open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 826/6430/14
Моніторити
Постанова /15.10.2015/ Вищий адміністративний суд України Постанова /15.10.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /23.09.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /23.09.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /08.09.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /15.07.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /13.07.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /09.07.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /02.07.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /16.06.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.04.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.04.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /31.03.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /11.03.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /15.01.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /18.12.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /18.12.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /04.12.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /04.12.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /17.10.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /15.10.2014/ Вищий адміністративний суд України Постанова /23.09.2014/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /09.07.2014/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /10.06.2014/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /16.05.2014/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /16.05.2014/ Окружний адміністративний суд міста Києва
emblem
Справа № 826/6430/14
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /15.10.2015/ Вищий адміністративний суд України Постанова /15.10.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /23.09.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /23.09.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /08.09.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /15.07.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /13.07.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /09.07.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /02.07.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /16.06.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.04.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /30.04.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /31.03.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /11.03.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /15.01.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /18.12.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /18.12.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /04.12.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /04.12.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /17.10.2014/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /15.10.2014/ Вищий адміністративний суд України Постанова /23.09.2014/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /09.07.2014/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /10.06.2014/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /16.05.2014/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /16.05.2014/ Окружний адміністративний суд міста Києва

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/31259/15

К/800/31745/15

Вищий адміністративний суд України в складі суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

секретар судового засідання Вишняк О. М.,

за участю:

представника позивача Соболь О.М.,

представника відповідача Кучеренко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційними скаргами приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА» Страхування, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про скасування частково розпорядження від 10 квітня 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА» Страхування» (далі - позивач) звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - відповідач), в якому просив скасувати розпорядження від 10 квітня 2014 року №1047 «Про застосування заходу впливу до ПАТ «СК «АХА Страхування» в частині: п.1 резолютивної частини щодо припису усунути порушення законодавства про фінансові послуги в частинах п.4, 5, 6, 7, 9, 12, 16, 17 констатуючої частини розпорядження; п.2 резолютивної частини розпорядження: приписати позивачу вжити заходів для недопущення в подальшому порушень законодавства про фінансові послуги, зазначених в п.7, 10, 13 констатуючої частини цього розпорядження.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року скасовано, та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» задоволено.

Скасовано розпорядження від 10 квітня 2014 року №1047 «Про застосування заходу впливу до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» в частині: п. 1 резолютивної частини розпорядження щодо припису АТ «СК «АХА Страхування» усунути порушення законодавства про фінансові послуги в частині пунктів 6, 7, 9, 12, 16, 17 констатуючої частини розпорядження.

Скасовано розпорядження від 10 квітня 2014 року №1047 «Про застосування заходу впливу до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» в частині: п. 2 резолютивної частини Розпорядження: Приписати приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АХА Страхування» вжити заходів для недопущення порушень законодавства про фінансові послуги, зазначених в пункті 7, 10, 13 констатуючої частини цього розпорядження.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить змінити постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року та скасувати розпорядження від 10 квітня 2014 року №1047 «Про застосування заходу впливу до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» в частині: п. 1 резолютивної частини розпорядження щодо припису АТ «СК «АХА Страхування» усунути порушення законодавства про фінансові послуги в частині пунктів 4, 5, 6, 7, 9, 12, 16, 17 констатуючої частини розпорядження.

Відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем 10 квітня 2014 року було винесено оскаржуване розпорядження на підставі акта від 18 лютого 2014 року №141/13-15/13/7 про правопорушення позивачем вимог законодавства про фінансові послуги за результатами проведенням позивачем планової виїзної перевірки (інспекції) позивача (далі - акт).

Згідно із пунктами 4, 5 констатуючої частини розпорядження в процесі перевірки актів виконаних робіт за договорами доручення зі страховими агентами відповідач прийшов до висновку, що позивачем допущено порушення вимог:

- частини третьої статті 16 Закону України «Про страхування» в частині укладення договорів страхування в порушення правил страхування;

- п. 1.14. Ліцензійних умов в частині невиконання Страховиком вимог, встановлених законодавством України у сфері регулювання страхової діяльності протягом дії ліцензії.

Так, відповідач посилався на те, що відповідно до актів виконаних робіт від 21 березня 2013 pоку № DPR0000270, від 17 червня 2013 року №CNT898643, від 9 вересня 2013 pоку № CNT901996 за договором доручення від 2 січня 2013 року №108п-13дп страховий агент TOB «Фін Дніпро» отримав агентську винагороду на умовах 70 % та 50 % від фактично стриманої Страховиком страхової премії за укладений договір страхування №123ип/13дп від 14 березня 2013 року;

- відповідно до акта виконаних робіт від 26 березня 2013 pоку №ZAPa001979 за договором доручення від 1 березня 2013 року №121П-13зп страховий агент фізична особа-підприємець ОСОБА_6 отримав агентську винагороду на умовах 65% від фактично отриманої страховиком страхової премії за укладений договір страхування № 76ил/13зп від 24 березня 2013 року;

- відповідно до акта виконаних робіт від 15 липня 2012 pоку №CNT6886065 за договором доручення від 31 липня 2012 року №007-ч/12к (оу) страховий агент фізична особа-підприємець ОСОБА_7отримав агентську винагороду на умовах 46% та 54,6% від фактично отриманої страховиком страхової премії за укладені договори страхування: №091ил/12корп-05 від 27 червня 2012 року, №090ил/12корп-05 від 27 червня 2012 року відповідно;

- відповідно до акта виконаних робіт від 31 липня 2013 pоку №CNT900476 за договором доручення від 23 листопада 2012 року №23/11 страховий агент TOB «ABT Баварія» отримав агентську винагороду на умовах - 0,3% від фактично отриманої страховиком страхової премії за укладений договір страхування Ш 198934Га/13ра від 30 липня 2013 року;

- відповідно до акта виконаних робіт від 1 вересня 2012 року №ZAPa001310 за договором доручення від 05 липня 2012 року №059-П/123П страховий агент суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_8 отримав агентську винагороду на умовах 55% від фактично отриманої страховиком страхової премії за договором страхування №761г/12зп від 20 серпня 2012 року;

- відповідно до акта виконаних робіт від 31 жовтня 2012 року №81М0266110 за договором доручення від 4 січня 2013 року №6/11 страховий агент фізична особа-підприємець ОСОБА_9 отримав агентську винагороду на умовах 60 % від фактично отриманої страховиком страхової премії за укладений договір страхування № 06нс/кр(кч) від 30 серпня 2012 року

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вказано в акті, що зазначені договори страхування укладені на підставі Правил добровільного страхування майна (іншого, ніж передбаченого п. 5-9 ст. 6 Закону України «Про страхування»), Правил добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), Правил добровільного страхування вантажів та багажу (вантажобагажу), Правил добровільного страхування від нещасних випадків.

Відповідно до вищезазначених правил норматив витрат на ведення справи при страхуванні, при розрахунках відповідних страхових тарифів, на підставі цих Правил визначається у розмірі до 40% від величини страхового тарифу та вказується у Договорі страхування.

Так, відповідач вважає, що розмір комісійної винагороди, що сплачується Страховиком страховому агенту, відноситься до витрат на ведення справи. Таким чином, сплачуючи комісійну винагороду страховому агенту в розмірі, що перевищує норматив витрат на ведення справи позивач зменшив нетто-ставку страхового тарифу, чим знижено фактичне покриття ризиків за укладеними договорами.

В п. 5 Розпорядження зазначено, що при перевірці актів виконаних робіт, за якими здійснювалася виплата комісійних винагород з обов'язкових видів страхування, було виявлено перевищення максимальних розмірів комісійних винагород, які виплачувалися страховим агентам: ОСОБА_10 (акт №СNТ903974 від 10 листопада 2013 року, акт №СNT903974/1 від 10 листопада 2013 року), ОСОБА_11 (акт №СNT03904 від 11 листопада 2013 року, акт №СNТ903904/1 від 11 листопада 2013 року), ОСОБА_12 (акт №СNT904158 від 20 листопада 2013 року, акт №СNТ904158/1 від 20 листопада 2013 року).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про страхування», страхові агенти - фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 301 Господарського кодексу України, агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін.

Розмір агентської винагороди визначається за згодою сторін на підставі зобов'язальних відносин, які виникли між страховим агентом та страховиком відповідно до договору доручення та жодним чином не впливає та норматив витрат на ведення справи.

Згідно з частиною четвертою та частиною п'ятою статті 28 Закону України «Про страхування», у разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Статтею 10 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

У свою чергу, під витратами на ведення справи розуміються витрати на оплату праці працівників, на оформлення документів, на матеріальні засоби, направлені на супроводження забезпечення дії договору, а винагорода агента - це плата за залучення клієнта, яка не пов'язана із забезпеченням дії договору страхування.

Аналогічні умови, які вказані в п. 4 частини п'ятої статті 28 Закону України «Про страхування», закріплені в правилах страхування, на підставі яких укладено договори страхування, та які зазначені в Розпорядженні. При цьому, в них додатково вказується: якщо інше не передбачено договором страхування (п. 8.3., п. 8.4.. п. 9.3.,п. 9.4., п. 14.3., п. 14.4.).

Також, в цих правил вказано, що умови, які містяться в даних Правилах, можуть бути змінені (виключені або доповнені) за письмовою згодою сторін при укладанні Договору страхування або до настання страхового випадку, за умови, що такі зміни не суперечать чинному законодавству України (п. 1.3, п. 1.7, п. 1.9.).

Договорами страхування, які зазначені в п. 4 Розпорядження, на підставі яких було отримано страхові винагороди передбачено, зокрема:

- п. 20.7. Договору добровільного страхування майна підприємств та підприємців №123ип/13дп від 13 березня 2013 pоку: норматив витрат страховика на ведення справи становить 70 % від страхового тарифу (договір укладений страховим агентом TOB «Фін Дніпро», яким отримано агентську винагороду на умовах 50% та 70% від фактично отриманої страховиком страхової премії);

- п. 5.3.3. Договору добровільного страхуванням майна підприємств і підприємців №76ип/13зп від 13 березня 2013 pоку: норматив витрат страховика на ведення справи становить 65 % від страхового тарифу (договір укладений страховим агентом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, яким отримано агентську винагороду на умовах 65% від фактично отриманої Страховиком страхової премії);

- п. 20.7. Договорів добровільного страхування майна підприємств та підприємців №091ип/12корп-05 ти №090ип/12корп-05 від 27 червня 2012 pоку: норматив витрат страховика на ведення справи становить 60% від страхового тарифу (договір укладений страховим агентом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, яким отримано агентську винагороду на умовах 46% та 54, % від фактично отриманої страховиком страхової премії).

Суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачем не порушено норми законодавства при виплаті страховим агентам винагород в процентах, які зазначені п. 4, п. 5 Розпорядження, оскільки визначення розміру агентської винагороди не залежить від нормативу витрат на ведення справи і навпаки.

Крім того, вказана позиція підтримана рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 лютого 2010 pоку у справі №2а-17015/09/2670 за позовом AT «СК «AXA Страхування» до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання частково недійсним та скасування припису від 28 вересня 2009 pоку №СК-421/09-1046/1 (далі - рішення від 22 лютого 2010 pоку). Оскаржуваний припис було винесено за результатами проведення планової виїзної перевірки Кримської філії ЗАТ «Страхова компанія «AXA Страхування», в ході якої виявлено нібито перевищення Страховиком фактичних витрат на ведення справи над нормативними витратами.

Відповідно до рішення від 22 лютого 2010 року Окружним адміністративним судом м. Києва встановлено, що: «В Акті перевірки мова йде про комісійну винагороду за агентським договором. Зазначена комісійна винагорода не є фактичними витратами на ведення справи. Агентська винагорода не впливає на розрахунок страхового тарифу, який зазначається в договорах страхування, укладених агентами. Адже, страховий тариф є однаковим за договорами, які укладаються як агентами, так і самою страховою компанією».

Крім того, в п. 3 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 pоку у справі №0870/164/12 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Роксолана» до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та не чинним припису встановлено, що: «...норматив витрат на ведення страхової справи використовується при розрахунках страхових тарифів, а не для визначення розміру винагороди страховому агенту.

Звідси - виплата винагороди страховому агенту у розмірі 29% не є порушенням п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 №358 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування».

Страхова компанія та страховий агент як сторони зобов'язальних відносин, але не договору страхування, стороною якого страховий агент ніяким чином не виступає, а договору доручення, погодили між собою порядок виконання прав та обов'язків, передбачених таким договором, отримання страховим агентом коштів за надані послуг (фактично виконану роботу).

У свою чергу, договір страхування та правила страхування містять таке поняття як норматив витрат на ведення справи, застосовується виключно в ході врегулювання відносин між Страховиком та Страхувальником при достроковому припиненні договору страхування, жодним чином не стосується страхового агента та його зобов'язальних відносин зі Страховиком.

Та обставина, що і комісійна винагорода, і норматив витрат на ведення справи визначаються як процент від страхової премії (страхового тарифу) не означає, що це тотожні чи взаємопоглинаючі поняття, а лише свідчить про певну формулу розрахунку.

Оскільки, страховий агент залучає клієнта, як наслідок Страхова компанія отримує кошти на певну суму, при цьому за кожним договором страхування встановлюється різна страхова премія (сума визначається за декількома факторами залежно від об'єкта страхування тощо), то очевидно, що і оплата послуг страхового агента визначається як процент від наданих послуг.

Страховий агент укладає від імені Страховика різні договори страхування на різні суми і, очевидно, отримує за це комісійну винагороду, яка для об'єктивності сплати за надані послуги визначається в процентному співвідношенні від обсягу наданих послуг - отриманої Страховиком страхової премії.

Викладене свідчить, що норматив витрат на ведення страхової справи не впливає на визначення розміру винагороди страховому агенту і навпаки, оскільки:

1) норматив витрат визначається відповідно до правил страхування, договору страхування та стосується договірних відносин між Страхувальником та Страховиком, що виникають на підставі договору страхування;

2) комісійна винагорода стосується договірних зобов'язань між Страховим агентом та Страховиком на підставі договору доручення.

Отже, зазначене підтверджує, що позивач не порушував зазначених у п. 4 та п. 5 Розпорядження норм законодавства та відповідачем неправомірно застосовано захід впливу в цій частині, тому Розпорядження в цій частині підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції не були враховані вказані обставини справи та норми матеріального права, оскаржуване рішення не містить жодних обґрунтувань неправомірності зазначених позовних вимог, та причин з яких саме підстав доводи позивача, зазначені в позові, не були взяті до уваги, відсутні жодні обґрунтування співвідношення комісійної винагороди та нормативу витрат на ведення справи, не наведено жодної норми законодавства, якою б було підтверджено, що суми, які сплачуються страховим агентам впливають на норматив витрат на ведення справи.

Щодо незаконності та безпідставності висновків, зазначених п. 6, 7 Розпорядження про порушення Товариством законодавства при наданні фінансових позик працівникам, то суд апеляційної інстанції зазначив наступне, з чим погоджується Вищий адміністративний суд України..

В Розпорядженні зазначено, що надаючи безвідсоткові поворотні фінансові позики працівникам Товариства, позивачем порушено вимоги:

статті 31 Закону України «Про страхування» в частині здійснення Товариством кредитної діяльності;

частини восьмої статті 2 Закону України «Про страхування» в частині здійснення діяльності, яка не може бути предметом безпосередньої діяльності страховика;

п. 2.11 Ліцензійних умов в частині здійснення діяльності, яка не може бути предметом безпосередньої діяльності страховика;

частини другої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо надання фінансових послуг всупереч обмежень стосовно надання таких фінансових послуг законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважає такі висновки є безпідставними.

Відповідно до частин 14 і 15 статті 2 Закону України «Про страхування», предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Одною із форм забезпечення власних господарських потреб Товариства є забезпечення висококваліфікованим і ефективним персоналом та вищевказані позики були видані з метою заохочення (для утримання та стимулювання) Товариством своїх відповідальних працівників та видавалися тільки працівникам Товариства.

Крім того, відповідно до статті 9-1 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП»), підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Такі додаткові пільги для працівників передбачаються у колективному договорі підприємства (стаття 13 КЗпП).

Зокрема, повноваження підприємства надавати пільги працівникам ґрунтується на правилах статті 44 та статті 69 Господарського кодексу України (далі - ГКУ).

Пунктом 6 статті 69 ГКУ закріплено, що підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.

Відповідно до статті 44 ГКУ, підприємництво здійснюється, в т.ч. на принципі вільного розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом, у відповідності до статуту та чинного законодавства.

В Товаристві позики видаються у виняткових випадках як частина пакету соціально-побутових пільг (наприклад: побутового, медичного, оздоровчого характеру).

На діяльність страхової компанії, як фінансової установи, розповсюджують свою дію положення трудового законодавства. У зв'язку з цим, встановлення пільг у вигляді позики жодним чином не порушує страхове законодавство або інше законодавство в сфері надання фінансових послуг.

Відповідно до п. 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Отже, характерною ознакою фінансової послуги є здійснення операцій з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вищевказані позики були видані без мети отримання Товариством прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, так як за умовами, вказаних у Акті договорів про надання безвідсоткових поворотних фінансових позик, не передбачається сплата ніяких відсотків за користування позикою.

Отже, надання безвідсоткових поворотних фінансових позик працівникам Товариства не є фінансовою послугою, так як не має на меті отримання Товариством прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вказане підтверджується положеннями Колективного договору та Положенням про видачу позик працівникам, яке є Додатком №4 до Наказу №348-0 від 1 жовтня 2013 року.

Відповідно до Методологічних положень щодо визначення основного виду економічної діяльності підприємства, затвердженого Наказом Державного комітету статистики України №607 від 14 грудня 2006 року (далі - Наказ №607):

Основний вид діяльності (ОВД) - вид діяльності, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість. При цьому ОВД не обов'язково має частку 50 або більше відсотків у валовій доданій вартості;

Другорядний вид діяльності - будь-який інший вид економічної діяльності (окрім визначеного як основний) з виробництва продукції, товарів або надання послуг;

Допоміжні види економічної діяльності - види діяльності, результати яких використовуються самим підприємством з метою забезпечення його основного та другорядних видів економічної діяльності. Діяльність є допоміжною, якщо вона, зокрема, спрямована на обслуговування тільки самого підприємства, тобто вироблені в результаті цієї діяльності продукція, товари та послуги не реалізуються на ринку.

Таким чином, нормативно передбачено визначення основного виду діяльності, який не обов'язкового має частку 50%, другорядного виду діяльності та допоміжних видів економічної діяльності для забезпечення основного та додаткового.

Викладене свідчить про право Товариства здійснювати діяльність для власного обслуговування, в тому числі надання своїм працівникам безвідсоткових фінансових позик для забезпечення своєї господарської діяльності висококваліфікованими спеціалістами.

Правомірність надання страховиками своїм працівникам безвідсоткових позик також підтверджується постановою від 24 липня 2014 року Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/1533/14 за позовом ПАТ «СК «ПЗУ Україна» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про скасування Розпорядження №4740 від 26 грудня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про безпідставність та незаконність висновків відповідача, зазначених в п. 6, п. 7 Розпорядження, стосовно надання безвідсоткових фінансових позик працівникам.

Щодо незаконності та необґрунтованості висновків, зазначених в п. 9 Розпорядження, в частині відсутності згоди застрахованих осіб на укладення договору страхування, суд апеляційної інстанції зазначив наступне, з чим погоджується Вищий адміністративний суд України.

Так, Комісія вважає, що Товариством було також порушено вимоги законодавства у сфері фінансових послуг: статті 3 Закону України «Про страхування» в частині відсутності підписів застрахованих осіб, які б свідчили про їх згоду на здійснення страхування. У договорах добровільного медичного страхування та добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби від 30 вересня 2013 року №084МС/13К та від 9 жовтня 2013 року №107МС/13Корп, строк дії яких не закінчився, відсутні підписи застрахованих осіб, які свідчать про їх згоду на здійснення страхування.

Проте, вказані висновки не відповідають вимогам статті З Закону України «Про страхування», якою, зокрема, передбачено, що страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином, в статті 3 Закону України «Про страхування» йде мова про обов'язок Страхувальника (а не Страховика) отримувати згоду застрахованих осіб; не зазначається про необхідність наявності підпису застрахованої особи в договорі страхування чи наявності її письмової згоди.

При цьому, законодавство не визначає у який спосіб чи яким саме документом має бути зафіксована згода застрахованої особи на здійснення відносно неї страхування, а також не визначено у якої сторони договору страхування мають зберігатися документи, які фіксують згоду застрахованих осіб: у Страхувальника чи Страховика.

У свою чергу, у Страхувальників за вказаними договорами страхування (Приватне акціонерне товариство «Імперіал Тобакко Продакшн Україна» за договором від 30 вересня 2013 року №084МС/13К, Публічне акціонерне товариство «Банк Руский Стандарт» за договором від 9 жовтня 2013 року №107МС/13Корп) на момент укладення цих договорів страхування згода застрахованих осіб існувала.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з листа №30/к від 13 березня 2014 року, АТ «Імперіал Тобакко Продакшн Україна» заяви про згоду на страхування застрахованих співробітників та членів їх родин було отримано в електронному вигляді до дати початку дії страхового покриття за кожною застрахованою особою згідно з Договором добровільного медичного страхування та добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби №084МС/13К від 30 вересня 2013 року та знаходяться в АТ «Імперіал Тобакко Продакшн Україна», оскільки виступає Страхувальником за зазначеним договором.

Відповідно до листа №11/3-05-1706 від 1 квітня 2014 року, АТ «Банк Руский Стандарт» заяви про згоду застрахованих співробітників та членів їх родин було отримано до дати початку страхового покриття за кожною застрахованою особою згідно з Договором добровільного медичного страхування та добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби №107МС/13Корп від 9 жовтня 2013 року та знаходяться в АТ «Банк Руский Стандарт», оскільки виступає Страхувальником за зазначеним договором, а також оскільки заяви співробітників належать до внутрішніх документів АТ «Банк Руский Стандарт».

Вказані листи Страхувальників були надані позивачем до відповідача разом із Доповненням до Заперечень (пояснень) на Акт вих. №1270/18 від 8 квітня 2014 року (відмітка про отримання Комісією 8 квітня 2014 року).

Крім того, як встановлено судом, в обох договорах в п. З зазначено, що Страхувальник за даним договором набуває статусу повіреного, а застрахована особа - статусу страхувальника у визначених договором випадках. Повірений - юридична особа, роботодавець співробітника, який за довіреністю співробітника представляє його інтереси в частині прав та обов'язків в рамках цього Договору, в тому числі сплачує від імені та за дорученням кошти за страхування.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно вважає, що відповідачем не доведено відсутність згоди застрахованих осіб на укладення договору страхування та необхідність саме Страховика перевіряти зазначену згоду у письмовому вигляді, адже Страховик не має прямих відносин із застрахованими особами та виходить з того, що подання Страхувальником відповідної заяви свідчить про згоду застрахованих осіб на таке страхування, поки не буде доведене протилежне.

При цьому, відповідач не зазначив на будь-яких доказів, які б свідчили, як про відсутність згоди застрахованих осіб, так і про обов'язок Страховика отримувати таку згоду в письмовому вигляді від застрахованих осіб.

Таким чином, відповідачем зроблені незаконні та необґрунтовані висновки щодо порушення позивачем вимог статті З Закону України «Про страхування» при укладення договорів добровільного медичного страхування та добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби від 30 вересня 2013 року №084МС/13К та від 9 жовтня 2013 року №107МС/13Корп.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач вважає, що позивачем порушено вимоги законодавства у сфері фінансових послуг: абз. 11 частини четвертої статті 16 Закону України «Про страхування», якою передбачено, що договір страхування повинен містити страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума).

Вказані порушення були виявлені відносно таких договорів:

- договору обов'язкового страхування нерухомого майна (нерухомості), що є предметом іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування від 02 червня 2013 року №499ои/13п;

- договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17 червня 2013 року № 1203/005707.

Стосовно договору від 2 червня 2013 року №499ои/13п, такі висновки робляться відповідачем з огляду на те, що тариф визначений в договорі в грошовому еквіваленті - гривнях.

Однак, відповідачем не було враховано, що обов'язкове Страхування нерухомого майна (нерухомості), що є предметом іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2011 року №358 «Про затвердження Порядку і Правил обов'язкового страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування» (далі - «Постанова №358»).

Пунктом 32 Постанови №358 передбачено, що Договір обов'язкового страхування іпотеки укладається за формою згідно з Додатком 2 встановлено форму Типового договору за вказаним видом страхування, в п. 8 якого зазначено, що страховий тариф визначається у грошовому еквіваленті - в гривнях.

Оскільки в п. 7 Договору зазначений тариф саме в грошовому еквіваленті гривні, як того вимагають положення Постанови №358, Товариство не допустило порушення вимог абзацу 11 частини четвертої статті 16 Закону України «Про страхування» щодо відсутності страхового тарифу.

Стосовно Договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17 червня 2013 року №1203/005707 суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

4 квітня 2014 pоку позивачем було надано відповідачу повідомлення за вих. №1243/18 про самостійне усунення порушень законодавства, вказаних в Акті, в якому зазначено, що на усунення порушень Страховиком в зазначені в п. 11 Акта договори, зокрема в Договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів від 17 червня 2013 року №1203/005707, були внесені зміни шляхом доповнення договорів розміром страхового тарифу (базовим платежем та коефіцієнтом - де це необхідно) та надано копії відповідних договорів.

Таким чином, станом на 4 квітня 2014 pоку у відповідача були наявні усі необхідні документи, які підтверджують усунення порушень законодавств щодо договору від 17 червня 2013 року № 203/005707, що унеможливлює виконання Розпорядження - усунення порушення законодавства про фінансові послуги, зазначене в п. 12 Розпорядження.

Крім того, відповідно до п. 4.4. Положення справу про правопорушення не може бути порушено, а наявна в провадженні справа про правопорушення підлягає закриттю в разі якщо порушення та його наслідки усунені порушником самостійно до застосування заходу впливу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважає, що відповідач зобов'язаний був закрити провадження в цій частині, а суд першої інстанції - скасувати Розпорядження.

Щодо незаконності та необґрунтованості висновків, зазначених в пункті 16 Розпорядження про порушення Товариством частини третьої статті 16 Закону України «Про страхування» стосовно укладення договорів страхування не відповідно до Правил страхування та п. 1.14. Ліцензійних умов в частині невиконання Страховиком вимог, встановлених законодавством України в сфері регулювання страхової діяльності протягом дії ліцензії, суд апеляційної інстанції зазначив наступне, з чим погоджується Вищий адміністративний суд України.

До висновку про вказані порушення відповідач приходить з огляду на те, що Договори страхування подорожуючих за кордон, укладені за Програмами «С», «О» «Р»., які не передбачені Правилами добровільного страхування медичних витрат №019.

Так, відповідно до статті 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Статтею 16 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (ч. З ст. 16 Закону України «Про страхування»).

Водночас, згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про страхування», загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦКУ).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦКУ).

Відповідно до статті 982 ЦКУ, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Вищевикладені норми цивільного законодавства свідчать, що загальні умови та порядок укладення договорів страхування визначаються правилами страхування, проте конкретні умови договору страхування, його зміст, визначаються між Страховиком та Страхувальником під час укладення договору на власний розсуд, в тому числі істотні умови, що визначені за вимогою сторін або відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.2. Правил Програма страхування - це перелік послуг згідно з договором страхування, що будуть організовані та/або оплачені Застрахованій особі при виникненні страхового випадку.

Пунктом 3.2.1. Правил передбачено, що страховим випадком за цими Правилами визнається факт виникнення зобов'язання у Застрахованої особи або виконання зобов'язання Застрахованою особою щодо оплати вартості медичних та інших послуг, надання яких обумовлено нещасним випадком, раптовим захворюванням, раптовим загостренням хронічного захворювання, та одержаних нею під час перебування:

3.2.1.1. на території України (Програма «А»);

3.2.1.2. за межами території України (Програма «Б»).

Отже, Правилами закріплено класифікацію Договорів страхування залежно від території страхування: на території України або за межами території України.

У свою чергу, положеннями Правил передбачено:

- умови, що містяться в даних Правилах, можуть бути змінені (виключені або доповнені) за письмовою згодою сторін при укладанні договору страхування або до настання страхового випадку, за умови, що такі зміни не суперечать чинному законодавству України (п. 1.3. Правил);

- програма страхування включає в себе перелік страхових випадків із зазначенням лімітів страхових виплат по кожному страховому випадку або групі страхових випадків (п. 3.6. Правил);

- конкретний перелік програм, зміст кожної програми та обсяг витрат, що відшкодовуються Страховиком, зазначаються в Договорі страхування (п. 3.7. Правил).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про страхування», для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Наказом №229-0 від 15 липня 2013 року Товариством затверджено «Інструкцію «Travel» 2013» (далі -«Інструкція»), яка розроблена на підставі Правил добровільного страхування медичних витрат №019, та яка в розділі II місить «Програми страхування»: «Classic (C)», «Gold (G)», «Platinum (P)».

Відповідно до положень Інструкції при укладенні договору страхування клієнту (Страхувальнику) повинно бути запропоновано обрати програму страхування, при цьому пояснюється суть страхових випадків, при настанні яких проводиться страхова виплата, згідно з умовами договору (програми) страхування та набір ризиків, які містить програма страхування та з якою метою Страхувальник бажає придбати договір страхування.

Для укладення договору страхування Страхувальник повинен заявити (усно або письмово, Додаток 4 до Інструкції) Страховику про свій намір укласти договір страхування. Інформацією, яка необхідна для оформлення договору страхування є, зокрема, назва програми страхування.

В заяві про добровільне страхування подорожуючих за кордон, передбаченій додатком № 4 до Інструкції, Страхувальнику запропоновано обрати програму страхування на вибір: «Classic (C)», «Gold (G)», «Platinum (P)».

Пунктом 1 Додатку №1 до Інструкції закріплено, що програмою страхування визначаються істотні умови страхування: страхові ризики, перелік послуг, ліміти відповідальності Страховика по кожній з послуг. Крім того, в Додатку №1 до Інструкції затверджено перелік послуг, страхові ризики, ліміти відповідальності Страховика по кожній з запропонованих програм: «Classic (C)», «Gold (G)», «Platinum (P)».

Відповідно до п. 14.5. Додатку №10 до Інструкції Частина В «Умови Договору страхування витрат осіб, які подорожують за кордон» підписанням цього Договору Страхувальник підтверджує та визнає, що: до укладення цього Договору на виконання вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (надалі - Закон) Страховик надав, а Страхувальник отримав та ознайомився зі всією інформацією в обсязі та в порядку, що передбачені частиною 2 статті 12 Закону (надаїі - інформація); зазначена інформація є доступною в місцях обслуговування страхувальників Страховика та/або на веб-сторінці Страховика в мережі Інтернет axa-ukraine.com, а також є повною та достатньою для правильного розуміння суті фінансових послуг, що надаються Страховиком; вся зазначена інформація та всі умови цього Договору та Правил йому зрозумілі; зазначена інформація та Договір не містять двозначних формулювань та/або незрозумілих Страхувальнику визначень; укладення цього Договору не нав'язане йолгу іншою особою (в тому числі Вигодонабувачем); цей Договір не укладається Страхувальником під впливом помилки, тяжких обставин, примусу, насильства; Страхувальник має необхідний обсяг правоздатності та дієздатності для укладення Договору.

Таким чином, під час укладення Договору страхування подорожуючих за кордон, в порядку передбаченому Правилами, на підставі добровільної заяви клієнта (Страхувальника), між сторонами за взаємною згодою, шляхом обрання Програми страхування, погоджуються істотні умови Договору, зокрема перелік страхових ризиків, перелік послуг, ліміт відповідальності Страховика.

Крім того, пунктом 5.2. Правил передбачено, що розмір страхового платежу визначається на підставі страхових тарифів, що наведені у Додатку №1 до цих Правил.

Відповідно до п. 2.1. Блоку 2. Страхові тарифи по програмі страхування «Б» (за межами території України) Додатку №1 до Правил базові страхові тарифи (у % за добу перебування за кордоном) у відповідності з переліком витрат, які покриваються Страховиком на умовах програми "Б" (пункт 3.4. Правил) наведені у таблиці №2.1.

При цьому, п. 2.2. Блоку 2. Страхові тарифи по програмі страхування «Б» (за межами території України) Додатку №1 до Правил передбачено, що Страховик самостійно, на підставі наведених вище базових страхових тарифів, з урахуванням ступеня ризику, обсягів страхового покриття, встановлених лімітів та/або обмежень, може формувати інші окремі програми страхування, які включають в себе вищенаведені складові програм страхування (всі або ж частину).

Згідно з положеннями частини другої п. 5.2. Правил розмір страхового платежу визначається в порядку передбаченому цим пунктом, якщо інше не передбачено Договором страхування. Відповідно до п. 5.5. Правил конкретний порядок, строки та форма сплати страхового платежу визначаються Страхувальником та Страховиком при укладанні договору страхування та можуть бути змінені за згодою сторін протягом строку дії договору страхування.

Порядок розрахунку страхового платежу за програмами «Classic (C)», «Gold (G)», «Platinum (P)» затверджено Інструкцією.

Отже, під час укладення Договору страхування подорожуючих за кордон, шляхом обрання Програми страхування, залежно від страхових ризиків, переліку послуг, ліміту відповідальності Страховика за окремою Програмою, в порядку передбаченому Правилами, між сторонами добровільно погоджується розмір страхового платежу за Договором.

Викладене свідчить, що позивачем не було порушено вимог п. 1.14. Ліцензійних умов провадження страхової діяльності та частини третьої статті 16 Закону України «Про страхування».

Щодо необґрунтованості та незаконності висновків, зазначених в п. 17 Розпорядження про порушення Товариством вимог статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - «Закон») стосовно визначення розміру відшкодування витрат, пов'язаних із пошкодженням транспортного засобу, не відповідно до порядку, встановленому законодавством, суд апеляційної інстанції зазначив наступне. З чим погоджується Вищий адміністративний суд України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем було порушено порядок проведення перевірок та застосування санкцій.

Спір між сторонами виник зовсім не з приводу визначення розміру страхового відшкодування та Страховик, маючи всі законні та обґрунтовані підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, не використав цього права;

В Акті про порушення зазначені посилання на статтю 29 Закону, однак склад порушень та їх обґрунтування є зовсім іншими.

Так, в Акті зазначено про прострочення Страховиком виплати страхового відшкодування з огляду на те, що 28 квітня 2012 року потерпілими було подано заяву на виплату страхового відшкодування, а виплата була здійснена 30 грудня 2013 року.

13 вересня 2011 року Страхова компанія отримала повідомлення від ОСОБА_14 про настання дорожньо-транспортної пригоди («ДТП»), що трапилась 12 вересня 2011 року о 10:40 в м. Одеса, вул. Разумовська, 61 за участю забезпеченого транспортного засобу «Камаз», р.н.НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_15, та автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н.НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_14, внаслідок якої вказані транспортні засоби зазнали пошкоджень.

Згідно з повідомленням про подію ОСОБА_14 та доданими документами власницею автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, та потерпілою особою була зазначена ОСОБА_16

Відповідно до п. 1.3 статті 1 Закону в редакції, що діяла на момент настання події, потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу.

Пунктом 34.1. статті 34 Закону передбачено, що страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Враховуючи зазначене, представником Страховика, за участю водія автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, в якому зафіксовано пошкодження отриманні внаслідок настання події від 12 вересня 2011 року.

З урахуванням виявлених та зафіксованих в Акті огляду пошкоджень автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, працівником Страхової компанії було складено калькуляцію із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення Audatex, згідно з якою вартість відновлювального ремонту автомобіля склала 5882,85 грн.

З урахуванням встановленої в Полісі франшизи в розмірі 510,00 грн. та статті 12 Закону, страховиком було здійснено розрахунок страхового відшкодування за вирахуванням франшизи таким чином: 5 882,85 -510,00 = 5 372,85 грн.

Листом №1042/1 від 1 листопада 2011 року власницю автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, ОСОБА_16 (яку було зазначено Заявником потерпілою особою), було повідомлено про рішення Страхової компанії здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 5372,85 грн, для чого необхідно надати реквізити для перерахування страхового відшкодування.

Однак, 28 квітня 2012 року Страховиком отримано спільну заяву про виплату страхового відшкодування від 3 квітня 2012 року ОСОБА_14 та ОСОБА_17, в якій було повідомлено, що згідно з рішенням Перевальського районного суду Луганської області від 8 грудня 2011 року, ОСОБА_14 та ОСОБА_17.є спільними спадкоємцями автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, належного їм на підставі спадкування за законом внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_16

При цьому в документах зазначено, що ОСОБА_16померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Тобто, на момент надання повідомлення про подію Страховику було повідомлено недостовірну інформацію щодо особи, яка є потерпілою. При цьому, про факт смерті ОСОБА_16 задовго до ДТП (з моменту смерті до ДТП минуло більше року) було відомо Заявнику.

Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною першою статті 1229 Цивільного кодексу України встановлено, що страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається із рішення Перевальського районного суду Луганської області від 8 грудня 2011 року, справа №2-1749/11, за ОСОБА_14 та ОСОБА_17 в порядку спадкування за законом визнано право спільної часткової власності на автомобіль «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, однак не визнано права на отримання страхового відшкодування, належного ОСОБА_16 внаслідок події від 12 вересня 2011 року зазначено розміру часток суми страхового відшкодування, належної спадкоємцям.

Оскільки право спільної часткової власності на транспортний засіб визнане за заявниками лише після ДТП, ОСОБА_14 та ОСОБА_17 не могли бути визнані потерпілими особами за вказаним випадком на підставі Закону та підстави для виплати страхового відшкодування на їх користь були відсутні.

Враховуючи те, що вказані особи стали фактичними власниками майна після ДТП AT «СК «AXA Страхування» було прийняте рішення про сплату страхового відшкодування та здійснена виплата 13 грудня 2013 pоку у погодженому розмірі збитку на підставі заяв спадкоємців від 3 грудня 2013 року (за вирахування ПДВ) враховуючи наступне:

- в заявах було зазначено про виплату страхового відшкодування на картковий рахунок, призначення платежу - поповнення картрахунку;

- відповідно до статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру збитку;

- п. 36.2 Закону, в редакції, що діяла на момент виплати страхового відшкодування, передбачає відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.

При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. В той час редакція Закону, що діяла на момент укладення полісу не визначала порядок відшкодування ПДВ.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що строки виплати страхового відшкодування не були порушені Страховиком та згідно із пунктом 4.4. Положення справу про правопорушення не може бути порушено, а наявна в провадженні справа про правопорушення підлягає закриттю в разі, якщо не доведено факт вчинення особою порушення законодавства про фінансові послуги; визнання таким, що втратив чинність, або визнання судом незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині, нормативно-правового акта, який містить норму законодавства про фінансові послуги, яку порушено, або визнання нечинним чи скасування акта про правопорушення, яким зафіксовано факти, що свідчать про наявність порушення вимог законодавства про фінансові послуги ( що стосується питань ПДВ).

У Розпорядженні зазначаються вже зовсім інші порушення законодавства, які не були відображені в Акті, та які не стосуються суті спору, а саме: що в пакеті документів, наданому Товариством на вимогу інспекційній групі, відсутні документи, що підтверджують право Товариства визначити вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу. AT «СК «AXA Страхування» не погоджується із зазначеними висновками про правопорушення з таких підстав.

Порядок та умови здійснення страхового відшкодування при настанні страхових випадків за договорами (полісами) обов'язково страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі регламентується Законом.

Статтею 3 Закону встановлено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п. 8.5. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (далі - «Методика»), калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ.

Керуючись зазначеними-положеннями законодавства, 13 вересня 2011 року представником Товариства, за участю водія автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, ОСОБА_18, було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, за результатами якого було складено Акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість). В Акті огляду між Товариством та ОСОБА_18 було погоджено пошкодження, що були завдані автомобілю «Mitsubishi Outlanden», р.н. НОМЕР_2, в результаті ДТП від 12 вересня 2011 pоку, про що свідчать відповідні підписи сторін у цьому документі.

З урахуванням виявлених та зафіксованих в Акті огляду пошкоджень автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, на підставі відомостей спеціалізованого програмного забезпечення Audatex, яке згідно з Додатком 8 Методики є рекомендованим програмним забезпеченням для складання кошторису відновлювального ремонту КТЗ іноземного виробництва, працівником Товариства було складено калькуляцію № в03057 від 21 жовтня 2011 pоку, згідно з якою вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, становить 5882,85 грн.

Таким чином, враховуючи встановлену в Полісі франшизу та статтю 12 Закону, Страховиком було розраховано розмір страхового відшкодування щодо заявленого випадку, про що зазначено вище.

Позивачем було здійснено розрахунок страхового відшкодування в порядку передбаченому законодавством, в тому числі з урахуванням положень Закону та Методики. В ході врегулювання заявленого випадку позивач здійснив виплату страхового відшкодування з урахуванням відновлення пошкодженого автомобіля «Mitsubishi Outlander», р.н. НОМЕР_2, на підставі ремонтної калькуляції, про яку зазначено вище, що не можна ототожнювати з оціночною діяльністю.

Так, в Розпорядженні від 10 квітня 2014 року вказано, що відповідно до статті 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Положення Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Отже, вказаним законом, регулюється порядок проведення оцінки майна, проведення експертиз, діяльність спеціальних суб'єктів, які здійснюють процедуру оцінку майна тощо. Проте Страховик не здійснює оцінку майна, а визначає розмір страхового відшкодування на підставі даних, що підтверджують розмір збитку, якими можуть бути рахунки СТО, калькуляції програмних забезпечень, висновки, дослідження, звіти, акти виконаних робіт тощо.

Тобто у вказаних правовідносинах Товариство не здійснювало оцінку майна, оцінку збитку (шкоди), а визначало розмір страхового відшкодування на підставі даних, що підтверджують реальний розмір збитку, завданого потерпілій особи.

При цьому відповідачем не було враховано також такі норми законодавства: обов'язок щодо проведення експертного дослідження був встановлений статтею 30 Закону щодо виплати страхового відшкодування при фізичному знищені транспортного засобу; частина третя статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлює, що проведення незалежної оцінки є обов'язковим у випадках встановлених законом. Однак, Закон не встановлює, що в разі відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, необхідна наявність акта незалежної оцінки.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що твердження відповідача про порушення позивачем статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є незаконними та не доведеними, оскільки позивачем виплачено страхове відшкодування в порядку передбаченому зазначеним Законом. Факт сплати страхового відшкодування підтверджується та не заперечується відповідачем, про що безпосередньо вказано в Розпорядженні від 10 квітня 2014 року.

Крім того, дані порушення та з відповідними обґрунтування відповідача не були зазначені в Акті перевірки, що свідчить про недотримання відповідачем вимог «Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги», затвердженого Розпорядженням відповідача 20 листопада 2012 року за №2319.

Отже, наведене свідчить про безпідставність та незаконність висновків відповідача, зазначених в п. 17 Розпорядження, стосовно визначення розміру відшкодування витрат, пов'язаних із пошкодженням транспортного засобу.

Також, про наявність підстав для скасування Розпорядження свідчить і та обставина, що відповідно до п. 2 резолютивної частини Розпорядження Нацкомфінпослуг постановила: приписати Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «AXA Страхування» вжити заходів для недопущення в подальшому порушень законодавства про фінансові послуги, зазначених в пунктів 7, 10, 13 констатуючої частини цього Розпорядження.

Пункт 3 Положення про Нацкомфінпослуг передбачено, що Нацкомфінпослуг встановлює згідно із законом порядок та умови застосування заходів впливу (підп. 39), у разі порушення законодавства про фінансові послуги накладає адміністративні стягнення за правопорушення та застосовує відповідно до закону заходи впливу (підп. 40).

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вірно вважає, що Розпорядження №1047 від 10 квітня 2014 року «Про застосування заходу пливу до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «AXA Страхування» є незаконним, безпідставним, прийнятим з порушенням законодавства про фінансові послуг, а отже позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд апеляційної інстанції в абзаці третьому резолютивній частині постанови помилково на зазначив крім пунктів 6,7,9,12,16, 17 констатуючої частини Розпорядження від 10 квітня 2014 року №1047, пункти 4, 5.

У відповідності до статті 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг задовольнити частково.

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА» Страхування» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в наступній редакції: "Скасувати Розпорядження №1047 від 10 квітня 2014 року «Про застосування заходу впливу до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА» Страхування» в частині: п.1 резолютивної частини Розпорядження щодо припису АТ «СК «АХА» Страхування» усунути порушення законодавства про фінансові послуги в частині пунктів 4, 5, 6, 7, 9, 12, 16, 17 констатуючої частини Розпорядження».

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

Джерело: ЄДРСР 52572796
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку