Справа № 175/4438/15-ц

Провадження № 2/175/1787/15

Рішення

Іменем України

11 листопада 2015 року смт. Ювілейне

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Шабанова А.М.,

за участю секретаря – Ратушної Л.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Новомосковська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності, –

встановив:

Позивач звернулась до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2, треті особи: Новомосковська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 травня 2012 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований за № 477, згідно якого на випадок її смерті належну їй земельну ділянку, площею 6,150 га у межах згідно з планом, розташовану на території Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221486400:01:023:0012, заповідала ОСОБА_1. Право власності заповідача на вказану ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії І-ДП № 031808, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 170 та витягом з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру № 1895. ОСОБА_3 померла 24 червня 2014 року. При зверненні до Дніпропетровської державної нотаріальної контори з метою прийняття спадщини позивачу повідомили про наявність іншого заповіту, складеного пізніше та посвідченого 25 липня 2012 року секретарем Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровської області. Згідно вказаного заповіту, у випадку смерті ОСОБА_3 все її майно, де б воно не було та з чого воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що за законом вона матиме право, вона заповідає ОСОБА_2. Також у позовній заяві зазначено, що при складанні та підписанні останнього заповіту від 25 липня 2012 року волевиявлення ОСОБА_3 в частині заповідання вищезазначеної земельної ділянки ОСОБА_2 не було вільним та не відповідало її волі, оскільки вона діяла під психічним впливом відповідача, не розуміючи значення своїх дій та не керуючи ними. Невідповідність змісту даного заповіту дійсній волі заповідача також підтверджується тим, що нею вказано особу, яку фактично неможливо встановити через відсутність особистих даних про неї ( паспорт, ІПН, дата народження, мі ще реєстрації тощо ), що позбавляє можливості ідентифікувати особу після смерті заповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з’явилась, відповідно до наданої на адресу суду заяви, позовні вимоги визнала та не заперечувала проти їх задоволення, просила розглядати цивільну справу без її участі.

Представники третіх осіб в судове засідання теж не з'явились відповідно, про дату час та місце розгляду цивільної справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд погоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", згідно якої у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

В судовому засіданні встановлено, що 24 червня 2014 року померла ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 566830 від 26 червня 2014 року.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно до ч. 1 ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Як вбачається з матеріалів справи, за життя ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований за № 477, згідно якого на випадок її смерті належну їй земельну ділянку, площею 6,150 га у межах згідно з планом, розташовану на території Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221486400:01:023:0012, заповідала ОСОБА_1, що підтверджується копією заповіту (а.с. 7).

Згідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

При зверненні до Дніпропетровської державної нотаріальної контори з метою прийняття спадщини позивача повідомили про наявність іншого заповіту, складеного пізніше та посвідченого 25 липня 2012 року секретарем Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровської області.

Згідно вказаного заповіту, у випадку смерті ОСОБА_3 все її майно, де б воно не було та з чого воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що за законом вона матиме право, вона заповідає ОСОБА_2.

В п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику в справах про спадкування»роз'яснено, що заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно до ч.ч. 2, 3, 5 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як зазначено у позовній заяві, при складанні та підписанні останнього заповіту від 25 липня 2012 року волевиявлення ОСОБА_3 в частині заповідання вищезазначеної земельної ділянки ОСОБА_2 не було вільним та не відповідало її волі, оскільки вона діяла під психічним впливом відповідача, не розуміючи значення своїх дій та не керуючи ними. Невідповідність змісту даного заповіту дійсній волі заповідача також підтверджується тим, що нею вказано особу, яку фактично неможливо встановити через відсутність особистих даних про неї ( паспорт, ІПН, дата народження, мі ще реєстрації тощо ), що позбавляє можливості ідентифікувати особу після смерті заповідача.

Частиною 2 ст. 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Сторонами згідно ч. 1 ст. 143 ЦПК України клопотання про призначення по справі судово-психіатричної експертизи в судовому засіданні не заявлялось, а суд, згідно чинного законодавства, позбавлений права з власної ініціативи призначати експертизу, тому вирішує дійсний спір на підставі зібраних доказів та пояснень свідків.

В п.16 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Згідно п. 18 вищевказаної постанови за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Таким чином, суд вважає обгрунтованою вимогу ОСОБА_1 щодо визнання частково недійсним заповіту від 25 липня 2012 року, посвідченого секретарем Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровської області.

Згідно п. 37 Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014р. зазначено: З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи із того, що відповідно до ч.1, ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах не заборонених законом, а успадкування майна є формою набуття (переходу) прав в т.ч. і права власності від померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Як вбачається з матеріалів справи, право власності заповідача на земельну ділянку, площею 6,150 га у межах згідно з планом, розташовану на території Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221486400:01:023:0012, підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії І-ДП № 031808, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 170 та витягом з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру № 1895.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Приймаючи до уваги встановлені факти суд вважає що вимоги позивачки щодо набуття права власності на зазначене в позові майно та витребування вказаного майна є правомірними і такими що ґрунтуються на вищенаведених нормах матеріального права а відтак підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, Керуючись п. п. 2, 16, 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику в справах про спадкування», п. п. 1, 2, 5, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. п. 1, 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», ст. ст. 203, 215, 225, 1216-1218, 1223, 1257, 1266, 1268, 1301 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 60, 88, 208-209, 212-215, 218, 224-225 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Новомосковська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, Дніпропетровська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності – задовольнити в повному обсязі.

Визнати частково недійсним заповіт, складений ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, посвідчений 25 липня 2012 року секретарем Новомиколайвської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, в частині заповідання земельної ділянки, площею 6,150 га, кадастровий номер 1221486400:01:023:0012, розташованої на території Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_1, виданий Кіровським PB ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 15 вересня 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, право власності на земельну ділянку, площею 6,150 га, кадастровий номер 1221486400:01:023:0012, розташовану на території Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, у порядку спадкування за заповітом від 15 травня 2012 року після смерті ОСОБА_3, померлої 24 червня 2014 року, актовий запис № 15.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя : А.М. Шабанов