Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України (в редакції від 07.11.2012 року) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;

надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 04.11.2012 року) технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об'єднання земельних ділянок, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 04.11.2012 року) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677 (в редакції від 22.06.2012 року) проект відведення земельної ділянки розробляється у разі:

зміни цільового призначення земельної ділянки відповідно до закону;

надання, передачі земельної ділянки, вилучення (викупу), відчуження земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості).

Встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками відбувається в порядку, передбаченому Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему від 18.05.2010 року № 376.

Відповідно до п. 2.1 вищевказаної Інструкції (в редакції від 28.03.2011 року) встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (частини перша та друга статті 56 Закону України "Про землеустрій") або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина третя статті 56 Закону України "Про землеустрій") - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками. Межовий знак - конструкція, яка складається з чотирьох деталей.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції межові знаки не встановлюються: у місцях, де їх установка неможлива (на водних об'єктах, при забороні проведення земляних робіт). У такому випадку поворотні точки меж земельної ділянки можуть позначатися маркуванням фарбою.

Судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради відповідачу ТзОВ «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» передано в оренду земельну ділянку загальною площею 38 281 кв.м., у тому числі: земельна ділянка № 1 площею 3 398 кв.м (кадастровий номер 4810136600:07:001:0050) та земельна ділянка № 2 площею 34 882 кв.м (кадастровий номер 4810136600:07:004:0102) для обслуговування підхідного каналу та операційної акваторії для маневру суден до набережної термінала по вул. Айвазовського, 23 у місті Миколаєві.

Таким чином, відповідачу ТзОВ «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» фактично передано в користування інші (новосформовані) земельні ділянки з іншими кадастровими номерами, межами, нормативною грошовою оцінкою, цільовим призначенням та функціональним використанням.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правильність тверджень прокуратури про те, що всупереч вказаних вимог законодавства проект землеустрою щодо відведення Товариству земельних ділянок з кадастровими номерами 4810136600:07:001:0050, 4810136600:07:004:0102 не розроблявся, спеціально уповноваженими органами влади та контролю не погоджувався, та відповідно Миколаївською міською радою не затверджувався, а рішення про їх надання прийнято на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документу (внесення змін до договору оренди), що посвідчує право на земельні ділянки.

Проте, враховуючи встановлення судом перевищення Миколаївською міською радою повноважень при наданні в оренду земельних ділянок під водним об'єктом загальнодержавного значення, суд дійшов висновку, що підставою для скасування рішень Миколаївської міської ради є саме незаконне (за відсутності повноважень) розпорядження земельними ділянками державної форми власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Прийняття відповідачем Миколаївською міською радою спірних рішень порушує виключне право власності держави на розпорядження земельними ділянками та внутрішніми морськими водами України, яке реалізуються через відповідні органи державної виконавчої влади, тобто прокуратурою правомірно пред'явлено позов з захисту інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене, є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування пункту 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 22.11.2012 року № 22/41, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (внесення змін до договору оренди), що посвідчує право користування земельною ділянкою, а також в частині визнання незаконним та скасування пункту 12 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 24.07.2014 року № 42/43, яким внесено зміни до вищевказаного рішення ради у зв'язку з необхідністю виправлення помилок в кадастрових номерах земельних ділянок.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Враховуючи вимоги земельного законодавства (ст.ст. 123, 124 ЗК України), волевиявлення відповідного органу як орендодавця, здійснюється у формі рішення такого органу або договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки і лише реалізується шляхом укладення договору оренди.

Тобто, рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки є підставою для укладання договору оренди землі. Отже, рішення органу місцевого самоврядування про надання землі в оренду та договір оренди земельної ділянки є пов'язаними юридичними фактами.

Відповідно до ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до законодавства за порушення, зокрема, укладення угод з порушенням земельного законодавства.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені главою 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до п. 2.7 постанови Пленуму ВГС України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року з останніми змінами якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про визнання недійсним договору про внесення змін до договору оренди, оскільки вказаний договір не відповідає вимогам законодавства та укладений на підставі незаконного рішення, прийнятого Миколаївською міською радою за відсутності повноважень. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо посилань представника відповідача ТзОВ «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» на те, що визнання недійсним на майбутнє укладеного договору про внесення змін до договору оренди землі призведе до порушення права власності ТзОВ «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» на земельні ділянки, які знаходяться у власності підприємства, то слід зазначити, що судові рішення приймаються за підставі закону та не можуть ставитись у залежність від можливих негативних для відповідачів наслідків. Крім того, відповідач не позбавлений можливості оформити право на земельні ділянки у встановленому законодавством порядку, звернувшись до органу, який наділений повноваженнями на їх розпорядження.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є доведеними належними та допустимими доказами у справі та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, то слід зазначити наступне.

Статтею 49 ГПК України визначено порядок розподілу судових витрат у господарській справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.13 року з останніми змінами від 10.07.14 року приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи вищевикладене, судовий збір підлягає стягненню:

- з відповідача Миколаївської міської ради в розмірі 3 045 грн. (у зв'язку з задоволенням двох вимог немайнового характеру про визнання незаконними рішень (1 218 грн. + 1 218 грн.) та вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору (609 грн.));

- з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» в розмірі 609 грн. (у зв'язку з задоволенням вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору (609 грн.).

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 22.11.2012 року № 22/41, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (внесення змін до договору оренди № 6029), що посвідчує право користування земельною ділянкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» загальною площею 38 281 кв.м. для обслуговування підхідного каналу та операційної акваторії для маневру суден до набережної терміналу по вул. Айвазовського, 23 у місті Миколаєві.

Визнати недійсним на майбутнє укладений 26.12.2012 року між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» договір № 448-12 про внесення змін до договору оренди землі № 6029 від 05.11.2008 року, на підставі якого передано в оренду Товариству земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:001:0050 (право оренди зареєстровано 18.12.2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 8171976) та земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:07:004:0102 (право оренди зареєстровано 18.12.2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 8172928).

Визнати незаконним та скасувати пункт 12 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради від 24.07.2014 року № 42/43 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» в оренду строком до 27.10.2033 року земельної ділянки загальною площею 38 281 кв.м., у тому числі: земельна ділянка № 1 площею 3 398 кв.м (кадастровий номер 4810136600:07:001:0050) та земельна ділянка № 2 площею 34 882 кв.м (кадастровий номер 4810136600:07:004:0102).

Стягнути з відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 3 045 грн. (три тисячі сорок п'ять грн. 00 коп.) - судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера», вул. Айвазовського, 23, м. Миколаїв, 54052 (код ЄДРПОУ 22439446) в доход Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу судовий збір за позовом (П.І.Б. чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Миколаївської області, код ЄДРПОУ 03499980):

- 609 грн. (шістсот дев'ять грн. 00 коп.) - судового збору.

Наказ видати державній податковій інспекції після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 03.08.2015 року

Суддя Е. М. Олейняш