Справа № 565/1137/15-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 року 15 год. 10 хв. м.Кузнецовськ

Кузнецовський міський суд Рівненської області під головуванням судді Демчини Т.Ю. при секретарі судового засідання Ковальчук В.С., за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

представника

позивача

ОСОБА_1,

відповідача

Костючик О.А.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в м.Кузнецовську адміністративну справу

за позовом

_3

відповідача

Пенсійного Фонду України в м.Кузнецовську Рівненської області

протиправними дій, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА _3 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного Фонду України в м.Кузнецовську Рівненської області (надалі - УПФ м.Кузнецовська) про визнання протиправними дій щодо припинення виплати йому пенсії, провести її перерахунок та поновити нарахування та виплату йому пенсії з 01 червня 2005 року. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_3 являється громадянином України, з 01 червня 2005 року постійно проживає у Федеративній республіці Німеччина, де перебуває на консульському обліку. До еміграції він постійно проживав в Україні, і УПФ м.Кузнецовська виплачувало йому пенсію за віком. Перед виїздом за кордон на постійне місце проживання йому було виплачено пенсію за шість місяців наперед, після чого нарахування та виплату пенсії було припинено. 11.08.15 р. він звернувся до УПФ м.Кузнецовська із заявою про поновлення виплати йому пенсії, проте у цьому йому було безпідставно відмовлено. Відмову в призначенні пенсії позивач вважає протиправною, в обґрунтування позиції посилається на норми ст.ст.46, 24, 19 Конституції України, ст.2 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні». Позивач зазначає, що відсутність законодавства, яке регулює механізм призначення пенсії особам, до категорії яких він належить, не може бути підставою для відмови в призначенні пенсії. Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.09 р. визначено, що право громадянина на отримання належної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні чи укладення угоди про виплату пенсії з відповідною державою.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 не з'явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності. Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги та з підстав, викладених у позові, просила суд його задовольнити. Вона пояснила, що із заявами про припинення виплати пенсії перед виїздом на постійне місце проживання за кордон ОСОБА_3 до відповідача не звертався, будь-яких повідомлень від УПФ м.Кузнецовська про припинення виплати йому пенсії не отримував, в Україні до серпня 2015 року з часу виїзду за кордон не був, а тому йому не було відомо про припинення нарахування йому пенсії.

Представник відповідача Костючик О.А. в судовому засіданні вимоги позовної заяви не визнала в повному обсязі. До суду відповідачем подано письмові заперечення проти позовних вимог, які обґрунтовуються тим, що відповідно до ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами, а ст.92 цього Закону передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, пенсії не призначаються, крім випадків призначення пенсій внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Дані норми законодавства неконституційними не визнавались, а тому будь-які підстави для задоволення заяви ОСОБА_3 та відновлення нарахування та виплати раніше призначеної йому пенсії були відсутні. З підстав, викладених у письмових запереченнях, представник відповідача Костючик О.А. просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню. При цьому суд встановив та врахував наступне.

З матеріалів оглянутої судом пенсійної справи позивача встановлено і учасниками процесу не оспорюється, що ОСОБА_3 перебував на обліку в УПФ м.Кузнецовська та з 19.03.03 р. отримував пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

З наявної у пенсійній справі позивача довідки-атестата від 09.06.05 р. судом встановлено і учасниками процесу не оспорюється, що у зв'язку з виїздом до Німеччини позивачу ОСОБА_3 було виплачено пенсію за шість місяців наперед по 31.10.05 р. включно.

З копії паспорта позивача для громадян України, які постійно проживають за кордоном НОМЕР_1, виданим 10.04.98 р., термін дії якого продовжено до 10.04.18 р., вбачається, що ОСОБА_3 являється громадянином України та постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина, де з 01.06.05 р. перебуває на обліку Генконсульства України в м.Мюнхен.

Судом встановлено також, що 11 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до УПФ м.Кузнецовська з письмовою заявою про поновлення нарахування та виплати раніше призначеної йому пенсії.

Листом від 13.08.15 р. УПФ м.Кузнецовська відмовило позивачу у задоволенні заяви та відновленні нарахування та виплати пенсії, посилаючись на те, що пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.09 р. визначено звернути увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. На даний час нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.09 р., не прийнято, а ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» неконституційною не визнавалась. У листі зазначається про відсутність підстав для поновлення пенсії заявнику.

Загальновідомим є і той факт, що між Україною та Федеративною Республікою Німеччина відсутні міжнародні договори, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, щодо виплати пенсій громадянам України, які постійно проживають в Німеччині.

У відповідності дост.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає, крім іншого, право на забезпечення їх у старості. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно з ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, позивач, проживаючи в Федеративній Республіці Німеччина, як громадянин України має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до ст.2 Закону України ""Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст.51 вищезазначеного Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, суперечать конституційним приписам України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права та соціальний захист у старості (ст.3, ч.ч.1,2 ст.24, ч.3 ст.25, ч.1 ст.46, ч.1 ст.64 Конституції України). У даному рішенні конституційний Суд України зазначив, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії, не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. Така диференціація на законодавчому рівні на різні категорії пенсіонерів, які проживають за межами України, не відповідає конституційним засадам соціального захисту громадян.

Отже, з 07.10.09 р. порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 цього Закону.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.14 р., право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і практику у рішенні у справі "Пічкур проти України" відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, у позивача виникло право на поновлення раніше призначеної пенсії, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Статтею 92 вищезазначеного Закону передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Отже, положення ст.ст.1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як і інших норм цього Закону, в іншій частині, крім визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, після набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не застосовуються.

Водночас, як вбачається з рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.09 р., в інших правових актах, крім оспорюваного суб'єктом права на конституційне подання, містяться посилання на статті 49, 51 Закону або вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян, які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у частині третій статті 1, частині другій статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Конституційний Суд України вважає, що у зв'язку з визнанням неконституційними пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону Верховна Рада України повинна привести положення названих законів у відповідність із цим Рішенням.

На необхідність такого приведення у відповідність з цим Рішенням окремих норм законодавства України, в тому числі і положень ст.ст.1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України у п.3 резолютивної частини Рішення.

Суд вважає, що право позивача на пенсію не може ставитись у залежність від приведення Верховною Радою України у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, що постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

Заперечення відповідача проти позову з тих підстав, що державою в особі Верховної Ради України діюче законодавство не приведено у відповідність до положень Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.09 р. та не встановлено порядку і механізму проведення виплат Пенсійним фондом України пенсій громадянам України, що постійно мешкають за межами України, не може бути правовою підставою для відмови позивачу в отриманні передбаченого Конституцією України соціального захисту у вигляді пенсії, оскільки позбавлення його такого права суперечить Корнституції України, про що вказано Конституційним Судом України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статями 8, 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Суд при вирішенні справи керується принципом законності. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, положення ст.ст.1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що суперечать ст.ст.24, 46 Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена і у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.07 р. «Про незалежність судової влади», згідно з якою відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Таким чином, суд вважає, що рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.09 р. є безумовною підставою для призначення пенсії позивачу.

Вирішуючи спір в частині періоду, з якого підлягає поновленню нарахування та виплата пенсії позивачу, суд враховує наступне.

Матеріали пенсійної справи позивача не містять будь-яких документів у підтвердження його звернення до УПФ м.Кузнецовська із заявою про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до держави, з якою Україною не укладено міжнародний договір на виплату пенсій. Відсутні у пенсійній справі і листи відповідача з повідомленням ОСОБА_3 про припинення нарахування таких виплат.

Згідно з ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Наявність Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 про неконституційність положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є підставою для нарахування та виплати пенсії.

Враховуючи викладене, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.09 р. щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ м.Кузнецовська має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Тобто, підстави поновлення виплати пенсії позивачу виникли з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009, а саме з 07 жовтня 2009 року.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій.

Враховуючи викладене, на підставі ст.ст.8, 19, 22, 24, 46 Конституції України, ст.2 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.4, 7, 44, 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.09 р., керуючись ст.ст.11, 71-72, 160-163, 256-257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного Фонду України в м.Кузнецовську щодо не відновлення виплати пенсії ОСОБА_3 з 07 жовтня 2009 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Кузнецовську Рівненської області поновити нарахування та виплату ОСОБА_3 пенсію за віком з 07 жовтня 2009 року та виплачувати її відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На підставі п.1 ч.1 ст.256 КАС України допустити негайне виконання судового рішення у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Кузнецовський міський суд Рівненської області, який ухвалив оскаржуване судове рішення, протягом десяти днів з дня її отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий :