Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого - судді Максимчук З.М.,

суддів - Собіни І.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання - Вох В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Кузнецовського міського комунального підприємства про зобов»язання відкрити окремі особові рахунки та укладення окремих договорів,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4892,63 гривень половину понесених позивачем витрат по сплаті житлово-комунальних послуг і електроенергії з грудня 2011 року по вересень 2015 року включно.

Вирішено питання про судовий збір.

У задоволенні позовних вимог про зобов»язання відкрити окремі особові рахунки та укладенні окремих договорів - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права за неповно з»ясованих обставин справи, оскаржив його в частині відмовлених у задоволенні вимог, у апеляційній інстанції.

Вказує, що маючи у власності більшу частку квартири, яка належить їм на праві спільної часткової власності, ОСОБА_2 ухиляється від обов»язку з її утримання.

Стверджує, що звертався до Кузнецовського міського комунального підприємства з проханням виділити йому та відповідачці окремі особові рахунки на сплату житлово-комунальних послуг з укладанням окремих договорів, однак йому було відмовлено з тих

________________________________________________________________________________

Справа № 565/1509/15-ц Головуючий у суді 1 інстанції- Малков В.В.

Провадження № 22-ц/787/440/2016 Суддя-доповідач - Максимчук З.М.

підстав, що відповідачка не дає на це згоди.

Покликаючись на ст.360 ЦК України, ст.151 ЖК України, п.10 «Правил користування приміщеннями житлових будинків» доводить, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов»язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів /обов»язкових платежів/, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов»язаннями, пов»язаними із спільним майном.

Додатково доводить, що суд першої інстанції в порушення ст.88 ЦПК України задовольняючи частково позовні вимоги помилково не стягнув на його користь половину понесених судових витрат на сплату судового збору, а саме 243,60 гривень, а не 48,92 гривень.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених у задоволенні вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заявлені ним позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

В частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача понесених витрат по сплаті житлово-комунальних послуг і електроенергії з грудня 2011 року по вересень 2015 року включно рішення суду першої інстанції не оскаржене, а тому, у відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України та роз»яснень п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21.07.2000 року, виданого Рівненською атомною електростанцією квартира АДРЕСА_1 загальною площею 42,7 кв.м. належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5

На 1/3 частину квартири, яка належала померлій ОСОБА_4- Кузнецовською державною нотаріальною конторою 08.09.2005 року за реєстром № ІІ-2626 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім»я ОСОБА_5

Матеріали справи містять довідку № 2597 від 15 жовтня 2015 року, з якої вбачається, що у квартирі, крім сторін по справі, проживає також дочка ОСОБА_5 ОСОБА_6

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, міський суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту про розподіл особового рахунку між двома співвласниками не відповідає діючому законодавству.

З таким висновком суду можна погодитись, виходячи з наступного.

З позовної заяви вбачається, що позивач фактично бажає розподілити витрати, які вони мають нести, як співвласники квартири відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов"язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов"язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов"язаннями, пов"язаними із спільним майном.

Правовідносини з приводу користування та утримання квартир, у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законами України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572 ( в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45), Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198.

Статтями 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені обов"язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов"язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов"язком виконавця надання послуг своєчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Згідно з пунктом 2 Правил користування приміщеннями житлових будинків користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно зі свідоцтвом на право власності або договором найму (оренди), а згідно з пунктом 7 - власник зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно з пунктом 10 мешканці квартири, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі): мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням; можуть обирати відповідальну за виконання встановлених правил особу; встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання; розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.

За умови відсутності поквартирного (покімнатного) обліку та відсутності згоди між мешканцями квартири, щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється: за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря); за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім'ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі, більше ніж місяць; за послуги з централізованого опалення, з утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалюваної та загальної площі приміщення, яким користується власник, співвласник, наймач (орендар). Спори між власниками у квартирах, в яких проживає два і більше власників, при розподілі витрат на оплату комунальних та інших послуг розв»язуються судом.

Отже, виходячи з вищезазначених норм, сторони як співвласники спірної квартири, яка належить їм на праві спільної часткової власності, без виділа часток в натурі, можуть в добровільному порядку домовитись про порядок участі кожного з них в утриманні квартири та сплати житлово-комунальних послуг, при цьому укладається один договір на надання житлово-комунальних послуг з одним із співвласників (користувачів) за угоди письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів) про що робиться відмітка в договорі. За умови відсутності поквартирного (покімнатного) обліку та у разі коли між співвласниками квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних послуг та інших послуг плата між ними розподіляється відповідно до п. 10 вищезазначених Правил. При цьому позивач не позбавлений можливості звернутися до конкретних виконавців (суб"єктів господарювання), які надають житлово-комунальні послуги з приводу укладення з ним окремого договору на надання житлово-комунальних послуг, якщо укладення такого договору є можливим відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють надання конкретних-житлових послуг. Так як оплата житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі договору про надання таких послуг, то відкриття окремих особових рахунків для оплати житлово-комунальних послуг здійснюється відповідною організацією після укладення з кожним із співвласників окремого договору.

Із матеріалів справи вбачається, що витрати на утримання будинку та прибудинкової території, де розташована квартира та на оплату житлово-комунальних послуг, в тому числі і тих, оплата за які відповідно до діючого в Україні законодавства справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання на одну особу і залежить від кількості зареєстрованих в квартирі осіб, несе позивач, який є відповідальною особою за відкритими на його ім'я особовими рахунками.

Судом також встановлено, що рішенням Кузнецовського міського суду від 22 листопада 2010 року визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1: у користування ОСОБА_1 виділено ізольовану жилу кімнату площею 11 кв.м., у користування ОСОБА_2 виділено ізольовану жилу кімнату площею 16 кв.м. Кухонну кімнату, коридор, балкон, ванну кімнату та вбиральню залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Вказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося і набрало законної сили 03 грудня 2010 року.

Таким чином, оскільки цивільним законодавством України не встановлено прямої норми, яка б регулювала правовідносини з приводу поділу особового рахунку з оплати житлово-комунальних послуг між співвласниками квартири, то вирішити питання про поділ особових рахунків, як це передбачено Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, суд може лише у випадку визначення конкретної житлової площі, якою користується кожна з осіб, яка претендує на оформлення особового рахунку на своє ім'я, у житловій власності повинна бути як мінімум одна ізольована кімната, квадратна площа кімнати має відповідати частці власника, яка виявила бажання про поділ рахунку та визначення площі приміщень, що перебуватимуть у спільному користуванні.

Площа приміщень, що перебувають у спільному користуванні та частка ОСОБА_5 у спільній сумісній власності не визначені.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна сторона має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.10, ч.1 ст.11, ч.1 ст.60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

В порушення зазначених процесуальних норм, ОСОБА_1 не надав суду допустимих, змістовних та достовірних доказів на підтвердження того, яким чином відповідачка порушує його права, чи дійсно ухиляється від добровільного укладання окремого договору на оплату комунальних послуг, чи звертався він до КМКП з питанням про поділ особового рахунку про сплату житлово-комунальних послуг та чи укладення окремого договору на надання житлово-комунальних послуг є можливим відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють надання конкретних житлових послуг.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду і не є підставою для скасування рішення суду в цій частині.

Разом з тим, не можна погодитись у повному обсязі з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат в розмірі 48 гривень 92 копійки.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

При поданні позовної заяви позивачем до сплати підлягала сума 974,40 гривень судового збору, проте сплачено, відповідно до квитанції /а.с.15/ сума 487, 20 гривень.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, виходячи з вищенаведеного вбачається, що позивачем при поданні позову 19.11.15 року було недоплачено 487, 20 гривень судового збору за позовну вимогу майнового характеру, який підлягав би стягненню при ухваленні рішення.

Суд першої інстанції на вказані вимоги закону уваги не звернув, та безпідставно стягнув з відповідачки на користь позивача 48,92 гривень.

Оскільки рішенням суду першої інстанції майнову вимогу позивача задоволено на ? частину, то рішення суду першої інстанції не може бути визнано законним та обґрунтованим в частині стягнення судових витрат, а тому на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 243,60 гривень судового збору в дохід держави з кожного окремо.

Керуючись ст.88, ст. 307, ст. 309, ст. ст. 313-314, ст. ст. 316-117 ЦПК України, колегія

суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23.12.2015 року в частині вирішення питання про судові витрати скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий: З.М. Максимчук

Судді: І.М. Собіна

С.В. Хилевич