ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2015 року м. Київ К/800/27656/14

К/800/29921/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів : Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційні скарги Державної фінансової інспекції України (далі - Інспекція) та Державної фінансової інспекції в Одеській області (далі - Інспекція в Одеській області) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року у справі № 1570/9338/09 за адміністративним позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» (далі - Підприємство) до Інспекції в Одеській області, треті особи: Інспекція, Міністерство інфраструктури України,

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2009 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування пункту 16 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Одеській області № 15-05-28-14/3752-2009 від 15.05.2009 року в частині зобов'язання відкоригувати в обліку завищення витрат, у розмірі 283 245,15 грн.

Зазначило , що на підставі акту ревізії від 3.04.2009 року фінансово-господарської діяльності Підприємства 15.05.2009 року КРУ була направлена вимога про усунення недоліків.

КРУ невірно визначило суми витрат на оплату додаткових відпусток, наданих працівникам Підприємства, відповідно до п. 6.12 та п. 6.15 Колективного договору за 2 півріччя 2007 року та сум нарахувань до Пенсійного фонду і фонду соціального страхування.

13 грудня 2010 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2011 року, позов задоволено.

Вимога КРУ про усунення недоліків, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності Підприємства від 15.05.2009 року в частині зобов'язання відкоригувати в обліку завищення витрат у розмірі 283 245,15 грн., яке виникло внаслідок відображення у складі витрат оплати додаткових відпусток скасована.

18 червня 2013 року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанова Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2011 року скасовані, адміністративна справа направлена до Одеського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

12 вересня 2013 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року, позов задоволено частково.

Пункт 16 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Одеській області № 15-05-28-14/3752-2009 від 15.05.2009 року в частині суми, що перевищує 271 037,13 грн. визнаний протиправним та скасований.

Задовольняючи частково позов, суди зазначили, що оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, повинна здійснюватися за рахунок прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших додаткових платежів до бюджету, а тому п. 16 оскаржуваної вимоги в частині зобов'язання відкоригувати в обліку завищення витрат підлягає частковому задоволенню у сумі, що перевищує 271 037,13 грн.

Інспекція та Інспекція в Одеській області звернулися із касаційними скаргами про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи на 1 квартал 2009 року КРУ була проведена перевірка фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 1.07.2007 року до 31.12.2008 року.

3 квітня 2009 року був складений акт, в якому зазначено, що перевіркою встановлено порушення вимог ст. 23 Закону України «Про відпустки» - не відображені витрати з оплати додаткових відпусток, наданих працівникам Підприємства, які не передбачені Законом України «Про відпустки», в складі інших витрат операційної діяльності завищені витрати на суму 283 245,15 грн. (2-е півріччя 2007 року - 99 204,08 грн., 2008 - 184 041,07 грн.,).

Крім того, нарахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування склали 105 696,21 грн. (2-е півріччя 2007 року - 36 993,67 грн., 2008 - 68 702,54 грн.), що призвело до зниження прибутку та відповідно недоотримання державним бюджетом дивідендів.

15 травня 2009 року КРУ була направлена Підприємству вимога відкоригувати в обліку завищення витрат у розмірі 283 245,15 грн., які виникли внаслідок відображення у складі витрат оплати додаткових відпусток.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Суди встановили, що між адміністрацією Підприємства та трудовим колективом був укладений договір який зареєстрований Управлінням праці та соціального захисту населення м. Іллічівська 21.09.2001 року за № 50, відповідно до пп. 6.12 якого робітникам порту за їхніми заявами та при наданні відповідних документів надаються оплачувані за тарифними ставками та окладами додаткові дні наступної тривалості: 1 робочий день - при народжені дитини; 2 робочих дні - при отриманні житла, з нагоди одруження працівника порту; 3 робочих днів - у випадку смерті членів сім'ї та близьких родичів.

Відповідно до пп. 6.15 зазначеного договору працівникам, які працюють у порту понад 20 років, тривалість відпустки збільшується на 1 день.

Згідно з ст. 14 Закону України «Про оплату праці» договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» № 3356-ХП від 1 липня 1993 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України № 3356-ХП від 1.07.1993 року «Про колективні договори і угоди» колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Статтею ст. 15 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагороди та інші заохочування, компенсаційні і гарантійні виплати встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про відпустки» визначені види основних та додаткових відпусток, а саме: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3)творча відпустка; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до абз. 3 ст. 23 Закону України «Про відпустки» оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

Згідно з п. 1 ст. 75 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство зобов'язане складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.

Фінансові плани підприємств, у відповідності до Наказу Міністерства економіки та зв'язку України №173 від 21.06.2005 року узгоджуються у відповідному порядку з органами уповноваженими управляти державним майном, а у разі виявлення порушень складання цих планів він не затверджується, а надсилається на доопрацювання.

Наказом Міністерства економіки України № 173 від 21 червня 2005 року затверджено Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких більше 50 % акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірнім підприємствам.

Відповідно п. 8 ст. 75 Господарського кодексуУ державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.

Згідно з п. 1.2 розділу 4 Положення «Про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об'єктами державної, комунальної власності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1213 від 19 грудня 2006 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2006 року за №1363/13237 визначено, що спрямування підприємствами державного, комунального секторів економіки частини чистого прибутку на квартальну і річну дату балансу відображається: - на матеріальне заохочення - за дебетом рахунків обліку витрат операційної діяльності і кредитом субрахунку 477 «Забезпечення матеріального заохочення». Одночасно зазначена сума наводиться у вписуваному рядку 226 «Забезпечення матеріального заохочення» Звіту про фінансові результати.

Суди правильно зазначили, що згідно фінансового плану Підприємства на 2007 рік та наказів «Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику ДП «Іллічівський морський торговельний порт» на 2007 рік та 2008 рік портом не передбачено утворення за рахунок прибутку (доходу) спеціального (цільового) фонду споживання (оплати праці), що в свою чергу затверджено Міністерством транспорту України.

Витрати на додаткові відпустки передбачені пп. 6.12, 6.15 Колективного договору віднесені до «Інших витрат операційної діяльності», що затверджено Міністерством транспорту України у фінансових планах та у наказі про облікову політику ДП «Іллічівський морський торговельний порт».

Згідно з пп. 21, 23 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інших витрат на оплату праці.

Порядок формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати працівникам та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам».

Згідно з п. 6.12 колективного договору передбачено надання працівникам підприємства, по їх заяві і при представленні відповідних документів, оплачуваних додаткових днів, а саме, з нагоди народження дитини, при отриманні житла, з нагоди одруження працівника порту, у разі смерті членів сім'ї і близьких родичів.

Суди обґрунтовано зазначили, що оплата інших видів відпусток передбачених колективним договором та угодами повинна проводитись за рахунок прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших додаткових платежів до бюджету.

Щодо визначення розміру суми сплаченої на додаткові відпустки Підприємством слід зазначити, що згідно довідки головного бухгалтера Підприємства складеної під час ревізії і відповідачем не перевірялась, складала 283 245,15 грн.

Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №8047/8048 від 15.10.2010 року встановлено, що нарахування по додатковим відпусткам передбаченим колективним договором складає 271 037,13 грн.

Суди також обґрунтовано зазначили, що коригуванню в обліку завищення витрат, яке виникло внаслідок відображення у складі витрат оплати додаткових відпусток, підлягає в сумі 271 037,13 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційних скаргах, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційні скарги Державної фінансової інспекції України та Державної фінансової інспекції в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.