-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області
смт. Юр’ївка, вул. Леніна, 89, 51300, (05635) 5-10-23
Справа № 2-160-2010
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2010 року ОСОБА_1»ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Маренич С.О., при секретарі Бережній Т.В., за участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, представника третьої особи на стороні відповідачів без самостійних вимог органу опіки і піклування Шандрівської сільської ради ОСОБА_1»ївського району ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с.м.т. Юр»ївка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, виселення з незаконно займаного жилого приміщення без надання іншого, зустрічному позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі - продажу житлового будинку укладеною, визнання права власності на домоволодіння,
В с т а н о в и в:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження майном та виселення відповідачів, разом з їхніми неповнолітніми дітьми, з незаконно займаного жилого приміщення без надання іншого, в обґрунтування своїх вимог вказуючи на те, що являється власником житлового будинку № 29, розташованого по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району Дніпропетровської області.
З метою отримання самостійного заробітку позивач став працювати в м. Дніпропетровськ, у зв»язку з чим був вимушений тимчасово проживати в ІНФОРМАЦІЯ_1 по вул. Сурянській.
З 2009 року і по теперішній час відповідачі, разом зі своїми неповнолітніми дітьми, самовільно проживають в належному позивачеві жилому будинку, при цьому договір оренди жилого будинку між сторонами не укладався та відповідачі жодного разу не здійснювали оплату за користування будинком позивача і належною йому земельною ділянкою.
В теперішній час позивач проживає в незареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_7 та двома її неповнолітніми дітьми, при цьому ОСОБА_7 в даний час вагітна, у зв»язку з чим позивач, разом з нею та дітьми, вирішили переїхати проживати до належного позивачеві будинку № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району, неодноразово попереджаючи відповідачів про необхідність залишити будинок.
Однак, відповідач ОСОБА_3 повідомив позивача про те, що не збирається залишати займане ним житлове приміщення та має намір продовжувати проживати у належному позивачеві будинку разом зі своєю сім»єю.
З метою виселення відповідачів з належного позивачеві житлового будинку, позивачем 17.06.2010 року до дільничного інспектора Юр»ївського районного відділу міліції ОСОБА_8 була подана відповідна заява , яка до теперішнього часу не задоволена.
Посилаючись на ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ч.2, 386, 391 ч.1 ЦК України, ст. 116 ч.3 ЖК України, ст. ст. 3, 15, 118, 119, 120 ЦПК України позивач просив усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні належним йому майном, а саме житловим будинком № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району, виселивши з останнього відповідачів, разом з їхніми неповнолітніми дітьми, без надання іншого жилого приміщення та стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати по справі.
В ході розгляду справи позивачем були надані додатково письмові пояснення до позовних вимог (ас. ас. 106, 107), в яких останній зазначив про те , що оскільки з метою самостійного отримання заробітку почав працювати в м. Дніпропетровськ то був змушений тимчасово проживати в ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв»язку з чим в 2009 році попросив відповідача ОСОБА_3 приглядати , на час його відсутності, за належним йому будинком № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка. Однак, в 2009 році відповідач ОСОБА_3, разом зі своєю сім»єю, самоправно, без згоди позивача та не повідомивши останнього, зайняв належний позивачеві житловий будинок № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка, відмовляючись в даний час виселитися з даного будинку , не маючи при цьому жодних підстав для проживання в останньому.
На даний час, позивач з гр. ОСОБА_7 перебувають у шлюбі, який зареєстровано 11.08.2010 року ОСОБА_1»ївським районним відділом реєстрації актів цивільного стану, при цьому разом з дітьми дружини, яка до того ж є вагітною, мають намір проживати в належному позивачеві будинку.
Відповідач ОСОБА_3 має інше місце проживання, оскільки зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідач ОСОБА_5 також має інший жилий будинок в якому зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_4»ївського району, однак з невідомих позивачеві причин, останні не збираються переїжджати проживати за місцем їхньої реєстрації, порушуючи його право власності.
Відповідач ОСОБА_3, не визнавши позовних вимог позивача, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу житлового будинку укладеною, визнання права власності на домоволодіння (ас. ас. 57, 58) в обґрунтування своїх вимог вказуючи на те, що між ним та позивачем по справі ОСОБА_2 було укладено усний договір купівлі-продажу належного позивачеві житлового будинку № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району за яким купівля - продаж спірного жилого будинку мала бути здійснена за 30 000 грв.. Діючи відповідно до досягнутих домовленостей відповідач ОСОБА_3 здійснив часткову оплату за придбане домоволодіння шляхом передачі ОСОБА_2 грошових коштів, які мали бути зараховані в рахунок оплати за придбане відповідачем домоволодіння при майбутньому нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу, при цьому ОСОБА_2 було зазначено, що відповідач ОСОБА_3 може розпоряджатися даним домоволодінням, оскільки воно фактично вже його. Окрім того, було досягнуто згоди щодо переселення відповідачів, разом з їхніми неповнолітніми дітьми, для проживання в даному домоволодінні, здійснення в останньому поточного та капітального ремонту. Таким чином, було досягнуто домовленості щодо всіх суттєвих умов договору.
Впродовж тривалого часу відповідач ОСОБА_3 звертався до позивача ОСОБА_2 з питанням щодо нотаріального оформлення договору купівлі-продажу житлового будинку № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка, на що останній відповідав, що ще не здійснено переоформлення на його ім»я земельної ділянки на якій розташований даний будинок, при цьому повідомляв відповідача про те, що той може проживати в даному будинку, оскільки вони про все домовились . В подальшому позивач ОСОБА_2 став ухилятися від належного оформлення договору купівлі-продажу жилого будинку. Разом з тим, на даний час відповідач ОСОБА_3 не відмовляється від усної угоди купівлі-продажу житлового будинку та згоден здійснити доплату коштів за придбане домоволодіння в розмірі, що був визначений між ним та позивачем ОСОБА_2 , з покладанням на нього всіх витрат, пов»язаних з оформленням даної угоди в органах нотаріату.
Посилаючись на ст. 220 ч.2 ЦК України просив визнати дійсною угоду, укладену між ним та позивачем ОСОБА_2, щодо купівлі - продажу житлового будинку № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району, визнавши за ним право власності на дане домоволодіння та стягнути з позивача ОСОБА_2 понесені ним судові витрати при пред»явлені зустрічного позову.
Позивач ОСОБА_2 та представник останнього ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, зустрічний позов повністю не визнали.
Відповідач ОСОБА_3 та представник останнього ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_2 не визнали повністю, зустрічний позов повністю підтримали.
Відповідач ОСОБА_5 заявлені до неї ОСОБА_2 позовні вимоги повністю не визнала, проти зустрічного позову ОСОБА_3, в якому остання зазначена як третя особа без самостійних вимог на стороні позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3, не заперечувала.
Представник органу опіки і піклування Шандрівської сільської ради ОСОБА_1»ївського району ОСОБА_6 проти позовних вимог ОСОБА_2 в частині виселення з житлового будинку неповнолітніх дітей відповідачів заперечувала, надавши суду висновок органу опіки і піклування Шандрівської сільської ради ОСОБА_1»ївського району про недоцільність виселення таких з жилого будинку № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка, оскільки останні іншого житла не мають та з огляду на те, що між сторонами відбувся усний договір купівлі – продажу даного будинку (ас. ).
Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази по справі, суд знаходить встановленими наступні обставини:
- відповідно до договору дарування будинку від 27.02.2004 року, копія якого долучена до матеріалів справи , зареєстрованому в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно (ас.9), позивач по справі ОСОБА_2 є власником житлового будинку № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району Дніпропетровської області, що також підтверджено в судовому засіданні копією витягу з реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.09.2008 року (ас.10).
З метою отримання самостійного заробітку позивач ОСОБА_2 почав працювати в м. Дніпропетровськ, у зв»язку з чим був змушений тимчасово проживати за адресою – село Братське, вул. Сурянська, 50 Дніпропетровського району Дніпропетровської області. За даною адресою, разом з позивачем в незареєстрованому шлюбі проживала гр. ОСОБА_7 та двоє її неповнолітніх дітей, а саме ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6 (ас. ас. 7, 14, 15 ).
11 серпня 2010 року між позивачем по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_7 відділом реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_1»ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області зареєстровано шлюб , що підтверджено в судовому засіданні копією свідоцтва про шлюб (ас.92).
В судовому засіданні встановлено, що позивач має намір разом зі своєю сім»єю переїхати до належного йому будинку № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району для подальшого проживання, однак не може здійснити дане, оскільки в належному йому будинку з квітня місяця 2009 року проживають відповідачі разом зі своїми неповнолітніми дітьми не будучи зареєстрованими в даному будинку в установленому законом порядку, що підтверджено в судовому засіданні довідкою Шандрівської сільської ради № 162 від 17.06.2010 року ( ас.20) та довідкою № 197 від 26.07.2010 року відповідно (ас. 59).
Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що виїжджаючи у м. Дніпропетровськ на роботу попросив відповідача ОСОБА_3 здійснювати догляд за належним йому будинком, так як мали місце крадіжки майна з жилих будинків, для чого передав відповідачеві ключі від будинку.
Згодом відповідач ОСОБА_3 подзвонив позивачу та повідомив останнього про те, що вселяється в належний позивачеві будинок разом зі своєю сім»єю, проти чого, як пояснив позивач в судовому засіданні, він не заперечував.
Окрім того, позивач зазначив, що мав наміри, можливо в майбутньому, продати даний будинок після оформлення на нього всіх необхідних документів, а зокрема правовстановлюючих документів на земельну ділянку на якій розташований даний будинок , яка належить йому на підставі договору дарування від 27.02.2004 року (ас.11) та який мав бути зареєстрований ним в ОСОБА_1»ївському районному відділі земельних ресурсів Дніпропетровської області, відповідно до вимог ст. 182 ЦК України.
З метою оформлення належним чином прав власності на земельну ділянку та у зв»язку з відсутністю необхідних коштів для цього позивач звернувся до відповідача з проханням оплатити всі необхідні витрати пов»язані з цим, при цьому отримав від останнього 1000 грв..
Створивши нову сім»ю позивач передумав продавати будь-кому належний йому житловий будинок та бажає сам в ньому проживати разом з сім»єю, зазначивши, що фактично ні усного ні письмового договору купівлі-продажу житлового будинку між ним та відповідачем ОСОБА_3 не укладалося, а велися лише розмови про можливість в майбутньому це зробити. Будь-яких коштів за продажу будинку від відповідача не отримував. Договору найму, оренди жилого приміщення з відповідачами не укладав, плати за проживання в будинку та користування останнім з відповідачів не отримував.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що самовільно в будинок позивача не вселявся, отримавши згоду останнього на вселення , при цьому в даному будинку зробив ремонт, про що позивачеві було відомо та проти чого останній також не заперечував. Проведення ремонту в даному будинку відповідач здійснював тому , що між ним та позивачем по справі було укладено усний договір купівлі-продажу даного будинку за 30 000 грв., які мали бути сплачені позивачеві при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу будинку з вирахуванням суми грошей, яку відповідач передав позивачеві для можливості здійснення переоформлення документів на земельну ділянку під будинком.
Дані обставини відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні також не оспорював та підтвердив.
За таких обставин, суд знаходить, що відповідачі по справі вселилися в належний позивачеві жилий будинок не самовільно, а за згодою та дозволом останнього, сподіваючись у майбутньому придбати даний будинок у позивача за договором купівлі - продажу житлового будинку, оформленого нотаріально належним чином.
Однак, як встановлено в судовому засіданні, позивач, у зв»язку зі створенням сім»ї, передумав продавати відповідачам належний йому житловий будинок та вимагає від останніх виселитися з належного йому будинку для можливості проживати в ньому зі своєю сім»єю.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що передбачено ст. ст. 316, 317,
319, 321, 391 ЦК України.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати своє житло для власного проживання, проживання членів сім»ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК України з врахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України тільки члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що належить йому, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Отже, лише у члена сім»ї власника будинку і лише за наявності у власника права приватної власності на це майно існує право на користування даним будинком.
Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України встановлено, що власник не може бути протиправно позбавлений свого права власності чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Відповідно до ч.2 ст. 158 ЖК України договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку ( квартири ) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої ради, або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк на який він укладається, визначати права і обов»язки наймодавця і наймача та інші умови договору.
Встановлено, що сторони не укладали договору найму жилого приміщення.
За таких обставин, суд знаходить , що проживання відповідачів у належному позивачеві будинку об»єктивно порушує права власника, що виражається у відсутності можливості проживати та взагалі потрапити у будинок позивачем, при цьому суд вважає, що відповідачі мали виселитися з належного позивачеві жилого будинку на вимогу останнього, так як позивач передумав продавати свій жилий будинок взагалі будь-кому, при цьому договору купівлі - продажу житлового будинку, в установленому законом порядку, між сторонами укладено не було.
Суд приходить до висновку, що в даний час відповідачі безпідставно та незаконно проживають в ІНФОРМАЦІЯ_7»ївського району, оскільки в даному будинку не зареєстровані, при цьому мають зареєстровані у встановленому порядку місце проживання, а зокрема відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою - с. Вільне Новомосковського району вул. Тельмана, 37 (ас.110), відповідач ОСОБА_5 зареєстрована за адресою – с. Шандрівка Юр»ївського району вул. Першотравнева, 2 (ас. 109), чим порушують право власності позивача.
Суд вважає, що обмеження відповідачами здійснення позивачем його прав як власника спірного жилого будинку суперечить закону і створює позивачеві перешкоди в реалізації його прав власника, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, при цьому відповідно до вимог цивільного законодавства способом захисту прав власника в даному разі є усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення осіб, які заважають йому в цьому, без надання іншого жилого приміщення.
Зустрічні позовні вимоги відповідача ОСОБА_3 про визнання усної угоди купівлі-продажу житлового будинку укладеною та визнання права власності на домоволодіння, суд знаходить такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
- відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов»язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦПК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 наполягав на тому, що між ним та позивачем ОСОБА_2 була укладена усна угода договору купівлі-продажу житлового будинку № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району та просив визнати таку укладеною , а також і право власності за ним на дане домоволодіння. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 пояснив, що в рахунок оплати за придбаний будинок частково передав ОСОБА_2 2000 грв., які мали бути вирахувані із загальної ціни (вартості) придбаного будинку при нотаріальному посвідчені договору, проживав в даному будинку за згоди позивача та здійснив в останньому ремонт, що на його думку, свідчить про досягнення домовленостей щодо усіх істотних умов договору та часткове його виконання.
Позивач ОСОБА_2 заперечував факт укладення будь-яких договорів купівлі - продажу спірного будинку з відповідачем ОСОБА_3, а в тому числі і усного, та заперечував факт отримання від відповідача ОСОБА_3 2000 грв. в рахунок оплати вартості придбаного будинку, пояснивши, що насправді отримував від ОСОБА_3 лише 1000 грв. , але не в рахунок оплати за будинок, а як грошову допомогу необхідну для переоформлення документів на земельну ділянку, оскільки не мав на той час достатньої кількості грошей, у зв»язку з чим звернувся до відповідача за допомогою.
В обґрунтування своїх вимог щодо укладення усного договору купівлі-продажу житлового будинку відповідач ОСОБА_3 посилався на наявність в матеріалах справи доказів у вигляді письмових свідчень громадян ОСОБА_11 та ОСОБА_12, якими підтверджується факт укладення усного договору купівлі-продажу житлового будинку між сторонами та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 2000 грв. (ас. ас. 62, 66).
Разом з тим, суд дані докази, як належні, до уваги не приймає, оскільки відповідно до абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов»язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо ( ч.2 ст. 937, ч.1,3 ст.949 ЦК).
Отже, обставини на які посилався відповідач ОСОБА_3 в зустрічному позові в судовому засіданні нічим об»єкивно не підтверджені , при цьому проживання відповідачів в даному будинку та здійснення в ньому ремонту, на думку суду, не свідчить про укладення будь-яких угод купівлі - продажу даного будинку між сторонами.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов»язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов»язків сторін.
Відтак, для задоволення зустрічних вимог відповідача ОСОБА_3
про визнання усного договору купівлі-продажу житлового будинку укладеним та визнання за ним права власності на домоволодіння підстав не має, а посилання останнього в обгрунтування своїх вимог на ч.2 ст. 220 ЦК України є безпідставними.
Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статі 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тому, позивач не може бути змушеним укладати будь-які договори щодо свого майна при відсутності на це його згоди.
Щодо правовідносин, що виникли чи існують між сторонами стосовно здійснення поліпшень у вигляді ремонту, то відповідачі не позбавлені можливості в порядку, встановленому діючим ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів, при цьому посилання відповідачів на ту обставину, що вони провели за власні кошти капітальний ремонт у спірному будинку, кошти за який позивач ОСОБА_2 не відшкодував, як на підставу проживання в даному будинку, не ґрунтуються на законі.
Висновок органу опіки та піклування про недоцільність виселення неповнолітніх дітей відповідачів з жилого будинку № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району з огляду на те, що ні вони ні їх батьки - відповідачі по справі іншого житла для проживання не мають, суд оцінює критично, оскільки дане спростовується відомостями про наявне зареєстроване місце проживання як відповідача ОСОБА_3 так і відповідача ОСОБА_5 (ас. ас.109,110), при цьому , суд вважає за необхідне зазначити , що при винесенні даного висновку органом опіки і піклування не враховано наявність у дружини позивача ОСОБА_2 двох неповнолітніх дітей, що проживають разом з ними та стан вагітності дружини позивача ОСОБА_13, інтереси яких також мали бути прийняті до уваги.
Відповідно до ст.ст. 81, 88 ЦПК України, суд стягує з відповідачів на користь позивача ОСОБА_2 понесені ним судові витрати по справі у розмірі 45,50 грв. (ас. ас. 1, 2).
Керуючись ст. ст. 41 Конституції України, ст. ст. 16, 182, 220, 316, 317, 319, 321, 383, 386, 391, 405, 657 ЦК України, ст. ст. 150, 156, 158 ЖК України, ст. ст. 10, 11, 81, 88, 209, 215, 218, 222, 294 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, виселення з незаконно займаного жилого приміщення без надання іншого задовольнити у повному обсязі.
Усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 належним йому на праві власності домоволодінням № 29 по вул. Леніна в с. Шандрівка Юр»ївського району Дніпропетровської області, шляхом виселення з нього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_9 та їх неповнолітніх дітей - ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_13 та ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_14, без надання іншого житлового приміщення.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі - продажу житлового будинку укладеною, визнання права власності на домоволодіння - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на відшкодування судових витрат 45, 50 грв. ( сорок п»ять грв., п»ятдесят копійок) - солідарно.
Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного суду, через суд першої інстанції, шляхом подачі протягом десяти днів, з дня його проголошення, апеляційної скарги.
Суддя: С.О. Маренич
скопійовано
-
скопійовано
-
