ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2015

№910/11170/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., при секретарі судового засідання Грабовській А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/11170/15

за позовом Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер», м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, м. Київ,

Міністерство юстиції України, м. Київ,

про визнання недійсним договору,

за участю представників:

позивача - Платонової Ю.П. (довіреність від 26.02.2015 №26-02/2015);;

відповідача - Голомозого Є. В. (довіреність від 30.06.2015 № 02-01/30.06.15),

третьої особи-1 - не з'явився;

третьої особи-2 - не з'явився.

Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі - ДП «Інформаційний центр»; Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-мастер» (далі - ТОВ «Арт-мастер»; Товариство) про визнання недійсним авторського (ліцензійного) договору від 26.12.2012 № А-7/26.12.12 про надання виключного права на використання комп'ютерної програми (далі - Договір).

Позов мотивовано тим, що під час укладення Договору: не було дотримано норм законодавства щодо обов'язкового перебування у державній власності Державного реєстру актів як єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи; частина перша статті 11 Закону «Про реєстрацію актів цивільного стану», в якій вказано, що Державний реєстр актів цивільного стану громадян є державною електронною інформаційною системою, та частина шоста статті 18 Закону України «Про адміністративні послуги» є для сторін Договору імперативними нормами, тобто жодна юридична чи фізична особа (окрім держави в особі відповідного органу та/або підприємства відповідача) не може володіти майновими правами на ту чи іншу складову частину Реєстру, оскільки це б порушувало його цілісність як інформаційно-телекомунікаційної системи, яка у поєднанні з програмними та технічними засобами діє як єдине ціле; порушено законодавство про порядок використання коштів Підприємства.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.04.2015 (суддя Бондарчук В.В.) позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто ДП «Інформаційний центр» без розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 апеляційну скаргу Підприємства задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 30.04.2015 у справі № 910/11170/15 скасовано.

У зв'язку з відпусткою судді Бондарчук В.В. 16.07.2015 здійснено повторний автоматичний розподіл даної справи, за результатами якого справу № 910/11170/15 передано на розгляд судді Марченко О.В

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2015 суддею Марченко О.В. прийнято вказану справу до свого провадження; залучено до участі у справі Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві (далі - Реєстраційна служба) та Міністерство юстиції України (далі - Міністерство; МЮУ) як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача; розгляд справи призначено на 06.08.2015.

Відповідач 30.07.2015 подав суду відзив на позов, в якому зазначив таке:

оскільки відповідно до додаткової угоди від 18.06.2013 до Договору (далі - Додаткова угода) вказаний договір розірвано, то можливість визнання його недійсним на майбутнє відсутня;

відповідно до пункту 2 Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064, реєстр - це єдина комп'ютерна база даних про акти цивільного стану, внесені до них зміни і доповнення, видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та витягів з реєстру, тобто реєстр є базою даних;

реєстр як інформаційна база належить державі;

відповідачем за Договором надано позивачу увесь спектр майнових авторських прав на комп'ютерну програму, який необхідний позивачу для виконання функцій адміністратора реєстру;

на момент укладення Договору у фінансовому плані Підприємства були заплановані витрати на роялті, що підтверджується фінансовим планом та актом Державної фінансової інспекції України 05.11.2013 за № 08-21/21 (далі - акт від 05.11.2013 № 08-21/21), складеним за результатами позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 01.01.2012 по 30.06.2013.

Ухвалою суду від 06.08.2015 розгляд справи відкладено до 02.09.2015.

02.09.2015 від ДП «Інформаційний центр» надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що:

адміністративні послуги у сфері державної реєстрації актів цивільного стану громадян надаються відповідними органами державної влади (органами РАГС) безпосередньо з використанням Державного реєстру актів цивільного стану, тому право власності на нього, в тому числі і на програмне забезпечення, що є складовою інформаційної (автоматизованої) системи, якою є Державний реєстр актів цивільного стану, повинне належати державі; проте, всупереч вимог законодавства позивачем та відповідачем був укладений Договір, в момент укладення якого права на програмне забезпечення Реєстру актів цивільного стану громадян належали ТОВ «Арт-мастер»; таким чином, саме спеціальним законодавством щодо порядку функціонування Державного реєстру актів цивільного стану громадян визначено умови щодо перебування реєстру у державній власності, а також програмного забезпечення, що є його невід'ємною частиною, яке і забезпечує виконання функцій відповідного реєстру, а саме - для реалізації прав громадян України прав та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті;

за позивачем закріплювався обов'язок постійно сплачувати роялті у визначеному розмірі, тобто, майнові права не перебувають у власності держави; аналіз частини першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», а також аналіз правової позиції, викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 26.11.2012 у справі №5011-72/9190-2012, дає можливість стверджувати, що в укладенні Договору було грубо порушені вимоги чинного законодавства України, що є самостійною підставою для визнання Договору недійсним;

позивач також вказував у своїй позовній заяві на те, що зі статті витрат «операційна оренда та роялті, що мають загальногосподарське призначення» (рядок 014/5/6 фінансового плану на 2013 рік) здійснювалось фінансування лише оренди приміщень, а не ТОВ «Арт-мастер»; доказом того, що кошти Підприємства зі статті витрат 014/5/6 «операційна оренда та роялті, що мають загальногосподарське призначення», не витрачались на оплату роялті відповідачеві є довідка позивача від 08.07.2015 №16633/01-07.

У судових засіданнях, у тому числі 02.09.2015, представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував; представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Основною метою діяльності Підприємства є технічне, технологічне забезпечення створення та супроводження автоматизованих систем єдиних та держаних реєстрів, що створюються відповідно до законодавства України, забезпечення збереження та захисту даних, що містяться в автоматизованих системах єдиних та державних реєстрів.

26.12.2012 Підприємство (сторона-1; в особі генерального директора Добжанського Віталія Броніславовича, який діє на підставі Статуту) та Товариство (сторона-2; в особі директора Ковальської Вікторії Олексіївни, яка діє на підставі Статуту), враховуючи, що сторона-2 є суб'єктом авторського права, якому належать майнові права інтелектуальної власності на комп'ютерну програму «Державний реєстр актів цивільного стану» (далі - Програма), уклали Договір, за умовами якого:

- сторона-2 надає, а сторона-1 отримує право на використання програми (ліцензію) в порядку та на умовах, визначених у Договорі, та виплачує стороні-2 в порядку та на умовах Договору роялті (пункт 2.1 Договору);

- комп'ютерна програма повинна використовуватися стороною-1 виключно у такі способи: забезпечення створення (накопичення) бази данних Державного реєстру актів цивільного стану громадян, обробки інформації в цій базі даних, формування відомостей з неї, забезпечення надання інформації відповідно до вимог чинного законодавства (пункт 3.1 Договору);

- за Договором стороні-1 надаються, зокрема, такі права:

виключне право на використання програми виключно у сфері її використання, визначеній розділом 3 Договору, без права внесення змін (модифікацій) до програми, без права декомпілювати (за виключенням випадків, передбачених чинним законодавством України), або дизасемблювати програму (підпункт 3.3.1 пункту 3.3 Договору);

право надавати доступ до програми третім особам виключно у сфері її використання, визначеній розділом 3 Договору, в обсязі, що не перевищує обсягу прав, передбачених підпунктом 3.3.1 пункту 3.3 Договору, без права внесення змін (модифікацій) до програми, без права декомпілювати (за виключенням випадків, передбачених чинним законодавством України), або дизасемблювати програму. Визначені у пункті 3.3 Договору права, що надаються стороні-1, поширюються і діють, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі права на використання програми та до кінця строку дії Договору (підпункт 3.3.2 пункту 3.3 Договору);

- визначені у пункті 3.3 Договору права, що надаються стороні-1, поширюються і діють на всій території України та не поширюються і не діють за межами території України (пункт 3.4 Договору);

- право на використання програми поза сферою використання програми, визначеною Договором, залишається за стороною-2, яке така особа здійснює вільно та на власний розсуд, в тому числі має право надавати третім особам права на використання Програми в іншій сфері використання, за умови, що така інша сфера використання не співпадає зі сферою використання Програми, визначеною Договором (пункт 3.5 Договору);

- строк дії Договору відлічується починаючи з 01.01.2013 та діє до 30.06.2013 включно (пункт 13.1 Договору);

- Договір може бути достроково розірваний: за згодою сторін; за ініціативою однієї із сторін у порядку, передбаченому Договором (пункт 13.2 Договору);

- правовідносини, що виникають з Договору або пов'язані з ним, у тому числі пов'язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушенням Договору, регулюються цим Договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості (пункт 15.1 Договору).

Відповідно до частини першої статті 1109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

18.06.2013 сторонами було укладено додаткову угоду до Договору за умовами якої сторони дійшли згоди про розірвання Договору 18.06.2013.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило, зокрема, таке:

- під час укладення Договору сторонами не було дотримано норм законодавства щодо обов'язкового перебування у державній власності Державного реєстру актів як єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи, невід'ємною складовою якої є передана комп'ютерна програма, що належить відповідачу;

- частина перша статті 11 Закону «Про реєстрацію актів цивільного стану», в якій вказано, що Державний реєстр актів цивільного стану громадян є державною електронною інформаційною системою, та частина шоста статті 18 Закону України «Про адміністративні послуги» є для сторін Договору імперативними нормами, тобто жодна юридична чи фізична особа (окрім держави в особі відповідного органу та/або підприємства відповідача) не може володіти майновими правами на ту чи іншу складову частину Реєстру, оскільки це б порушувало його цілісність як інформаційно-телекомунікаційної системи, яка у поєднанні з програмними та технічними засобами діє як єдине ціле;

- позивач є державним комерційним підприємством, основним плановим документом якого є фінансовий план, відповідно до якого Підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій впродовж року відповідно до установчих документів;

- однією з підстав визнання Договору недійсним є те, що під час його укладення було порушено норми законодавства, що регулюють порядок використання коштів державного комерційного підприємства, а також порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб'єкта господарювання державного сектору економіки, зокрема, відповідно до фінансового плану позивача на 2013 рік (код рядка 014/5/6) Підприємством були передбачені видатки (витрати) на операційну оренду основних засобів та роялті, що мають загальногосподарське призначення лише в сумі 8 710 000 грн. на весь період 2013 року, а також кошти на експлуатаційні витрати а загальну суму 94 852 000 грн.;

- витрати у вигляді авторської винагороди не були передбачені фінансовим планом та не могли відповідно до вимог законодавства використовуватись у формуванні зазначеного тарифу, а отже не забезпечували відповідність державної регульованої ціни витратам на виробництво такої одиниці товару (роботи/послуги);

- зміст правочину суперечить актам цивільного законодавства в момент його укладення;

- в момент укладення правочину сторонами було порушено законодавство про порядок використання коштів державного підприємства і вимоги законодавства в частині формування тарифу.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зокрема, зазначивши, що у позивача відсутні підстави для звернення до суду з позовом про визнання Договору недійсним, оскільки:

- за умовами Додаткової угоди спірний правочин розірвано 18.06.2013;

- відповідно до пункту 2 Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064, реєстр - це єдина комп'ютерна база даних про акти цивільного стану, внесені до них зміни і доповнення, видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та витягів з реєстру, тобто реєстр є базою даних;

- реєстр як інформаційна база належить державі;

- відповідачем за Договором надано позивачу увесь спектр майнових авторських прав на Комп'ютерну програму, який необхідний Підприємству для виконання функцій адміністратора Реєстру;

- укладений сторонами Договір узгоджується з нормами чинного законодавства, а дії позивача спрямовані виключно на ухилення від виконання зобов'язань за Договором;

- вимога позивача про визнання Договору недійсним з підстав його невідповідності законодавству про порядок використання коштів Підприємства є безпідставною, оскільки на момент укладення Договору обставини, на відсутність яких посилається позивач, існували - Фінансовий план передбачав здійснення Підприємством витрат на виплату роялті, а навіть якби й не передбачав, або з боку позивача були допущені інші порушення Фінансового плану, зазначене не вплинуло б на дійсність Договору;

- встановлення розміру авторської винагороди за авторським (ліцензійним) договором не відноситься до державних регульованих цін, розмір авторської винагороди за Договором відноситься до вільних цін, які відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Дослідивши наведені в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог з огляду на таке.

За приписами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з пунктом 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 (далі - Постанова) на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

У пункті 2.1 Постанови зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до підпункту 2.5.1 пункту 2.5 Постанови слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Органи Державної фінансової інспекції України здійснюють незалежний державний фінансовий контроль від імені виконавчої гілки влади.

До складу органів Державної фінансової інспекції України входять Держфінінспекція України та її територіальні органи - державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, головні державні фінансові інспектори в районах та містах.

До повноважень Державної фінансової інспекції України, зокрема, належить:

- здійснювати державний фінансовий контроль шляхом проведення:

інспектування у формі планових та позапланових ревізій певного комплексу чи окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємств, установ та організацій, визначених у підпункті 1 пункту 4 цього Положення;

державного фінансового аудиту;

перевірки державних закупівель;

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Державною фінансовою інспекцією України було складено акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Інформаційний центр» за період з 01.01.2012 до 30.06.2013 від 05.11.2013 № 08-21/21 (далі - Акт), в якому зазначено, зокрема, таке:

- станом на 30.06.2013 Підприємство на підставі Договору, не маючи власних комп'ютерних програм ведення Єдиних та Державних реєстрів, використовує програмне забезпечення з ведення реєстрів на визначений період, за що сплачується авторська винагорода (роялті), зокрема, ТОВ «Арт-мастер»;

- матеріальне право власності на програмне забезпечення, що є складовою автоматизованих систем Єдиних та Державних реєстрів, без якого ці реєстри не функціонують, не належить Підприємству або Міністерству юстиції України, що суперечить пункту 4 Загальних вимог до програмних продуктів, які закуповуються та створюються на замовлення державних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 № 869;

- Підприємством у фінансових планах на 2012 рік та І півріччя 2013 року в складі розділу 014 «Адміністративні витрати» - 014/5 «Інші адміністративні витрати» - 014/5/6 «витрати на операційну оренду та роялті» заплановані витрати в сумі 8 710 000 грн. та 2 100 000 грн. відповідно;

- згідно зі звітами про виконання фінансових планів за 2012 рік та І півріччя 2013 року вказаний показник становить - 8 566, 80 грн. та 1 904, 70 грн. відповідно;

- ревізією встановлено, що фактично сплачено авторської винагороди вказаним комерційним структурам у 2012 році в сумі 105 463, 2 грн. та у І півріччі 2013 року - 27 335, 50 грн., що перевищує затверджені фінансовим планом витрати на операційну оренду та роялті на 96 896, 40 грн. у 2012 році та на 25 430, 80 грн. у І півріччі 2013 року;

- проведеним аналізом показників фінансових планів встановлено, що вказані витрати були заплановані в розділі фінансового плану 013/7/3 «експлуатаційні витрати» на 2012 рік та І півріччя 2013 року в сумі 97 415 грн. та 25 830 грн. відповідно з приміткою «Комплекс робіт по забезпеченню безперебійної роботи серверу та каналів доступу до реєстрів, цілодобову підтримку у робочому стані технічних засобів»;

- згідно пункту 2 Наказу № 173 фінансовий план підприємства складається за формою на кожен наступний рік з поквартальною розбивкою і відображає очікувані фінансові результати в запланованому році.

У результаті перевірки (ревізії) Державна фінансова інспекція України дійшла висновку, що Держінформ'юстом перед затвердженням Міністерством юстиції України показників у фінансових планах на 2012 рік та І півріччя 2013 року позивачем скрито джерело авторської винагороди (роялті), що сплачувалась, комерційним структурам товариству з обмеженою відповідальністю «З-Т» та ТОВ «Арт-мастер» на загальну суму 132 798, 70 грн.: у 2012 році - 105 463, 20 грн. та у І півріччі 2013 року - 27 335, 50 грн., оскільки встановлено, що вказані витрати були заплановані в розділі фінансового плану 013/7/3 «експлуатаційні витрати» з приміткою «Комплекс робіт по забезпеченню безперебійної роботи серверу та каналів доступу до реєстрів, цілодобову підтримку у робочому стані технічних засобів», чим недотримано вимог пункту 2 Порядку складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб'єкта господарювання державного сектору економіки, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 21.06.2005 № 173.

Крім того, у Акті зазначено, що укладання незаконних, на думку Державної фінансової інспекції України, договорів призвело до того, що матеріальне право власності на програмне забезпечення, що є складовою автоматизованих систем Єдиних та Державних реєстрів, без якого ці реєстри не функціонують, не належить Підприємству або Міністерству юстиції України, що суперечить Загальним вимогам до програмних продуктів, які закуповуються та створюються на замовлення державних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 № 869.

Однією з підстав визнання Договору недійсним, на думку позивача, є те, що актом від 05.11.2013 № 08-21/21 Державної фінансової інспекції України встановлено, що кошти на оплату авторської винагороди фінансувалися позивачем із статті видатків «Експлуатаційні витрати» розділу 6 Фінансового плану Підприємства Міністерства на 2013 рік, підрозділу «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт та послуг)», код рядка 013/7/3 фінансового плану, натомість, в графі «Пояснення та обґрунтування до запланованого рівня доходів/витрат» щодо зазначеного коду рядка 013/7/3 фінансового плану містилося відповідне пояснення до здійснених експлуатаційних витрат, а саме - «комплекс робіт по забезпеченню безперебійної роботи серверу та каналів доступу до реєстрів, цілодобову підтримку у робочому стані технічних засобів» тобто такі витрати не передбачали оплату організаціям (відповідачу) авторської винагороди, а мали іншу правову природу, а саме - виконання робіт безпосередньо позивачем та мали б полягати у забезпеченні останнім безперебійної роботи серверу, каналів доступу до реєстрів та цілодобову підтримку у робочому стані технічних засобів у повній відповідності до установчих документів.

З огляду на наведене суд вбачає за можливе зазначити таке.

Фінансовий план державного підприємства відображає обсяги надходжень і спрямування коштів у планованому році з метою забезпечення потреб діяльності та розвитку підприємства, виконання його зобов'язань, включаючи зобов'язання щодо сплати податків та обов'язкових платежів.

По своїй природі фінансовий план є документом, що стосується планування фінансової діяльності підприємства та жодним чином не обмежує цивільну дієздатність.

Чинне законодавство України не обмежує право юридичної особи на укладення правочинів відповідно до її фінансових показників, які внесені до відповідного фінансового плану.

Разом з тим, відповідальність за укладення правочину з перевищенням фінансових можливостей підприємства покладається на його орган управління (в нашому випадку генеральний директор), який як ніхто має бути обізнаний із фінансовим планом, що ним же і підписується.

Щодо того, що матеріальне право власності на програмне забезпечення, що є складовою автоматизованих систем Єдиних та Державних реєстрів, без якого ці реєстри не функціонують, не належить Підприємству або Міністерству юстиції України, що суперечить пункту 4 Загальних вимог до програмних продуктів, які закуповуються та створюються на замовлення державних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 № 869 суд вважає за доцільне зазначити, що позивач документально не підтвердив те, що внаслідок укладення Договору відповідачем було набуто право власності саме на Реєстр.

Зі змісту правочину вбачається, що сторони узгодили право використання Підприємством комп'ютерної програми, а не Реєстру.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» комп'ютерна програма - це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах)

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 11 Закону «Про реєстрацію актів цивільного стану» Державний реєстр актів цивільного стану громадян - це державна електронна інформаційна система, яка містить відомості про акти цивільного стану, зміни, що вносяться до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання та відомості про видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану і про видачу витягів з нього. Державний реєстр актів цивільного стану громадян ведеться відділами державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною другою статті 11 вказаного Закону встановлено, що держателем Державного реєстру актів цивільного стану громадян є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

У частині шостій статті 18 Закону України «Про адміністративні послуги» право власності на реєстри, інші інформаційні бази, що використовуються для надання адміністративних послуг, належить державі або органам місцевого самоврядування.

Отже, посилання позивача на те, що саме він уповноважений на створення Реєстру відповідає нормам чинного законодавства України, проте не тягне за собою визнання спірного правочину недійсним, оскільки Товариство не створювало сам Реєстр, а надало право користування комп'ютерною програмою.

Таким чином, та обставина, що Підприємством було укладено спірний правочин (а не самостійно розроблялось програмне забезпечення) не тягне за собою визнання недійсним Договору, укладеного з Товариством, яке добросовісно виконувало умови спірного правочину.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими, забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації), проте витрати на виробництво такого комплексу робіт як технічне адміністрування Реєстру у вигляді авторської винагороди, що була встановлена сторонами в Договорі, не були передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064 та не відповідали порядку формування державної регульованої ціни, який визначений частиною другою статті 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення», а отже правочин в цій частині є недійсним з огляду на частину першу статті 203 ЦК України, за змістом якої зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Проте суд не погоджується з такими твердженнями Підприємства, оскільки встановлення розміру авторської винагороди за авторським (ліцензійним) договором не відноситься до державних регульованих цін, розмір авторської винагороди за Договором відноситься до вільних цін, які відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання Договору недійсним є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

За приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.09.2015.

Суддя О. Марченко