КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/8435/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібченко І.М.

Суддя -доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Бужак Н.П. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника позивача Денисенко С.М., представника відповідача Мухи С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Даліз-Фінанс» про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.02.2015 №№0000094301, 0000064301, 0000074301, 0000084301.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, та таким, що винесене з неправильним застосуванням норм права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено перевірку ПАТ «Енергобанк» за результатами якої складено акт від 22.01.2015 №100/28-10-43-10/19357762 «Про результати виїзної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2013».

Відповідно до висновків акту перевірки за позивачем встановлені порушення:

- п.п. 4.1.2, 4.1.6 статті 4, п.п. 5.2.1, 5.3.2, 5.3.9, 5.4.8 статті 5, п.п. 8.3.1, 8.4.1, 8.4.4 статті 8, п.п. 11.2.1, 11.3.1 статті 11, п.п. 12.1.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон № 334/94-ВР), п.п. 14.1.36 статті 14, п. 138.1, 138.2 статті 138, п. 139.1.9 статті 139, п. 153.5 статті 153 ПК, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 26 795 496,56 грн, в тому числі по періодам: півріччя 2009 року - 30 999,58 грн., 3 квартали 2009 року - 45 974,33 грн., 2009 рік - 72 265,15 грн., 2 квартал 2011 року - 3 179 797,96 грн., 2-3 квартали 2011 року - 5 888 998,47 грн., 2-4 квартали 2011 року - 8 081 105,37 грн., 1 квартал 2012 року - 2 981 906,05 грн., півріччя 2012 року - 238 283,67 грн., три квартали 2012 року - 7 917 694,97 грн., рік 2012 - 18 642 126,04 грн. та встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток на суму 62 933 640,56 грн., у тому числі по періодам: 1 квартал 2010 року - 120 908,36грн., півріччя 2010 року - 209 962,30 грн., 3 квартали 2010 року - 292 163,41 грн., 2010 рік - 381 128,78 грн., 1 квартал 2011 року - 381 128,78 грн., 2 квартал 2011 року - 44 905 486,00 грн., 2-3 квартали 2011 року - 59 400 325,00 грн., 1 квартал 2012 року - 59 400 325,00 грн., півріччя 2012 року - 38 564 351,00 грн., три квартали 2012 року - 37 483 488,00 грн., 2012 рік - 2 793 928,00 грн., всього - 14 769 257,00грн;

- п. 4.2 статті 4, п.п. 7.2.3, 7.3.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням п.п. 14.1.185 статті 14, абз. а п. 185.1 статті 185, п. 188.1 статті 188, п. 189.9 статті 189, п.п. 196.1.2 статті 196, п. 188.1 статті 188, п.п. 196.1.2 статті 196 ПК, ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 559 281,50 грн., у тому числі по періодам: березень 2010 року - 500,00 грн., грудень 2010 року - 200,00 грн., вересень 2011 року - 250 476,94 грн., січень 2012 року - 197 369,76 грн., жовтень 2012 року - 754,80 грн., листопад 2012 року - 11 700,00 грн., грудень 2012 року - 11 700,00 грн., січень 2013 року - 11 700 грн., лютий 2013 року - 11 700 грн., березень 2013 року - 11 700 грн., квітень 2013 року - 11 700 грн., травень 2013 року - 11 700 грн., червень 2013 року - 11 700 грн., липень 2013 року - 2 700 грн., серпень 2013 року - 2 700 грн., вересень 2013 року - 2 700 грн., жовтень 2013 року - 2 880 грн., листопад 2013 року - 2 700 грн., грудень 2013 року - 2 700 грн.

На підставі вказаних порушень відповідачем 06.02.2015 прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №0000094301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 62 171 383,00 грн.;

- №0000064301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 385 130,70грн., у тому числі основний платіж - 308 104,56 грн. та штрафні санкції - 77 026,14 грн.;

- №0000074301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата на суму 59 100,99 грн., у тому числі основний платіж - 43 497,25 грн. та штрафні санкції - 15 603,74 грн;

- №0000084301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій на суму 31 383 762,92 грн., у тому числі основний платіж - 26 723 231,41 грн. та штрафні санкції - 4 660 531,51 грн.

Вважаючи наведені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом з вимогою про їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з такого:

- позивач не мав правових підстав формувати витрати в податковому обліку, у зв'язку з відсутністю оформлених належним чином первинних документів, що підтверджують факт визначення вартості оплати послуг ОСОБА_4 за договорами цивільно-правового характеру від 10.05.2011, від 12.06.2012 та ОСОБА_5 за договорами цивільно-правового характеру від 10.05.2011 та від 12.06.2012;

- позивачем передано грошову вимогу по договору відступлення права вимоги неналежній особі. Тобто, якщо акт та договір зі сторони нового кредитора підписано не посадовою особою установи яка мата фактичне право на здійснення таких операцій, то такі первинні документи не можуть братись до уваги в контексті оподаткування, та підтверджувати понесені банком витрати;

- позивач повинен був при здійсненні капітальних вкладень в орендоване приміщення віднести суми сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту;

- розміри сум лізингової винагороди від здійснення операції фінансового лізингу, визначені договором фінансового лізингу та відображені в бухгалтерському обліку банківської установи не є фіксованими та не визначені у вигляді відсотків, такі суми лізингової винагороди не відповідають визначенню «проценти» в розумінні п.п. 14.1.206 статті 14 ПК України, оскільки дані суми винагороди за даними бухгалтерського обліку та за даними договорів фінансового лізингу різні;

- сума частково погашеного кредиту включається до складу Загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи та оподатковується на загальних підставах, при цьому, Банк вважається податковим агентом.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями стали наступні порушення, виявлені податковою перевіркою:

- пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.139.1.9 ст.139 ПК: неправомірно віднесено до складу витрат суми коштів, сплачених на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що призвело до завищення витрат на загальну суму 11 004 634,00 грн;

- п.138.1 ст.138 та п.153.5 ст.153 ПК: завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за договорами про відступлення права вимоги на загальну суму 149 594 861,76 грн;

- пп.187.1 ст.187 ПК з урахуванням п.п.14.1.185 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188, п.п. 189.9 ст.189 ПК: занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 447 846,70 грн;

- абз. «а» п.185.1 ст.185 ПК з урахуванням вимог п. 188.1 ст.188, пп. 196.1.2 п. 196.1 ст.196 ПК та з урахуванням ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР (далі - Закон №723/97-ВР): не нараховано та не сплачено податок на додану вартість з сум винагороди (комісії), отриманої згідно договору фінансового лізингу від 30.10.2012, укладеного із TOB «Фірма «Броліс», що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 110 734,80 грн;

- абз. «е» пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 ПК з урахуванням вимог п.1.2 ст.1, ст.8, ст.14, ст.16, абз. «а» п.17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від 22.05.2003 (ділі - Закон № 889-IV), та, відповідно, п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст.162, абз.«д» п.п.164.2.17 п. 164.2 ст.164, п.п.168.1.1, п.168.1, п.168.4 ст.168, абз. «а» п.171.2 ст.171, ст.176 ПК, встановлено, що Банком не нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 43 497,25 грн.

Щодо віднесення позивачем до складу витрат суми коштів, сплачених на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 1.38.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 1.38.10, пунктом 13841, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 1.40,1 статті 140 І. статтею 141 цього Кодексу, крім: витрат, визначених, у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно абз. «г» п.п. 138.10.2 п.138.10, ст.138 ПК до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, в тому числі винагороди за. консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, вирішуючи питання правомірності віднесення позивачем до складу витрат суми коштів, сплачених на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суду необхідно дослідити докази, якими підтверджується реальність надання цими особами відповідних послуг.

Так, між позивачем (Замовник), в особі Голови Правління Малинської О.О. та фізичною особою ОСОБА_4 (Виконавець) укладено договори від 10.05.2011 №б/н та від 12.06.2012 №б/н за умовами яких Виконавець за завданням Замовника зобов'язується безпосередньо і через сформовану Спостережну раду Банку виконувати функції члена Спостережної ради Банку, а Замовник зобов'язується забезпечити умови, необхідні для виконання роботи та виконувати інші зобов'язання передбаченні цим договором.

Крім того, між позивачем (Замовник), в особі Голови Правління Малинської О.О. та фізичною особою ОСОБА_5 (Виконавець) укладено договори від 10.05.2011 №б/н та від 12.06.2012 №б/н, за умовами яких Виконавець за завданням Замовника зобов'язується безпосередньо і через сформовану Спостережну раду Банку виконувати функції члена Спостережної ради Банку, а Замовник зобов'язується забезпечити умови, необхідні для виконання роботи та виконувати інші зобов'язання передбаченні цим договором.

Вартість послуг Виконавців за вказаними договорами Замовник сплачував щомісячно, один раз на місяць в грошовій одиниці України за офіційним курсом НБУ, станом на дату виплати, шляхом перерахування на картковий рахунок, відкритий у ПАТ «Енергобанк».

Кошти, перераховані ОСОБА_9 та ОСОБА_5 на виконання наведених вище договорів на загальну суму 11 004 634 грн позивачем було включено до складу валових витрат.

Однак, за результатами проведеної перевірки, відповідач зазначив, що наведені договори, укладені з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мали реального характеру, а їх виконання не підтверджено документально, а тому позивач не мав права формувати валові витрати за цими договорами.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач зауважив, що у вказаних вище правочинах відсутня економічна доцільність (ділова мета), а також зазначив, що до перевірки не було надано всіх необхідних документів.

Згідно з ч. 3 ст. 39 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-ІІІ повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку.

Відповідно ч. 1 ст. 51 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 №514-VI (далі - Закон № 514) наглядова (спостережна) рада акціонерного товариства, є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

Частиною 3 та абз. 2 ч. 4 ст. 51 Закону №514 передбачено, що порядок роботи членів наглядової ради та виплати їм винагороди визначається цим Законом, статутом товариства, положенням про наглядову раду акціонерного товариства, а також цивільно-правовим чи трудовим договором (контрактом), що укладається з членом наглядової ради. Такий договір або контракт від імені товариства, підписується головою виконавчого органу чи іншою уповноваженою загальними зборами особою на умовах, затверджених рішенням загальних зборів. У разі укладення з членом наглядової ради товариства цивільно-правового договору, такий договір може бути платним або безоплатним. Члени наглядової ради мають право на оплату своєї діяльності за рахунок товариства. Визначення умов оплати покладається па загальні збори за затвердженим зборами кошторисом.

Згідно з пп. 10.8.14 п. 10.8 ст. 8 Статуту позивача, до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів Банку належить прийняття рішень щодо обрання членів та Голови Спостережної Ради, затвердження умов цивільно-правових, трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди.

На підтвердження правомірності віднесення Банком до складу витрат суми коштів, сплачених на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5, позивач надав до суду копії: протоколу засідання членів спостережної ради Банку від 10.05.2011р. №б/н; рішення голови спостережної ради Банку №14 від 08.08.2013; витяг з протоколу №26 чергових Загальних зборів акціонерів Банку від 26.04.2011; протокол №29 позачергових загальних зборів акціонерів Банку від 12.06.2012; протокол №30 річних Загальних зборів акціонерів Банку від 25.04.2013; протоколу №14 засідання спостережної ради Банку від 08.08.2013 щодо виплати винагороди спостережній раді Банку; протоколу засідання члені спостережної ради ПАТ «Енергобанк» від 10.05.2011 №б/н; порядок виплати винагороди Голові та членам Спостережної Ради ПАТ «Енергобанк», який є додатком 5 до Протоколу Загальних зборів акціонерів Банку від 25.04.2013 №30; звітів про фінансовий стан (Баланс) станом на 31.12.2012 та станом на 31.12.2013; звітів про прибутки і збитки станом за 2012 рік та 2013 рік та інші документи; актів прийому-передачі наданих послуг.

При цьому, з протоколів засідання спостережної ради вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 брали у цих засіданнях участь.

Проаналізувавши наведені документи у колегії суддів не виникло сумнівів у тому, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дійсно виконували свої обов'язки членів спостережної ради Банку за що отримували відповідну плату, встановлену Загальними зборами акціонерів Банку. При цьому, в силу абз. «г» п.п. 138.10.2 п.138.10, ст.138 ПК така плата включається до складу інших витрат.

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваних рішень відповідача у цій частині, оскільки позивач, як зазначено вище, правомірно відобразив у складі інших валових витрат витрати, пов'язані з виплатою винагороди ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що оскаржувані рішення в цій частині є правомірними, оскільки до перевірки не було надано кошторис витрат на виплату винагороди членам Спостережної ради, що затверджений Загальними зборами акціонерів та відповідних протоколів загальних зборів та засідань членів наглядової ради. Варто зауважити, що в акті перевірки підставою для висновку про завищення позивачем валових витрат, слугувала відсутність, на думку відповідача, економічної вигоди у виплаті винагороди членам спостережної ради, а не ненадання певних документів.

У судовому засіданні 24.02.2016 представником позивача було зазначено, що до перевірки було надано всі необхідні документи, при цьому документом, який визначає умови оплати діяльності членів наглядової ради є Порядок виплати винагороди голові та членам спостережної ради ПАТ «Енергобанк», тобто має назву не «кошторис» як то передбачено ст. 51 Закону №514. У зв'язку з цим, варто зазначити, що інша назва документу не змінює його суті.

Крім того, навіть у випадку відсутності деяких документів, це не є підставою для висновку про ненадання особами певних послуг, за умови, якщо з інших доказів вбачається реальність виконання договорів.

Щодо завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за договорами про відступлення права вимоги на загальну суму 149 594 861,76 грн варто зазначити таке.

Протягом періоду, що підлягав перевірці, Банком здійснювалися операції відступлення права вимоги кредитної заборгованості на підставі договорів, укладених з TOB «Компанія з управління активами «Співдружність Ессет Менеджмент», що діє в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду «Співдружність-2» недиверсифікованого виду закритого типу, та з TOB «Компанія з управління активами АПФ «Даліз-Фінанс», що діє в інтересах Закритого недиверсифікованого пайового венчурного інвестиційного фонду «Даліз-Класік».

Обґрунтовуючи завищення позивачем витрат за вказаними договорами, відповідач говорить про те, що активи, продані Банком TOB «КУА співдружність Ессет Менеджмент» та TOB «КУА АПФ «Даліз-Фінанс» не можуть бути включені до складу активів закритих диверсифікованих венчурних пайових інвестиційних фондів «Співдружність-2» та «Даліз-Класік» та відповідно покупці не мають фактичного права займатися подальшою роботою зі стягнення вказаних боргів.

Однак, колегія суддів з такою позицією податкового органу, яку підтримав суд першої інстанції, погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» № 2299-III від 15.03.2001 (у редакції, дійсній станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2299-III) до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України.

Таким чином, венчурний фонд може мати у своєму складі боргові зобов'язання, які оформлені у спосіб, який не заборонений законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16.01.2003 (далі - ЦК) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У даному випадку мають місце договори відступлення права вимоги, у зв'язку з підписанням яких, до складу активів закритих диверсифікованих венчурних пайових інвестиційних фондів «Співдружність-2» та «Даліз-Класік» увійшли боргові зобов'язання за відповідними кредитними договорами.

Можливість та правомірність укладення таких договорів між банком та венчурним фондом підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України (ухвала від 28.08.2013 по справі № К/800/36821/13).

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач, з яким помилково погодився суд першої інстанції, говорить про те, що в силу ч. 5 ст. 34 Закону № 2299-III позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у даному випадку венчурний фонд не надав позику (кредит), а лише уклав договір відступлення права вимоги з Банком по договорам з надання кредиту. Про необхідність розмежування договору позики та договору відступлення права вимоги, що укладається з венчурним фондом, також наголошує Вищий господарський суд України в постанові від 14 жовтня 2014 року по справі № 910/1531/14.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що укладення позивачем спірних договорів з відступлення права вимоги з контрагентами, які діють в інтересах венчурних фондів, не суперечить вимогам чинного законодавства.

Питання оподаткування операцій з відступлення права вимоги регулює п. 153.5 ст. 153 ПК, відповідно до якого з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині, оскільки позивачем правомірно сформовано витрати у загальному розмірі 149 594 861,76 грн на підставі договорів, укладених з TOB «Компанія з управління активами «Співдружність Ессет Менеджмент», що діє в інтересах пайового венчурного інвестиційного фонду «Співдружність-2» недиверсифікованого виду закритого типу, та з TOB «Компанія з управління активами АПФ «Даліз-Фінанс», що діє в інтересах Закритого недиверсифікованого пайового венчурного інвестиційного фонду «Даліз-Класік».

Щодо формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 447 846,70 грн.

ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» в період, що перевірявся здійснював списання балансової вартості неамортизованої частини здійснених поліпшень орендованих приміщень відділень банку, у зв'язку з припиненням дії договору з ПАТ «Київенерго» від 19.05.1993 №20 та з Науково-виробничим ТОВ «Екотехнологія» від 12.07.2008.

На думку відповідача, позивач, при передачі орендованих приміщень, повинен був оподаткувати поліпшення орендованих приміщень податком на додану вартість.

Колегія суддів з таким висновком податкового органу не погоджується з огляду на таке.

Пунктом 146.11 ст. 146 ПК передбачено, що первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Таким чином, перевіряючи обґрунтованість тверджень податкового органу про те, що позивач мав сплатити податок на додану вартість при передачі поліпшених орендованих приміщень, необхідно встановити чи вважається така передача постачанням товарів.

Відповідно до пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Постачанням товарів також вважаються будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);

Колегія суддів звертає увагу на те, що операції про які йде мова не є ліквідацією майна, а є його безоплатною передачею. А тому, для вирішення питання необхідності оподаткування позивачем такої операції, необхідно встановити чи мав право позивач на формування податкового кредиту при здійснення поліпшень орендованого приміщення.

Відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон № 168/97-ВР) якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Аналогічну норму містив також п. 198.4 ПК (якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника).

Так, зокрема, пп.пп. 3.2.5, 3.2.11 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не є об'єктом оподаткування операції з:

- надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства;

- надання уповноваженими банками послуг з довірчого управління фондами банківського управління, виплати винагороди за здійснення управління фондом операцій з нерухомістю, за перерахування коштів на фінансування будівництва із фонду фінансування будівництва, за здійснення платежів за іпотечними сертифікатами відповідно до закону.

Аналогічні по своїй суті положення містять пп.пп. 196.1.5, 196.1.9 п. 196.1 ст. 196 ПК.

Крім того, пп.пп. 3.2.1, 3.2.1, 3.2.2, 3.2.4, 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону № 168/97-ВР, пп.пп. 196.1.1, 196.1.2, 196.1.4, 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 ПК містять норми, які звільняють від оподаткування ПДВ також і інші операції, які в силу ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 можуть надаватися банками.

Відповідно до пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»

З аналізу наведених норм вбачається, що суму ПДВ по операціям, які звільнені від оподаткування, платник податків відносить не до податкового кредиту, а формує валові витрати або збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів.

На виконання запиту апеляційного суду позивач надав докази здійснення поліпшень спірних орендованих приміщень: меморіальний ордер № 1041663 від 30.04.2008 на суму 13 765,25 грн; акт виконаних робіт по установці системи відеоспостереження в 4ef відділенні АБ «Енергобанк», вул. Головна 119, РН№00000037 від 30.04.2008; меморіальний ордер №1333592 від 31.08.2009 на суму 28 416,00 грн; податкова накладна від 07.08.2009. №8 від TOB «Українська будівель «УкрБудКомплект» на суму 19 891,20 грн; податкова накладна від 21.08.2009 №10 від TOB «Українська компанія «УкрБудКомплект» на суму 8 524,80 грн; меморіальний ордер №851871 від 04.05.2011 на суму 4 790,64 грн; меморіальний ордер №1064464 від 31.05.2011 на суму 4 790,64 грн; акт №1 приймання виконаних підрядних робіт (постачальник -УМВС України в Чернівецькій області) на суму 4 790,64 грн; акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних 31.05.2011р. за №35 на суму 4 790,64 грн; меморіальний ордер №2003218 від 26.09.2011р. на суму 923 821,14 грн; меморіальний ордер №2003219 від 26.09.2011 на суму 1 252 384,72 грн (т. 3 а.с. 215-236). Щодо надання інших документів, то позивач зазначив, що вони були знищені у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання.

Таким чином, у зв'язку з тим, що орендовані позивачем приміщення використовувались для ведення власної господарської діяльності - надання банківських послуг, які в силу наведених вище норм звільнялися від оподаткування, то при поліпшенні цих приміщень, позивач не мав права на формування податкового кредиту, а відтак, операції з безоплатної передачі таких поліпшень орендодавцю не підпадають під визначення «постачання товарів» у розумінні пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК, а тому не є об'єктом оподаткування ПДВ.

З огляду на це, позивач правомірно не оподаткував податком на додану вартість операцію з передачі поліпшень орендованих приміщень у зв'язку з закінченням договору оренди.

Щодо 110 734,80 грн податку на додану вартість з сум винагороди (комісії), отриманої згідно договору фінансового лізингу від 30.10.2012, укладеного із TOB «Фірма «Броліс» колегія судів вважає за необхідне зазначити таке.

Позивачем було укладено договір фінансового лізингу від 30.10.2012 із ТОВ «Фірмою «Броліс», відповідно до п. 1.1.1 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у фінансовий лізинг об'єкт нерухомого майна, а саме: оздоровчо-відпочинковий комплекс, який складається з оздоровчо-відпочинкового комплексу на 30 місць, дерев'яного, загальною площею 1 055,4 кв.м., зазначеного в плані літерою «А», та з закладу громадського харчування на 30 посадочних місць, дерев'яного, загальною площею 339,3 кв.м., зазначеного в плані літерою «Б», криниці з бетонних кілець зазначеної №1, огорожі з бетонних плат, цегли, металу, зазначеної №2-4 та вимощення з бетонних плит, зазначеного 1, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремне, с. Татарів, вул. Незалежності, буд. 14-В.

Згідно Додатку №1 до вказаного договору, лізингові платежі складаються з: відшкодування (компенсації) частини вартості Предмета лізингу; винагороди (комісії) Лізингодавцю за надання Предмету лізингу та за користування Предметом лізингу; відшкодування витрат, пов'язаних зі страхування Предмету лізингу.

Аналогічний склад лізингових платежів визначено в Договорах про внесення змін до Договору фінансового лізингу від 31.07.2013 та від 05.08.2013.

Так, на думку податкового органу розміри сум лізингової винагороди від здійснення операції фінансового лізингу, визначені договором фінансового лізингу та відображені в бухгалтерському обліку банківської установи не є фіксованими й не визначені у вигляді відсотків, а тому такі суми лізингової винагороди не відповідають визначенню «проценти» в розумінні пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК.

Колегія суддів з таким висновком податкового органу погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

До процентів включається, зокрема, платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу).

Таким чином, до процентів у розумінні пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК належать кошти за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди).

У свою чергу, під фінансовим лізингом слід розуміти господарську операцію, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить, зокрема умову, за якої сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її (пп. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 ПК).

З матеріалів справи вбачається, що сума лізингових платежів за спірним договором від 30.10.2012 перевищує первісну вартість об'єкта лізингу. З огляду на це вказаний договір є договором фінансового лізингу, а тому кошти за користування майном (у даному випадку - винагорода (комісія) за користування Предметом лізингу) відносяться до процентів у розумінні пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК.

Відповідно до абз. 3 пп. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 ПК не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку, що рішення податкового органу, з яким погодився суд першої інстанції про збільшення позивачу грошового зобов'язання по операціям зі сплати процентів у складі лізингового платежу у межах спірного договору фінансового лізингу є необґрунтованим та протиправним, оскільки як зазначено вище, такі операції звільняються від оподаткування ПДВ.

Крім того, апеляційний суд відхиляє твердження податкового органу про те, що невизначення суми коштів за користування об'єктом фінансового лізингу у відсотковому відношенні та періодична зміна розміру цих сум є підставою для невизнання їх процентами у розумінні пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК. Норми законодавства, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, не передбачали таких підстав для невизнання процентами коштів за користування об'єктом фінансового лізингу як їх невизначення у відсотках та періодична зміна розміру.

Щодо сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 43 497,25 грн варто зазначити таке.

Між АТ «Енергобанк» (Страхувальник) та Київською філією ВАТ «Кримська страхова компанія» (Страховик) укладено - Генеральний договір добровільного страхування кредитів від 25.07.2007 №145 строком на 4 роки та додаткові угоди до цього договору від 01.06.2009, 20.09.2010, 12.11.2010, 20.07.2011.

Згідно умов вказаного договору об'єктом (предметом) страхування є майнові інтереси Страхувальника, пов'язані із матеріальними збитками, які завдані Страхувальнику внаслідок невиконання (або неналежного виконання) Позичальником своїх обов'язків, передбачених договором споживчого кредитування, укладеним між Позичальником - фізичною особою та Страхувальником.

Вигодонабувачем за цим договором є Страхувальник - ПАТ «Енергобанк».

Податковою перевіркою було встановлено, що суми страхових відшкодувань перераховані страховою компанією на рахунок банка - вигодонабувача, були зараховані Банком в рахунок, зменшення кредитної заборгованості фізичних осіб, згідно договорів про надання кредитів.

Податковий орган, з яким погодився суд першої інстанції, вважає, що позивач як податковий агент фізичних осіб - боржників, мав включати отримані суми страхового відшкодування за договором страхування (де Банк - вигодонабувач), які спрямовані на погашення кредитної заборгованості клієнтів Банку за кредитними договорами, до складу їх оподатковуваного доходу у місяці зарахування (отримання) коштів та утримувати з неї відповідний податок.

Однак, колегія суддів з такою позицією погодитись не може з огляду на таке.

Спірні відносини за перевіряємий період регулювалися нормами Закону № 889-IV та ПК.

Відповідно до абз. «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

З урахуванням того, що позивач не є працедавцем фізичних осіб-клієнтів банку, то підлягають застосуванню вимоги пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV, відповідно до якого якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку як подарунок врегульовано ст. 14 Закону № 889-IV, відповідно до п. 14.1 якої кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини.

Тобто, наведеними нормами визначено порядок сплати податку за наслідками отримання фізичною особою додаткового блага, який, як зазначено вище, сплачується за правилами, встановленими для оподаткування спадщини.

Колегія суддів наголошує на тому, що у даному випадку не відбувається зміна правовідносин з отримання фізичними особами додаткового блага на відносини спадкування, оскільки наведеними вище нормами врегульовано виключно порядок сплати відповідного податку, а тому посилання відповідача на ст. 1216 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16.01.2003 (далі - ЦК) є необґрунтованим.

Відповідач, посилаючись на норми законодавства, які не регулюють питання сплати податків (ст. 1216 ЦК), самостійно на свій розсуд витлумачивши норми закону, дійшов помилкового висновку, що випадки дарування коштів юридичною особою фізичній особі підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав регулює ст. 13 Закону № 889-IV.

Відповідно до ч. 13.1 ст. 13 Закону № 889-IV об'єкти спадщини платника податку включають суми страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, укладеними спадкодавцем, а також суми, що зберігаються на пенсійному рахунку спадкодавця згідно з договором недержавного пенсійного забезпечення, пенсійного вкладу.

Таким чином, страхове відшкодування, отримане позивачем, та перераховане на у рахунок погашення відповідних кредитів фізичних осіб є об'єктом оподаткування.

При цьому, п. 13.4 ст. 13 Закону № 889-IV встановлено, що особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).

Таким чином, згідно наведених положень Закону № 889-IV, позивач у даному випадку, не виступає податковим агентом фізичних осіб, яким було зменшено суму кредитного зобов'язання та не несе відповідальності за сплату (перерахування) ними податку до бюджету.

Разом з цим, дещо по іншому регулюють ці відносини норми ПК.

Відповідно до абз. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Податкового кодексу), зокрема, у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

При цьому, наведена стаття ПК не містить таких відсильних норм, які містив пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV, а тому оподаткування додаткового блага за абз. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК здійснюється на загальних підставах.

Згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

Таким чином, положеннями ПК передбачено, що за наслідками використання Банком одержаного страхового відшкодування на погашення частини заборгованості позичальника за кредитом Банк надає фізичній особі (її спадкодавцям) додаткове благо у вигляді погашення частини кредиту, а тому відповідно до положень статті 168 ПК має виконати функції податкового агента з нарахування, утримання та перерахування до бюджету відповідної суми податку з такого доходу.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в постанові від 01.07.2015 по справі № 826/2023/13-а.

Отже, у даному випадку, за нормами Закону № 889-IV позивач не виступає податковим агентом фізичних осіб, а за ПК навпаки - Банк є податковим агентом.

У зв'язку з цим, варто звертути увагу, що Закон № 889-IV втратив чинність із набранням законної сили ПК - 01.01.2011.

Таким чином, враховуючи розрахунок (т. 3 а.с. 239), який було надано відповідачем на виконання запиту апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 06.02.2015 № 0000074301 в частині нарахування позивачу податкових зобов'язань до 01.01.2011 (тобто до набрання законної сили ПК та втратою чинності Законом № 889-IV) за основним платежем у розмірі 17 174,93 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 5 793,74 грн.

При цьому, не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що зарахування сум страхового відшкодування на рахунки фізичних осіб не є їх доходом, так як віднесення цих коштів до оподатковуваного доходу чітко передбачено абз. «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV та абз. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК.

Підсумовуючи все вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що податкові повідомлення-рішення від 06.02.2015 №0000094301, №0000064301, №0000084301 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню повністю, при цьому податкове повідомлення рішення від 06.02.2015 № 0000074301 необхідно скасувати лише в частині нарахувань податкових зобов'язань за період до 01.01.2011 у розмірі 17 174,93 грн за основним платежем та 5 793,74 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

З огляду на це, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав на задоволення позовних вимог необґрунтованими.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в справі, порушено норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року та задовольнити позов частково.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників від 06 лютого 2015 року №0000094301 (форми «П»), №0000084301 (форми «Р»), №0000064301 (форми «Р») повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників від 06 лютого 2015 №0000074301 (форми «Р») в частині збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 17 174,93 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 5 793,74 грн.

Присудити на користь Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» за рахунок бюджетних асигнувань Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників судовий збір у розмірі 5 228,25 грн.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Н.П. Бужак

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 03 березня 2016 року.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді Бужак Н.П.

Сорочко Є.О.