КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа : № 826/3997/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу підприємства з іноземними інвестиціями «Гленкор Грейн Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом підприємства з іноземними інвестиціями «Гленкор Грейн Україна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Іллічівський зерновий термінал», приватне акціонерне товариство «Божедарівський елеватор» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Підприємство з іноземними інвестиціями «Гленкор Грейн Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Іллічівський зерновий термінал», приватне акціонерне товариство «Божедарівський елеватор» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000333710 від 17.12.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, фактичною недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПзП «Сєрна» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість заявленого до відшкодування на рахунок платника у банку за період з листопада 2011 року по лютий 2011 року з урахуванням уточнених розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 1441/28-1037-20/23393195 від 09.12.2014, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту по операціях з придбання з ПДВ, які надають право формування податкового кредиту на суму 1 199 657,00 грн., по операціях з придбання з ПДВ, які надають право формування податкового кредиту на суду ПДВ 358 913,00 грн. порушення пунктів 200.1, 200.3 статті 200, що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 1 199 657,00 грн. та порушення підпункту 14.1.18, пункту 14.1 статті 14, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування у розмірі 1 199 657,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.12.2014 р. № 0000333710, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступного періоду) з податку на додану вартість на загальну суму 1 199 657,00 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 299 914,00 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем (Покупець) та СТОВ «Павлівка - Агро Трейд» (Продавець) укладено договори купівлі - продажу № VP-026-14 від 11.02.2014 р., № VP-028-14 від 12.02.2014 р., № VP-032-14 від 14.02.2014 р., № VP-034-14 від 17.02.2014 р., № VP-030-14 від 13.02.2014 р., № VP-036-14 від 19.02.2014 р., № VP-037-14 від 25.02.2014 р., відповідно до яких Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця кукурудзу 3 класу для кормових потреб українського походження врожаю 2013 року.

Крім того, 21.11.2013 р. між позивачем (Покупець) та ФГ «Золоте руно І К» (Продавець) було укладено договори купівлі - продажу № DP-172-13, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність позивача Покупця соняшник українського походження 2013 року врожаю.

Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ «СТАГРОІНВЕСТ» (Продавець) було укладено договори купівлі - продажу № ZP-042-12 від 03.04.2012 р., № ZP-045-12 від 11.04.2012 р., № ZP-048-12 від 19.04.2012 р. та № ZP-046-12 від 17.04.2012 р., відповідно до яких Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця насіння соняшника українського походження 2011 року врожаю.

З матеріалів справи також вбачається, що в 2012 році позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Адвокатське бюро».

Факт виконання умов за зазначеними договорами та оплати їх вартості підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Так, реальність виконання вказаних договорів підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами, наданими позивачем: податковими та видатковими накладними; реєстрами ІТЗ (TOB «Іллічівський зерновий термінал»), в яких міститься інформація про кількість та якість товару, який передається із зазначенням № автомобілів, № ТТН і ваги товару, постачальника; товарно-транспортними накладними; тристоронніми актами прийому - передачі; складськими квитанціями; рахунками-фактурами; рахунками на оплату; платіжними дорученнями.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ПзІІ «Гленкор Грейн Україна» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з СТОВ «Павлівка - Агро Трейд», ФГ «Золоте руно І К», ТОВ «СТ АГРОІНВЕСТ» та ПП «Адвокатське бюро», які були предметом перевірки.

Щодо окремих недоліків первинних документів, про які йдеться в рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що наявність певних недоліків у первинних документах не є достатньою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулися.

Так, відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01 листопада 2011 року, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

По справі встановлено, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Крім того, товари, придбані у контрагентів були використані позивачем у власній господарській діяльності та реалізовані іншим особам. Так, позивачем та залученими до участі у справі третіми особами були надані документи та пояснення до них, що підтверджують подальшу реалізацію придбаного товару за спірними договорами, а саме копії договорів купівлі-продажу всередині України, копії експортних контрактів та копії вантажно-митних декларацій (ВМД) з інформаційними довідками про перетин кордону.

При цьому, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції за наслідками розгляду даного спору, колегія суддів зважає на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, серед іншого, виходив із того, що в наданих позивачем на підтвердження існування фінансово-господарських відносин з контрагентами первинних документах, а саме рахунках на оплату, видаткових накладних, рахунках-фактурах, актах прийому-передачі не зазначено прізвища особи, яка їх підписала.

Однак, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зі змісту цієї норми випливає, що наявність особистого підпису особи на первинних документах є достатнім. Також у первинних документах дозволено замість підпису вказувати інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, акт перевірки не містить будь-яких зауважень до оформлення позивачем первинних документів чи порушень з боку позивача Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні при оформленні ним податкових та видаткових накладних. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-який експертний висновок чи інші належні та допустимі докази невідповідності підписів на первинних документах. Також, відсутні матеріали кримінального провадження чи вирок суду за ст. 358 КК України «Підробка документів». За відсутності таких доказів, будь-які сумніви щодо невідповідності підпису уповноваженої особи товариства є надуманими та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

Помилковим є також твердження суду першої інстанції про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на ненадання ним карантинних сертифікатів на кожну партію поставленого товару, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про карантин рослин» визначено, що карантинний сертифікат - документ, який видається органами Державної служби з карантину рослин України та засвідчує фітосанітарний стан об'єктів регулювання, що вивозяться та/або ввозяться у карантинну зону, транспортуються територією України.

Отже, такий сертифікат не є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, а тому його відсутність не може бути підставою для позбавлення права на формування податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.02.2015 р. по справі № К/800/26808/14.

Також, висновок суду першої інстанції про безтоварність операцій також не може ґрунтуватись на наявності незначних недоліків при заповненні ТТН водіями-експедиторами (найнятими контрагентами), оскільки дана обставина не позбавляє права платника податків на формування податкового кредиту з ПДВ, оскільки по-перше, ТТН є первинними документами для послуг транспортування, а не для податкового обліку операцій купівлі-продажу (поставки) зерна, по-друге, не може бути підставою для висновків про нездійснення господарських операцій в разі наявності первинних документів, що підтверджують поставку товару.

Стосовно посилання суду першої інстанції на ненаданням позивачем письмового договору купівлі-продажу з ПП «Адвокатське бюро», колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом, визначеним ст. 208 Цивільного кодексу України, угоди між юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі. Проте в силу ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок не передбачений прямо законом, не тягне за собою його недійсність. В законах прямо не передбачено недійсності договору купівлі-продажу у разі укладення його в усній формі, такий договір не визнаний судом недійсним, тому, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу, укладений в спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що дозволено ст. 181 Господарського кодексу України, є правомірним.

Колегія суддів враховує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України сформовані на підставі аналізів акту Володарсько-Волинської ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області від 16.05.2014 р. № 18/21/22-07/37473417 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки СТОВ «Павлівка-Агро Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Пізі «Сєрна» за період лютий 2014 р.», акту Полтавської ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області від 13.08.2014 р. № 268/22/35323624 «Про результати проведення документальної позапланової перевірки ФГ «Золоте руно 2013» з питань правомірності декларування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість та правомірності перебування на фіксованому сільськогосподарському податку за період з 01.01.2013 р. по 30.06.2014 р.», акту ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 10.12.2013 р. № 405/08-29-22-1308/37595668 «Про результати зустрічної звірки ТОВ «СТ АГРОІНВЕСТ» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «ЧЕРНЯХІВ-АГРОТРЕЙД» за період грудень 2011 р., січень, лютий, квітень, травень, червень, листопад, грудень 2012 р.», акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 15.04.2013 р. № 826/22.8-17/25386779 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Приватного підприємства «Адвокатське бюро» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01.05.2012 р. по 31.12.2012 р.», які на переконання судової колегії є безпідставними, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагентів, відповідно до вимог податкового законодавства України, не можуть бути підставами для застосування санкцій щодо позивача.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та СТОВ «Павлівка - Агро Трейд», ФГ «Золоте руно І К», ТОВ «СТ АГРОІНВЕСТ», ПП «Адвокатське бюро» останні були зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів за податковими накладними, отриманими від контрагентів.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податкового повідомлення-рішення № 0000333710 від 17.12.2014 р. не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу підприємства з іноземними інвестиціями «Гленкор Грейн Україна» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги підприємства з іноземними інвестиціями «Гленкор Грейн Україна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Іллічівський зерновий термінал», приватне акціонерне товариство «Божедарівський елеватор» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників № 0000333710 від 17.12.2014 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь підприємства з іноземними інвестиціями «Гленкор Грейн Україна» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 487 грн. 20 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 24 742 грн. 94 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.