ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року м. Київ К/9991/14809/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Титенко М.П.,

за участю:

представника позивача - Очколяса Дмитра Вікторовича,

представника третьої особи - Шипілової Софії-Христини Ігорівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платниками податків у місті Одесі Міжрегінального головного управління Міндоходів

та касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Іллічівську

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року

у справі № 2-а-7245/09/1570

за позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

до Державної податкової інспекції у місті Іллічівську

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платниками податків у місті Одесі Міжрегінального головного управління Міндоходів (яка є правонаступником Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі)

про визнання нечинними та частково нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державне підприємстве «Іллічівський морський торговельний порт» (далі - позивач) звернулось до суду з позовами до Державної податкової інспекції у місті Іллічівську (далі - відповідач), за участі третьої особи - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі (далі - третя особа), про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 27 жовтня 2005 року: № 0003022301/0 та №0003012301/1 - у повному обсязі; № 0003032301/0 - в частині основного платежу у розмірі 383276,00 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 305560,00 грн. (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 17 квітня 2006 року № 8/7-405).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16 лютого 2006 року справи №14/353-05-11824А та № 14/355-05-11826А були об'єднані в одне провадження для спільного розгляду.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року позов був задоволений. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Іллічівську: від 27 жовтня 2005 року № 0003022301/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2278549,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1139275,00 грн.; від 27 жовтня 2005 року №0003012301/1, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 3607285,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1803643,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Іллічівську від 27 жовтня 2005 року № 0003032301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 383276,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 323739,00 грн., в частині визначення суми податкового зобов'язання у розмірі 383276,00 грн. та нарахованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 305560,00 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Іллічівську, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційні скарги ДП «Іллічівський морський торговельний порт», посилаючись на те, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційних скарг та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну третьої особи - СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі її правонаступником - СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ Міндоходів.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та третьої особи, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі провела планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ДП «Іллічівський морський торговельний порт» за період з 01 липня 2003 року по 31 грудня 2004 року, за результатами якої був складений акт № 783/13-32.2/01125672/6 від 18 жовтня 2005 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги пункту 1.39 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 674419,00 грн. (у тому числі: за 3 квартал 2003 року - 249518,00 грн., за 1 квартал 2004 року - 94343,00 грн., за 2 квартал 2004 року - 195852,00 грн., за 3 квартал 2004 року - 134706,00 грн.) та завищено податок на прибуток на загальну суму 291143,00 грн. (у тому числі: за 4 квартал 2003 року - 123418,00 грн., за 4 квартал 2004 року - 167725,00 грн.); вимоги підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пункту 6.1 статті 6, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого: занижено податок на додану вартість на загальну суму 3607285,00 грн. (у тому числі: за серпень 2003 року - 190172,00 грн., за жовтень 2003 року - 139740,00 грн., за листопад 2003 року - 161001,00 грн., за січень 2004 року - 365690,00 грн., за травень 2004 року - 546208,00 грн., за липень 2004 року - 434731,00 грн., за серпень 2004 року - 660682,00 грн., за жовтень 2004 року - 234176,00 грн., за листопад 2004 року - 874885,00 грн.); зменшено суму бюджетного відшкодування на 2278549,00 грн. (у тому числі: за липень 2003 року - 121145,00 грн., за вересень 2003 року - 123050,00 грн., за грудень 2003 року - 194040,00 грн., за лютий 2004 року - 146849,00 грн., за березень 2004 року - 175697,00 грн., за квітень 2004 року - 175412,00 грн., за червень 2004 року - 125467,00 грн., за вересень 2004 року - 135492,00 грн., за жовтень 2004 року - 341370,00 грн., за листопад 2004 року - 105418,00 грн., за грудень 2004 року - 634609,00 грн.).

27 жовтня 2005 року ДПІ у м. Іллічівську на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003032301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ДП «Іллічівський морський торговельний порт» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 707015,00 грн., у тому числі: 383276,00 грн. - за основним платежем, 323739,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

27 жовтня 2005 року ДПІ у м. Іллічівську на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003012301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ДП «Іллічівський морський торговельний порт» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 5410928,00 грн., у тому числі: 3607285,00 грн. - за основним платежем, 1803643,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

27 жовтня 2005 року ДПІ у м. Іллічівську на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003022301/0, яким згідно з підпунктом «в», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ДП «Іллічівський морський торговельний порт» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 2278549,00 грн. (у тому числі: за липень 2003 року - 121145,00 грн., за вересень 2003 року - 123050,00 грн., за грудень 2003 року - 194040,00 грн., за лютий 2004 року - 146849,00 грн., за березень 2004 року - 175697,00 грн., за квітень 2004 року - 175412,00 грн., за червень 2004 року - 125467,00 грн., за вересень 2004 року - 135492,00 грн., за жовтень 2004 року - 341370,00 грн., за листопад 2004 року - 105418,00 грн., за грудень 2004 року - 634609,00 грн.) та застосувала до зменшила ДП «Іллічівський морський торговельний порт» штрафні (фінансові) санкції у сумі 1139275,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: згідно з чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством України ДП «Іллічівський морський торговельний порт» не володіло правом самостійно визначати належність того чи іншого судна до ліній закордонного плавання, оскільки такі повноваження належать Міністерству транспорту і зв'язку України в особі Укрморрічфлоту з урахуванням розкладу суден, що надаються безпосередньо компаніям, які здійснюють агентування цих суден, з урахуванням того, що позивачем були надані документи, які підтверджують наявність відкритої Державним департаментом морського та річкового транспорту лінії закордонного плавання, а також зважаючи на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 27 лютого 2004 року у справі № 3/291-03-9540, яке набрало законної сили, було встановлено правомірність надання позивачем знижок при справлянні портових зборів; в акті перевірки було вказано про порушення позивачем вимог пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», проте не зазначено, у чому полягає таке порушення; позивачем не здійснювалось подвійне включення до складу валових витрат витрат за простої з причин пропуску суден та видалення предметів засміченості, оскільки положеннями договору, №21/57/353-0 від 07 квітня 2006 року, укладеного між Управлінням «Черазпоршлях» та ДП «Іллічівський морський торговельний порт», визначено, що оплата днопоглиблювальних робіт та оплата простоїв техніки визначені в договорі окремо, та не являються залежними одна від одної величинами, з урахуванням того, що Прейскурант «На морські днопоглиблювальні роботи, затверджений ММФ СРСР і Міністерством транспортного будівництва СРСР в 1983 році, суперечить чинному законодавству України; аналіз договорів, укладених позивачем з АФ «АНК» (№ 325-0 від 20 березня 2003 року та 2/01/59-О від 25 січня 2000 року) та з АФ «Дарума» (№ 2/03 від 06 жовтня 2003 року), дає підстави вважати, що вказані послуги пов'язані з господарською діяльністю позивача, з урахуванням того, що позивачем були надані суду документальні підтвердження факту надання таких послуг; положеннями пунктів 3.2, 4.5, 4.6 генерального договору № 1-0/02 від 15 січня 2002 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтер-Трейд», визначено, що факт отримання портом паливно-мастильних матеріалів з комплексом послуг, пов'язаних з організацією поставки (видачі та відпущення), є фактом надання ТОВ «Інтер-Трейд» та споживання портом спеціальних послуг (дата отримання паливно-мастильних матеріалів є датою отримання позивачем спеціальних послуг), обсяг яких визначається від обсягу відпущених паливно-мастильних матеріалів, а ціна - складає 5% вартості відпущених паливно-мастильних матеріалів, з урахуванням того, що Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженою спільним наказом Державного комітету статистики України, Міністерства транспорту України, Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Міністерства економіки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України від 02 квітня 1998 року №81/38/101/235/122, не визначено поняття спеціальних послуг; Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язує право на застосування нульової ставки податку саме з місцем споживання послуги, а не з місцем її фактичного надання; витрати по виплаті заробітної плати, соціальних виплат і нарахуванні амортизаційних витрат були понесені портом відповідно до умов договорів і ході надання вантажно-розвантажувальних послуг, виконуваних позивачем для сторонніх організацій в рамках договорів про спільну діяльність (№ 380-0/50-0 від 20 березня 2001 року з ТОВ «Метекс» та № 81-0 від 28 лютого 2003 року з ТОВ «Феррум плюс»), а не безпосередньо позивачем та є прямими витратами договорів про спільну діяльність з виплати заробітної плати, соціальних нарахуваннях на таку заробітну плату, амортизації основних фондів, переданих портом у спільну діяльність, з огляду на що такі витрати не є послугами у розумінні підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому податок на додану вартість на них не нараховується.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у акті перевірки перевіряючими було вказано, що позивачем при оформленні дисбуртсменських рахунків для сплати портових зборів агентами ТОВ «БААС ЛТД» та ДП «Економі Інтернешнл Шиппінг» були необґрунтовано надані знижки по лінійності при нарахуванні портових зборів (корабельного збору, лоцманського збору, буксирного збору) на загальну суму 57094,30 дол. США, що становить 303966,36 грн., що є порушенням вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 1 Положення про портові збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 року № 1544 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), портові збори (корабельний, канальний, маяковий, причальний, якірний, адміністративний та санітарний) справляються у морських Портах із суден зазначених груп і плавучих споруд, що плавають під Державним прапором України та іноземним прапором: вантажні судна, що заходять у порти для виконання вантажних операцій, та плавучі споруди - група А; пасажирські судна, включаючи швидкісні судна на підводних крилах та пороми, що заходять у порти для виконання вантажопасажирських операцій, криголами, які не належать порту та не орендовані ним - група Б; ліхтери, буксири, буксири-штовхачі, штовхачі, баржі (самохідні і несамохідні), річкові самохідні судна, включаючи судна типу «ріка-море» пароплавств, які є членами Братиславської угоди, що заходять у порти на р. Дунаї, а також річкові самохідні судна, що заходять в інші порти для подальшого перевантаження вантажів на морські судна і навпаки - група В; несамохідні судна (крім барж) - група Г; судна, що заходять у порт вимушено, для постачання карантинних потреб, а також судна, що прямують на ремонт на судноремонтні підприємства (бази) України, - група Д; службові та військові судна - група Д; навчальні, навчально-виробничі судна при виконанні ними рейсів за навчальними планами навчальних закладів, на борту яких перебуває не менш як 50 курсантів, навчально-тренажерні судна на підводних крилах, що виконують регулярні пасажирські рейси за розкладом у каботажному плаванні (крім прогулянкових і круїзних рейсів) - група Д; наукові, дослідні та швидкісні судна крилах, що виконують регулярні пасажирські рейси за розкладом у каботажному плаванні (крім прогулянкових і круїзних рейсів) - група Д; інші судна (судна судноремонтного заводу, аварійно-рятувальні, підводно- технічні, технічні, госпітальні, гідрографічні, судна місцевого портового флоту, криголами, які належать порту та орендовані ним, спортивні судна, приватні яхти, парусні судна, судна, які проходять ходові випробування, та риболовецькі судна, що заходять у порти без виконання вантажних операцій) - група Е.

Згідно з пунктом 5 Положення про портові збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 року № 1544 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для вантажних суден групи А, які працюють на лініях закордонного плавання, відкритих у встановленому порядку, надається знижка у розмірі 20 відсотків корабельного збору.

Порядок реєстрації лінії закордонного плавання визначається Інструкцією про порядок реєстрації ліній закордонного плавання, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 31 травня 2000 року № 276, відповідно до пункту 1.6 якої (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація лінії закордонного плавання здійснюється виключно Укрморрічфлотом на підставі документів, які надаються оператором лінійних перевезень.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції про порядок реєстрації ліній закордонного плавання, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 31 травня 2000 року № 276 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), загальними ознаками лінії закордонного плавання є установлення обов'язкових і факультативних іноземних та українських портів заходу; установлення періодичності заходу закріплених суден в українські порти; закріплення для роботи на лінії типів суден; реєстрація лінії Державним департаментом морського і річкового транспорту (надалі - Укрморрічфлот) за поданням начальника порту (морського порту).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок реєстрації ліній закордонного плавання, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 31 травня 2000 року № 276 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), при виконанні лінійного рейсу судно повинно обов'язково заходити до одного з обов'язкових або факультативних українських та іноземних портів заходу, які зазначені в розкладі руху судна.

Аналогічні положення закріплені у пункті 6 Положення про портові збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 року № 1544 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2.3 Інструкції про порядок реєстрації ліній закордонного плавання, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 31 травня 2000 року № 276 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що якщо надані документи підтверджують усі ознаки лінії закордонного плавання, то Укрморрічфлот видає кожному українському порту обов'язкового заходу підтвердження про реєстрацію лінії закордонного плавання. У підтвердженні обов'язково зазначаються такі дані: перелік обов'язкових та факультативних портів судноплавної лінії, види вантажів, назва судна або судна-субституту, назва судноплавної компанії, найменування морського агента, місто реєстрації агента на території України, дата, номер реєстрації лінії закордонного плавання Укрморрічфлотом, назва лінії, мінімальна кількість суднозаходів до конкретного порту щомісячно при виконанні лінійних рейсів.

При цьому, положеннями статті 4 Інструкції про порядок реєстрації ліній закордонного плавання, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 31 травня 2000 року № 276 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що дострокове припинення дії цього підтвердження може здійснювати виключно Укрморрічфлот.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач згідно з чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством України не володів правом самостійно визначати належність того чи іншого судна до лінії закордонного плавання, оскільки такі повноваження має лише Міністерство транспорту і зв'язку України в особі Укрморрічфлоту з урахуванням розкладу руху суден, що надаються безпосередньо компаніям, які здійснюють агентування цих суден.

Підставою для надання знижки є документи, що підтверджують наявність відкритої відповідно до встановленого порядку лінії Державним департаментом морського та річкового транспорту.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що саме такими документами керувався позивач при вирішенні питання щодо надання знижки суднам, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії підтверджень Державного департаменту морського і річкового транспорту (т. 44 арк. справи2-5), в яких вказано, що визначені судна працюють на лініях закордонного плавання, відкритих у встановленому порядку. Доказів, які б свідчили про дострокове припинення Укрморрічфлотом підтверджень про реєстрацію ліній закордонного плавання, податковим органом в процесі розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

Зважаючи на те, що позивач у відповідності до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства України був позбавлений права самостійно визначати належність або неналежність суден до лінії закордонного плавання, а наявність підстав для надання такої знижки підтверджене позивачем відповідними підтвердженнями Державного департаменту морського та річкового транспорту, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надання позивачем знижки з лінійності є правомірним, оскільки всі судна, які вказані на 40-42 аркушах акту перевірки, заходили до порту Іллічівськ в межах терміну дії підтвердженої лінійності Державним департаментом морського та річкового транспорту, за своїми технічними характеристиками та по строках заходу у порт відповідали вимогам зареєстрованих ліній.

Крім іншого, матеріали справи містять вантажні документи (штурманські розписки, коносаменти) які також підтверджують те, що портом призначення вантажу зазначено порт, який вказано у лінійних підтвердженнях Державного департаменту морського та річкового транспорту (т. 43, 44).

Також, судами було встановлено, що питання надання портом знижки вже виступало предметом спору у справі № 3/291-03-9540. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 лютого 2004 року у справі № 3/291-03-9540, яке набрало законної сили, було встановлено правомірність надання позивачем знижок при справлянні портових зборів (т.42 арк. справи 79-99, 100-116).

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом було вказано про порушення ДП «Іллічівський морський торговельний порт» вимог пункту 5.9. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого перевіряючими збільшено валовий дохід позивача на 36273,00 грн. Разом з цим, перевіряючими у акті перевірки не було вказано, в чому саме полягає це порушення, що не відповідає положенням пункту 2.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативних актів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для збільшення валового доходу позивача на суму 36273,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у акті перевірки перевіряючими було вказано, що позивачем були порушені вимоги пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які полягали у включенні до складу валових витрат витрат у розмірі 597288,00 грн., понесених у зв'язку з простоями з причини пропуску суден, які не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, які, на думку податкового органу, були двічі включені позивачем до складу валових витрат, оскільки в ціну на днопоглиблювальні роботи вже включена ціна за простої.

У справі, що розглядається, судами було встановлено, що між Управлінням «Черазморшлях» (підрядником) та ДП «Іллічівський морський торговельний порт» (замовником) був укладений договір від 07 квітня 2003 року №21/57/353-0, предметом якого є виконання днопоглиблювальних робіт, в якому окремо погоджені ціни на днопоглиблювальні роботи та на простої при виконанні цих робіт (пункт 3.8 статті 3 договору) (т.1. арк. справи 69-76).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється їх державне регулювання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і виконавчих органів місцевої рад з регулювання цін (тарифів)» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було затверджені повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торгівельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни) цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг, однак не наділено жодного з вказаних вище органів повноваженнями щодо регулювання цін та тарифів на днопоглиблюванні роботи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством України не було передбачене державне регулювання цін на проведення днопоглиблюваннях робіт, у зв'язку з чим, вказаний в акті перевірки Прейскурант «На морські днопоглиблюванні роботи», затверджений ММФ СРСР і Міністерством транспортного будівництва СРСР в 1983 році, суперечив нормам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства України і не може застосовуватись, оскільки на днопоглиблювальні роботи встановлюються вільні (договірні) ціни.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про правонаступництво України» закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.

Частиною 1 Перехідних положень Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що враховуючи правила аналогії закону будь-які акти нормативно-правового характеру, прийняті до набрання незалежності України, діють тільки в тій частині, яка не суперечить нормам чинного законодавства України, тобто норми, прийняті в умовах незалежності України мають пріоритетне значення перед іншими нормами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавство України про ціноутворення складається з цього Закону та інших актів законодавства України, що видаються відповідно до нього, тобто, будь-які акти, покликані врегулювати відносини ціноутворення, повинні відповідати вимогам цього Закону.

Таким чином, оскільки Прейскурант «На морські днопоглиблюванні роботи», затверджений ММФ СРСР і Міністерством транспортного будівництва СРСР в 1983 році, приймався не у відповідності до вимог Закону України «Про ціни і ціноутворення», а порядок державного регулювання цін визначений саме цим Законом та передбачає, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України, тоді як жодним із нормативно-правових актів у сфері державного регулювання цін, прийнятих на виконання цього Закону, не передбачене державного регулювання цін на днопоглиблювальні роботи, то суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що зазначений Прейскурант не може застосовуватись при визначенні цін на такий вид робіт.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Як правомірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, договір від 07 квітня 2003 року №21/57/353-0 не містить положень, які б визначали, що у вартість днопоглиблюватьних робіт включені витрати на простої. Натомість, оплата простоїв передбачена положеннями пункту 3.8. договору, згідно з яким на позивача покладено обов'язок оплатити підряднику, виходячи із добової вартості утримання земкаравану, час простоїв, пов'язаних із непідготовкою або зайнятістю ділянки робіт, час простою з причин закриття порту, пов'язаного із рухом суден, час простою, пов'язаний з видаленням знайдених на поверхні або товщі ґрунту сторонніх предметів, які заважають виконанню робіт, час зупинок за вимогою замовника або портової влади, час простоїв, пов'язаних із вибухом на ділянці робіт або видаленням вибухово-небезпечних предметів та інше. Зазначеним пунктом врегульований порядок сповіщення замовника про простої та їх фіксування, який передбачає негайне повідомлення повноважного представника замовника про всі випадки простоїв, фіксування таких випадках у судових журналах та підтвердження двосторонніми актами про простої суден земкаравану.

Таким чином, зі змісту договору вбачається, що оплата днопоглиблювальних робіт та оплата простоїв визначені в умовах договору окремо, та не є залежними одна від однієї величинами.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до актів приймання виконаних робіт за період з вересня 2003 року по липень 2004 року (т.1 арк. справи 77-90) позивачем були прийняті роботи по технічному обслуговуванню акваторії 2-го басейну Іллічівського морського транспортного порту, виконані земкараваном «Ріон», з транспортуванням ґрунту у підводний відвал на відстань до 23 км, та простої техніки, за допомогою якої виконувались зазначені роботи, пов'язані із видаленням предметів засміченості та пропуску судів, які були оплачені позивачем на підставі виставлених рахунків, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень (т.1 арк. справи 95-150). Крім іншого, матеріали справи містять виписки з суднових журналів (т.42), в яких засвідчені факти простоїв техніки, якою виконувались днопоглиблювальні роботи відповідно до умов договору.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не здійснювалось подвійне включення до складу валових витрат вартості часу простоїв з причини пропуску суден та видалення предметів засміченості, а витрати, понесені у зв'язку з оплатою вартості таких простоїв, є такими, що пов'язані з господарською діяльністю позивача і правомірно включені ним до складу валових витрат порту згідно.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З огляду на те, що позивач правомірно включив до складу валових витрат вартість простоїв з причини пропуску суден та видалення предметів засміченості у межах виконання умов договору від 07 квітня 2003 року № 21/57/353-0, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач мав правові підстави для включення до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості таких робіт, у зв'язку з чим, донарахування податку на додану вартість у сумі 124615,00 грн. за вказаним епізодом є неправомірним.

Як вбачається з матеріалів справи, у акті перевірки перевіряючими було вказано, що ДП «Іллічівський морський торговельний порт» в порушення вимог пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включило до складу валових витрат вартість інформаційно-консультаційних робіт та юридичних послуг на загальну суму 381700,00 грн., наданих АФ «АНК» (на суму 256700,00 грн., у тому числі: за 3 квартал 2003 року - 80000,00 грн., за 4 квартал 2003 року -78400,00 грн., за 2 квартал 2004 року - 68300,00 грн., за 4 квартал 2004 року - 30000,00 грн.) та АФ «Дарума» на суму 125 000,00 грн. (за 4 квартал 2003 року), оскільки такі послуги не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема: винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо).

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» (замовником) та АФ «АНК» (виконавцем) був укладений договір від 20 березня 2003 року №325-0, відповідно до умов якого виконавець за дорученням, в інтересах та від імені замовника здійснює дії процесуального та непроцесуального характеру, які направлені на повернення у власність замовника сервісного комплексу, який розташований на території замовника та включає у себе автомобільну заправну станцію, пункт громадського харчування і туалет, загальною вартістю 3200400,00 грн. (т.1. арк. справи 65-68).

Матеріали справи містять акти приймання - передачі виконаних робіт (т.1. арк. справи 47-49), в яких визначено, що виконавцем надані юридичні послуги по захисту інтересів ДП «Іллічівський морський торговельний порт» в Господарському суді Одеської області у справі про повернення у власність ДП «Іллічівський морський торговельний порт» сервісного комплексу (АЗС), перелік яких наведений у пункті 2.1 договору, та надані послуги по веденню справи по поверненню у власність ДП «Іллічівський морський торговельний порт» сервісного комплексу (АЗС), перелік яких наведений у пункті 2.2 договору, а також платіжні доручення про перерахування позивачем коштів на користь АФ «АНК» за надані послуги (т.1 арк. справи 50, 52, 59).

Також, суди попередніх інстанцій встановили, що АФ «АНК» надавало позивачу юридичні послуги, пов'язані з розглядом спору між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» до СП «Ірен».

Зокрема, судами було встановлено, що ДП «Іллічівський морський торговельний порт» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до СП «Ірен» про: визнання недійсним пункту 4.2 договору про співробітництво в будівництві та експлуатації спеціального сервісного комплексу № 18-0 від 30 травня 1997 року, укладеного між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та СП «Ірен» (т.1 арк. справи 62-64); зобов'язання СП «Ірен» повернути позивачу сервісний комплекс, що складається з автомобільної заправної станції, пункту харчування та туалету; зобов'язання СП «Ірен» повернути у власність позивача асфальтобетонну площадку площею 0.25 га; розірвання договору №18-0 від 30 травня 1997 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що зазначений судовий процес, який супроводжувався АФ «АНК» відповідно до укладеного з позивачем договору, направлений на отримання позивачем матеріальних цінностей, які можуть розглядатися як дохід такого підприємства, або використання яких у майбутньому створить передумови для отримання доходу, що є основною ознакою господарської діяльності підприємства.

Посилання податкового органу на відсутність у складі основних фондів позивача сервісного комплексу, що включає автомобільну заправну станцію, пункту харчування та туалету, правомірно були відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки згідно з умовами пункту 5.2 договору № 18-0 від 30 травня 1997 року, укладеного з СП «Ірен», зазначені об'єкти підлягали передачі порту через 20 років після введення комплексу в експлуатацію. При цьому, саме повернення порту майданчика та сервісного комплексу згідно були предметом спору у господарському суді, що підтверджує зв'язок витрат по веденню справи в суді з господарською діяльністю позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» (замовником) та АФ «АНК» (виконавцем) був укладений договір від 25 січня 2000 року №2/01/59-0, предметом якого є юридичні послуги консультаційного і інформаційного характеру, пов'язані з забезпеченням виробничого процесу замовника (т.1 арк. справи 28-31), а 17 червня 2002 року до цього договору було укладено додаткову угоду № 11 про умови надання послуг у судовому процесі за позовною заявою ОСОБА_5 (т.1 арк. справи 26-27).

Матеріали справи містять акти приймання-передачі виконаних робіт, в яких визначено, що виконавцем надані юридичні послуги по вивченню матеріалів справи, по підготовці необхідних документів, веденню у Верховному Суді України справи № 22а-3441/2002р. за позовом громадянина ОСОБА_5 (т.1. а.с.32-33), а також копії матеріалів справи № 22а-3441/2002р., з приводу якої позивачу надавались визначені юридичні послуги (т.1 арк. справи 38-44).

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно відхилили як безпідставні твердження податкового органу щодо знаходження предмету судової справи № 22а-3441/2002р. поза межами господарських інтересів ДП «Іллічівський морський торговельний порт», оскільки предметом спору у справі № 22а-3441/2002р. за позовом ОСОБА_5 є стягнення з ДП «Іллічівський морський торговельний порт» 155000,00 дол. США, тоді як стягнення грошових коштів з порту на користь зазначеної фізичної особи безпосередньо пов'язане з господарськими інтересами підприємства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для зменшення позивачу валових витрат на суму 96700,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2003 року між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» (замовником) та АФ «Дарума» (виконавцем) був укладений договір №2/03 (т.1 арк. справи 21-22), відповідно до умов якого виконавець надає замовнику послуги з проведення аналізу його фінансово-господарського стану за період 2000-2002 років, за 9 місяців 2003 року з розшифровкою за перший і останній квартал кожного року.

Фактичне виконання робіт з проведення аналізу фінансово-господарського стану ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та оплата їх вартості підтверджені актом здачі-приймання виконаних робіт, виставленим позивачу рахунком та платіжним дорученням (т.1 арк. справи 23-25). Крім того, позивачем був наданий до суду сам результат таких послуг, який має свій реальний вираз у документальному звіті, складеному за результатами аналізу, в якому вказано, що метою вказаної роботи був комплексний аналіз ефективності фінансової діяльності, що дозволяє проводити всебічну оцінку всіх напрямків діяльності підприємства та використовувати ці данні для планування основних показників роботи підприємства.

У справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій був також було встановлено, що факт отримання позивачем вищевказаних послуг не заперечувався відповідачем.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що витрати, понесені позивачем в межах вказаних вище договорів, пов'язані з його господарською діяльністю і правомірно включені ним до складу валових витрат а податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі вартості таких послуг, був правомірно включений позивачем до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, з огляду на що висновок податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які полягали у завищенні суми податкового кредиту за період, який перевірявся, на 51667,00 грн. є необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, у акті перевірки перевіряючими було вказано, що ДП «Іллічівський морський торговельний порт» в порушення вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищило скориговані валові витрати за період, який перевірявся, на суму 1630558,00 грн. та безпідставно включило до складу валових витрат вартість спеціальних додаткових послуг з придбання паливно-мастильних матеріалів та послуг з організації зберігання, обліку та видачі паливно-мастильних матеріалів.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 червня 2000 року між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та ТОВ «Інтер-трейд» був укладений договір про сумісну діяльність №19/00/261-0, предметом якого є здійснення сумісної діяльності по реконструкції, будівництву та подальшої експлуатації на території порту комплексу автозаправних сервісних станцій та сховищ паливно-мастильних матеріалів з метою економічного та соціального розвитку регіону та м. Іллічівськ, технічного переозброєння порту та збільшення його вантажообігу, підвищення його конкурентоспроможності, надання послуг сучасного рівня, а також отримання сторонами прибутку від здійснення сумісної діяльності.

15 січня 2002 року між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та ТОВ «Інтер-Трейд» був укладений генеральний договір № 1-0/02 про організацію безперебійного забезпечення паливно-мастильними матеріалами, згідно з яким підприємство здійснює повне, своєчасне та безперебійне забезпечення порту якісними паливно-мастильними матеріалами, включаючи поставку паливно-мастильних матеріалів та надання комплексу послуг, пов'язаних з організацією поставки (видачі та відпущення) паливно-мастильних матеріалів порту. Забезпечення здійснювалось ТОВ «Інтер-Трейд» з комплексу автозаправних сервісних станцій та сховищ паливно-мастильних матеріалів, створених сторонами у межах сумісної діяльності на території порту (т.42, арк. справи 6-10).

Згідно з розділом 3 цього договору при здійсненні продажу паливно-мастильних матеріалів ТОВ «Інтер-Трейд» надавало, а ДП «Іллічівський морський торговельний порт» споживало спеціальні послуги по організації забезпечення порту паливно-мастильними матеріалами, а саме: створення та постійне підтримування 20-ти добового резерву паливно-мастильних матеріалів усіх видів, зберігання паливно-мастильних матеріалів, здійснення безперебійної, стабільної та своєчасної видачі порту палива за допомогою спеціального обладнання паливно-заправних пунктів, що призведе до скорочення простоїв транспорту та техніки порту під час заправляння, здійснення поставки (видачі) порту палива на різних умовах (заправляння автотранспорту з автомобільних заправних станцій, доставка на термінали та заправка спецтехніки, доставка в портофлот до паливнороздаточних суден та інше), організація комп'ютеризованого розрахункового центру, підготовка та доведення паливно-мастильних матеріалів до необхідних параметрів, пов'язаних з експлуатацією механізмів при низьких температурах та в агресивному природному середовищі.

Пунктом 3.2. цього договору передбачено, що факт отримання портом паливно-мастильних матеріалів з комплексу є фактом надання ТОВ «Інтер-Трейд» та споживання портом спеціальної послуги. Дата отримання паливно-мастильних матеріалів є датою отримання портом спеціальної послуги.

Відповідно до пунктів 4.5, 4.6. цього договору порт сплачує вартість спеціальних послуг в залежності від обсягу закупівлі з комплексу паливно-мастильних матеріалів, відпущених з комплексу за розрахунковий період (один календарний місяць) без урахування податку на додану вартість.

Відповідно до умов вказаного договору позивач сплачує вартість спеціальних послуг в залежності від обсягу закупівлі з комплексу паливно-мастильних матеріалів, а ціна спеціальних послуг складає 5 % вартості паливно-мастильних матеріалів, відпущених йому з комплексу за розрахунковий період (один календарний місяць) без урахування податку на додану вартість.

Також, сторонами вказаного договору була укладена угода від 29 січня 2003 року про порядок постачання масел в ході виконання генерального договору про організацію безперебійного забезпечення паливно-мастильними матеріалами №1-0/02 від 15 січня 2002 року, якою визначено порядок забезпечення порту технічними маслами та змазками.

Крім того, між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та ТОВ «Інтер-Трейд» (особою, уповноваженою вести загальні справи сумісної діяльності згідно з договором про сумісну діяльність № 19/00/261-9 від 05 червня 2000 року) було укладено додаткову угоду від 02 липня 2002 року до генерального договору від 15 січня 2002 року № 1-0/ 02 (т. 42 арк. справи 1-2), відповідно до умов якої в рамках забезпечення порту паливно-мастильними матеріалами ТОВ «Інтер-Трейд» крім спеціальних послуг, передбачених пунктом 3.1 генерального договору, надає порту додаткові супутні послуги, які полягають в наступному: здійснення сепарування дизельного палива і тонкої очистки бензину усіх марок з використанням фільтрів-сепараторів нового покоління; організації обліку та контролю за нормуванням, розподілом, і використанням паливно-мастильних матеріалів різними структурними підрозділами порту, яка полягає в застосуванні і використанні номерних контрольних квитанцій з трьома ступенями захисту; складанні і оперативному наданні порту роздаточних відомостей на видачу з комплексу окремо по кожному структурному підрозділу порту; оформленню дорожніх листів в частині відміток про відпуск паливно-мастильних матеріалів; впровадженні і супроводженні комплексу програмного забезпечення порту з метою створення в порту комп'ютерної системі слідкування за рухом і розподілом контрольних квитанцій, нормуванням і використанням паливно-мастильних матеріалів в порту.

Пунктом 2 цієї додаткової угоди визначено, що підтвердженням таких додаткових спеціальних послуг є факт отримання паливно-мастильних матеріалів.

Ціна додаткових услуг визначена пунктом 4 цієї додаткової угоди та складає 8,22 коп. (в тому числі податок на додану вартість) за кожний літр паливно-мастильних матеріалів, а при переведенні у кілограми така послуга складає 11,18 коп. У пункті 7 зазначеної додаткової угоди також визначено, що об'єм послуг, які потребляються портом, визначається кількістю отриманих портом відповідних паливно-мастильних матеріалів з комплексу та фіксується у двосторонніх актах, які складаються сторонами за підсумком кожного місяця.

Матеріали справи містять акти надання послуг, складені відповідно до умов додаткової угоди від 02 липня 2002 року, в яких визначений факт надання порту додаткових послуг, їх розмір та вартість наданих послуг (т.42 арк. справи 11-27), рахунки-фактури та відповідні платіжні доручення.

09 квітня 2004 року сторонами була складена додаткова угода до генерального договору про організацію безперебійного забезпечення паливно-мастильних матеріалів від 15 січня 2002 року № 1-0/02, відповідно до положень пункту 2 якої ТОВ «Інтер-трейд» надає порту послуги по організації зберігання, обліку та видачі паливно-мастильних матеріалів, які полягають у зберіганні палива, здійсненні безперебійно-стабільної та своєчасної видачі палива з паливнозаправних пунктів, здійснення сепарування дизельного палива та додаткової очистки (суперочистки) бензину усіх марок від твердотілих засмічень та крапельної води з використанням фільтрів-сепараторів нового покоління, організації обліку та контролю за рухом, розподілом, нормуванням та використанням палива різними структурними підрозділами порту, застосуванні та використанні номерних контрольних квитанцій з трьома рівнями захисту, складанні та оперативному наданні порту роздаточних відомостей на видачу палива, оформленні шляхових листів транспорту порту в частині відміток про відпуск палива, супроводженні комплексу програмного забезпечення комп'ютерною системою слідкування за рухом та розподілом квитанцій, нормуванням та розходом палива у порту, надання порту у вигляді звітів або довідок даних, отриманих у результаті аналізу та обробки інформації, про видачу порту палива та рух контрольних квитанцій (т.42 арк. справи3-5).

Умовами зазначеної угоди було встановлено ціну за такі послуги у розмірі 0,252 грн. за один літр палива, в тому числі податок на додану вартість, та передбачено складання актів про передачу послуг та оплату таких послуг на підставі виставлених рахунків.

Матеріали справи містять акти прийому-передачі послуг у відповідності з умовами цієї додаткової угоди, відповідні рахунки, а також платіжні-доручення, які свідчать про оплату позивачем наданих йому послуг (т. 42), з яких вбачається, що вони складені, зокрема, і відносно спеціальних та додаткових послуг, факт надання яких згідно з умовами угод пов'язаний безпосередньо із наданням самих паливно-мастильних матеріалів, а порядок оплати передбачає збільшення вартості одного літру паливно-мастильних матеріалів на вартість наданих послуг. Крім того, графі «призначення платежу» у платіжних дорученнях також зазначено за послуги по організації, зберігання, обліку та видачі палива, додаткові послуги тощо, чим спростовуються твердження органів державної податкової служби про відсутність розрахункових документів відносно таких витрат.

Також, суди правомірно відхилили як безпідставні твердження органів державної податкової служби про надання ТОВ «Інтер-Трейд» позивачу послуг, передбачених вищезазначеним угодами з порушенням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженою спільним наказом Державного комітету статистики України, Міністерства транспорту України, Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Міністерства економіки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України від 02 квітня 1998 року №81/38/101/235/122, із зазначенням при цьому про їх невіднесення до спеціальних, оскільки цією інструкцією взагалі не визначене поняття спеціальних послуг.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт перевезення паливно-мастильних матеріалів, необхідність застосування яких передбачена Інструкцією про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої спільним наказом Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07 серпня 1996 року № 228/253, оскільки дія вказаної Інструкції була зупинена з 07 березня 2000 року до усунення порушень, зазначених у рішенні Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 16 жовтня 1998 року № 17-02/10 згідно з повідомленням Державного комітету України з питань розвитку підприємництва.

Відповідно до повідомлення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 07 березня 2000 року (опублікованого в газеті «Урядовий кур'єр» № 46 від 07 березня 2000 року) Державний комітет України з питань розвитку підприємництва прийняв рішення від 16 жовтня 1998 року № 17-02/10 про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03 лютого 1998 року № 79/98 «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності», Мінтрансом України та Держкомстатом України» щодо необхідності внесення змін до наказу Мінстату України та Мінтрансу України «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи» від 07 серпня 1996 року №228/253 із змінами і доповненнями, внесеними наказом Мінстату України, Мінтрансу України від 17 січня 1997 року № 13/12, зокрема, щодо необхідності вилучення товарно-транспортних накладних з переліку бланків суворої звітності та внесення низки інших змін для спрощення обліку та застосування первинної транспортної документації.

Спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким затверджено типову форму товарно-транспортної накладної форми № 1-ТН, не був зареєстрований у Міністерстві юстиції, з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що тому посилання на вказаний наказ та на типові форми, затверджені цим наказом, є неправомірними.

Твердження представника третьої особи про те, що вказаний наказ є чинним оскільки він був опублікований у журналі «Бухгалтер» за лютий 2002 року за № 6 та у журналі «Бухгалтер» за лютий 2005 року №8, судом оцінюється критично та до уваги не приймається виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1, 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» з 01 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що документами, які підтверджують будь-які витрати (при їх включенні до складу валових), є документи, які можуть підтвердити факт наступних подій: списання грошових коштів з банківського рахунку; фактичне отримання результатів послуг у розумінні положень пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, документами, що підтверджують «спеціальні та додаткові послуги з придбання палива», є виписки банку з додатком платіжних доручень та акти приймання виконаних робіт (послуг), які мають доказове значення для підтвердження надання послуги.

Крім іншого, суди попередніх інстанцій встановили, що факт правомірного включення ДП «Іллічівський морський торговельний порт» витрат, пов'язаних з оплатою вартості вказаних вище послуги до складу валових, був предметом спору у справі № 3/291-03-9540 за позовом ДП «Іллічівський морський торговельний порт» до ДПІ у м. Іллічівську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, у якій 27 лютого 2004 року Господарським судом Одеської області було прийняте рішення на користь позивача. Зазначене рішення було залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 20 травня 2004 року (т. 42 арк. справи 79-116).

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність зменшення позивачу валових витрат на загальну суму 1630558,00 грн., в тому числі: за 3 квартал 2003 року у сумі 294557,00 грн., за 4 квартал 2003 року у сумі 380992,00 грн., за 1 квартал 2004 року у сумі 237194,00 грн., за 2 квартал 2004 року у сумі 497127,00 грн., за 3 квартал 2004 року у сумі 220688,00 грн., а також про неправомірність висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 349358,00 грн. за вказаним епізодом.

Як вбачається з матеріалів справи, у акті перевірки перевіряючими було вказано, що ДП «Іллічівський морський торговельний порт» також були занижені валові витрати та завищені валові доходи.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що у порушення вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач неправомірно включив до складу валових доходів суму 878900,00 грн. внаслідок помилкового до складу валових доходів у 3 - 4 кварталах 2003 року доходів по безкоштовно отриманих основних засобах у сумі 1943,0 тис. грн. замість 1064,1 тис. грн.

Також, у акті перевірки було вказано, що позивачем неправомірно не включив до складу валових витрат вартість послуг здійснення аналізу вантажопотоків порту з метою розробки пропозицій щодо їх оптимізації, координування розподілу вантажопотоків між морськими портами, інформування порту про рівень цін і тарифів, встановлених Міністерством транспорту України, на роботи і послуги, що виконуються морськими портами України, здійснення аналізу та розробки заходів щодо підвищення ефективності договірної роботи порту, які надавались позивачу (замовнику) Державним об'єднанням «Укрморпорт» (виконавцем) на підставі укладеного договору від 27 лютого 2003 року №11/103-0; а також вартість аналітичних, маркетингових та консультативних послуг щодо управління підприємством, форм і методів господарювання з метою забезпечення інтеграції підприємств у світовий ринок транспортних послуг та в систему міжнародних транспортних коридорів, інформаційних та консультативних послуг з метою розширення участі України на ринку міжнародних морських перевезень, приросту обсягів вантажопереробки в морських портах, покращення показників використання державного майна на підставі укладеного з Державним об'єднанням «Укрморпорт» (виконавцем) договору від 21 червня 2004 року №430-0.

Матеріали справи містять звіти про виконання умов договору, відповідно до яких ДП «Іллічівський морський торговельний порт» цілодобово одержувало інформацію щодо навантаження вагонів на залізницях України та СНД. Дана інформація містить дані про навантаження за номенклатурою вантажів, кількісну наявність вагонів за зазначеним вантажем на залізницях в динаміці часу, дату та час прибуття вагонів на станцію, час подачі під навантаження/вивантаження. Інформація про прийом вантажів в вагонах за основною номенклатурою вантажів по міжнародних сполученнях здійснювалась по періодх доби: на 17:00 та 06:00 годин.

Відповідно до пункту 1.2 вищезазначеного договору, надання послуг оформлюється у вигляді звіту, а приймання їх результатів оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг.

Матеріали справи містять акти виконаних робіт згідно вказаного договору, звіти про виконання робіт, рахунки та платіжні доручення про перерахування коштів (т.1 арк. справи 170-189, т.2 арк. справи 1-129).

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що завдяки щоденному отриманню вказаної інформації позивач мав змогу заздалегідь спланувати доцільне використання площі складів, технічних засобів, людських ресурсів. Координація дій дала змогу порту уникнути затримки в вивантаженні вагонів, навіть при наявності їх накопичення в період відсутності суден та уникнути простоїв пустих вагонів в порту.

Як вбачається з матеріалів справи, у акті перевірки перевіряючими було вказано, що ДП «Іллічівський морський торговельний порт» неправомірно користувалось пільгою по податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, за кодом довідника пільг № 14010116 «податок за нульовою ставкою щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України», у зв'язку з чим було позивачу були донараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 3030364,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом періоду, який перевірявся, позивачем укладались договори з контрагентами, зокрема: ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч Ді», ТОВ «ІМЕА», ТОВ «Логістік сервіс», ТОВ «Мар Шиппінг», ТОВ «Метекс», ТОВ «Мультіконт Одеса», ТОВ «Вая-Малтіма», ТОВ «Алвоко груп», ТОВ «Траннсекспо», ТОВ «Мікс», МП «Аврора інтерсервіс», СП «Трейс» тощо, предметом яких виступали послуги з розвантаження, зберігання, навантаження на судна вантажів, документальне оформлення вантажів, призначених для експорту у різноманітні країни світу (т.т. 37-38).

Надаючи зазначені послуги, позивач на підставі підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» оподатковував такі операції за нульовою ставкою податку.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця; ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки; вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та поставки послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Згідно з підпунктом 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) операції з поставки робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України, оподатковуються за нульовою ставкою.

Умовою, за якої може застосовуватися ця норма законодавства, є використання та споживання послуг за межами митної території України. При цьому диспозиція вказаної норми не ставить використання такої пільги з податку на додану вартість у залежність від факту перетинання державного кордону України вантажем, відносно якого надається така послуга, суб'єктного складу угод щодо продажу послуг (робіт), вид угод, порядку розрахунків, умов поставки тощо.

За визначенням, наведеним у пункті 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з поставки послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатної поставки послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що послуги з навантаження, розвантаження, зберігання вантажів, а також експедиційні послуги надавались позивачем нерезидентам безпосередньо або резидентам, які виступали як представники нерезидентів. Кінцевим споживачем таких послуг були нерезиденти, які споживали такі послуги за межами митної території України, тобто отримували корисний ефект таких послуг за її межами. Споживання зазначених видів послуг виражається у тривалому процесі, який не обмежується їх споживанням лише безпосередньо у час фактичного виконання послуги, оскільки корисний ефект зазначених послуг не обмежується моментальним споживанням.

Оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пов'язує право на застосування нульової ставки податку саме з місцем споживання послуги, а не з місцем її фактичного надання, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно застосовував положення підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 цього Закону під час надання ним допоміжних транспортних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, у акті перевірки перевіряючими було вказано, що ДП «Іллічівський морський торговельний порт» в порушення вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» не в повному обсязі включило до складу податкових зобов'язань вартість виконаних робіт, наданих ДСД ДП «Іллічівський морський торговельний порт» - ТОВ «Метекс», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 2226244,00 грн.

у акті перевірки перевіряючими було вказано, що ДП «Іллічівський морський торговельний порт» в порушення вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» не в повному обсязі включило до складу податкових зобов'язань вартість виконаних робіт, наданих ДСД ДП «Іллічівський морський торговельний порт» - ТОВ «Феррум плюс», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 147720,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 березня 2001 року між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та ТОВ «Метекс» був укладений договір № 380-0/50-0 про спільну діяльність сторін по перевалці всіх металовантажів з одного виду транспорту на іншій, зберіганню, складуванню, упаковці, обв'язці і кріпленню вантажів, предвантажну їх підготовку і т.п. на виробничій території 1-го терміналу «Порту», а також діяльність сторін на вищезазначені території в наступних сферах: виробництво, реалізація кріпильних матеріалів, виробництво, реалізація і експлуатація кріпильного обладнання, роботи по розвитку інфраструктури, залучення додаткових вантажопотоків, розробка і впровадження нових технологій, управлінських рішень, комп'ютеризація виробничого і управлінського процесу, інша виробнича і комерційна діяльність, врегульована додатковими угодами сторін, що не суперечить чинному законодавству України і направлена на отримання прибутку, (т. 80, арк. справи 55-79).

Пунктом 1.2. цього договору передбачено, що здійснення спільної діяльності забезпечується персоналом порту. Витрати сторін за даним договором відшкодовуються за рахунок коштів спільної діяльності.

Пункт 7.1. зазначеного договору передбачає, що спільна діяльність, передбачена цим договором, здійснюється силами працівників порту, оплата праці яких відноситься на собівартість спільної діяльності.

28 лютого 2003 року між ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та ТОВ «Феррум плюс» був укладений договір № 81-0 про сумісну діяльність, згідно з яким сторони договору для досягнення спільної господарської мети зі створення та експлуатації спеціалізованого Комплексу для переробки імпортної руди навалом на виробничій території 2-го терміналу Порту, прилеглій до причалу № 10, зобов'язуються здійснювати сумісну діяльність, пов'язану з виконанням маркетингової діяльності, направленої на залучення додаткових вантажопотоків та інвестицій в порт, вантажно-розвантажувальних робіт з імпортною рудою навалом у порту, включаючи весь комплекс пов'язаних з ними операцій, збереження вантажів, включаючи роботи по складській підготовці вантажу, транспортно- експедиційних операцій, співробітництво щодо комплексного обслуговування суден і пасажирів згідно з діючими вимогами до здійснення відповідних послуг, співробітництво щодо реконструкції і модернізації інфраструктури порту, агентування суден, різних допоміжних операцій і інших видів господарської діяльності порту (т.80, арк. справи 1-6).

Умовами вищевказаних договорів визначені внески сторін для здійснення спільної діяльності, а додатками до цих договорів визначений перелік виробничих потужностей, які передавались портом для здійснення сумісної діяльності. При цьому персонал, який обслуговує спільну діяльність, також надавався портом як нематеріальний внесок до спільної діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів відповідача про те, що порт неправомірно не нараховував податкові зобов'язання з податку на додану вартість на заробітну плату таких працівників, а також на амортизацію основних засобів, які використовувались у спільній діяльності, а також не включив такі витрати у валові доходи, валові витрати і амортизаційні відрахування, з огляду на те, що такі витрати повинні включатись у вартість вантажно-розвантажувальних робіт, які порт надає для спільної діяльності, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при здійсненні спільної (сумісної діяльності) передача товарів (робіт, послуг) на баланс платника податку, уповноваженого договором вести облік результатів такої спільної діяльності, вважається поставкою таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до умов вищевказаних договорів про сумісну діяльність вантажно- розвантажувальні роботи надаються стороннім особам саме договорами про спільну діяльністю, а не портом безпосередньо.

Позивач згідно з договором виставляє договору про сумісну діяльність для відшкодування витрати, понесені портом в ході здійснення спільної діяльності, оформлюючи при цьому акти передачі послуг порту з вантажно-розвантажувальних робіт, виконаних спільною діяльністю для вантажовласників.

Таким чином, у податковому обліку при наданні вантажно-розвантажувальних робіт порт відображає у себе доходи і податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а договір про сумісну діяльність - витрати і податковий кредит.

Порт також виставляє до відшкодування витрати по заробітній платі працівників, які зайняті на вантажно-розвантажувальних роботах, які виконуються договором про сумісну діяльність для сторонніх організацій. При цьому, умовами договорів про спільну діяльність визначено, що чисельність працівників, зайнятих у сумісній діяльності, встановлюється штатним розкладом, затвердженим позивачем та узгодженим з підприємством-стороною за договором про сумісну діяльність. Копії штатних розкладів працівників, зайнятих у спільній діяльності в обох випадках наявні у матеріалах справи (т. 80, арк. справи 29-30, 99-100).

Таким чином, витрати по заробітній платі, соціальних нарахуваннях і амортизації були понесені портом відповідно до умов договору в ході надання вантажно-розвантажувальних послуг, виконуваних для сторонніх організацій договорами про спільну діяльність, а не безпосередньо позивачем, з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що вказані витрати не відносяться до послуг, що виконуються портом для договорів про спільну діяльність, а є прямими витратами договорів про спільну діяльність по заробітній платі, соціальних нарахуваннях на неї і по амортизації основних засобів, переданих портом у спільну діяльність. Такі витрати не є послугами в розумінні положень підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на що податок на додану вартість на них не нараховується.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційних скарг викладеного не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ Міндоходів та касаційна скарга ДПІ у м. Іллічівську підлягають залишенню без задоволення, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платниками податків у місті Одесі Міжрегінального головного управління Міндоходів та касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Іллічівську залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239¹ Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева

Судді: _____________________ І.Я. Олендер

_____________________ А.О. Рибченко