальними нормами права по відношенню до Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному нормативно-правовому акту, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки стаж роботи позивача з 22 червня 1979 року по 16 серпня 1985 року, набутий на території Естонської Республіки, не може бути зарахований до стажу роботи, а тому пенсія за віком на пільгових умовах, передбачена пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивачу призначена бути не може, у зв'язку з відсутністю відповідного стажу роботи за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області задовольнити.

Постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області про зобов'язання призначити пенсію відмовити.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.