ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" січня 2016 р. м. Київ К/800/32144/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судових засідань: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «СЯЙВО»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року

по справі № 810/104/15

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «СЯЙВО»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «СЯЙВО» звернулось до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 року № 0000212200, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «прибуток страхових організацій» у розмірі 5800067,50 грн., з яких за основним платежем - 4640685,00 грн., та за штрафними санкціями - 1159382,50 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки встановлено, що правочини, укладені між позивачем та ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Зеніт», ТДВ «СК «Відродження України», є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Так, податковий орган дійшов висновку про те, що позивачем порушено вимоги ст.ст.1, 29, 31 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР), ч. 1, ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), п. 137.14 ст. 137, пп.156.1.1 п.156.1 ст. 156 ПК України.

На підставі висновків перевірки податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ТДВ «СК «Сяйво» завищено суму страхових платежів, сплачених за договорами перестрахування компаніям, які не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків та знаходяться в групі ризику, а також занижено податок на прибуток від страхової діяльності.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом першої інстанції встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - договори, акти виконаних робіт, виписки по рахункам тощо.

Факт оплати підтверджується банківськими виписками.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарських операцій.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Таким чином, доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування валових витрат від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентом платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на валові витрати по операціям з такими контрагентами.

Як вбачається з матеріалів справи, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Зеніт», ТДВ «СК «Відродження України», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Також, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Статтею 12 Закону № 85/96-ВР визначено, що перестрахування здійснюється страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Зі змісту ст. 12 Закону № 85/96-ВР та ст. 987 Цивільного кодексу України слідує, що договір перестрахування за своєю суттю є договором страхування, що укладається між спеціальними суб'єктами і об'єктом якого є ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика.

Таким чином, до такого договору мають застосовуватись положення про договір страхування. Облігаторне перестрахування - договір перестрахування, за яким страховик (цедент) повинен передати, а перестраховик прийняти всі ризики по даному виду страхування.

При цьому, ст. 984 ЦК України визначено, що страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Отже, перестрахування здійснюється за договором, сторонами якого можуть бути тільки особи, які мають статус страховика за законодавством країни реєстрації.

Статтею 2 Закону № 85/96-ВР встановлено, що страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).

Відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 року № 40, для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування фінансова установа зобов'язана виконати всі вимоги нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність (пункт 1.4). При цьому, відповідно до пункту 1.5 цих же умов після отримання відповідної ліцензії в Держфінпослуг страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України.

З матеріалів справи вбачається, що контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій мали свідоцтва про реєстрацію фінансової установи та ліцензії на право займатися страховою діяльністю.

Докази анулювання або скасування їх ліценцій в матеріалах справи відсутні.

Отже, вказані юридичні особи мали право на укладення договорів перестрахування та всі повноваження для їх укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 85/96-ВР страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності, зокрема, створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. При цьому, частина п'ятнадцята цієї ж статті визначає, що страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.

Згідно Положення про обов'язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя, страховик зобов'язаний на будь-яку дату дотримуватися нормативів диверсифікованості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя (далі - нормативи диверсифікованості активів), встановлених у пункті 2 цього розділу. До суми прийнятних активів, яка розраховується з метою дотримання нормативу достатності активів, включаються активи, такі як, зокрема, права вимоги до перестраховиків - разом не більше 50 відсотків страхових резервів (крім частки перестраховиків у резерві заявлених, але не виплачених збитків).

Отже, укладення договорів, предметом яких є перестрахування позивачем частини своїх обов'язків перед страхувальниками у інших страховиків, є діями сторін, спрямованими на виконання вимог діючого законодавства та були спрямовані на настання реальних наслідків.

Загальний порядок оподаткування доходів та визначення оподатковуваного доходу від страхової діяльності встановлено пунктом 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР встановлено, що для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

В розумінні Закону 85/96-ВР договір перестрахування є різновидом договору страхування, а платіж по ньому відповідає терміну «страховий платіж».

У зв'язку з викладеним, зменшення оподатковуваного доходу страховика при здійсненні операцій перестрахування з резидентами-страховиками є правомірним. При цьому, датою зменшення валового доходу страховика (перестрахувальника), що здійснює перестрахування ризику виконання своїх зобов'язань перед страхувальником в іншого страховика (перестраховика), є дата фактичного перерахування перестраховику частини страхової премії згідно з договором страхування.

Також, суд першої інстанції правомірно не погодився з доводами відповідача про те, що виплати, які здійснив позивач на адресу своїх контрагентів, не можна вважати оплатою за надані ними послуги, а слід вважати безповоротною фінансовою допомогою, виходячи з наступного.

Згідно пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР безповоротна фінансова допомога - це: - сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; - сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; - сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; - основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Оскільки відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності перелічених у пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР обставин, висновки відповідача про надання позивачем безповоротної фінансової допомоги ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «СК «Зеніт» та ТДВ «СК «Відродження України» правомірно визнані необґрунтованими.

Крім того, при прийнятті рішення у даній справі судом першої інстанції правомірно було враховано, що у відповідача не було повноважень на видання наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, результати якої оскаржуються в межах даної адміністративної справи. Даний факт підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «СЯЙВО» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року по справі № 810/104/15.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

підпис

Голубєва Г.К.

Судді

підпис

Сірош М.В.

підпис

Юрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 22.01.2016 р.