Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

ОстапчукаД.О., Савченко В.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до дочірнього підприємства «Телекомпанія «Коростишівська Верховина» товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку та оплати днів тимчасової непрацездатності

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 березня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 01 лютого 2013 року по 29 серпня 2014 року вона працювала журналістом в дочірньому підприємстві «Телекомпанія «Коростишівська Верховина» товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина» (далі - ДП «Телекомпанія «Коростишівська Верховина» ТОВ «Верховина»). Наказом керівника від 29 серпня 2014 року була звільнена з посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Посилалася на незаконність свого звільнення, оскільки заяву на звільнення з роботи вона написала під тиском зі сторони керівництва каналу. Крім того, була звільнена з роботи в період тимчасової непрацездатності. Також зазначала, що при звільненні з роботи не отримала компенсацію за

19 днів невикористаної відпустки та компенсацію у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності з 29 серпня 2014 року по 03 вересня 2014 року.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просила поновити її на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2014 року до дня поновлення на роботі, компенсацію за 19 днів невикористаної відпустки, а також компенсацію у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності з 29 серпня 2014 року по 03 вересня 2014 року.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 10 березня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову про стягнення матеріального забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та ухвалено в цій частині нове рішення. Зобов'язано ДП «Телекомпанія «Коростишівська Верховина» ТОВ «Верховина» нарахувати та виплатити ОСОБА_3 матеріальне забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 29 серпня 2014 року по 03 вересня 2014 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 01 лютого 2013 року по 29 серпня 2014 року працювала журналістом в ДП «Телекомпанія «Коростишівська Верховина» ТОВ «Верховина». Наказом керівника від 29 серпня 2014 року була звільнена з посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. У період із 29 серпня 2014 року по 03 вересня 2014 року ОСОБА_3 перебувала на лікарняному.

За п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Частина 3 статті 40 КЗпП України містить обмеження на звільнення працівника з ініціативи власника, забороняє звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті).

Зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, угода сторін не є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а тому на звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не поширюється правило про заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період його тимчасової непрацездатності (ч. 4 ст. 40 КЗпП України).

Наявність примусу на написання заяви про звільненні за угодою сторін ОСОБА_3 не доведено. Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду у вирішенні цього позову.

За необґрунтованості позову про поновлення на роботі вимоги позивача про стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 235 КЗпП України, безпідставні.

З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи із правильним визначенням характеру спірних відносин та норми права, що їх регулює. Порушень процесуального закону в цій частині не вбачається.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що вимогу ОСОБА_3 про виплату матеріального забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 29 серпня 2014 року по 03 вересня 2014 рокуапеляційним судом задоволено, правильність вирішення спору в цій частині заявником не оспорюється, рішення апеляційного суду залишається без змін і в цій частині відповідно до ст. 337 ЦПК України.

Що стосується вимог про стягнення компенсації за 19 днів невикористаної відпустки, необхідно зазначити таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 83 КЗпП України (у редакції станом на дату звільнення позивача), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

За змістом ст. 75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.

За п. 5.4. колективного договору, що діє на підприємстві, тривалість щорічної відпустки для працівників підприємства встановлюється не менше двадцяти чотирьох календарних днів.

Частиною 3 статті 13 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (станом на дату прийняття позивача на роботу), журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів.

Відмовляючи у позові про стягнення компенсації за 19 днів невикористаної відпустки із посиланням на положення колективного договору, апеляційний суд не застосував положення ч. 3 ст. 13 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» до спірних правовідносин, що підлягають застосуванню. Крім того, суд не звернув уваги на те, що відповідно до змісту ст. 16 КЗпП України умови колективного договору мають відповідати вимогам чинного законодавства, оскільки така невідповідність має наслідком недійсність умов колективного договору.

З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у частині вирішення позову про стягнення компенсації за невикористану відпустку із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 березня 2015 рокускасувати у частині вирішення позову ОСОБА_3 до дочірнього підприємства «Телекомпанія «Коростишівська Верховина» товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині вирішення справи рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.П. Касьян

Судді: В.П. Гончар

Т.П.Дербенцева

Д.О. Остапчук

В.О.Савченко