Провадження № 2/161/172/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого судді – Присяжнюк Л.М.,

з участю секретаря – Шандерик В.В,,

позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 національного університету імені ОСОБА_4 України, ректора ОСОБА_3 національного університету імені ОСОБА_4 України – ОСОБА_5 про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

16.11.2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_3 національного університету імені ОСОБА_4 України (далі – СНУ ім. Лесі Українки), ректора СНУ ім. Лесі Українки – ОСОБА_5 про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Зазначає, що з вересня 2006 року вона здійснювала науково-педагогічну діяльність в СНУ ім. Лесі Українки. 17.10.2015 року наказом № 147 К/В від 16.10.2015 року її було звільнено з займаної посади згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України та звільнено з роботи за сумісництвом.

Вважає, що вказане звільнення її з посади кафедри незаконним та безпідставним. Так, 01.09.2015 року наказом № 113-К/В від 31.08.2015 року вона була призначена на посаду доцента кафедри теорії та історії держави і права до заміщення вакансії у встановленому законодавством порядку. 17.09.2015 року відповідачем було оголошено конкурс на заміщення вакантних посад, однак жоден із претендентів в тому числі і вона, не набрав потрібної кількості голосів членів Вченої ради факультету. Оскільки при проведенні конкурсу на заміщення вакантної посади науково-педагогічного працівника не було подано жодної заяви, жоден претендент не був допущений до конкурсу, жоден з претендентів не набрав більше половини голосів присутніх членів Вченої ради, результати конкурсу не були введені в дію (затверджені) мотивованим рішенням керівника вищого навчального закладу, то конкурс вважається таким, що не відбувся, і його слід було оголосити повторно впродовж одного місяця. Однак, конкурс повторно не оголошувався, потворне голосування по двом кандидатурам, які набрали найбільшу кількість голосів не проводилося.

Вказує, що 16.10.2015 року у відділі кадрів ознайомилася з наказом про звільнення, однак в подальшому продовжила проводити семінарські заняття. Проте, 21.10.2015 року вона не змогла провести семінарське заняття, оскільки прийшла асистент кафедри, а з її слів вона дізналась, що ставка доцента переведена на асистентську ставку, а тому остання виконує її педагогічне навантаження. Дізнавшись, що її педагогічне навантаження виконує інша працівниця, вона пішла по трудову книжку. Водночас, розрахункові кошти їй було видано готівкою 21.10.2015 року, а не у день звільнення. Окрім того, у зв’язку із введенням в дію нового штатного розпису, відповідач СНУ ім. Лесі Українки не ознайомив її із ним, не запропонував іншу посаду.

Оскільки відповідач звільнив її без законної на те підстави, просить зобов’язати останнього поновити його на попередній роботі, стягнути із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 4671 грн. з 18.10.2015 року по момент подання позовної заяви 16.11.2015 року, стягнути із відповідача завдану їй моральну шкоду в розмірі 20000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 1218 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача СНУ ім. Лесі Українки – ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні.

Відповідач ректор СНУ ім. Лесі Українки ОСОБА_5 у судове засідання не з’явився, попередньо подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Повно, всебічно та об’єктивно дослідивши подані суду докази у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 2006 року працювала у ОСОБА_3 національному університеті імені ОСОБА_4 України на різних посадах. З 07.04.2014 року ОСОБА_1 була переведена на посаду доцента кафедри теорії та історії держави і права із збереженням умов діючого контракту (а.с.33).

31.08.2015 року позивач була звільнена із закінченням терміну дії контракту за п. 2 ст. 36 КЗпП України (а.с.34), а 01.09.2015 року була прийнята на посаду доцента кафедри теорії та історії держави і права до заміщення вакансії у встановленому законодавством порядку на підставі наказу № 113-К/В від 31.08.2015 року, тобто за строковим трудовим договором.

Із копії витягу з наказу № 147-К/В від 16.10.2015 року «По особовому складу» ОСОБА_1 було звільнено з посади доцента кафедри теорії та історії держави і права, у зв’язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України із виплатою компенсації за невикористані 9 календарних днів відпустки (а.с. 50).

Пунктом 7 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 визначено, що згідно зі ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт) тощо.

Контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст. 21 КЗпП).

Відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, зокрема, за контрактом.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пунктом 2 статті 36 КЗпП України визначено, що підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Аналізуючи вищевказані положення закону, суд вважає, що між позивачем та відповідачем СНУ ім. Лесі України було укладено трудовий договір із визначеним строком, встановлений за погодженням сторін, та який був пов'язаний із настанням певної події - заміщенням вакансії у встановленому законодавством порядку шляхом проведення конкурсу на посаду.

Частиною ч. 3 ст. 54 Закону України «Про освіту» прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Відповідно до ч.ч. 11, 12 ст. 55 Закон України «Про вищу освіту» (в редакції діючій на момент звільнення позивача), під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу. В окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.

Порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічний працівників передбачений Положенням про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 24.12.2002 року № 744.

На підставі вищевказаного Положення від 24.12.2002 року № 744 року, СНУ ім. Лесі України було Вченою радою СНУ ім. Лесі України 28.05.2015 року було схвалено Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників у СНУ ім. Лесі України (а.с.132-136).

Пунктом 2, 3 вищевказаного Положення МОН України від 24.12.2002 року № 774 передбачено, що конкурс на заміщення вакантної посади оголошується керівником вищого навчального закладу, про що видається наказ. Оголошення про проведення конкурсу, терміни й умови його проведення публікуються в засобах масової інформації. Посада вважається вакантною після звільнення науково-педагогічного працівника на підставах, передбачених законодавством про

працю, а також при введенні нової посади до штатного розпису вищого навчального закладу. Вказаним положенням кореспондують п. 1.3., п. 1.4. Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників у СНУ ім. Лесі України.

Судом встановлено, що згідно наказу ректора № 128-К/В від 16.09.2015 року було оголошено конкурс на заміщення вакансій, в тому числі на 4 ставки доцента кафедри теорії та історії держави і права, кандидата наук (а.с. 219).

Як вбачається із матеріалів справи, і пояснень представника відповідача, позивач ОСОБА_1 була допущена до конкурсу на заміщення вакантної посади (а.с. 211).

Із копії витягу протоколу № 4 засідання вченої ради юридичного факультету СНУ ім. Лесі України вбачається, що за результатами таємного голосування було рекомендовано укласти контракти із 3-ма кандидатурами за заміщення вакантних посад, а також не рекомендовано укладати контракт із 3-ма іншими кандидатурами, в т.ч. ОСОБА_1 Водночас, із вказаного протоколу вбачається, що проголосувати слід було за 4 кандидатури із 6-ти запропонованих. Однак, в результаті проведено таємного голосування на засіданні вченої ради13.10.2015 року не було заповнено 4-ї вакансії доцента кафедри теорії та історії держави і права, оскільки жоден із кандидатур не набрав необхідної кількості голосів.

Згідно п. 8 Положення МОН України від 24.12.2002 року № 774 вбачається, що рішення Вченої ради вищого навчального закладу (факультету) при проведенні конкурсу вважається дійсним, якщо в голосуванні брало участь не менше 2/3 членів Вченої ради. Обраним вважається претендент, який здобув більше 50% голосів присутніх членів Вченої ради. Якщо при проведенні конкурсу, в якому брали участь два або більше претендентів, голоси розділились порівну, проводиться повторне голосування на цьому самому засіданні Вченої ради. При повторенні цього результату конкурс уважається таким, що не відбувся, і оголошується повторно. Якщо при проведенні конкурсу на відповідну посаду не було подано жодної заяви або жоден із претендентів не набрав більше 50% голосів присутніх членів Вченої ради, конкурс також уважається таким, що не відбувся, і оголошується повторно.

Враховуючи, що в результаті таємного голосування вченої ради факультету було заповнено 3 вакансії доцента із наявних 4-х, а на 4-ту вакансію жодна із кандидатур не набрала необхідної кількості голосів, що передбачена Положенням МОН України від 24.12.2002 року № 774, та п.п. 3.2.-3.5 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників у СНУ ім. Лесі України, конкурс слід було оголосити повторно.

Однак, як вбачається із пояснень представника відповідача та матеріалів справи, конкурс повторно не оголошувався, оскільки почався навчальний рік, та кількісний і якісний склад кафедри було забезпечено згідно вимог чинного законодавства.

Так, із матеріалів справи та пояснень представника відповідача вбачається, що деканом юридичного факультету 15.10.2015 року було подано на ім’я проректора з науково-педагогічної і навчальної роботи та рекрутації СНУ ім. Лесі України службове подання про переведення ставки доцента кафедри теорії та історії держави і права в ставку асистента цієї ж кафедри (а.с.51), а на підставі наказу ректора № 150-К/В від 19.10.2015 року було затверджено штатний розпис професорсько-викладацького складу кафедри, яким затверджено 9,75 ставок доцентів, на які уже призначені науково-педагогічні працівники. Таким чином вищезазначеними доказами підтверджуються наявність змін в організації виробництва і праці відповідача, внаслідок яких посада доцента кафедри теорії та історії держави і права, яку займала позивач, переведена в ставку асистента. Даний факт також підтверджується наданими в судовому засіданні копіями витягів штатних розписів (а.с.232-233).

При цьому слід зауважити, що найважливішим способом забезпечення рівності при прийнятті на роботу є конкурс. Відповідно до ч.11 ст.55 Закону України «Про освіту» на конкурсній основі здійснюється прийняття на роботу науково-педагогічних працівників. Це правило сформульоване як імперативна норма, що є однією із гарантій рівного доступу громадян при прийнятті на роботу.

Таким чином, суд вважає, що підстав для звільнення позивача ОСОБА_1 у зв’язку із закінченням строку дії договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України не було, оскільки подія визначена в строковому договорі не відбулася, тобто заміщення вакансії у встановленому законодавством порядку шляхом проведення конкурсу на посаду доцента кафедри теорії та історії держави і права не проведено внаслідок скорочення посади в штаті кафедри, що є іншою підставою для звільнення працівника з роботи.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За змістом п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнений без законних підстав або з порушенням установленого порядку працівник не поновлюється на попередній роботі лише у випадку, коли поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ОСОБА_1 слід поновити на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права. В той же час, зауважує, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису – ввести скорочену посаду, а тому суд позбавлений можливості поновити позивача на посаді асистента, як вона просить у позові, оскільки ця посада не є рівнозначною посадою, тій яку займала ОСОБА_1 до звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Згідно довідки про середню заробітну плату від 18.01.2016 року сума заробітку позивача за останні два календарні місяці роботи становить (3847,63 грн. + 3795 грн.) = 7642,63 грн. Середньоденна заробітна плата становить 162,57 грн. (а.с. 113). Відповідно середня заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу з 18.10.2015 року по 10.02.2016 року буде становити 162,57*115 (кількість днів за час вимушеного прогулу) = 18695,55 грн. Таким чином, із відповідача СНУ ім. Лесі Українки на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18695,55 грн.

Як роз’яснив Верховний суд України у п.9 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової ) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Недбала проти Польщі» (2000), «Джабарі проти Туреччини» (2000), «ОСОБА_2 проти Люксембургу» (2001), визнавши звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, при визначенні розміру, що підлягає стягненню з відповідача на відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та спосіб її заподіяння, тривалість часу, протягом якого порушені права не були поновленні, а також ту обставину, що задоволення позову у частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу є одночасно і компенсацією заподіяних моральних страждань, тобто справедливою сатисфакцією та приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідача в користь позивача 2500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Водночас, суд зауважує, що позивачем ОСОБА_1 не доведено обставин заподіяння їй моральної шкоди, та винних дій відповідача ректора СНУ ім. Лесі Українки – ОСОБА_5 у її незаконному звільненні, а тому у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ректора СНУ ім. Лесі Українки – ОСОБА_5 слід відмовити за безпідставністю.

Разом із тим, не підлягають до задоволення витрати на правову допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що позивач понесла ці витрати.

Крім того. як вбачається із позову, позивачем заявлено три позовні вимоги: про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, а тому відповідно до вимог ст.88 ЦПК України із відповідача СНУ ім. Лесі Українки на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути сплачений нею судовий збір у розмірі 1218 грн., а в доход держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 10-11, 57-60, 84, 88, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 21, 23, 36, 233, 235, 237 КЗпП України, ст. 54 Закону України «Про освіту», ст. 55 Закону України «Про вищу освіту», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри теорії та історії держави і права ОСОБА_3 національного університету імені ОСОБА_4 України.

Стягнути з ОСОБА_3 національного університету імені ОСОБА_4 України в користь ОСОБА_1 18695 (вісімнадцять тисяч шістсот дев’яносто п’ять) грн. 55 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з ОСОБА_3 національного університету імені ОСОБА_4 України в користь ОСОБА_1 2500 (дві тисячі п’ятсот) грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 національного університету імені ОСОБА_4 України в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 національного університету імені ОСОБА_4 України в доход держави 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду

ОСОБА_4