АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №752/19468/14-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Ладиченко С.В.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/4232/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Гаращенка Д.Р.

при секретарі - Меженко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_4 та представника відповідача Секретаріату Кабінету Міністрів України та третьої особи Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 січня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Секретаріату Кабінету Міністрів України та Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, третя особа Господарсько-фінансовий Департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_6 до Секретаріату Кабінету Міністрів України та Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, третя особа: Господарсько-фінансовий Департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Скасовано наказ від 30 жовтня 2014 року №811-к про звільнення ОСОБА_6 з посади директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Поновлено ОСОБА_6 на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Поновлено дію контракту від 28.01.2013 року укладеного між ОСОБА_6 та Господарсько-фінансовим Департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Стягнуто з Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_6 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 131032,50 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_6 на роботі та виплати йому заробітної плати у межах середньомісячного заробітку в сумі 11015,57 грн. доведено до негайного виконання.

Стягнуто з Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь держави судовий збір в сумі 1310,32 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, директор Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_4подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для розгляду справи. Зазначає, що звільнення ОСОБА_6 з займаної ним посади відбулося з підстав встановлених контрактом, а не в порядку дисциплінарного стягнення, а тому посилання суду, в оскаржуваному рішенні на порушення відповідачами ст.148 та ст.149 КЗпП України є безпідставними. Вважає, що висновки суду 1-ї інстанції про те, що ОСОБА_6 наказ про звільнення ОСОБА_7 не підписувався, так як в цей період останній перебував на стаціонарному лікуванні, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки в період звільнення ОСОБА_7 ОСОБА_6 перебував не на стаціонарному лікуванні, а був відсутній на роботі, у зв'язку з наданням йому додаткових днів відпочинку за роботу у вихідні дні. Більше того, відсутність позивача на підприємстві не позбавляє його повноважень директора на керівництво Автопідприємством та погодження відповідних наказів, пов'язаних з роботою підприємства, в тому числі, на звільнення працівників. Вказує на те, що поза увагою суду 1-ї інстанції залишилася та обставина, що під час видачі та підписання наказу про звільнення ОСОБА_7 ОСОБА_10 виконував обов'язки директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів на умовах суміщення посад. Тобто, ОСОБА_10 виконував посадові обов'язки відповідно до своєї основної посади головного інженера і зобов'язаний був виконувати розпорядження безпосереднього директора, а саме- ОСОБА_6. Факт підписання ОСОБА_10 наказу про звільнення ОСОБА_7 з займаної нею посади за прямою вказівкою ОСОБА_6 встановлений службовою перевіркою, показаннями ОСОБА_10, допитаного в судовому засіданні в якості свідка під присягою, а також листом від 15.04.2013 року, підписаним ОСОБА_6 та адресованим профспілковому комітету Автопідприємства для надання згоди на звільнення ОСОБА_7. Також, судом 1-ї інстанції залишено поза увагою ту обставину, що незаконними діями ОСОБА_6 було завдано збитків Автопідприємству Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на загальну суму 44335,88 грн., які полягають у незаконному звільнення ОСОБА_7 та виплаті останній середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача Секретаріату Кабінету Міністрів України та третьої особи Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_5 також, не погоджуючись з рішенням суду 1-ї інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що твердження ОСОБА_6 про те, що ніяких вказівок ОСОБА_10 на звільнення ОСОБА_7 він не надавав, є лише суб'єктивним баченням позивачем ситуації щодо обставин звільнення останньої та таким, що повністю спростовуються показаннями ОСОБА_10, допитаного в судовому засіданні в якості свідка під присягою. Більше того, судом 1-ї інстанції в оскаржуваному рішенні викладено показання свідка ОСОБА_10, які не відповідають його показам, наданим в судовому засіданні 23.11.2015 року. Зазначає також, що позивач, будучи керівником автопідприємства, здійснював, у межах наданих йому прав, одноособове керівництво та ніс особисту відповідальність за результати не лише своєї діяльності, а й автопідприємства в цілому. Дотримання законодавства є обов'язком керівника автопідприємства при здійсненні ним своїх повноважень, функцій та обов'язків. У зв'язку з чим, вважає, що питання хто підписав наказ про звільнення ОСОБА_7 не є істотним при вирішенні даної справи, оскільки юридичною особою від імені якої було видано наказ про звільнення є Автопідприємство Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, а єдиним керівником, уповноваженим на представництво Автопідприємства, на час звільнення ОСОБА_7, був ОСОБА_12. Незаконність дій позивача, порушення законодавства про працю під час звільнення ОСОБА_7 також підтверджує та обставина, що, маючи повноваження на видачу наказів з кадрових питань, ОСОБА_12, шляхом видання нового наказу, не скасував незаконні накази про притягнення ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності та звільнення, що призвело до звернення останньої до суду з позовом про захист своїх порушених прав та охоронюваних інтересів в судовому порядку, що в подальшому завдало Автопідприємству матеріальних збитків. Отже, в наведених діях позивача є всі умови, за наявності яких, настає дострокове розірвання контракту з керівником Автопідприємства. Тобто, на думку апелянта, звільнення позивача проведено законно і у суду 1-ї інстанції були відсутні правові підстави для поновлення позивача на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України. Судом 1-ї інстанції також необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 40, 41 КЗпП України та, в порушенні приписів ст.35 ЦПК України, задоволено позовні вимоги, пред'явлені позивачем до неналежного відповідача. Так, на думку апелянта, Секретаріат Кабінету Міністрів України не має жодного відношення до призначення та звільнення керівника Автопідприємства, а тому є неналежним відповідачем у даній справі.

В судовому засіданні представник Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_13 повністю підтримала доводи своєї апеляційної скарги та доводи апеляційної скарги представника відповідача Секретаріату Кабінету Міністрів України та третьої особи Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_5 та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Секретаріату Кабінету Міністрів України та третьої особи Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_5 повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги та апеляційної скарги Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України та просив їх задовольнити.

Представник ОСОБА_6 ОСОБА_8 проти доводів апеляційних скарг заперечувала, просила рішення суду 1-ї інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу №70-к від 28.01.2013 року, підписаного директором Департаменту кадрового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України, ОСОБА_6 з 28.01.2013 року призначено на посаду директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Цього ж дня, 28.01.2013 року між Господарсько-фінансовим Департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України та ОСОБА_6було укладено контракт на строк з 28 січня 2013 року по 01 лютого 2016 року.

Судом також встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києві від 07 жовтня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_7 до Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_10 про визнання протиправними наказів про застосування дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Скасовано накази директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України №109 від 09 квітня 2013 року та №112 від 11 квітня 2013 року про притягнення ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності та застосування заходу стягнення у вигляді догани.

Скасовано наказ в.о. директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України №144 від 08 травня 2013 року про притягнення ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності та застосування заходу стягнення у вигляді звільнення на підставі п.3 ст.40 КЗпП України з 08 травня 2013 року.

Поновлено ОСОБА_7 на посаді диспетчера Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України з 08 травня 2013 року.

Стягнуто з Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_7середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 08 травня 2013 року до 13 березня 2014 року в розмірі 35 973 грн. 80 коп., а також 1000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

З матеріалів справи вбачається, що 24 квітня 2014 року директором Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України було видано наказ №28 про проведення службової перевірки наявності фактів порушення директором Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_6 вимог законодавства про працю при застосуванні заходів дисциплінарного впливу, зокрема, стосовно ОСОБА_7.

За результатами службової перевірки, 05 травня 2014 року було складено акт, яким встановлено, що наказ Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України №109 від 09 квітня 2013 року про оголошення догани диспетчеру ОСОБА_7 було видано без попереднього отримання згоди профспілкового комітету, як того вимагає ч. 2 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з порушенням вимог законодавства; під час прийняття наказів №112 від 11.04.2013 року та №144 від 08.05.2013 року про оголошення доган диспетчеру ОСОБА_7 було порушено вимоги ст.149 КЗпП України щодо врахування обставин, за яких вчинено проступок, і попередньої роботи працівника, а також вини працівника. Таким чином, наказ Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України №144 від 08 травня 2013 року про звільнення ОСОБА_7 видано з порушенням вимог законодавства.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_7 до Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_10 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час затримки виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 березня 2014 року у розмірі 7 362 грн. 08 коп.

29.10.2014 року директором Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на ім'я Міністра Кабінету Міністрів було скеровано службову записку з пропозицією звільнити директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_6 із займаної посади, а контракт від 28.01.2013 року, укладений між Господарсько-фінансовим Департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України та ОСОБА_6 розірвати на підставі п.8 ст.36 КЗпП України та підпункту «б» пункту 5.3 зазначеного контракту.

Відповідно до змісту даної доповідної записки, підставою її подання стало те, що директор Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_6видав накази №109 від 09.04.2013 року та №112 від 11.04.2013 року про застосування до ОСОБА_7 доган, на підставі яких в.о. директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_10 було виданий наказ №144 від 08.05.2013 року про застосування до ОСОБА_7 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Вказані накази було визнано судом такими, що видані з порушенням законодавства про працю. При поновленні на роботі на користь ОСОБА_7 з Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України були стягнуті грошові кошти. 22.07.2014 року державною виконавчою службою винесена постанова про арешт коштів автопідприємства.Наслідком такого арешту могла бути зупинка господарсько-фінансової діяльності підприємства. Дії ОСОБА_6,як керівника Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України,є такими, що підпадають під підпункт «б» пункту 5.3 контракту, а тому є підстави для його звільнення з займаної посади та розірвання укладеного з ним контракту від 28.04.2013 року згідно з п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України.

30 жовтня 2014 року було видано наказ №811-к про звільнення ОСОБА_6 з посади директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених контрактом (п.8 ч.1 ст. 36 КЗпП України).

Цього ж дня, 30.10.2014 року директором Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України було видано наказ №66 про розірвання контракту від 28.01.2014 року, укладеного між Господарсько-фінансовим Департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України та ОСОБА_6.

В період з 31.10.2014 року по 07.11.2014 року ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується наявним в матеріалах справи листком непрацездатності позивача серії АГІ №803178.

31.10.2014 року комісією було складено акт про відсутність ОСОБА_6 на робочому місці, у зв'язку з чим ознайомити останнього з наказом №811-к від 30.10.2014 року про звільнення, не вбачалося за можливе.

05 листопада 2014 року Автопідприємством Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на ім'я ОСОБА_6 було надіслано листа з проханням з'явитися до старшого інспектора з кадрів Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України для отримання трудової книжки.

10 листопада 2014 року було складено акт про те, що станом на 10.11.2014 року ОСОБА_6 не з'явився до старшого інспектора з кадрів Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України для отримання трудової книжки.

18 листопада 2014 року ОСОБА_6 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Секретаріату Кабінету Міністрів України та Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, третя особа Господарсько-фінансовий Департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України та просив суд скасувати наказ №811-к від 30.10.2014 року про його звільнення, поновити його на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, поновити дію контракту від 28.01.2013 року, укладеного між ним та Господарсько-фінансовим Департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України, стягнути з Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03.03.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 квітня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_6 до Секретаріату Кабінету Міністрів України та Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, третя особа: Господарсько-фінансовий Департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 червня 2015 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановляючи рішення від 19 січня 2016 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_6, скасовуючи наказ від 30 жовтня 2014 року №811-к про звільнення ОСОБА_6 з посади директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, поновлюючи ОСОБА_6 на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, поновлюючи дію контракту від 28.01.2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та Господарсько-фінансовим Департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України, суд 1-ї інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, звільнення позивача з займаної ним посади відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, а тому є всі правові підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідають вимогам закону.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 24 КЗпП України контракт укладається в письмовій формі у 2-х примірниках, які зберігаються у кожної із сторін і мають однакову юридичну силу.

Автопідприємство Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України є бюджетною організацією, заснованою на державній формі власності, яка утримується за рахунок загального та спеціального фондів держбюджету та призначена для автотранспортного обслуговування діяльності Кабінету Міністрів України, його Секретаріату та підприємств і організацій, що належать до сфери управління Господарсько-фінансового Департаменту.

Положенням про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» №203 від 19.03.1993 року встановлено, що, відповідно до статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту.

Контракт може бути укладений на термін від 1 до 5 років.

Контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами, якщо інше не передбачено умовами контракту, і може бути змінений тільки за угодою сторін у письмовій формі.

Розділом ІІІ Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» №203 від 19.03.1993 року встановлено, що у контракті передбачаються строки його дії, вимоги до збереження державного майна, права, обов'язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці (виконання робіт), умови розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання прийнятих на себе зобов'язань, з урахуванням галузевих особливостей та фінансового стану підприємства, включаючи обов'язкове підвищення кваліфікації або перепідготовку протягом терміну дії контракту (але не рідше одного разу на п'ять років). Ураховуючи особливості виробництва, у контракті з керівником підприємства можуть бути передбачені й інші умови (вимоги).

Пунктами 16, 17 розділу ІV Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» №203 від 19.03.1993 року встановлено, що контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, встановлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством. При розірванні контракту на підставах, встановлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

З досліджених судом доказів встановлено, що 28.01.2013 року між Господарсько-фінансовим Департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України та ОСОБА_6 було укладено контракт на строк з 28 січня 2013 року по 01 лютого 2016 року. Зі змісту даного контракту вбачається, що в ньому встановлено всі істотні умови для такого виду трудових договорів, відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів.

Укладаючи контракт від 28.01.2013 року, сторони дійшли згоди щодо його укладання на зазначених у ньому умовах, а відтак, з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки. Даний контракт підписаний сторонами без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін при його укладенні.

Так, п.2.2 контракту від 28.01.2013 року встановлено обов'язки керівника Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, зокрема: виконувати в повному обсязі завдання і функції встановлені посадовими обов'язками; дотримуватись норм законодавства, використовувати правові засоби для організації управління; забезпечувати дотримання працівниками автопідприємства виробничої та трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку та ін.

Відповідно до пункту 4.1 контракту від 28.01.2013 року у випадку невиконання чи неналежного виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законодавством та цим Контрактом.

Згідно з підпунктом «б» пункту 5.3. контракту від 28.01.2013 року керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління, до закінчення терміну його дії, зокрема, у разі одноразового грубого порушення керівником законодавства чи обов'язків, встановлених контрактом, в результаті чого для автопідприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.д).

Підставою для звільнення позивача з займаної ним посади та розірвання контракту стала доповідна записка директора Господарсько-фінансового департаменту ОСОБА_3 від 29 жовтня 2014 року зі змісту якої вбачається, що директор Автопідприємства ОСОБА_6 видав накази № 109 від 09.04.2013 року та № 112 від 11.04.2013 року про притягнення ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Зазначені накази стали підставою для видання наказу Автопідприємства № 144 від 08.05.2013 року про притягнення ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності - звільнення на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України. Вказане звільнення в судовому порядку визнано незаконним, з Автопідприємства на користь ОСОБА_7 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, що завдало підприємству збитків на суму 44 335 грн.88 коп.

Поряд з цим, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_6 наказу №144 від 08 травня 2013 року про звільнення ОСОБА_7 з займаної нею посади не видавав та не підписував, оскільки 07 та 08 травня 2013 року був відсутній на роботі, у зв'язку з наданням йому додаткових днів відпочинку, а в період з 10.05.2015 року по 27.05.2013 року перебував на лікарняному, що підтверджується наявним в матеріалах справи наказом №313 від 30 квітня 2013 року та листком непрацездатності серії АВР №010439.

Тобто, фактично в період з 07.05.2013 року по 27.05.2013 року ОСОБА_6 свої трудові обов'язки директора Автопідприємства за контрактом від 28.01.2013 року не виконував на законних підставах, оскільки факт перебування у відпустці та на лікарняному звільняв його від виконання трудових обов'язків, обумовлених контрактом та відповідальності за їх невиконання та/або неналежне виконання.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що звільнення позивача з займаної ним посади відбулося з грубим порушенням норм трудового законодавства та за вчинок, який він фактично не вчиняв, як наслідок, наказ №811-к від 30.10.2014 року про звільнення ОСОБА_6 є незаконним, а тому є всі правові підстави для поновлення ОСОБА_6 на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України та поновлення дії контракту від 28.01.2013 року укладеного між ОСОБА_6 та Господарсько-фінансовим Департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки ОСОБА_6 поновлюється судом на посаді директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, то колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 131032,50 грн.

Доводи апеляційних скарг про те, що наказ про звільнення ОСОБА_7 з займаної нею посади був виданий та підписаний в.о. директора Автопідприємства ОСОБА_10 за прямою вказівкою ОСОБА_6, не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та досліджених в судовому засіданні доказах, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розпорядившись своїми правами на власний розсуд, відповідачі не надали ні суду 1-ї інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодного належного та допустимого доказу (письмового розпорядження позивача, службової записки, резолюції позивача на наказі, листа скерованого на ім'я в.о. керівника Автопідприємства щодо звільнення працівників,тощо) на підтвердження того, що ОСОБА_6, перебуваючи у відпустці, будь-яким чином надавав вказівки ОСОБА_10, як в.о. директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, на видачу та підписання наказу про звільнення ОСОБА_7 з займаної нею посади. Крім того, зі змісту контракту від 28.01.2013 року не вбачається, що до посадових обов'язків ОСОБА_6, під час перебування на лікарняному та у відпустці, відноситься обов'язок погодження наказів з кадрових питань Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Посилання представників відповідачів в апеляційних скаргах на те, що судом 1-ї інстанції не надано належної правової оцінки показам ОСОБА_10, допитаного в судовому засіданні в якості свідка під присягою, про те, що підписання ним наказу про звільнення ОСОБА_7 з займаної нею посади було вчинено за прямою вказівкою ОСОБА_6, правильність висновків суду не спростовують, так як згідно зі ст.ст.58, 59 ЦПК України, докази повинні бути належними та допустимими. При цьому, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд 1-ї інстанції дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого, суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази, як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.

Показання свідка про відомі йому обставини, які мають значення по справі, оцінені судом у їх сукупності з дослідженими письмовими доказами та поясненнями сторін.

Доводи апеляційної скарги про те, що незаконними діями ОСОБА_6, які полягають у незаконному звільнення ОСОБА_7, Автопідприємству Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України було завдано збитків на загальну суму 44335,88 грн., у зв»язку із виплатою останній середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» №14 від 29.12.1992 року роз'яснено судам, що на підставі п.2 ст.133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням.

До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, тощо. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду.

Отже, з наведеного вбачається, що за збитки завдані підприємству, установі, організації у вигляді зайвих грошових виплат, в тому числі і виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, настає матеріальна відповідальність, яку несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій.

Судом достовірно встановлено, що вина ОСОБА_6 у звільнені ОСОБА_7, відсутня, оскільки наказу про її звільнення він не видавав та не підписував. З матеріалів справи чітко вбачається, що наказ про звільнення ОСОБА_7 було видано та підписано в.о. директора ОСОБА_10 та рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києві від 07 жовтня 2014 року, скасовано наказ в.о. директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України №144 від 08 травня 2013 року про притягнення ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності та застосування заходу стягнення у вигляді звільнення на підставі п.3 ст.40 КЗпП України з 08 травня 2013 року.

А тому, в силу вимог закону, правових підстав вважати, що саме діями позивача, які полягають у незаконному звільнення ОСОБА_7, Автопідприємству Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України було завдано збитків на загальну суму 44335,88 грн., немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, а викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки суд повно та об'єктивно встановив дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм вірну правову оцінку та ухвалив рішення у відповідності з вимогами матеріального права.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду 1-ї інстанції в даній частині також не спростовують.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги директора Автопідприємства Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_4 та представника відповідача Секретаріату Кабінету Міністрів України та третьої особи Господарсько-фінансового Департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: