Провадження № 11/1390/932/12 Доповідач : Данко В. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Данка В.В.,

суддів Белени А.В., Партики І.В.,

засудженого ОСОБА_1,

його захисника ОСОБА_2,

потерпілого ОСОБА_3,

його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_2 на вирок Буського районного суду Львівської області від 14 червня 2012 року, яким його підзахисного ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст.125 КК України,

в с т а н о в и л а:

Вироком Буського районного суду Львівської області від 14 червня 2012 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянин України, українець, ІНФОРМАЦІЯ_3, одружений, не працюючий, раніше не судимий, проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4

засуджений за ч.1 ст.125 КК України до штрафу у розмірі вісімсот п’ятдесят гривень.

На підставі ст.49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності кримінальну справу закрито, а ОСОБА_1 звільнено від кримінального покарання.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 п’ять тисяч гривень морального відшкодування.

ОСОБА_1 22 травня 2010 року, близько 07 год. 30 хв., на подвір"ї ОСОБА_3 в с.Куткір Буського району Львівської області під час з"ясування з останнім неприязних стосунків умисно наніс йому декілька ударів рукою в обличчя. В результаті чого ОСОБА_3 отримав одне садно біля зовнішнього кута лівого ока. Дане тілесне ушкодження відноситься до категорій легких тілесних ушкоджень.

На вирок суду захисник засудженого ОСОБА_2 подав апеляцію та доповнення до неї, в якій просить вирок скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.2 ч.1 ст.6 КК України у зв’язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу злочину передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Свої вимоги він мотивує тим, що в порушення вимог ст.196 КПК України суд першої інстанції не призначивши у даній справі судово-медичної експертизи для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень, яка в силу вимог п.2 ч.1 ст.76 КПК України є обов’язковою, а визнаючи ОСОБА_1 винуватим, покликався виключно на акт судово-медичного обстеження № 74/10 від 27 травня 2010 року, що в розумінні ст. 65 КПК України не є доказом. Тому цю обставину слід розцінювати як однобічність та неповноту судового слідства так і істотним порушенням вимог КПК України.

Крім цього, однобічність та неповнота судового слідства також полягає в тому, що судом було безпідставно надано перевагу показанням потерпілого ОСОБА_3 та зацікавлених з його боку свідків /сина та невістки/ і власне вирок ґрунтується виключно на цих показаннях.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, суд першої інстанції обґрунтовано встановив у своєму вироку лише факт сварки між ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3, що мала місце 22 травня 2010 року, близько 7 год. 30 хв., на подвір'ї останнього. Однак, встановлений факт нанесення ОСОБА_1 потерпілому декількох ударів рукою в обличчя, і як наслідок цього лише одне садно біля зовнішнього кута лівого ока, є безпідставним як з позиції причини і наслідку вказаного факту, так із позицій недоведеності вказаної обставини та її суперечності матеріалам кримінальної справи.

Зокрема, як видно з постанови Буського районного суду Львівської області від 04 серпня 2010 року, ОСОБА_1 за вказаним фактом було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП. При цьому вказана постанова судді, яка набрала законної сили з 15 серпня 2010 року мотивована тим, що 22 травня 2010 року, близько 7 год. 50 хв., ОСОБА_1, зайшовши на подвір"я сусіда ОСОБА_3, ображав його, порушував громадський порядок, чим вчинив дрібне хуліганство. Тобто, вказана постанова, що набрала законної сили свідчить лише про сварку, і жодним чином не доводить факту побиття ОСОБА_1 потерпілого ОСОБА_3

Аналогічно з наявної у справі ухвали апеляційного суду Львівської області від 31 січня 2012 року вбачається про те, що ОСОБА_1 лише сварився з потерпілим ОСОБА_3, і шарпав його за одяг. Тоді, ОСОБА_5 (син потерпілого ОСОБА_3І.), підбігши до них наніс ОСОБА_1 удар лопатою в ліву нижню ділянку тулуба, в результаті чого останній й отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Тому вказаними судовими рішеннями, жодної оцінки яким не було надано місцевим судом при розгляді цієї кримінальної справи, доводиться лише факт взаємної сварки та шарпанини ОСОБА_1 та ОСОБА_3, і при цьому спростовується факт нанесення ОСОБА_1 ударів в обличчя потерпілого ОСОБА_3

Також суд першої інстанції безпідставно надав перевагу виключно показам потерпілого ОСОБА_3 та зацікавлених з його боку свідків ОСОБА_5 /син/ і ОСОБА_6 /невістка/, які вказують на те, що нібито ОСОБА_1 наніс потерпілому численні удари в обличчя, проте не змогли пояснити чому саме наслідком такої кількості ударів є лише одне садно кута лівого ока, як і не могли конкретизувати характер, механізм та локалізацію нанесених ударів.

При цьому судом необґрунтовано не було взято до уваги показань самого ОСОБА_1 проте, що 22 травня 2010 року, близько 7 год. 30 хв., він зайшов на подвір'я до ОСОБА_3 та почав висловлювати останньому свої претензії з приводу пошкодження його огорожі при розвантаженні щебеню для ОСОБА_3, на що потерпілий відреагував агресивно, між ними зав'язалася словесна суперечка, яка переросла у взаємну шарпанину за одяг та частини тіла. Жодних предметів, призначених чи спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_3 не використовували та під час шарпанини обоє перебували у статичному положенні, якихось серйозних тілесних ушкоджень один одному не завдавали. При цьому, ОСОБА_1 не заперечив того, що в результаті такої шарпанини він міг з необережності зачепити рукою потерпілого, завдавши йому тілесне ушкодження ока.

Вказані показання є логічними за своїм змістом та узгоджуються із матеріалами даної кримінальної справи, однак безпідставно не взяті до уваги місцевим судом при винесенні оскаржуваного вироку.

Отже, постановлений вирок ґрунтується лише на показах зацікавлених осіб потерпілого ОСОБА_3 та його сина, і судом не здобуто жодних переконливих доказів вини ОСОБА_1

Крім того, суд першої інстанції при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.1 ст.125 КК України не врахував того, що суб’єктивна сторона цього злочину характеризується виключно прямим чи непрямим умислом, а не необережністю.

Відповідно до ч.2 ст.24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння /дії або бездіяльності/, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Згідно з ч.3 ст.24 КК України непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння /дії або бездіяльності/, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Однак, із обставин, встановлених судом першої інстанції вбачається, що ОСОБА_1 наніс потерпілому численні удари в обличчя, але при цьому було виявлено лише одне садно краю лівого ока, що само собою виключається за співмірністю причина - наслідок. А виявлене у потерпілого тілесне ушкодження може свідчити тільки про необережність, а не умисел в діях ОСОБА_1

Крім того, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.125 КК України, суд першої інстанції не вказав у своєму вироку в чому полягає його умисел на заподіяння потерпілому ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень, оскільки не конкретизував характер, механізм та локалізацію нанесених ударів. Натомість, суд, зазначивши у вироку про те, що ударів було декілька, /згідно з показаннями потерпілого ОСОБА_3 це удари в око, щелепу, груди, ліву руку тощо/, не надав відповіді на основне питання, чому від такої чисельності ударів у потерпілого було виявлено лише одне садно в куті лівого ока. Наведене свідчить про взаємну суперечливість обставин як в самому вироку, так і невідповідність його матеріалам кримінальної справи.

Таким чином, судом першої інстанції не здобуто жодних доказів наявності в діях ОСОБА_1 умислу на завдання потерпілому ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень.

В силу ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Злочин за ч.1 ст.125 КК України може бути вчинений лише з умислом, а кримінальна відповідальність, за заподіяння легких тілесних ушкоджень з необережності, не передбачена КК України.

Представник потерпілого ОСОБА_4 подав заперечення на апеляцію, в яких стверджує, що вирок ґрунтується на належних і допустимих доказах. Свої твердження він обґрунтовує тим, що Садиба ОСОБА_1 розташована поруч з садибою ОСОБА_3 Починаючи з початку літа 2009 р. між ними існують неприязні відносини через безпідставні звинувачення з боку ОСОБА_1 в захопленні частини його земельної ділянки.

ОСОБА_1, постійно проживає в м. Львові і лише час-від-часу приїжджає в с. Куткір.

У день події, зранку, ОСОБА_1, перебуваючи на вулиці поза межами подвір'я потерпілого, намагався затіяти сварку з його сином ОСОБА_5, оскільки йому не сподобалось, що вантажний автомобіль, який за кілька днів до 22 травня 2010 року завіз на земельну ділянку потерпілого будівельні матеріали, розсунув землю на вулиці і пошкодив паркан. Син не відреагував на його звинувачення і пішов поратися біля будинку.

Після цього ОСОБА_1 затіяв сварку з потерпілим, оскільки той перебував на подвір'ї свого будинку. Він знову став безпідставно звинувачувати ОСОБА_3 в захопленні його земельної ділянки. В процесі сварки ОСОБА_1 забіг на подвір'я ОСОБА_3 і накинувся на останнього. Він схопив ОСОБА_3 руками за верхній одяг і почав шарпати. Потім, тримаючи потерпілого лівою рукою за одяг, наніс правою рукою удар в обличчя в область лівого ока, після цього ще наніс удар в груди, щелепу і в верхню частину лівої руки. Від удару в потерпілого з обличчя потекла кров. ОСОБА_1 продовжував нападати на потерпілого, намагався ще його вдарити. Намагання ОСОБА_3 оборонитися не мали особливого успіху, оскільки нападник набагато сильніший фізично. Він на зріст більше 190 см і вагою не менше 90 кг.

Напад тривав доти, доки не втрутився син потерпілого, ОСОБА_5 Лише після цього ОСОБА_1 припинив насильство. Тоді з будинку ОСОБА_1 вибігла дружина останнього і почала відтягати ОСОБА_1 з подвір'я будинку ОСОБА_3

Вказані обставини підтвердили свідки - син потерпілого і невістка, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ОСОБА_5 показав, що 22 травня 2010 р., біля 7 год. 30 хв., ОСОБА_1 забіг на подвір'я, схопив батька за груди і почав наносити удари. Він побачив кров на обличчі батька і щоб його захистити, вдарив нападника площиною лопати у верхню ліву частину спини.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що в день події знаходилась у будинку. Почула крики і погрози сусіда ОСОБА_1, у вікно побачила як сусід забіг на їхнє подвір'я, взяв батька за барки і наносить удари. Коли вибігла з хати, то батько був весь у крові, яка текла з обличчя. Разом з нею у подвір'я забігла дружина ОСОБА_1

Їхні показання є логічними і послідовними.

Таким чином, як встановлено судом, ОСОБА_1 вчинив злочин з мотивів особистої неприязні.

Пояснення ж ОСОБА_1 є непослідовними. Так, ОСОБА_1 не заперечив ні взаємної шарпанини, ні сварки, яку він вчинив.

У поясненнях від 25 травня 2010 р. він ствердив, що в ході сварки між ним і ОСОБА_3 виникла шарпанина, під час якої він /ОСОБА_1Я./ зачепив потерпілого по обличчю.

У своїх наступних поясненнях від 14 липня 2011 р. взагалі не згадав про виникнення у ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.

У судовому засіданні ОСОБА_1 показав, що тілесні ушкодження у потерпілого виникли під час шарпанини при вириванні лопати.

Не зміг ОСОБА_1 однозначно пояснити, чому саме він зайшов до ОСОБА_3 на подвір'я. Свої зауваження він міг висловити і, перебуваючи на своєму подвір'ї.

Тому показання ОСОБА_1 з приводу нанесення потерпілому тілесних ушкоджень з необережності слід трактувати як намагання уникнути кримінальної відповідальності.

Таким чином, судом правильно встановлено, що мотивом злочину була особиста неприязнь, яка існує через конфлікт, пов'язаний з межею між земельними ділянками.

Згідно з актом судово-медичного дослідження № 74/10 від 26.05.2010 р., у ОСОБА_3 виявлено видовженої форми садно біля зовнішнього кута лівого ока вкрите темно-червоною кіркою, що відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в цивільних і кримінальних справах" від 30.05.1997 р. № 8, у справах про злочини, передбачені ст.106 та ч.1 ст.107 КК України 1960 р., суд може не призначати судово-медичну експертизу, а обмежитись дослідженням акта судово-медичного обстеження, якщо той відповідає вимогам, які пред'являються до цього документа, і якщо викладені в ньому дані не заперечуються учасниками судового розгляду та не викликають сумніву щодо їх достовірності.

Як вбачається з пояснень потерпілого, так і з пояснень ОСОБА_1, наявність у ОСОБА_3 зазначеного в акті судово-медичного обстеження тілесного ушкодження не заперечується.

Однак, ОСОБА_1, намагаючись уникнути кримінальної відповідальності, пояснив наявність тілесного ушкодження у потерпілого тим, що в ході шарпанини міг зачепити останнього рукою.

Тому акт судово-медичного дослідження № 74/10 від 26.05.2010 р. є належним і допустимим доказом по справі.

Отже, вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, доведена повністю.

Злочинними діями ОСОБА_1 ОСОБА_3 була завдана значна моральна шкода. Він переніс сильний біль, приниження, відчуття безсилля перед сильнішим фізично нападником. Такі відчуття потерпілого підсилювались тим фактом, що події відбувались на подвір'ї потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_1, які підтримали апеляцію і просять її задовольнити, думку потерпілого ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 про залишення вироку без зміни, а апеляції – без задоволення, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч.1 ст.125 КК України, вчиненому за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи, які були дослідженні судом, і яким була дана оцінка:

показання потерпілого ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 22 травня 2010 року, близько 07 год. 30 хв., на подвір"ї його будинку в с.Куткір Буського району Львівської області під час з"ясування з ним неприязних стосунків умисно наніс йому кілька ударів рукою в обличчя, після чого у нього з обличчя потекла кров;

показання свідка ОСОБА_5В про те, що він бачив як ОСОБА_1 наніс його батькові ОСОБА_3 удар рукою в обличчя та продовжував його бити, а він для припинення нападу на батька вдарив ОСОБА_1 лопатою в область лівої лопатки;

показання свідка ОСОБА_6 про те, що вона чула крики та бачила з вікна належного їм житлового будинку як ОСОБА_1 наніс удар рукою в обличчя ОСОБА_3;

акт судово-медичного обстеження № 74/10 від 27.05.2010 року, з якого вбачається, що у ОСОБА_3 при судово-медичному огляді 27.05.2010 року виявлено одне садно біля зовнішнього кута лівого ока. Дане тілесне ушкодження відноситься до категорій легких тілесних ушкоджень.

Суд на думку колегії суддів вірно надав перевагу показанням потерпілого ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_1 умисно заподіяв ОСОБА_3 тілесні ушкодження, а не показанням ОСОБА_1 про те, він потерпілого не бив, оскільки він лише припустив отримання потерпілим тілесних ушкоджень під час намагання забрати лопату, а в своєму поясненні від 25.05.2010 року він підтвердив той факт, що під час шарпанини він зачепив своєю рукою по обличчю ОСОБА_3

Щодо твердження апелянта про те, що в порушення вимог ст.196 КПК України суд першої інстанції не призначивши у даній справі судово-медичної експертизи для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень, яка в силу вимог п.2 ч.1 ст.76 КПК України є обов’язковою, а визнаючи ОСОБА_1 винуватим, покликався виключно на акт судово-медичного обстеження № 74/10 від 27 травня 2010 року, що в розумінні ст. 65 КПК України не є доказом. Тому цю обставину слід розцінювати як однобічність та неповноту судового слідства так і істотним порушенням вимог КПК України. То таке твердження колегія суддів вважає безпідставним, адже відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову експертизу в цивільних і кримінальних справах" від 30.05.1997 р. № 8, у справах про злочини, передбачені ст.106 та ч.1 ст.107 КК України 1960 р., суд може не призначати судово-медичну експертизу, а обмежитись дослідженням акта судово-медичного обстеження, якщо той відповідає вимогам, які пред'являються до цього документа, і якщо викладені в ньому дані не заперечуються учасниками судового розгляду та не викликають сумніву щодо їх достовірності. А як вбачається із протоколу судових засідань ніхто з учасників судового розгляду не ставив під сумнів акт судово-медичного дослідження і не заявляв клопотання про призначення судово-медичної експертизи.

Виходячи з наведеного аналізу досліджених судом обставин справи, колегія суддів вважає, що суд прийшов до вірного висновку про те, що засуджений ОСОБА_1 на грунті особистих неприязних відносин умисно заподіяв потерпілому ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження.

За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляції і вважає, що вирок суду є законним і обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.365,366,367 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Буського районного суду Львівської області від 14 червня 2012 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляцію захисника ОСОБА_2 – без задоволення.

Головуючий:

Судді:

Оригінал ухвали.