П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н
2 вересня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про витребування майна від добросовісного набувача за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2012 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про витребування майна від добросовісного набувача. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він з 24 листопада 1990 року до 3 грудня 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, під час якого ними було придбано майно, зокрема і Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1. В березні 2010 року ОСОБА_8 пред'явив позов до ОСОБА_9 про поділ майна подружжя. Рішенням Виноградівського районного суду від 15 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 6 грудня 2011 року майно між ними було поділено, на підставі якого ОСОБА_9 зареєструвала право власності на Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1. Під час перебування справи у касаційному провадженні ОСОБА_9 подарувала зазначений об'єкт нерухомого майна ОСОБА_10 Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року рішення Виноградівського районного суду від 15 липня 2011 року та ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 6 грудня 2011 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового розгляду рішенням Виноградівського районного суду від 11 липня 2013 року було поділено майно між сторонами та припинено право власності ОСОБА_10 на Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1. Дане рішення було скасовано рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 1 жовтня 2013 року, яким було поділено майно між подружжям та відмовлено позивачу у припиненні права власності ОСОБА_10 на Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1, оскільки законом не передбачено такого способу захисту права власника майна як припинення права власності на майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_8 просив витребувати з чужого незаконного володіння ј частину вищезазначеного майна.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Виноградівського районного суду від 15 січня 2014 року позов задоволено. Витребувано від ОСОБА_10 ј частину розважального закладу по АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2015 року рішення Виноградівського районного суду від 15 січня 2014 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року ОСОБА_8 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
У заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
Судом установлено, що з 24 листопада 1990 року до 3 грудня 2009 року ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, під час якого ними було придбано майно, зокрема і Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1. В березні 2010 року ОСОБА_8 пред'явив позов до ОСОБА_9 про поділ майна подружжя. Рішенням Виноградівського районного суду від 15 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 6 грудня 2011 року майно між ними було поділено, зокрема було виділено у приватну власність ОСОБА_9 Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1, на підставі чого остання зареєструвала право власності на вищезазначене майно.
20 січня 2012 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ було відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про поділ майна подружжя та зупинено виконання рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15 липня 2011 року до закінчення касаційного провадження у справі.
22 березня 2012 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_10 Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Лапчак Г.І. за реєстром № 953.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року рішення Виноградівського районного суду від 15 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 6 грудня 2011 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами нового розгляду рішенням Виноградівського районного суду від 11 липня 2013 року було поділено майно між сторонами та припинено право власності ОСОБА_10 на Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1. Дане рішення було скасовано рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 1 жовтня 2013 року, яким було поділено майно між подружжям та відмовлено позивачу у припиненні права власності ОСОБА_10 на Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1 з тих мотивів, що законом не передбачено такого способу захисту права власника майна як припинення права власності на майно.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення вибуло з володіння ОСОБА_8 поза його волею, на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, а тому його слід витребувати у добросовісного набувача.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 1 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову про припинення права власності ОСОБА_10 на спірне майно, договір дарування від 22 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, не визнаний судом недійсним, а тому ОСОБА_10 є власником спірного майна на законних підставах і підстави для витребування його на користь ОСОБА_8 немає.
У наданих для порівняння:
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року, суд касаційної інстанції, погоджуючись з судами першої та апеляційної інстанцій, виходив з того, що на момент вчинення спірного правочину ОСОБА_4 була власником спірного нежилого приміщення та мала право розпоряджатися належним їй на праві власності нерухомим майном, окрім того, захист прав позивача, який вважає себе власником майна можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача;
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, суд касаційної інстанції, виходив з того, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України, такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, а тому апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач не був стороною у спірних правочинах та помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 203, 215 ЦК України ;
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року, суд касаційної інстанції, виходив з того, що важливою умовою звернення з віндикаційним позовом ( стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин, а тому майно, яке вибуло з володіння власників на підставі договору купівлі-продажу, який в подальшому було визнано недійсним рішенням суду, слід вважати таким, що вибуло з володіння власників позі їх волею, й вони мають право витребувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України;
- постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року, суд виходив з того, що за змістом частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Отже у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом України, та у справах, на рішення в яких посилається заявник як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 388 ЦК України, наявні неоднакове застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Усуваючи розбіжності у застосування касаційними судами зазначених норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого:
Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Якщо таке майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право його витребувати від добросовісного набувача у всіх випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 з 24 листопада 1990 року до 3 грудня 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, під час якого ними було придбано майно, зокрема і Ѕ частину розважального закладу в АДРЕСА_1. Рішення Виноградівського районного суду від 15 липня 2011 року, на підставі якого ОСОБА_9 стала одноосібним власником спірного майна, у подальшому касаційним судом було скасовано і право на нього визнано солідарно за ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Однак, під час перебування справи у касаційному провадженні ОСОБА_9 подарувала вищезазначене майно ОСОБА_10
Таким чином, оскільки ОСОБА_9 набула право власності на спірне майно, що є предметом спільної сумісної власності подружжя, за рішенням суду, яке у подальшому було скасовано, тобто вибуло з володіння другого з подружжя - ОСОБА_8 поза його волею, а добросовісний набувач ОСОБА_10 набула його безвідплатно в ОСОБА_9, яка не мала права його відчужувати, то воно підлягає витребуванню від добросовісного набувача ОСОБА_10 на користь позивача.
Разом з тим, оскільки витребувати можна лише індивідуально визначене майно, а суд не з'ясував, чи спірне майно виділено в натурі, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції, скасувавши попередньо ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Керуючись п. 1, 4 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, п. 1а) ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Виноградівського районного суду від 15 січня 2014 року, рішення апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий Я.М. Романюк Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема
