П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2015 року м. КиївВерховний Суд України в складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гуменюка В.І. Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Пивовара В.Ф.,Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Школярова В.Ф.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_30 до Державної акціонерної компанії «Укрресурси» про зобов'язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за заявою ОСОБА_30 про перегляд Верховним Судом України ухвали Верховного Суду України від 24 червня 2008 року,

в с т а н о в и в :

У квітні 2005 року ОСОБА_30 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідач безпідставно не звільняє його з посади головного бухгалтера Вінницького заводу легкозбірних будівель «Модуль», яку він обіймав за суміщенням посад. Завод «Модуль» був підпорядкований Державному комітету України з матеріальних ресурсів, правонаступником якого є державна акціонерна компанія «Укрресурси» (далі - ДАК «Укрресурси»), і припинив свою роботу, проте відповідач його не звільняє і розрахунку не проводить.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_30 середній заробіток за сумісництво посад у період з 1 березня 2002 року по 1 січня 2003 року, який з урахуванням індексації за затримку розрахунку при звільненні склав 7 тис. 564 грн 50 коп.

Зобов'язано ДАК «Укрресурси» звільнити ОСОБА_30 з посади головного бухгалтера заводу «Модуль» з 1 грудня 2006 року на підставі пункту 1 -статті 40 Кодексу законів України про працю України (далі КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_213/ed_2015_06_11/pravo1/KD0001.html?pravo=1>) з видачею йому дубліката трудової книжки, що містить відповідний запис про звільнення, та проведенням розрахунку.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку у сумі 756 грн 45 коп. за один місяць допущено до негайного виконання.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 18 грудня 2006 року заяву ДАК «Укрресурси» про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2007 року заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 24 червня 2008 року касаційну скаргу ОСОБА_30 відхилено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2007 року залишено без змін.

У поданій заяві ОСОБА_30 порушує питання про скасування ухвали Верховного Суду України від 24 червня 2008 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2007 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої -статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2015_06_18/pravo1/T041618.html?pravo=1>; в редакції, чинній на день звернення заявника з заявою про перегляд судових рішень), встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року № 215663/02 у справі «Яворовенко та інші проти України».

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_30, дослідивши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

За змістом статті 360-5 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Суди встановили, що ОСОБА_30 працював на посаді заступника директора з питань будівництва та за суміщенням на посаді головного бухгалтера заводу «Модуль», який входив до системи Державного комітету України з матеріальних ресурсів, правонаступником якого є ДАК «Укрресурси».

Наказом № 25-а-к ОСОБА_30 звільнено з посади заступника директора з питань будівництва за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_30 фактично обіймав посаду головного бухгалтера за суміщенням посад, і це встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 квітня 2004 року у справі за його позовом до ДАК «Укрресурси» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за виконання за суміщенням обов'язків заступника директора та головного бухгалтера. Звільнення його з основної посади заступника директора з питань будівництва заводу «Модуль» передбачає звільнення з посади, яку він обіймав за суміщенням, без винесення про це окремого наказу.

Відповідно до частини першої статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу. Однією з таких підстав є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом - пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній на день звернення заявника із заявою про перегляд судових рішень).

Згідно із частиною третьою статті 360-4 ЦПК України, якщо судове рішення у справі переглядається з підстави, визначеної пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу (в редакції, чинній на день звернення заявника з заявою про перегляд судових рішень), суд скасовує оскаржуване рішення повністю або частково і має право прийняти нове судове рішення або направити справу на новий розгляд до суду, який виніс оскаржуване рішення.

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон України № 3477-IV), Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення цього суду передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 цього з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Згідно з рішенням п'ятої секції Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі № 215663102 «Яворовенко М.М. та інші проти України» та додатком 1 до цього рішення ОСОБА_30 подав до Європейського суду з прав людини заяву про тривале невиконання рішень Замостянського районного суду м. Вінниці від 6 квітня 2007 року, Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 березня 2006 року, Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року, Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 березня 2004 року, а також заочного рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року.

Вказаним рішенням п'ятої секції Європейського суду з прав людини у справі «Яворовенко М.М. та інші проти України» оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_30, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини дійшов висновку про невиконання ухвалених на користь заявників рішень у належний час, а також про наявність порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з тим, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту для відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Суд постановив, що: a) держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалених на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити 2 000 (три тисячі) євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у додатку, як відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року, постановлене комітетом, є остаточним з дня ухвалення.

Разом з тим ОСОБА_30 у своїй заяві, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року, яким визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також статті 13 Конвенції у зв'язку з невиконанням рішень національного суду, просить переглянути ухвалу Верховного Суду України від 24 червня 2008 року, якою його касаційну скаргу відхилено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2007 року про відмову в задоволенні його позову залишено без змін.

Крім того, ОСОБА_30 надав копію наказу від 1 грудня 2015 року № 1, яким дату його звільнення з посади заступника директора заводу «Модуль» змінено з 8 травня 2012 року на 1 грудня 2015 року, заявивши нові вимоги про стягнення невиплачених сум по день видання цього наказу.

Ураховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року, обов'язок держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру виникає лише щодо виконання рішень Замостянського районного суду м. Вінниці від 6 квітня 2007 року, Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 березня 2006 року, Замостянського районного суду м. Вінниці від 16 жовтня 2006 року, Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 березня 2004 року, стосовно яких органи державної виконавчої служби повинні здійсненими заходи відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Проте заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 листопада 2006 року виконанню не підлягало, оскільки було скасоване за результатами перегляду в апеляційному порядку.

Відшкодування за час порушення до 1 грудня 2015 року має бути здійснене в порядку, визначеному КЗпП України.

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись статтями 355, 360-5 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) та статтею 360-3 цього Кодексу, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_30 відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: Барбара В.П. Берднік І.С. Волков О.Ф. Вус С.М. Глос Л.Ф. Гуменюк В.І. Гошовська Т.В. Гриців М.І. Ємець А.А. Жайворонок Т.Є. Канигіна Г.В. Кузьменко О.Т. Лященко Н.П. Маринченка В.Л. Пивовар В.Ф. Потильчак О.І. Прокопенко О.Б. Романюк Я.М. Сенін Ю.Л. Терлецький О.О. Шицький І.Б. Школяров В.Ф. Ковтюк Є.І.

Колесник П.І.

Короткевич М.Є.

Коротких О.А.

Кривенда О.В.

Кривенко В.В.