УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2015 року

Справа № 876/1406/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Довга О.І.

судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю:

прокурор Шимін Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної ради на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2014р. по справі № 809/3945/13-а за позовом заступника прокурора Івано-Франківської області до Івано-Франківської обласної ради, третя особа Івано-Франківська обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

13.12.2013 заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної ради, третя особа на стороні позивача - Івано-Франківська обласна державна адміністрація, про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №1139-26/2013 від 10.12.2013 року "Про втрату чинності рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 11.07.1997 року "Про делегування повноважень" та створення у складі виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради виконавчого комітету".

В обгрунтування зазначеного позову прокуратура покликається на те, що оскаржуване рішення відповідача прийняте ним із порушенням норм Конституції України, законів України: "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та інших нормативно-правових актів, що є підставою для визнання зазначеного рішення протиправним та скасування.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року визнано протиправними та скасовано пункти 1, 5, 6, 7 рішення Івано-Франківської обласної ради від 10 грудня 2013 року № 1139-26/2013 "Про втрату чинності рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 11.07.1997 року "Про делегування повноважень" та створення у складі виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради виконавчого комітету; визнано незаконними пункти 2 - 4 рішення Івано-Франківської обласної ради від 10 грудня 2013 року № 1139-26/2013 "Про втрату чинності рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 11.07.1997 року "Про делегування повноважень" та створення у складі виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради виконавчого комітету; в частині визнання протиправними та скасування пунктів 8 - 11 рішення Івано-Франківської обласної ради від 10 грудня 2013 року № 1139-26/2013 "Про втрату чинності рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 11.07.1997 року "Про делегування повноважень" та створення у складі виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради виконавчого комітету - відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального права Івано-Франківська обласна рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суд першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт покликається на те, що приймаючи спірне рішення діяла на підставі та в межах повноважень наданих їй чинним законодавством. Зокрема пункт 1 вказаного рішення, за своїм змістом є заявою, що містить у собі позицію ради з певних питань, та не має ознак норми, не породжує, не змінює та не припиняє правовідносини, має суб'єктивний характер. Щодо пункту 2, то таким обласна рада повернула власні повноваження передбачені п.20 ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". В решті вважає, що судом першої інстанції жодним чином не було аргументовано протиправності оскаржуваного рішення, а тому були відсутні підстави для його скасування.

Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

10 грудня 2013 року Івано-Франківською обласною радою, враховуючи політичну і соціально-економічну ситуацію в державі та області, прийнято рішення №1139-26/2013 "Про втрату чинності рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 11.07.1997 року "Про делегування повноважень" та створення у складі виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради виконавчого комітету", яким вирішено:

1. Висловити від імені територіальних громад краю недовіру Івано-Франківській обласній державній адміністрації та вважати існування такої інституції недоцільним, а структуру влади, яка передбачає адміністрації на місцях, такою, що підлягає ліквідації.

2. Визнати таким, що втратило чинність, рішення Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 11.07.1997 р. "Про делегування повноважень".

3. Доручити постійним комісіям та виконавчому апарату Івано-Франківської обласної ради до 31 грудня 2013 року виконувати повноваження, визначені статтею 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

4. Створити у складі виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради виконавчий комітет, якому доручити з 1 січня 2014 року виконувати повноваження, передбачені статтею 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

5. Виконавчому апарату обласної ради до 1 січня 2014 року підготувати проект рішення "Про структуру та чисельність виконавчого апарату та управління обласної ради" та проект положення про виконавчий комітет виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради.

6. Доручити постійній комісії обласної ради з питань бюджету, фінансів, податків та інвестицій та виконавчому апарату обласної ради передбачити у проекті обласного бюджету на 2014 рік кошти, необхідні для виконання повноважень, передбачених статтею 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

7. Звернутися до Верховної Ради України з вимогою здійснити на законодавчому рівні реформування системи місцевого самоврядування, передбачивши утворення виконавчих органів обласних та районних рад.

8. Створити у складі управління майна спільної власності територіальних громад області Івано-Франківської обласної ради відділ матеріально-технічного забезпечення та доручити цьому відділу взяти на баланс усі будівлі, що належать до спільної власності територіальних громад області, які використовуються органами державної влади.

9. Управлінню майна спільної власності територіальних громад області обласної ради до 1 січня 2014 року подати на розгляд обласної ради проект рішення про використання приміщень спільної власності територіальних громад Івано-Франківської області.

10. Рекомендувати районним радам області розглянути це рішення на сесіях районних рад.

11. Контроль за виконанням рішення покласти на першого заступника голови обласної ради О. Левицького та заступника голови обласної ради О. Дзесу відповідно до розподілу обов'язків.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до Конституції України, визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 10 вказаного Закону встановлено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно з положеннями частини 1 статті 59 зазначеного Закону, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Вказані рішення органу місцевого самоврядування в разі їх оскарження у судовому порядку до відповідного адміністративного суду підлягають перевірці останнім із врахуванням положень ч.3 ст.2 КАС України, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Враховуючи наведене, з метою виконання завдання адміністративного судочинства визначеного ст.2 КАС України, апеляційний суд вважає за необхідне перевірити оскаржуване рішення Районної ради з урахуванням усіх обставин, що стали підставою для визначення його змісту та прийняття.

Так, щодо правомірності п.1 рішення відповідача №1139-26/2013 від 10.12.2013 про висловлення недовіри ОДА, рішення вважати існування такої інституції недоцільним та ліквідації структури влади, яка передбачає адміністрації на місцях, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами.

Відповідно до ч.3 ст.34 цього ж Закону місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні відповідним радам у частині делегованих повноважень.

В силу вимог ст.72 Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до Конституції України місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним районним, обласним радам у виконанні програм соціально-економічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів, підзвітними і підконтрольними у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними, обласними радами, а також у виконанні рішень рад з цих питань.

Районна, обласна рада може шляхом таємного голосування висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає відповідній раді обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної, обласної державної адміністрації висловили не менше як дві третини депутатів від загального складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Аналогічні за змістом положення містяться у ст.34 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Згідно з п.п.28, 29 ч.1 ст.43 Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях районної ради вирішуються питання, заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень та прийняття рішень про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації.

Системний аналіз змісту зазначених правових норм вказує на те, що за результатами звіту голови місцевої державної адміністрації відповідна рада має право шляхом таємного голосування висловити недовіру голові місцевої державної адміністрації. Висловлення недовіри не може бути самостійним, а є похідним від результатів та оцінки діяльності голови місцевої державної адміністрації за звітний період.

Відтак, чинним законодавством не передбачено повноваження обласної ради висловлювати недовіру ОДА, а лише надано право висловити недовіру голові місцевої державної адміністрації за результатами його звіту, шляхом таємного голосування.

Більше того, жодним нормативно-правовим актом України районні ради не наділені повноваженнями визнавати недоцільним існування місцевих державних адміністрацій та ліквідовувати структуру владу, що їх передбачає.

Так, згідно з ст.118 Конституції України, виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Аналогічне положення закріплене і у ст.1 "Про місцеві державні адміністрації".

Вказане свідчить, що питання щодо існування в системі виконавчої влади держави місцевих державних адміністрацій не відноситься до питань місцевого значення, оскільки вже нормативно визначено і не залежить від волевиявлення органів територіальних громад.

Законодавче регулювання всіх суспільних відносин в державі забезпечує Верховна Рада України, і такими повноваженнями не можуть бути наділені органи місцевого самоврядування.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 16 квітня 2009 року в справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.ч.1,10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вказав, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Виходячи з цих конституційних положень у системному зв'язку з положеннями ст.6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції і щодо п.п.2-4 Рішення рішення відповідача №1139-26/2013 від 10.12.2013, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що такі відповідачем прийнято не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а доводи обласної ради про їх правомірність не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Так, дійсно, вказані пункти оскаржуваного рішення обласної ради є пов'язаними та взаємозалежними, оскільки безпосередньо випливають із рішення ради відкликати делеговані нею повноваження визначені ст.44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до п.7 ч.1 ст.2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Статтею 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям ряд повноважень.

У відповідності до ст.29 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження, делеговані їм обласними і районними радами відповідно до Конституції України в обсягах і межах, передбачених ст.44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно ч.2 ст.15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" у разі делегування місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами відповідних повноважень в їх управлінні перебувають також об'єкти спільної власності територіальних громад.

Відповідно до ст.34 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження, делеговані їм відповідними обласними, районними радами. Делегування радами повноважень місцевим державним адміністраціям супроводжується передачею фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення. Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні відповідним радам у частині делегованих повноважень. Голови місцевих державних адміністрацій мають право вносити на розгляд відповідних рад питання, пов'язані з виконанням делегованих повноважень, та інші пропозиції. Голови місцевих державних адміністрацій щорічно звітують перед відповідними радами з питань виконання бюджету, програм соціально-економічного та культурного розвитку територій і делегованих повноважень.

Враховуючи вищенаведені законодавчі норми, апеляційний суд приходить до висновку, що Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" чітко передбачено повноваження районних та обласних рад, а також наведено вичерпний перелік повноважень визначених у ст.44 цього Закону, які підлягають обов'язковому делегуванню ними відповідним місцевим державним адміністраціям.

Вказане свідчить про те, що районні та обласні ради не можуть на власний розсуд вирішувати питання щодо делегування чи ні наданих їм повноважень, що містяться у ст.44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки таке не залежать від їх волевиявлення, а є обов'язковим до виконання в силу Закону.

Відповідно до ст.4 Європейської хартії місцевого самоврядування, головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Конституційний суд України, у своєму рішенні від 01 квітня 2008 року у справі №4-рп/2008 наголосив, що поділ державної влади є структурною диференціацією трьох рівнозначних основних функцій держави: законодавчої, виконавчої, судової. Він відображає функціональну визначеність кожного з державних органів, передбачає не тільки розмежування їх повноважень, а й їх взаємодію, систему взаємних стримувань та противаг, які мають на меті забезпечення їх співробітництва як єдиної державної влади.

Принцип поділу державної влади набуває сенсу лише за тієї умови, коли всі органи державної влади діють у межах єдиного правового поля. Це означає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Апеляційний суд зазначає, що передбачене Конституцією України взаємне делегування визначених Законом повноважень органами виконавчої влади та місцевого самоврядування є основою системи взаємних стримувань та противаг, яка реалізується, зокрема шляхом поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади.

Тому, беручи до уваги наведене, слід погодитись із висновком суду першої інстанції щодо незаконності п.2 рішення відповідача №1139-26/2013 від 10.12.2013 року у зв'язку із фактичною неможливістю органами місцевого самоврядування відбирати у місцевих державних адміністрацій делеговані ними в силу Закону повноваження визначені ст.44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Що ж до п.3-6 рішення відповідача №1139-26/2013 від 10.12.2013 року, якими фактично передбачено створення передумов для виконання Районною радою делегованих нею в силу ст.44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ОДА повноважень, то враховуючи вищевикладене щодо відсутності у органів місцевого самоврядування правової основи для їх реалізації, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про підставність позовних вимог Прокурора в цій частині з таких міркувань.

Так, в силу положень ч.2 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах наданих їм повноважень.

Стаття 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" містить вичерпний перелік наданих районним та обласним радам повноважень.

У відповідності до ст.58 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснення радою повноважень, наданих їй Конституцією України, цим та іншими законами забезпечує виконавчий апарат районної, обласної ради.

Згідно ст.47 цього Закону, постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

За таких обставин, виконавчий апарат районної ради та її постійні комісії функціонують лише в межах наданих відповідній раді повноважень, визначених ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та не можуть здійснювати реалізацію тих повноважень, що делеговані місцевим державним адміністраціям.

Відтак, доручення обласної ради виконавчому апарату та постійним комісіям виконувати повноваження якими така не наділена, створення для цього відповідного виконавчого органу функціонування якого чинним законодавством не передбачено та підготовка відповідних проектів рішень щодо структури та чисельності такого із відповідним виділенням кошів, на думку апеляційного суду здійснено відповідачем без врахування вимог ст.19 Конституції України, що стало підставою для прийняття у вказаній частині неправомірного рішення.

Стосовно п.7 рішення відповідача №1139-26/2013 від 10.12.2013 року апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

Дійсно, ст.40 Конституції України закріплено право людини і громадянина направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Проте, як вбачається із п.7 оскаржуваного рішення, Районна рада вирішила звернутися до Верховної Ради України із вимогою, а не зверненням.

Більше того, слід погодитись із висновком суду першої інстанції, що в силу ст.ст.12,13 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" саме депутати місцевої ради наділені повноваженнями звертатися до відповідних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, в межах наданих їм компетенції, а тому покликання апелянта на фактичне обмеження рішенням суду, представників народу на висловлювання думки своїх виборців є безпідставне.

Законом №280/97-ВР не передбачено вирішення на пленарних засіданнях районної ради питань щодо звернення із вимогою до Верховної Ради України чи будь-якого іншого органу, а відтак враховуючи обов'язковість рішень органів місцевого самоврядування, слід погодитись із доводами позивачів щодо протиправності п.7 рішення відповідача №1139-26/2013 від 10.12.2013 року.

Водночас, судом першої інстанції було вірно враховано положення ст.ст.162, 171 КАС України, у зв'язку із чим, такий дійшов висновку про необхідність визнати протиправними та скасувати п.п.1,5,6,7 оскаржуваного рішення та незаконними п.п.2,3.4 такого.

Пункти 8 та 9 рішення відповідача від 10 грудня 2013 року № 1139-26/2013, оскаржуваного рішення, Івано-Франківська обласна рада вирішила, створити у складі управління майна спільної власності територіальних громад області Івано-Франківської обласної ради відділ матеріально-технічного забезпечення та доручити цьому відділу взяти на баланс усі будівлі, що належать до спільної власності територіальних громад області, які використовуються органами державної влади, а управлінню майна спільної власності територіальних громад області обласної ради до 1 січня 2014 року подати на розгляд обласної ради проект рішення про використання приміщень спільної власності територіальних громад Івано-Франківської області.

Вказані правовідносини регламентуються приписами статті 113, 142 Конституції України, статтею 319 Цивільного кодексу України, статтями 16, 43, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Аналогічне положення закріплене і у статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктом 5 якої також визначено і те, що відповідні ради від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють права суб»єкта комунальної власності.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради здійснюється вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад;

Також частиною 4 статті 60 цього Закону встановлено, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Виходячи із системного аналізу наведених норм слідує, що до виключної компетенції органу місцевого самоврядування належить вирішення питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Водночас, у відповідності до вимог статті 113 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Як слідує із пояснень відповідача створення відповідного відділу у структурі управління майна, передусім пов'язане із необхідністю проведення обліку будівель, що належать до спільної власності територіальних громад області та не потягне за собою збільшення штату виконавчого апарату обласної ради, оскільки такий відділ буде створений в межах існуючої чисельності працівників із відповідним перерозподілом необхідних для цього обов'язків. Взяття на баланс і підготовка проекту рішення про використання таких приміщень, має на меті їх раціональне використання, збереження від знищення.

Із урахуванням наведеного, судом першої інстанції, вірно визначено, що положення пунктів 8 та 9 оскаржуваного рішення цілком узгоджуються з правом Івано-Франківської обласної ради, як уповноваженого органу, що здійснює управління об'єктами спільної власності територіальних громад області на вільне володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд, а також із його повноваженнями, що визначені у статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в результаті чого, позовні вимоги в цій частині є не обґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Пунктом 10 оскаржуваного рішення, Івано-Франківська обласна рада вирішила рекомендувати районним радам області розглянути це рішення на сесіях районних рад. Згідно з частиною 2 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на пленарних засіданнях поряд із повноваженнями визначеними у частині 1 цієї статті, районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати й інші питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами. Питання, що порушуються в рішенні Івано-Франківської обласної ради від 10 грудня 2013 року № 1139-26/2013 зачіпають окремі сторони як організаційно-правових так і матеріально-технічних аспектів функціонування місцевого самоврядування області, а отже, виходячи із суті створення та діяльності обласної ради, остання наділена повноваженнями на ініціювання перед територіальними громадами області розгляду власного рішення в якому такі питання викладені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Пунктом 11 оскаржуваного рішення, Івано-Франківська обласна рада вирішила контроль за його виконанням покласти на першого заступника голови обласної ради О. Левицького та заступника голови обласної ради О. Дзесу відповідно до розподілу обов'язків. У відповідності до вимог статті 56 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено право обласної ради обрати першого заступника та заступника голови, які обираються відповідною радою в межах строку її повноважень з числа депутатів цієї ради. Згідно з частиною 11 статті 49 вказаного Закону, повноваження депутатів, порядок організації і гарантії депутатської діяльності визначаються Конституцією України, цим Законом, законом про статус депутата, іншими законами. Законом України "Про статус депутатів місцевих рад", яким врегульовано також і статус депутатів обласних рад, у відповідності до частини 3 статті 18 вказаного Закону, на депутатів покладається також і обов'язок виконувати доручення ради та її органів. Таким чином, покладення на першого заступника та заступника голови обласної ради контролю за виконанням рішення ради, є дорученням органу ради, а отже пункт 11 рішення ради прийнятий в порядку, в межах повноважень та у спосіб наданий Івано-Франківській обласній раді чинним законодавством України.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної ради залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.01.2014р. по справі № 809/3945/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Запотічний І.І.

Ліщинський А.М.