ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2016 р. м. Київ К/800/12359/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М., Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної фінансової інспекції в Харківській області (далі - ДФІ в Харківській області) про визнання дій незаконними, скасування наказу та зобов'язання у наданні щорічної відпустки за касаційною скаргою позивача на судові рішення Харківського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2014 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати незаконними та вчиненими з перевищенням повноважень дії ДФІ в Харківській області щодо видання наказу від 13 серпня 2014 року №239 «Про фінансові обмеження виплат заробітної плати Державної фінансової служби в Харківській області» і скасувати зазначений наказ;

визнати незаконними дії відповідача по ненаданню щорічної відпуски та допомоги на оздоровлення у 2014 році;

зобов'язати надати оплачувану відпустку згідно із заявою від 18 вересня 2014 року за період роботи з 29.09.2013 року по 28.09.2014 року та виплатити допомогу на оздоровлення за 2014 рік.

Посилався на те, що має гарантоване право на як щорічну оплачувану відпустку, так і допомогу на оздоровлення, а оскаржуваний наказ є незаконним.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконними дії ДФІ в Харківській щодо не розгляду заяви ОСОБА_4 від 18 вересня 2014 року. Зобов'язано розглянути звернення позивача про надання щорічної відпустки за період роботи з 29.09.2013 року по 28.09.2014 року та допомоги на оздоровлення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Харківський апеляційний адміністративний суд рішенням від 17 лютого 2015 року постанову окружного суду в частині задоволення позову скасовано і ухвалено нову про відмову в задоволенні позову. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення норм процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що судами неправильно витлумачені норми матеріального права та недотримані положення процесуального права щодо обґрунтованості і законності судових рішень.

Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, одним із основоположних принципів адміністративного судочинства, є принцип верховенства права, згідно якого людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави ( стаття 8 КАС України).

Право кожної працюючої людини на відпочинок закріплений у статті 45 Конституції України. Відповідно до цієї норми кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скорочення робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

На виконання конституційних вимог щодо відпочинку, Верховною Радою України прийнято Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), яким встановлені державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість та порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

За правилами частини першої статті 2 цього Закону право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ) державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Порядок надання чергових відпусток визначений статтею 10 Закону № 504/96-ВР. Як зазначено у частині десятій цієї норми ( в редакції Закону України від 10.07.2003 р. N 1096-IV), черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (частина одинадцята статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.11.2000 р. N 2073-III).

Згідно фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, 18 вересня 2014 року ОСОБА_5 звернувся із заявою про надання йому з 30 вересня 2014 року щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів за період роботи з 29 вересня 2013 року по 28 вересня 2014 року з одночасною виплатою допомоги на оздоровлення.

За графіком надання відпусток працівникам відділу інспектування в АПК та сфері виконання природних ресурсів Держфінінспекції в Харківській області у 2014 році позивачу заплановано відпустку у вересні, проте, як свідчать матеріали справи, у визначений період відпустка надана не була. Не приймалися і рішення про перенесення дати щорічної відпустки та надання її за заявою від 18 вересня 2014 року.

Зазначені обставини і норми матеріального права свідчать про порушення права ОСОБА_5 на відпочинок у вигляді щорічної відпустки у 2014 році.

Приймаючи до уваги, що в адміністративній процедурі про надання відпустки, позивач виконав всі приписи законодавства в цій частині, а суб'єкт владних повноважень - ДФІ в Харківській області необґрунтовано не прийняв рішення про надання щорічної відпустки у 2014 році за період роботи з 29 вересня 2013 року по 28 вересня 2014 року, суд вважає за необхідне втрутитися в адміністративний розсуд суб'єкта публічної адміністрації й зобов'язати останнього прийняти рішення про надання ОСОБА_5 щорічної відпустки за період роботи з 29 вересня 2013 року по 28 вересня 2014 року у вересні 2014 року.

Як зазначалося вище з посиланням на положення частини першої статті 35 Закону № 3723-ХІІ, державним службовцям повинна надаватися не лише щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, а й виплачуватися допомога для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Виходячи з положень цієї норми, така допомога виплачується обов'язково. Представником відповідача не наведено обставин, які б давали підстави до не виплати зазначеної допомоги, а отже і в цій частині позовні вимоги є обґрунтовані.

За змістом вимог, викладених в позовній заяві, положення пункту 2 наказу ДФІ в Харківській області № 239 від 13 серпня 2014 року в частині тимчасового припинення виплати допомоги до відпусток на оздоровлення, порушували право позивача на виплату допомоги на оздоровлення, оскільки на підставі цього пункту йому не виплачену зазначену допомогу.

Наказ в цій частині суперечить частині першій статті 35 Закону № 3723-ХІІ, згідно якої державним службовцям виплачується допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Той факт, що на час розгляду справи наказ, який є предметом оскарження, скасовано суб'єктом владних повноважень не свідчить про відсутність порушеного права та можливості його захисту. За правилами пункту 1 частини другої статті 162 КАС України при визнанні протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності, суд повинен скасувати зазначене рішення (дії чи бездіяльність) або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Тобто, скасування правового акту спрямоване на припинення настання юридичних і фактичних наслідків, які передбачалися, коли акт приймався і набував чинності.

Приймаючи до уваги, що обставини, які зумовили протиправність акта, існували на момент його прийняття, то зазначений акт підлягає скасуванню з моменту його прийняття.

На підставі наведеного, пункт 2 наказу Державної фінансової інспекції в Харківській області від 13 серпня 2014 року № 239 в частині тимчасового припинення виплати допомоги до відпустки на оздоровлення підлягає скасуванню з моменту прийняття, а не весь наказ, оскільки, як зазначено у частині другій статті 2, пункті 1 частини другої статті 162 КАС України, судом може бути визнано протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і прийнято рішення про його скасуванню у випадку порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення його прав іншими положеннями оскаржуваного наказу.

З урахуванням наведеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 229 КАС України, і ухваленню нового про задоволення позову частково. Зобов'язати відповідача прийняти рішення за заявою ОСОБА_5 від 18 вересня 2014 року про надання щорічної відпустки за період роботи з 29 вересня 2013 року по 28 вересня 2014 року тривалістю тридцять календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Скасувати пункт 2 наказу ДФІ в Харківській області від 13 вересня 2014 року № 239 в частині тимчасового припинення виплати допомоги до відпусток на оздоровлення з моменту його прийняття.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати судові рішення Харківського окружного адміністративного суду від 5 грудня 2014 року в частині його чинності, Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року та ухвалити нову постанову про задоволення позову частково.

Зобов'язати Державну фінансову інспекцію в Харківській області прийняти рішення за заявою ОСОБА_4 від 18 вересня 2014 року про надання щорічної відпустки за період роботи з 29 вересня 2013 року по 28 вересня 2014 року тривалістю тридцять календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Скасувати пункт 2 наказу Державної фінансової інспекції в Харківській області від 13 вересня 2014 року № 239 в частині тимчасового припинення виплати допомоги до відпусток на оздоровлення з моменту його прийняття.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

О.Ф. Ситников

І.В. Штульман