open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 907/571/15
Моніторити
Постанова /30.03.2016/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /09.03.2016/ Вищий господарський суд України Постанова /13.01.2016/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /15.12.2015/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /03.12.2015/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /19.11.2015/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /19.11.2015/ Львівський апеляційний господарський суд Рішення /21.10.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /21.09.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /13.08.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /12.08.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /22.07.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /10.07.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /30.06.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /11.06.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /05.06.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /27.05.2015/ Господарський суд Закарпатської області
emblem
Справа № 907/571/15
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /30.03.2016/ Вищий господарський суд України Ухвала суду /09.03.2016/ Вищий господарський суд України Постанова /13.01.2016/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /15.12.2015/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /03.12.2015/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /19.11.2015/ Львівський апеляційний господарський суд Ухвала суду /19.11.2015/ Львівський апеляційний господарський суд Рішення /21.10.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /21.09.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /13.08.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /12.08.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /22.07.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /10.07.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /30.06.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /11.06.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /05.06.2015/ Господарський суд Закарпатської області Ухвала суду /27.05.2015/ Господарський суд Закарпатської області

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2016 р.Справа № 907/571/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіКравчук Н.М.

суддівГнатюк Г.М.

ОСОБА_1

розглянувшиапеляційну скаргу публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк (надалі ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, за вих. № 11/2-44674 від 06.11.2015р. (вх. № ЛАГС 01-05/5277/15 від 16.11.2015р.)

на рішеннягосподарського суду Закарпатської області від 21.10.2015р.

у справі № 907/571/15

за позовом:ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк, м. Київ в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ

до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю „Таурус Проперті (надалі ТзОВ „Таурус Проперті), м. Київ

провизнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р. за реєстровим номером 4002; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р.; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0030 га

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 представник (довіреність № 294 від 22.04.2015р.)

від відповідача: ОСОБА_4 представник (довіреність б/н від 11.01.2016р.)

Представникам сторін розяснено права та обовязки передбачені ст.ст.20, 22, 28 ГПК України. Заяв про відвід суддів від учасників судового процесу не надходило. За клопотанням ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк судове засідання проводиться в режимі відеоконференції.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.10.2015р. у справі № 907/571/15 (головуючий суддя Ушак І.Г., судді Мокану В.В. та Ващиліна Н.М.) в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи спростовано доводи позивача про відчуження Банком земельної ділянки за спірним договором за цінами нижчими від звичайних, договір купівлі-продажу земельної ділянки не суперечить положенням чинного законодавства, зокрема, пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що відчуження банком спірної земельної ділянки відбулося за ціною нижчою від тієї, за яку Банк її придбав та відповідно облікував на балансі. Скаржник вказує, що звичайна ціна повинна була визначатися станом на дату відчуження земельної ділянки за оскаржуваним договором, тобто, станом на 14.11.2014р. Натомість звітом, виконаним ТзОВ «Актив Експерт» спільно з ПП «ТВІ» ринкова вартість спірної земельної ділянки була визначена не станом на дату її відчуження відповідачу (14.11.14), а станом на 03.11.2014р., що в свою чергу не може вважатися звичайною ціною земельної ділянки у відповідності до вимог Податкового кодексу України та правових висновків Верховного суду України.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 16.11.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_5, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, ОСОБА_6 та ОСОБА_1

У звязку з перебуванням судді Мирутенко О.Л. у відпустці, розпорядженням в.о. голови суду від 19.11.2015р. внесено зміни в склад колегії по розгляду справи № 907/571/15, замість судді Мирутенко О.Л. введено суддю Кордюк Г.Т.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2015р. поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 03.12.2015р. Одночасно задоволено клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору, відстрочивши до 03.12.2015р.

У звязку з зайнятістю судді Кордюк Г.Т. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови суду від 03.12.2015р. внесено зміни в склад колегії по розгляду справи № 907/571/15, замість судді Кордюк Г.Т. введено суддю Мирутенко О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 15.12.2015р.

Розгляд справи розпочато спочатку.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.01.2016р.

06.11.2015р. позивачем було подано заяву про призначення судової оціночно-земельної експертизи для встановлення звичайної ціни спірної земельної ділянки (зареєстрована в канцелярії суду за вх№ 01-05/5299/15 від 16.11.2015р.). Заявник вважає, що визначення звичайної ціни земельної ділянки станом на дату її відчуження має суттєве значення для повного та всебічного зясування обставин справи та правильного вирішення спору, відтак просить суд дане клопотання задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання з підстав, вказаних у запереченнях на заяву про призначення експертизи (зареєстровано в канцелярії суду вх.№ 01-05/7747/15 від 03.12.2015 р.), зокрема вказавши на його безпідставність та необґрунтованість.

За приписами ст. 41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки вважає, що проведення у даній справі судової оціночно-земельної експертизи не є необхідним, матеріали справи містять належні докази (звіт) визначення вартості спірної земельної ділянки, проведеної субєктами оціночної діяльності у порядку, встановленому Законом України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні.

Скаржник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 03-12/1 від 03.12.2015р. (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/7745/15 від 03.12.2015р.), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

14.11.2014р. між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (продавець) та ТзОВ «Таурус Проперті» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0030 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0019, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування обєктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (а.с. 22-23 том І).

Даний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №4002.

Пунктами 1.6 та 1.7 визначено, що нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 2 649,00 грн. згідно витягу №272 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої 30.10.2014р. відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області, а ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014р. складає 4 955,70 грн. згідно висновку наданого оцінювачем ТзОВ ОСОБА_7 експерт спільно з ПП ТВІ.

У п.2.1 договору зазначено, що за погодженням сторін, ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 5 000,00 грн. без урахування ПДВ.

Пунктами 2.2, 2.4 договору сторони встановили порядок та строк оплати за цим договором, а також те, що зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

Виникнення права власності визначено у розділі 3 договору. Так, відповідно до п.3.1 та п.3.1 цей договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення; право власності на відчужувану земельну ділянку у покупця підлягає обовязковій державній реєстрації відповідно до ст.ст. 182, 210 та 657 Цивільного кодексу України та ст.132 Земельного кодексу України, та виникає з моменту такої державної реєстрації у відповідності до ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, ст.ст.182, 334 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

14.11.2014р. сторони підписали акт приймання-передачі, яким підтверджено, що продавець передав, а покупець прийняв земельну ділянку площею 0,0030 га продану за спірним договором. Підписанням зазначеного акту сторони також підтверджують здійснення остаточного розрахунку за договором та відсутність претензій майнового характеру (а.с. 24 том І).

На підставі Постанови Правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 року "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014р. прийнято рішення №123 про початок виведення ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому строком на три місяці з 21.11.2014р. по 20.02.2015р. включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №128 від 24.11.2014р. уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 (а.с. 17 том І).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №35 від 17.02.2015р. продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.2015р. включно та повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 (а.с. 19 том І).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №63 від 20.03.2015р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку ОСОБА_2 строком на один рік з 20.03.2015р. по 19.03.2016р. включно (а.с. 15-16 том І).

Позивач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк, - звертаючись до суду з позовом про визнання нікчемним зазначеного спірного договору, обґрунтовує вимоги з посиланням на приписи Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як спеціального закону, що регулює відносини, зокрема, Фонду та банків віднесених до категорії неплатоспроможних, щодо яких запроваджено тимчасову адміністрацію - процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, яким є ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк".

Так, приписами ч.1 ст.36 Закону визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту); Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону Фонд зобовязаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 ст. 38 Закону встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з такої підстави (п.3), коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору

За приписами ч.ч. 4, 5 ст.38 Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст.38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобовязаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Зазначена уповноважена особа Фонду, здійснюючи перевірку вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку правочинів, на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених ст. 38 Закону, встановила та вважає, що спірний договір від 14.11.2014р. укладений між банком та ТзОВ «Таурус Проперті» є нікчемним в силу частини 3 зазначеної статті Закону, оскільки відчуження майна банком, на його думку, відбулося за цінами нижчими від звичайних, що призвело до погіршення фінансового стану банку та зробило неможливим виконання грошових зобовязань перед іншими кредиторами.

З огляду на викладене, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р. за реєстровим номером 4002; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р.; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0030 га.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 2, 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частин 1-3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 2015 ЦК України).

Стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить підстави визнання правочинів нікчемними.

Так, за змістом п.3 ч.3 ст. 38 вказаного Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Позивач стверджує, що відчуження майна банком за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р. відбулося за ціною нижчою від звичайної.

Згідно з приписами статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Визначення поняття звичайна ціна надано в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003р. №1440 "Про затвердження Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Зі змісту спірного договору вбачається, що сторонами визначено та погоджено ціну продажу земельної ділянки у сумі 5 000,00 грн., яку продавець вважав вигідною для себе та яка є значно вищою і за нормативно-грошову оцінку цієї земельної ділянки (2 649,00 грн.) визначену відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області і за ринкову її вартість (4 955,70 грн.) визначену станом на 3.11.2014р. субєктом оціночної діяльності - ТзОВ ОСОБА_7 експерт (сертифікат №14334/13 від 13.02.2013р.) спільно з ПП ТВІ.

Приписами ч.6, ч.7 ст.5 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки. Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Оцінювачами з експертної грошової оцінки земельних ділянок можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок відповідно до вимог цього Закону та Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (ч.1 ст. 7 Закону України «Про оцінку земель»).

Правові засади здійснення оцінки майна та використання її результатів визначаються приписами Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", положення якого поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Встановлено, що оціночна діяльність може здійснюватися у формі, зокрема, практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна; рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону.

Суб'єктами оціночної діяльності згідно ст. 5 Закону про оцінку є, зокрема, суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Оцінювачами згідно ст. 6 Закону про оцінку можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

За приписами ст. 12 Закону про оцінку звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Рецензування звіту про оцінку майна відповідно до ст. 13 Закону про оцінку здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, укладенню сторонами спірного договору передувало визначення у порядку встановленому Законом про оцінку майна ринкової вартості спірної земельної ділянки субєктами оціночної діяльності ТзОВ ОСОБА_7 експерт спільно з ПП ТВІ - з виготовленням звіту про оцінку майна, що містить висновки про вартість майна, який підписаний оцінювачами, що безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплений підписами керівників зазначених субєктів оціночної діяльності (а.с. 197-258 том І).

За даними цього звіту ринкова вартість спірної земельної ділянки становить 4 955,70 грн., що є менше, аніж вартість, за якою земельну ділянку було відчужено на користь відповідача за спірним договором, - 5 000,00 грн.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником (ч.5 ст. 3 Закону).

Враховуючи те, що в силу приписів частини 2 ст. 19 Закону України "Про оцінку земель" та пункту 3.4 Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 2 від 09.01.2003р. (у редакції чинній на дату проведення оцінки), термін чинності звіту становить один рік з дати оцінки, а звіт про оцінку, наданий відповідачем, складений на дату 03.11.2014р., тому при укладенні оспорюваного договору, у сторін не було правових підстав проводити повторну грошову оцінку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає доводи щодо відчуження земельної ділянки за заниженою ціною, за ціною нижче звичайної є необґрунтованими.

При цьому, суд не приймає посилання позивача на звіт про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки виконаний на замовлення позивача ЗАТ Консалтингюрсервіс та ТОВ Консалтингова фірма Євротерра, яким ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 14.11.2014р. визначена в сумі 7 247,00 грн., з огляду на здійснене у встановленому Законом про оцінку рецензування цього звіту, за результатами якого виявлено численні порушення Національного Стандарту №1 Загальні засади оцінки майна та майнових прав, а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним та таким, що не може бути використаний (а.с. 109-189 том І).

Рецензування здійснено оцінювачем ОСОБА_8 (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00143 від 04.03.2006р., свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ №10579 від 03.09.2013р.; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років).

Натомість, рецензією, здійсненою зазначеним оцінювачем ОСОБА_8, на звіт та висновок субєкта оціночної діяльності ТзОВ ОСОБА_7 експерт спільно з ПП ТВІ, згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014р. становила 4 955,70 грн., підтверджено відповідність звіту в цілому вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, із зазначенням про наявність незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки.

Таким чином, у ході судового розгляду справи спростовано доводи позивача щодо того, що відчуження майна банком за спірним договором відбулося за цінами нижчими від звичайних.

Крім того, позивач, вважаючи спірний договір нікчемним в силу частини 3 ст. 38 Закону, не довів факту наявності 20 відсоткової і більше різниці вартості земельної ділянки, за яку вона була придбана банком та за яку була відчужена за спірним договором, як одної із кваліфікуючих ознак нікчемності договору за змістом наведеної норми Закону, оскільки не надав доказів про те, за якою ціною спірна земельна ділянка була придбана банком.

За твердженням позивача та як встановлено із матеріалів справи (акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 29.11.2012р. (а.с. 102 том І), спірна земельна ділянка придбана позивачем одним лотом разом з іншим майном (комплекс приміщень (нежитлові приміщення, спальний корпус, їдальня, будинок оператора з торговою точкою), обєкт незавершеного будівництва-нижня станція канатно-крісельної дороги, обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги, 7 земельних ділянок загальною площею 0,540 га, земельна ділянка площею 1,0 га.) з прилюдних торгів у процесі реалізації органами державної виконавчої служби предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна 8074519.51 грн.

Тобто, позивач не довів належними і допустимими доказами вартість, за яку банком придбано саме спірну земельну ділянку, що унеможливлює встановлення 20 % різниці між вартістю майна, отриманого банком та вартістю, за якою це майно було відчужено банком, як це передбачено ч. 3 ст. 38 Закону.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, відповідачем спростовано доводи позивача щодо того, що відчуження майна банком за спірним договором відбулося за цінами нижчими від звичайних, позивачем не доведено існування підстав, які за приписами п.3 ч. 3 ст. 38 Закону свідчать про нікчемність правочину, відтак - відсутні підстави вважати спірний договір нікчемним.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем невірно сформульовано вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору купівлі-продажу земльної ділянки та акту приймання-передачі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).

Положенням статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, як спосіб захисту цивільного права, застосовується лише реституція (ч.1 ст. 216 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 216 ЦКУ встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція є зобовязально-правовим способом захисту цивільного права та застосовується до договірних правовідносин, які є предметом судового дослідження у даній справі.

Вимога позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку обґрунтовується ним з посиланням на приписи ст. 216 ЦКУ, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

Таким чином, апеляційна інстанція вважає, що позивач звернувся до суду за захистом права яке не є порушеним та в спосіб, що не відповідає змісту права.

Натомість вимога про визнання права власності є речово-правовим способом захисту цивільних прав і застосовується у випадку (ст.392 ЦК України) якщо право власника оспорюється або не визнається іншою особою.

З огляду на наведені приписи законодавства та фактичні обставини справи, вимога позивача про визнання власності на спірну земельну ділянку до задоволення не підлягає, оскільки останній не довів наявності права, за захистом якого звертається до суду.

Натомість, як зазначалося вище, власником майна спірної земельної ділянки - є ТзОВ „Таурус Проперті на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р., який укладено у встановленій законодавством формі, з дотриманням вимог закону, договір не суперечить приписам, зокрема, ч. 3 ст. 38 Закону, порушенням якої мотивовано даний позов.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог повністю з звязку з їх необґрунтованістю.

Відповідно ст. 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стаття 94 ГПК України передбачає, що апеляційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити, зокрема документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

На виконання вимог ухвали суду від 19.11.2015р. долучив до матеріалів справи оригінал платіжного доручення № 22593 від 02.12.2015р. про оплату судового збору в розмірі 4 019,40 грн. за подання апеляційної скарги (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/8014/15 від 14.12.2015р.).

Проте, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч.3 ст. 6 вказаного Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, позивачем було заявлено дві немайнові вимоги та одна майнова вимога. На час звернення ставки судового збору становили: за немайновий спір 1 218,00 грн. та за майновий спір 1 827,00 грн. (не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду судовий збір становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Закарпатської області від 21.10.2015р. у справі № 907/571/15 розмір судового збору має становити 4 689,30 грн. (1 218,00 грн. + 1 218,00 грн. + 1 827,00 грн.).

З огляду на те, що ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 на дату прийняття постанови сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в меншому розмірі ніж передбачено Законом, колегія суддів вважає за необхідне достягнути недоплачену суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 669,90 грн.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення господарського суду Закарпастької області від 21.10.2015р. у справі № 907/571/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Достягнути з ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк (код ЄДРПОУ 19017842) в дохід державного бюджету України 669,90 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

4.Справу передати до господарського суду Закарпатської області.

Головуючий суддяКравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

ОСОБА_1

Джерело: ЄДРСР 55130055
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку