open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 738/2867/14-к
Моніторити
Ухвала /19.05.2016/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала /10.11.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /10.11.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /27.10.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /20.10.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Вирок /10.09.2015/ Сосницький районний суд Чернігівської області Ухвала /08.04.2015/ Сосницький районний суд Чернігівської області Постанова /25.03.2015/ Сосницький районний суд Чернігівської області Ухвала /23.03.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /12.03.2015/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /03.03.2015/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /23.02.2015/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /03.02.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /03.02.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /19.01.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /16.01.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /12.01.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /23.12.2014/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /23.12.2014/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /01.12.2014/ Менський районний суд Чернігівської області
emblem
Справа № 738/2867/14-к
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала /19.05.2016/ Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ухвала /10.11.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /10.11.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /27.10.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /20.10.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Вирок /10.09.2015/ Сосницький районний суд Чернігівської області Ухвала /08.04.2015/ Сосницький районний суд Чернігівської області Постанова /25.03.2015/ Сосницький районний суд Чернігівської області Ухвала /23.03.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /12.03.2015/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /03.03.2015/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /23.02.2015/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /03.02.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /03.02.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /19.01.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /16.01.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /12.01.2015/ Апеляційний суд Чернігівської області Ухвала /23.12.2014/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /23.12.2014/ Менський районний суд Чернігівської області Ухвала /01.12.2014/ Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 738/2867/14-к

Провадження № 1-кп/745/28/2015

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.09.2015 року Сосницький районний суд Чернігівської області в складі :

головуючого судді Смаль І.А.,

при секретарі Шуляр І.В.,Петрикій І.Ю.,

за участі прокурора Бобруйко І.М., потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника потерпілих адвоката Дитинко О.В. обвинуваченого ОСОБА_4, захисників обвинуваченого адвокатів Боброва П.М., Гарди А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сосниця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013260170000004 від 25.01.2013 року по обвинуваченню:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Бердичів, Житомирської області, жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, з 23.07.2014 року начальника Бориспільської виправної колонії №119, майора внутрішньої служби, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 397 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 ,працюючи з 23 серпня 2012 року начальником Менської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (№91), яка розташована в Чернігівській області Менському районі смт. Макошино провул. Леніна 5, будучи представником влади та службовою особою, зобов'язаною відповідно до п.4 своїх функціональних обов'язків, передбачених Посадовою інструкцією начальника колонії, організовувати та забезпечувати роботу установи згідно чинного законодавства, згідно п.47 «Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання» затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №275 від 25 грудня 2003 року, уповноважений в наданні дозволів на побачення із засудженим, вчинив перешкоди до здійснення правомірної діяльності захисників за наступних обставин.

Так, засуджений ОСОБА_4, який відбував покарання у Менській виправній колонії, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я та необхідністю лікування, 20 січня 2013 року був переведений з цієї установи в Універсальну медичну клініку «Оберіг», за адресою м.Київ вул.Зоологічна, 3-в.

21 січня 2013 року, близько 8 год., у Менську виправну колонію до ОСОБА_4 прибула ОСОБА_1, яка є дружиною ОСОБА_4 та була на той час його захисником з кола близьких родичів. При цьому, ОСОБА_1 стала клопотати перед начальником колонії надати їй як захиснику, а також адвокату ОСОБА_2, який теж був захисником засудженого, можливість без обмеження тривалості та часу відвідувати ОСОБА_4 в медичній клініці та мати з ним там побачення, як то передбачено ч.3 ст.110 КВК України та п.1 ч.2 ст.48 КПК України (редакції 1960 року), вручила йому про це 2 заяви відповідно від кожного захисника.

Натомість ОСОБА_4, умисно порушуючи перелічені норми законодавства, а також п.2 ч.2 ст.48 КПК України (редакції 1960 року) та ч.2 ст.8; ч.3 ст.110 КВК України, які відповідно, - забезпечують право захисника на побачення із засудженим, гарантують право засудженим на правову допомогу та зобов'язують адміністрацію колонії надавати їм зустріч з адвокатом та захисником, відмовив захиснику ОСОБА_1 у наданні таких побачень із засудженим в медичній клініці.

Не зважаючи на це, ОСОБА_1 продовжила наполягати надати їй та ОСОБА_2 побачення та в той же день ще тричі письмово звернулась до ОСОБА_4 з подібними вимогами. Однак останній, усвідомлюючи своє втручання в правомірну діяльність захисників, умисно відмовився задовольняти вказані звернення, обґрунтовуючи свою позицію відсутністю відповідних повноважень в охорони засудженого в лікарні. Про це ОСОБА_4 склав комісійний акт, в якому письмово виклав свою відмову в наданні побачень ОСОБА_1 із засудженим ОСОБА_4, та приховуючи свої протиправні дії, не відобразив в цьому документі правового статусу ОСОБА_1 як захисника.

Після чого, 24 січня 2013 року на вказані заяви та звернення ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_1 за № Л-8; Л-9; Л-11; Л-12, а ОСОБА_2 за № Ф-8 листи, в яких під виглядом заборони надання засудженим побачень за межами пенітенціарної установи, ще раз відмовив кожному із цих захисників у наданні їм побачень із ОСОБА_4 в медичній клініці. В такий спосіб ОСОБА_4 позбавив можливості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до закону реалізовувати свої повноваження захисників в повному обсязі та вчинив перешкоди до здійснення їх правомірної діяльності.

Будучи допитаним у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину не визнав та дав показання, що ОСОБА_1 21.01.2013 року звернулася до нього з заявами про можливість безперешкодного відвідування засудженого ОСОБА_4,який на той час знаходився за межами колонії та перебував на лікуванні в клініці "Оберіг" в м.Києві. Зустрічі адвокатів із засудженими надаються в формі побачень. Оскільки в заяві було зазначено відвідування засудженого ,а не побачення ,був складений акт ,який містив не забороняючу функцію ,а тільки роз"яснювальну. 21.01.2013 року було 3 заяви від ОСОБА_1 та одна від ОСОБА_2 Йому було відомо про статус ОСОБА_1 як захисника засудженого ОСОБА_4 із кола близьких осіб,оскільки їй неодноразово надавалися побачення у цьому статусі.. Також відомо було,що ОСОБА_2,від якого надійшла заява ,є захисником засудженого ОСОБА_4 Всі документи щодо їх статусу як захисників зберігалися в матеріалах особової справи засудженого ОСОБА_4 і кожного разу не вимагалися. 24.01.2013 року він надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповіді на заяви ,в яких відмовив в наданні побачень за межами установи. Він вважає,що діяв правомірно у відповідності до наказу №237 .Умислу перешкоджати діяльності захисників не мав. Навіть , якби він дав дозвіл на побачення захисникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з засудженим ,охорона не виконала б його наказ.Був укладений трьохсторонній договір між клінікою "Оберіг" ,ОСОБА_1 та Менською виправною колонію щодо лікування в даному закладі засудженого ОСОБА_4 Умов для відвідування засудженого в клініці не було.

В ході судового розгляду обвинувачений змінював свої пояснення. Так,він зазначив,що при зверненні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із заявами не були надані жодні документи щодо їх статусу як захисників.

Незважаючи на таку позицію, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 397 КК України доведена зібраними по справі доказами.

Допитана у судовому засіданні в якості потерпілої ОСОБА_1 дала показання, що 21.01.2013 року, прибувши в Менську виправну колонію ,вона написала заяву як захисник із кола близьких осіб на побачення із засудженим ОСОБА_4 . Крім того,вона надала відповідну заяву і від імені захисника ОСОБА_2 Протягом 3-х годин її ніхто не повідомляв про результати розгляду заяв. Потім її запросили в кабінет до начальника Менської виправної колонії ОСОБА_4 В розмові з ОСОБА_4 вона наполягала на тому,щоб їй надали дозвіл на побачення із підзахисним ОСОБА_4 на підставі Конституції України, КПК, КВК. Потім їй було надано акт про неможливість допуску сторонніх осіб в медичну клініку "Оберіг",де знаходися на лікуванні ОСОБА_4 Згідно 237 наказу тільки керівник установи має право надавати дозвіл на побачення і давати вказівки варті. Вона наголошувала на тому,що є захисником засудженого і має право безперешкодно і без обмеження в часі на побачення. В цей період відбувався розгляд справи за скаргою ОСОБА_4 і слідчий суддя зобов"язав її та адвоката ОСОБА_2 інформувати засудженого про розгляд даної скарги. Їй було відмовлено в надані дозволу на побачення із ОСОБА_4 і вона не могла виконувати свої обов"язки захисника,передбачені ст.48 КПК України в редакції 1960 року. Крім того,вирок суду ,за яким відбував покарання ОСОБА_4 ,перебував в стадії касаційного оскарження. Вона вважає,що обвинувачений діяв з прямим умислом,оскільки в акті умисно не вказав її статус як захисника з кола близьких осіб. Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 21.01.2013 року не звертав її увагу на те,що заява про надання права на побачення із підзахисним не правильного змісту. Дозвіл на побачення їй як захиснику із кола близьких осіб неодноразово надавалися начальником МВК ОСОБА_4 ,і тому його дії є прямим умислом на перешкоджання в реалізації повноважень як захисника її та адвоката ОСОБА_2

Допитаний у судовому засіданні в якості потерпілого ОСОБА_2 дав показання, що він був захисником ОСОБА_4 по трьох справах. По справі за скаргою ОСОБА_4 на постанову про закриття кримінальної справи було призначено судове засідання на 23.01.2013 року. Слідчий суддя зобов"язав його та захисника ОСОБА_1 повідомляти підзахисного ОСОБА_4 про розгляд справи. 21.01.2013 року ОСОБА_1 прибула в Менську виправну колонію для отримання дозволу на побачення із ОСОБА_4 Їй було відмовлено у надані такого дозволу .Також на його заяву про побачення із підзахисним ОСОБА_4 він отримав письмову відмову. Він не мав можливості виконувати свої обов"язки як захисник .Про його правовий статус як захисника ОСОБА_4 обвинуваченому ОСОБА_4 було добре відомо,адже при наданні першого дозволу на побачення він надавав відповідні документи,ордер,свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. В подальшому при наданні дозволів на побачення ці документи начальником МВК ОСОБА_4 не вимагалися. Посилання начальника Менської виправної колонії ОСОБА_4, що в клініці не було умов для побачення не можна прийняти до уваги, адже пенітенціарна установа перед направленням на лікування засудженого повинна була з"ясувати умови утримання засудженого,і це не може бути підставою для відмови у надання дозволу на побачення засудженого із захисником . Право на захист гарантовано Конституцією України,нормами КПК і не може бути обмежено в залежності від того де знаходиться особа,якій надається правова допомога.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 дав показання про те,що він та ОСОБА_11 надавали роз"яснення ОСОБА_1 щодо її заяви про відвідування засудженого ОСОБА_4 . Вона зверталася письмово із заявою щодо надання побачення як захисник. Із змістом заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 він не знайомився. Він підписав акт ,тому що перебував в кабінеті у начальника Менської виправної колонії ОСОБА_4 ,коли останній роз"яснював ОСОБА_1 щодо неможливості надання побачення із засудженим. 237 наказ забороняє відвідування в лікувальних установах засудженого сторонніми особами, крім медичних працівників та осіб, яким підпорядковується варта.

Свідок ОСОБА_11 дав показання про те,що станом на січень 2013 року він обіймав посаду начальника відділу нагляду і безпеки Менської ВК . В умовах колонії він контролював,зокрема, умови та правомірність надання побачень. Так,21 січня 2013 року після 14 год.,ближче до вечора ,час він запам"ятав тому що після цього проводив інструктаж варті, він супроводжував ОСОБА_1 в кабінет до начальника Менської виправної колонії ОСОБА_4 З письмовими заявами ОСОБА_1 не зверталася . Було тільки усне звернення щодо надання побачення з ОСОБА_4 . В зв"язку з цим був складений комісійний акт про те,що неможливо надати побачення із засудженим ,який перебуває за межами колонії. Особовий склад варти ,який охороняв ОСОБА_4 під час його перебування в клініці , підпорядковувався управлінню державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київської області.

З заяви адвоката ОСОБА_2 ,яка адресована начальнику МВК №91 ОСОБА_4 та зареєстрована в установі за вх..№Ф-8 21.01.2013 року вбачається,що ОСОБА_2 повідомляє про свій статус як захисника ОСОБА_4 по кримінальним справам №5-6941 ск.12 та 1-75/12 ,а також представника в Європейському суді з прав людини за скаргою про порушення прав ОСОБА_4 по справі за заявою про звільнення ОСОБА_4 за станом здоров»я та просить інформувати орган,який здійснює охорону ОСОБА_4 в лікарні «Оберіг» про його статус та його можливість безперешкодно та без обмеження часу і тривалості відвідування ОСОБА_4 Крім того ,в заяві зазначає,що всі необхідні документи щодо його статусу є в МВК №91. (а.с.125 т.1)

З відповіді за вих..Ф-8 від 24.01.2013 року начальника Менської ВК №91 ОСОБА_4 ,яка адресована ОСОБА_2 вбачається,що на заяву від 21.01.2013 року повідомлено про неможливість надання засудженому ОСОБА_4 права на побачення з захисником ,під час перебування його у Київській універсальній медичній клініці «Оберіг» . При цьому зазначено,що ОСОБА_4 під час проходження лікування в умовах стаціонару Київської медичної клініки «Оберіг» обмежується можливість користування певними правами,наданими КВК України,оскільки користування такими правами поставлено в залежності від місця та умов,де вони можуть надаватися. При цьому таким місцем є територія виправного закладу,а умовами-контроль з боку адміністрації,що неможливо здійснити на території клініки «Оберіг» .Порядок надання побачень засудженим регламентується ст.110 КВК України,п.п.46,47 наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 року №275, наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 22.10.2004 року №205. (а.с.126 -127т.1)

З заяви ОСОБА_1 ,яка адресована начальнику МВК №91 ОСОБА_4 та зареєстрована в установі за вх..№Л-8 21.01.2013 року вбачається,що ОСОБА_1 повідомляє про свій статус як захисника з кола близьких осіб ОСОБА_4 по кримінальним справам №5-6941 ск.12 та 1-75/12 та просить інформувати орган,який здійснює охорону ОСОБА_4 в лікарні «Оберіг» про його статус та його можливість безперешкодно та без обмеження часу і тривалості відвідування ОСОБА_4 (а.с.129 т.1)

Із звернень ОСОБА_1,як народного депутата України, та як захисника із кола близьких осіб які зареєстровані в Менській ВК 21.01.2013 року за №Л-9,Л-11,Л-12 вбачається,що ОСОБА_1 наполягала на забезпечення права ОСОБА_4 на захист ,а саме без обмеження в часі та тривалості відвідувати засудженого,який знаходиться в клініці «Оберіг» для надання правової допомоги (а.с.130,132,133 т1)

З акту від 21.01.2013 року,підписаного начальником Менської ВК управління ДПтС України в Чернігівській області №91 ОСОБА_4,заступником начальника з охорони -начальником відділу охорони МВК ОСОБА_10,начальником відділу нагляду і безпеки МВК ОСОБА_11 вбачається,що 21.01.2013 року о 8 год.10 хв. звернулася громадянка ОСОБА_1 з питання надання інформації про її правовий статус працівникам ,які здійснюють охорону засудженого ОСОБА_4 під час перебування його в Універсальній клініці «Оберіг» м.Києва. Вони роз»яснили п.211 наказу ДДУПВП від 08.12.2003 року №237 дск про неможливість допуску сторонніх осіб до засудженого. Крім того в даному акті зазначено,що працівники ,які здійснюють охорону засудженого ОСОБА_4 в лікувальному закладі не уповноважені приймати рішення про надання побачень засудженому та допуску сторонніх осіб на об»єкт. (а.с.139 т.1)

З відповіді за вих..Л-8,Л-9,Л-11,Л-12 від 24.01.2013 року начальника Менської ВК №91 ОСОБА_4 ,яка адресована ОСОБА_1 вбачається,що на звернення від 21.01.2013 року повідомлено про неможливість надання засудженому ОСОБА_4 права на побачення з захисниками під час перебування його у Київській універсальній медичній клініці «Оберіг» . При цьому зазначено,що ОСОБА_4 під час проходження лікування в умовах стаціонару Київської медичної клініки «Оберіг» обмежується можливість користування певними правами,наданими КВК України,оскільки користування такими правами поставлено в залежності від місця та умов,де вони можуть надаватися. При цьому таким місцем є територія виправного закладу,а умовами-контроль з боку адміністрації,що неможливо здійснити на території клініки «Оберіг» .Порядок надання засудженим побачень регламентується ст.110 КВК України,п.п.46,47 наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 року №275, наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 22.10.2004 року №205. (а.с.135-136т.1)

З постанови про допуск захисника від 08.02.2011 року ,яка винесена слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Войченко С.В. вбачається,що ОСОБА_1 допущена в якості захисника ОСОБА_4 по кримінальній справі №49-3028 (а.с.10 т1.)

З постанови про допуск захисника від 05.11.2010 року ,яка винесена слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Войченко С.В. ,копії свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності від 25.03.1994 року вбачається,що ОСОБА_2 допущений в якості захисника ОСОБА_4 по кримінальній справі №49-3028 (а.с.9,11 т1.)

З ухвали Печерського районного суду від 23.01.2013 року (справа №757/1611/13-к) та повідомлення від 23.01.2013 року №757/1611/13-к вбачається,що за скаргою ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_2 на постанову слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 04.01.2013 року про закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінальних правопорушень було відкрито провадження та призначено до розгляду 23.01.2013 року.(а.с.15,17-18 т.1).

З повідомлення адвоката Української правничої компанії Дитинко О.В. ,яке зареєстровано в прокуратурі Чернігівської області 13.08.2014 року за №30937 вх14 вбачається,що адвокат ОСОБА_2 станом на січень 2013 року був захисником ОСОБА_4 в справі щодо представництва інтересів ОСОБА_4 в Європейському суді з прав людини;в Києво-Святошинському суді у справі за скаргою на постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 04.01.2013 року (а.с.159-160 т.1).

З наказу державної пенітенціарної служби від 27.08.2012 року року №88 о/с ,наказу від 26.06.2014 року №84/ОС-14 вбачається,що ОСОБА_4 призначений начальником Менської ВК №91 з 23.08.2012 , звільнений з посади 26.06.2014 року. (а.с. 201 ,202 т.3)

З п.4 посадової інструкції начальника Менської ВК №91,яка затверджена начальником управління ДПтС України в Чернігівській області , вбачається,що начальник установи несе відповідальність за організацію роботи установи згідно з чинним законодавством ,іншими нормативними актами ,що регламентують діяльність установи.(а.с.213 т.3).

З картки обліку побачень,видачі посилок та бандеролей по особовій справі №250-Л-12 щодо ОСОБА_4 та заяв адресованих начальнику МВК-91 ОСОБА_4 вбачається ,що ОСОБА_1 ,як захиснику з кола близьких осіб, та адвокату ОСОБА_2 надавалися неодноразово побачення із підзахисним ОСОБА_4 ,як протягом 2012 року, так і в 2013 році . Перед поміщенням ОСОБА_4 на стаціонарне лікування до клініки «Оберіг» ОСОБА_1,як захиснику, надавалися побачення 04.01.2013 року, 08.01.2013 року. (а.с.140-157 т.1).

Надані стороною обвинувачення та потерпілими докази свідчать про те,що обвинуваченому ОСОБА_4,як начальнику МВК №91 , було добре відомо про правовий статус потерпілих,про що свідчать картки обліку побачень по особовій справі ОСОБА_4 та заяви про надання дозволів на побачення із засудженим . Зі змісту наданих відповідей на заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 24.01.2013 року вбачається,що обвинувачений ОСОБА_4 відмовив у наданні засудженому ОСОБА_4 права на побачення з захисниками під час перебування його в клініці «Оберіг».

Прямий умисел його дій свідчить про те,що обвинувачений ОСОБА_4 достовірно знаючи про правовий статус потерпілих ,про право засудженого на побачення із захисниками без обмеження часу та тривалості,що свідчить із його пояснень у судовому засіданні, створив перешкоди для здійснення правомірної діяльності захисників, безпідставно відмовивши у наданні дозволу на побачення захиснику з кола близьких осіб ОСОБА_1 та адвокату ОСОБА_2 із підзахисним ОСОБА_4, розуміючи,що надання такого дозволу входить в коло його безпосередніх обов»язків ,визначених посадовою інструкцією,п.47 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань,затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 року №275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2003 року №1277/8598.

Даючи оцінку показанням обвинуваченого про те,що акт від 21.01.2013 року носив роз»яснювальний характер, суд звертає увагу на те,що у в даному акті не зазначено правовий статус ОСОБА_1 як захисника із кола близьким осіб. Крім того,зазначаючи,що працівники ,які здійснюють охорону засудженого ОСОБА_4 в лікувальному закладі не уповноважені приймати рішення про надання побачень засудженому та допуску сторонніх осіб,приховав інформацію про те,що згідно інструкції начальника варти по охороні засуджених у лікувальному закладі МОЗ України,яка затверджена 05.01.2013 року (а.с.254-256 т.1) начальник варти має право допускати сторонніх осіб за дозволом начальника установи.

Надаючи оцінку доказам ,наданим стороною захисту , суд зазначає ,що вони не виправдовують обвинуваченого в скоєнні інкримінованого йому злочину.

Так, свідок ОСОБА_14 дав показання про те, що він як начальник варти ніс охорону в клініці "Оберіг" засудженого ОСОБА_4 Згідно інструкції він виконує накази тільки щодо охорони об"єкту. На підставі 237 наказу він не повинен допускати сторонніх осіб до засудженого. Кожні 2 години він доповідав черговому центрального апарату державної пенітенціарної служби про стан об"єкту та оперативну обстановку.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 дав показання про те,що він здійснював охорону як начальник варти в клініці "Оберіг" засудженого. Він повинен був доповідати черговому в центральний апарат . Згідно функціональних обов"язків він не має права допускати сторонніх осіб до засудженого.

Свідок ОСОБА_16 дав показання про те,що був начальником варти під час перебування ОСОБА_4 в клініці "Оберіг". Він би не виконав резолюцію начальника установи про надання дозволу на побачення із захисником та доповів би про цю ситуацію в центральний апарат. Згідно 237 наказу був план охорони засудженого,визначена варта,ніяких додаткових інструкцій не було. Всі обов"язки визначені в плані охорони.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 дав показання про те,що він був у складі комісії щодо проведення службового розслідування щодо законності дій начальника МВК ОСОБА_4 Ніяких порушень в діях ОСОБА_4 не було встановлено. Згідно п.49 наказу 275 передбачений порядок надання побачень із захисником.

Свідок ОСОБА_18 дав показання про те,що до нього як до заступника начальника управління потерпілі зі скаргами не зверталися і йому нічого не відомо з приводу відмови ОСОБА_4 в наданні дозволу на побачення із засудженим ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_19 дав показання про те,що в січні 2013 року працював начальником управління державної пенітеціарної служби в Чернігівській області .Він затверджував висновок службового розслідування щодо конфліктної ситуації ,яка виникла в Менській ВК. Йому відомо,що була укладена угода між засудженим ОСОБА_4 та клінікою "Оберіг" щодо лікування засудженого ОСОБА_4 Наказом начальника МВК ОСОБА_4 був визначений особовий склад варти. Начальники варти не отримували заяв ні від захисників ,ні від засудженого ОСОБА_4 про надання дозволу на побачення. Заява про надання побачень повинна була подаватися тільки на ім"я начальника Менської ВК і тільки він міг надати дозвіл на побачення. Але жодних заяв ні від ОСОБА_1, ні від адвоката ОСОБА_2 начальнику МВК ОСОБА_4 не надходило. Була тільки заява від ОСОБА_1 щодо роз"яснення особовому складу варти її правового статусу як захисника.. Незалежно від того як би було написано в заяві про наданння дозволу на побачення,відвідування ,зустрічі із засудженим ,начальник МВК повинен був відмовити у наданні дозволу на побачення ,оскільки на той час засуджений знаходився за межами колонії.

Свідки ОСОБА_14,ОСОБА_15,ОСОБА_16,ОСОБА_17,ОСОБА_18,ОСОБА_19,які були допитані за клопотанням сторони захисту,не спростовують вину обвинуваченого ОСОБА_4 в скоєнні злочину .Дані свідки висловлюють свою суб»єктивну точку зору щодо неможливості надання побачення захисникам із засудженим ,який знаходить на лікуванні за межами колонії . Вони не були присутні під час цих подій , не були знайомі зі змістом заяв потерпілих .Свідку ОСОБА_18 взагалі не відомі обставини даної справи.

З наказу №363 від 26.06.2012 року ,яким затверджено список територіальних профілактичних закладів,які надають медичну допомогу особам ,взятим під варту вбачається,що засудженим Менської виправної колонії №91 надається допомога Менською ЦРЛ ,а в разі необхідності обстеження та лікування в спеціалізованих медичних закладах м.Чернігова . (а.с.215-116 т.1)

З положення про медичний центр «Універсальна клініка «Оберіг» вбачається,що дана клініка є закладом охорони здоров»я. (а.с.287-292 т.1)

З акту від 26.12.2012 року ,складеним в МВК №91 вбачається,що ОСОБА_4 відмовився від госпіталізації в Чернігівську обласну лікарню (а.с.217 т.1)

Дані докази надані стороною захисту свідчать тільки про те,що Менською ВК №91 всупереч наказу №363 від 26.06.2012 року ОСОБА_4 був направлений на лікування до медичного центру,який є закладом охорони здоров»я і не відноситься до медичних закладів пенітенціарної служби.

З наказу №26 від 18.01.2013 року вбачається ,що для забезпечення охорони засудженого Менської ВК №91 в універсальній клініці «Оберіг» м.Києва була споряджена варта. (а.с.238-239 т1.)

З інструкції начальника варти по охороні засуджених у лікувальному закладі МОЗ України,яка затверджена в.о. начальника Менської ВК №91 ОСОБА_10 05.01.2013 року вбачається,що начальнику варти забороняється без дозволу начальника установи допускати сторонніх осіб,за винятком медичного персоналу лікувального закладу.( а.с.254-256 т.1).

Наказ №26 від 18.01.2013 року та інструкція начальника варти свідчать про те,яким чином була організована охорона засудженого ОСОБА_4 під час перебування його в клініці «Оберіг» та є одним із доказів вини обвинуваченого ОСОБА_4 ,оскільки зі змісту даного документу вбачається,що саме начальник установи надає дозвіл на допуск сторонніх осіб до засудженого ,який перебуває в лікувальному закладі МОЗ.

З повідомлення генерального директора універсальної клініки «Оберіг» від 01.04.2013 року №163 вбачається ,що адміністрація МВК №91 з питання щодо організації можливого побачення пацієнта ОСОБА_4 з його захисниками до керівництва клініки не зверталася. Офіційного звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо організації побачення з пацієнтом ОСОБА_4, у період його перебування на лікуванні ,до клініки не надходило. (а.с.286 т.1).

Однак дане повідомлення суперечить повідомленню медичного директора даної клініки адресоване адвокату ОСОБА_2 ,з якого вбачається ,що адвокат ОСОБА_2 24.01.2013 року звертався з заявою про можливість надання побачення як адвокату з ОСОБА_4 (а.с.14 т.1).

З висновку службового розслідування від 29.01.2013 року,затвердженого начальником управління ДПтС України в Чернігівській області ОСОБА_19 вбачається,що проведеним службовим розслідуванням було встановлено,що дії начальника Менської ВК №91 ОСОБА_4 відповідають вимогам посадової інструкції та чинного законодавства з питань надання короткострокових та тривалих побачень із засудженими (а.с.300-302 т1).

З висновку службової перевірки та надання оцінки діям начальника Менської виправної колонії №91 по кримінальному провадженню від 25.01.2013 року за ознаками злочину ,передбаченому ч.2 ст.397 КК України,затвердженого 01.04.2014 року начальником управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області ,проведена на вимогу прокуратури Чернігівської області від 19.03.2014 року вбачається,що начальник Менської ВК №91 діяв в межах визначених йому повноважень та у відповідності до нормативно-правових актів (а.с.116-127 т.2).

Дані висновки щодо службової перевірки носять суб»єктивний характер і не враховують положення п.2 ч.2 ст.48 КПК України (редакції 1960 року) та ч.2 ст.8; ч.3 ст.110 КВК України щодо права засудженого на одержання правової допомоги .

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 59 Конституції України передбачає, що кожен має право на правову допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право використовувати юридичну допомогу захисника.

Відповідно до частини 1 статті 287 Цивільного кодексу України фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі здоров"я, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім"ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката.

Частиною 1 статті 20 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.

Частиною 2 статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засудженому гарантовано право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Статтями 42 та 43, частиною 5 статті 46 Кримінального процесуального Кодексу України, частиною 3 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлено безперешкодне та необмежене у часі право захисника на спілкування з підзахисним.

Частина 1 статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

При цьому частина 3 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлює, що кількість та тривалість побачень засудженого з адвокатом необмежена.

Отже, будь-яких обмежень права засудженого на правову допомогу ні наведеними нормами Закону, ні жодними іншими нормами Закону не передбачено.

Відповідно до п.47 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань,затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 року №275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2003 року №1277/8598 дозвіл на побачення надається начальником установи виконання покарань, а в разі його відсутності - першим заступником або особою, яка виконує його обов'язки, за заявою засудженого чи особи, яка прибула на побачення.

Порядок організації побачень з адвокатом встановлений п.49 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань,затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 року №275 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2003 року №1277/8598,яким передбачено ,що для одержання правової допомоги засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права ,який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. На бажання засудженого або адвоката чи іншого фахівця в галузі права побачення можуть надаватися наодинці у кімнаті короткострокових побачень із забезпеченням їх безпеки.

Таким чином, начальник Менської виправної колонії №91 був зобов'язаний діяти саме на підставі та в порядку, передбаченому Законами України - статтею 19 Конституції України, статтями 42, 43 КПК України, частиною 3 статті 110 КВК України.

Посилання обвинуваченого ,що побачення адвоката та захисника з засудженим ОСОБА_4 було неможливо, оскільки клініка „Оберіг" не входить до переліку закладів охорони здоров"я, де надаються медичні послуги засудженим, на думку суду, є безпідставним, оскільки жодна норма закону не встановлює обмеження права на побачення засудженого з захисником залежно від місця знаходження засудженого та від виду і підпорядкування медичного закладу, де він перебуває.

Крім того, начальник Менської виправної колонії №91 після отримання заяв від захисників засудженого ОСОБА_4 не звертався до клініки „Оберіг", незважаючи на те, що вказана клініка не входила до переліку закладів охорони здоров"я, де надаються медичні послуги засудженим, з метою забезпечити можливість проведення побачень з захисниками.

В ході судового розгляду обвинувачений по різному намагався пояснити причини відмови в наданні дозволу на побачення із засудженим ОСОБА_4,який перебував в клініці «Оберіг». Так,на початку судового слідства обвинувачений пояснював,що потерпілі не зверталися із заявами про надання дозволу на побачення,адже зустрічі захисників із підзахисним відбувається в формі побачень ,а не відвідувань. Обвинувачений пояснював,що йому було добре відомо про правовий статус ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,оскільки в матеріалах особової справи засудженого ОСОБА_4 були відповідні документи.

В ході судового розгляду обвинувачений ,використовуючи своє право на захист,змінив свою позицію та пояснював,що при наданні заяв 21.01.2013 року ОСОБА_1 не надала жодних документів ,які б підтвердили її правовий статус як захисника із кола близьких осіб та статус ОСОБА_2 як захисника.

Невизнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини та його показання, суд розцінює як захисну версію з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, наявні у справі докази, детально узгоджуючись між собою та показаннями потерпілих, повністю викривають обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 397 КК України.. Докази, покладені судом в обґрунтування вироку, отриманні у відповідності до діючих процесуальних правил.

Суд приходить до висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 397 КК України як вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги,вчинене службовою особою з використанням свого службового становища.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність обставин, що його характеризують, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.

До обставин, які згідно зі ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_4 суд відносить те,що обвинувачений злочин скоїв вперше.

За місцем роботи характеризується позитивно.

Обставин, які б згідно ст. 67 КК України обтяжували покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом не встановлено.

З урахуванням зазначених обставин, відповідно до вимог кримінального закону і передбачених ним санкцій, суд вважає за необхідне призначити покарання ОСОБА_4. у вигляді штрафу з позбавленням права обіймати посади пов»язані з організаційно-розпорядчими функціями ,яке на думку суду, буде необхідне та достатнє для його виправлення і запобіганню вчиненню нових злочинів.

Міра запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 не обиралася.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370 , 374 КПК України,суд

З А С У Д И В:

ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 397 КК України, і призначити йому покарання у вигляді штрафу на користь держави у розмірі трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян ,що становить 5100 грн. з позбавленням права обіймати посади пов»язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на два роки.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Чернігівської області через Сосницький районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: І.А.Смаль

Джерело: ЄДРСР 50054995
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку