ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_____________________________________________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Гломб Ю.О.

Суддя-доповідач:Жизневська А.В.

ПОСТАНОВА

іменем України

"20" січня 2016 р. Справа № 2а-6532/09/1770

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Жизневської А.В.

суддів: Малахової Н.М.

Моніча Б.С.,

при секретарі Єрикаловій О.О. ,

за участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "04" листопада 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Гощанського районного центру зайнятості Рівненської області про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до суду про визнання дій Гощанського районного центру зайнятості (далі - Гощанський РЦЗ) щодо відмови у наданні їй статусу безробітної протиправними та зобов'язання надати вказаний статус. Вимоги обґрунтовувала тим, що РЦЗ, відмовляючи у наданні статусу безробітної та виплаті відповідної соціальної допомоги, неправомірно посилається на факт членства в особистому селянському господарстві.

Справа розглядалася неодноразово судами різних інстанцій.

Останнім судовим рішенням - ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.04.2015 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.сп.229-231 т.1).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Гощанського районного центру зайнятості Рівненської області щодо відмови ОСОБА_3 в наданні статусу безробітної. Зобов'язано Гощанський районний центр зайнятості Рівненської області надати ОСОБА_3 статус безробітної у період з 29.07.2009 року по 13.06.2012 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати вказану постанову в частині відмови у задоволені позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та прийняти в цій частині нову постанову про задоволення позову. В частині зобов'язання надати позивачу статус безробітної, та змінити період, вказавши його з 11 червня 2009 р. по 5 квітня 2013 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 29.07.2009 ОСОБА_3 звернулася до Гощанського РЦЗ з метою отримання статусу безробітної. Але 03.09.2009 їй було відмовлено у реєстрації та наданні такого статусу з посиланням на те, що на момент звернення до центру зайнятості вона була членом особистого селянського господарства (т.1 - а.с.7). ОСОБА_3 не погодилася з таким рішенням і оскаржила дії РЦЗ до суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи у наданні статусу безробітної РЦЗ не з'ясовував питання - чи є робота ОСОБА_3 в особистому селянському господарстві для неї основною. Відповідач діяв не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством. Щодо стягнення допомоги по безробіттю, то суд вважав, що період отримання вказаної допомоги протягом одного року становить 180 календарних днів, і позивачем не отримана допомога по безробіттю з моменту звернення до центру зайнятості в сумі 2160,00грн. (360,00х6). Але оскільки така сума отримана нею за виконавчим листом, то підстав для повторно стягнення не має.

Щодо відшкодування матеріальної допомоги, то суд першої інстанції вважав, що належними та допустимими доказами не встановлено заподіяння позивачу діями відповідача матеріальної шкоди, а тому вимога щодо стягнення з відповідача матеріальних втрат в сумі 20672,00грн. до задоволення не підлягає як безпідставна.

Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем в порушення вимог ч.1 ст.71 КАС України не доведено, передбачених ст.ст.23, 1167 ЦК України, обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема, матеріали справи не містять жодних свідчень та відповідних доказів про ступінь її моральних чи фізичних страждань або шкоди завданої її здоров'ю.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням у частині задоволення позову і не погоджується частково з відмовою у задоволенні позову.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач з дня народження проживала в будинку, який відноситься до особистого селянського домогосподарства, головою якого є її батько ОСОБА_4 (т.1 - а.с.29).

Після закінчення у 2005 році Тучинської середньої школи ОСОБА_3 вступила на денну форму навчання до Рівненського державного аграрного коледжу та 27.06.2008 закінчила навчання, отримавши диплом за спеціальністю "Бухгалтерський облік" (т.1 - а.с.6). Під час навчання у коледжі, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 народила дитину - ОСОБА_5 (т.1 - а.с.5), у зв'язку з чим перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Гощанської райдержадміністрації та отримувала допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку по 10.07.2009 (т.1 - а.с.7).

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 вперше була прийнята на роботу 14.06.2012 підсобним робітником мехтоку на період жнив з погодинною оплатою праці Науково-виробничим державним підприємством "Дослідне господарство "Тучинське" та 18.06.2012 р. була звільнена за власним бажанням без нарахування заробітної плати (т.2 - а.а.с.65-68).

З її трудової книжки вбачається (т.1 - а.с.102), що перший запис про прийом на роботу зроблено 05.04.2013 року. Даний факт підтверджується також листом Гощанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області від 08.07.2015 №2125/17-03-11-201 про суми виплачених доходів позивача за період з 01.01.2009 по 30.09.2014 (т.2 - а.с.56).

Судом також встановлено, що згідно відомостей погосподарської книги №9, ОСОБА_3 була членом особистого селянського господарства, у період з 2009 по 2015 рік із заявою про вихід або припинення членства в особистому селянському господарстві не зверталась (а.с.47-51).

Поряд з цим, в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що приймаючи рішення про відмову в наданні статусу безробітної він не з'ясовував обставини того, чи є робота ОСОБА_3 в особистому селянському господарстві для неї основною і чи вона отримує розрахунковий місячний дохід, який дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до наданих письмових пояснень голови особистого селянського господарства ОСОБА_4, позивач лише проживала у будинку, який відноситься до майна особистого селянського господарства, в господарстві не працювала, оскільки доглядала малолітню дитину (т.2 - а.а.с.39, 55). А згідно довідки Гощанської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Рівненській області (а.сп.24 т.2) відсутня інформація про отримані ОСОБА_3 доходи за період 01.01.2009 р. по 31.12.2009 року. Вказані обставини відповідачем не спростовано.

Відтак, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що до 14.06.2012 ОСОБА_3 ніде не працювала і була особою, яка вперше шукала роботу, оскільки відразу після закінчення навчання у школі вступила до учбового закладу та у період з ІНФОРМАЦІЯ_1 р. по 10.07.2009 р. здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У відповідності до ч.1 ст.2 Закону №803 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Частина 5 цієї ж статті передбачає, що Порядок реєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.б ч.3 ст.1 Закону №803, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах та є членами особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство".

За ст.1 Закону №742 (в редакції від 13.01.2009, чинній на час виникнення спірних правовідносин), особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики (ст.4 Закону №742).

Відповідно до ст.8 Закону №742 (в редакції від 13.01.2009), члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Згідно з абз.1 п.2 Порядку №219 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), незайняті громадяни, у тому числі члени особистих селянських господарств, для яких робота у таких господарствах не є основною, які звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації.

Для цілей цього Порядку ведення особистого селянського господарства вважається основною роботою для члена такого господарства за умови, що протягом 12 місяців, які передували дню звернення до державної служби зайнятості, він провадив лише діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, чи одночасно працював на умовах найму або займався видом діяльності, що визначений частиною третьою статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", менше 26 календарних тижнів. Такі члени особистого селянського господарства крім тих, що вперше шукають роботу, в тому числі випускники середніх загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів, не підлягають реєстрації (абз.2 п.2 Порядку №219).

Таким чином, положення п.2 Порядку №219 не поширюється на громадян, які вперше шукають роботу, в тому числі випускники середніх загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів, незалежно від того чи робота в особистому селянському господарстві є основною.

У абзацах 4 та 5 пункту 3 Порядку №219 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадянами, які вперше шукають роботу, вважаються особи, які на момент реєстрації у державній службі зайнятості не працювали за наймом, не виконували роботи (не надавали послуги) згідно з цивільно-правовими договорами або не забезпечували себе роботою самостійно, у тому числі випускники середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і вищих навчальних закладів та військовослужбовці строкової служби, звільнені із служби. Випускниками у цьому Порядку вважаються особи, які закінчили навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладах і до звернення в державну службу зайнятості не працювали за наймом, не виконували роботи (не надавали послуги) згідно з цивільно-правовими договорами або не забезпечували себе роботою самостійно за набутим фахом та звернулися до державної служби зайнятості протягом року після закінчення навчання. При цьому, законодавством України, чинним на час виникнення спірних правовідносин, не визначено граничний термін перебування безробітних на обліку.

Однак, пунктом 20 Порядку №219 визначено перелік підстав втрати особою статусу безробітного, відповідно до абз.1 п.1 якого, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку з дня працевлаштування, в тому числі на сезонні або загальнодержавні оплачувані громадські роботи, державної реєстрації фізичної особи - підприємця, укладення цивільно-правового договору, предметом якого є діяльність, спрямована на виконання власними силами робіт, надання послуг.

ОСОБА_3, влаштувавшись на роботу з 14.06.2012 р. втратила право на реєстрацію її як особи, що шукає роботу з цього моменту.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 КАС України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства на момент звернення ОСОБА_3 безпідставно відмовив їй у наданні статусу безробітної, оскільки станом на 29.07.2009 р. вона була особою працездатного віку до призначення пенсії, не була зайнятою в особистому селянському господарстві до моменту звернення в державну службу зайнятості та не мала заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Згідно п.11 Порядку №219, за відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистою заявою з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого зазначаються у картці.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч.1 ст.6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 №1533-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1533-III), застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги.

Згідно ч.2 ст.6 Закону №1533-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), право на забезпечення та соціальні послуги за цим Законом мають також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Частиною 2 статті 22 Закону №1533-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу мають право особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років (ч.4 ст.22 Закону №1533-III).

Постановою правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за №98 від 29.01.2009 "Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2009 році" встановлено, що виплати, передбачені частиною другою статті 23, статтею 33, з урахуванням норм, передбачених в абзаці п'ятому частини третьої Прикінцевих положень Закону №1533-III, статті 3 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування", установити у 2009 році у розмірі 360 гривень.

На виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 р. у даній справі, було сплачено ОСОБА_3 допомогу по безробіттю в сумі 2160,00 грн., що підтверджено листом від 22.06.2015 №677 та платіжним дорученням від 06.04.2015 №200 (т.2 - а.а.с.13-14). Проте, вказане судове рішення було скасовано.

Суд першої інстанції, погодившись з тим, що позивачу належить виплатити допомогу по безробіттю, помилково зазначив, що повторне стягнення цих самих коштів з Гощанського РЦЗ призведе до нанесення йому безпідставних збитків.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку нарахування допомоги по безробіттю має провести Гощанський РЦЗ, маючи дискреційні повноваження, з врахуванням виплачених коштів.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальних втрат в сумі 20672,00 грн., то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

У ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В судовому засіданні представник позивача пояснила, що завдана майнова шкода полягає у тому, що позивач не мала змогу працевлаштуватись протягом всього часу саме через відмову їй у наданні статусу безробітної.

Для настання деліктної відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦКУ необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки необхідні для всіх випадків відшкодування шкоди. Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода - у зменшенні майнової сфери потерпілого, що, своєю чергою, тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника.

Приписами ст.71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд вірно зазначив, що процес працевлаштування у кожному разі вимагає від особи, що шукає роботу, активної поведінки. Хоча в ході розгляду даної справи судом й встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови ОСОБА_3 в наданні статусу безробітної, однак такі дії не були й не могли бути перешкодою для самостійного пошуку позивачем роботи та працевлаштування, отже й завдати матеріальних втрат. А розрахунок матеріальних втрат з використанням розміру допомоги по безробіттю є безпідставним, оскільки така допомога виплачується обмежено у часі, а не щомісяця протягом всього періоду безробіття.

Щодо вимог про стягнення моральних збитків, то колегія суддів вважає, що позов в цій частині підлягає до задоволення частково у розмірі 1000 грн.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, у Постанові "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 Пленум Верховного Суду України зазначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути визначено залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Проте, попри все ОСОБА_3 тривалий час намагається довести свою правоту у суді, яка була очевидною. Останнє судове рішення Гощанський РЦЗ не оскаржив, погодившись з неправомірністю своїх дій. Вона, будучи молодою особою на початку свого трудового шляху зіткнулася з несправедливістю і не могла скористатися допомогою центру зайнятості, що гарантовано їй Конституцією України. Тому колегія суддів вважає, що 1000 грн. буде достатнім символічним еквівалентом відшкодування моральних страждань.

Гощанський РЦЗ, у відповідності до ч.2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності прийнятого ним рішення та не спростував вище викладене.

Постанова підлягає до часткового скасування в частині відмови у задоволені позову з прийняттям в цій частині нової постанови.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "04" листопада 2015 р. скасувати в частині відмови у задоволені позову та прийняти в цій частині нову.

Зобовязати Гощанський районний центр зайнятості Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 допомогу по безробіттю за період з 29.07.2009 року по 13.06.2012 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути з Гощанського районного центру зайнятості Рівненської області на користь ОСОБА_3 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.В. Жизневська

судді: Н.М. Малахова

Б.С. Моніч

Повний текст cудового рішення виготовлено "21" січня 2016 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу ОСОБА_3 АДРЕСА_1,35415

представник позивача ОСОБА_6 АДРЕСА_2

3- відповідачу/ Гощанський районний центр зайнятості Рівненської області вул.С.Наливайка,50,смт.Гоща,Рівненська область,35400

- ,