РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/6108/15-ц

пр. № 2/759/3551/15

21 липня 2015 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Чалої А.П.,

при секретарі - Котляр Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс»

про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час

затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» та з врахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з відповідача: 1) компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку та додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, в сумі 136 246 грн. 31 коп., 2) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 59 769 грн., 3) середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв*язку із затримкою видачі трудової книжки в сумі 40 189 грн. 50 коп., обгрунтовуючи позов тим, що 01.02.2010р. була прийнята на роботу в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» на посаду головного бухгалтера, а з 22.08.2014р. по 30.06.2017р. їй було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 26.02.2015р. нею було подано заяву про звільнення за власним бажанням з 26.02.2015р. відповідно до правил ч.1 ст.38 КЗпП України у зв*язку зі здійсненням догляду за дитиною, яка не досягла чотирнадцятирічного віку. Крім цього, за час її роботи у відповідача, нею не були використані 69 днів щорічної основної відпустки і 50 днів додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Однак, в порушення ст.ст. 47, 116 КЗпП України відповідач в день звільнення не провів з нею повного розрахунку і не видав трудову книжку, чим порушив її трудові права. Просила задовольнити позов на підставі ст.ст. 47, 83, 116, 235 КЗпП України.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, на порушення її трудових прав, а також пояснила про те, що письмових доказів про отримання відповідачем її заяви від 26.02.2015р. про звільнення за ч.1 ст.38 КЗпП України вона не має, однак після передачі даної заяви до адміністрації головного офісу ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс», з нею було погоджено її звільнення, видано обхідний лист та вона здала пропуск до приміщення офісу. 23.03.2015р. нею була направлена заява директору ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» ОСОБА_2 з проханням невідкладно видати оформлену трудову книжку і провести з нею повний розрахунок, а також надіслано заяву про згоду відправити її трудову книжку поштою. Однак, ніяких відповідей вона не отримала і 08.04.2015р. в чергове звернулась до директора ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» ОСОБА_2 із заявою про надання їй відомостей про усі розрахунки та належні їй до виплати суми, а також надіслання трудової книжки. Трудову книжку вона отримала поштою в кінці квітня 2015р., але розрахунку не отримала до теперішнього часу. При цьому, ОСОБА_1 вказувала про те, що компенсацію за невикористані відпустки вона не отримувала, а в квітні 2014р. отримала премію за свою якісну роботу в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс».

Представник позивачки уточнені позовні вимоги підтримала, пояснення позивачки підтвердила, а також вказала про те, що документального підтвердження повного розрахунку із позивачкою відповідач не має.

Представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, а також на те, що 15.04.2015р. на домашню адресу директора ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» ОСОБА_2 надійшов лист від ОСОБА_1, в якому була копія заяви останньої про звільнення з 26.02.2015р. за власним бажанням з 26.02.2015р., а також копія заяви від 08.04.2015р., в якій ОСОБА_1 просила провести із нею повний розрахунок та видати трудову книжку і копія заяви-листа від 23.03.2015р. Саме 15.04.2015р. відповідачу стало відомо про бажання позивачки звільнитися за власним бажанням і оскільки звільнити в квітні 2015р. з датою звільнення в лютому 2015р. було не можливо, а із заяви ОСОБА_1 не можливо було зрозуміти про те, якою датою вона бажає звільнитися, а тому відповідачем було прийнято рішення про її звільнення у загальному порядку через два тижні. Таким чином, позивачка була звільнена наказом №03 від 24.04.2015р. і того ж дня їй було надіслано її належно оформлену трудову книжку. Із вказаних вище мотивів, представники відповідача вважали, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» відбулося відповідно до вимог діючого законодавства і затримки видачі трудової книжки та підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не існує.

Крім цього, представники відповідача вказували про те, що ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» не має боргу перед позивачкою щодо компенсації за невикористані відпустки, оскільки дійсно ОСОБА_1 за період її роботи в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» з 01.02.2010р. по 22.08.2014р. мала невикористаними 109 днів щорічних відпусток, але згідно наказу №22-а від 31.12.2013р. їй виплачена компенсація за три дні невикористаної відпустки за 2013р. в сумі 2 892 грн. 99 коп., а наказом №07-а від 01.04.2014р. їй виплачена компенсація за 106 днів невикористаної відпустки за 2010р.-2014р. в сумі 80 543 грн. 04 коп.

Заслухавши пояснення позивачки і її представника, представників відповідача, допитавши свідків позивачки, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що наказом №3/2010 від 01.02.2010р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» на посаду бухгалтера, наказом №12/2010 від 01.11.2010р. була переведена на посаду головного бухгалтера, а наказом №03 від 24.04.2015р. звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України (а.с. 125-126 - копія трудової книжки).

З 22.08.2014р. по 30.06.2017р. позивачці була надана відпустка по догляду за дитиною, а саме: дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 23 - копія свідоцтва про народження) до досягнення нею трирічного віку і ця обставина сторонами не оспорювалась.

Позивачка надала в справу копію заяви від 26.02.2015р., де просить директора ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» ОСОБА_2 звільнити її за власним бажанням з 26.02.2015р. та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки і додаткових відпусток за 2010р.-2014р. (а.с. 15 - копія заяви), копію заяви від 23.03.2015р. на ім*я директора ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» ОСОБА_2, де вона просить невідкладно видати їй оформлену трудову книжку і провести з нею повний розрахунок (а.с. 17 - копія заяви), копію заяви від 23.03.2015р. на ім*я директора ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» ОСОБА_2 з проханням відправити трудову книжку поштою (а.с. 18 - копія заяви), копію заяви від 08.04.2015р. з проханням надати їй відомості про усі розрахунки та належні їй до виплати суми, а також надіслати трудову книжку (а.с. 16 - копія заяви).

Письмових доказів про отримання вказаних вище заяв і листів відповідачем в матеріалах справи немає.

При цьому, представниками відповідача в підтвердження дати отримання директором ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» ОСОБА_2 заяви ОСОБА_1 про звільнення, надано суду поштовий конверт, датований 09.04.2015р. від ОСОБА_1 на ім*я ОСОБА_2 (а.с. 80 - копія) і опис вкладення в цінний лист на ім*я директора ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» ОСОБА_2, що датований 09.04.2015р., в якому вказано про надіслання заяви-відповіді від 08.04.2015р., копії заяви (листа) від 23.03.2015р., копії заяви про звільнення від 26.02.2015р. (а.с. 84 - копія опису).

З опису в цінний лист від 24.04.2015р. вбачається, що ОСОБА_1 надіслані від ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс»: лист-відповідь від 24.04.2015р., трудова книжка, наказ про звільнення №03 від 24.04.2015р. (а.с. 86 - копія опису), отримання вказаних документів позивачка не заперечувала.

В судовому засіданні були допитані свідки позивачки.

Так, свідок ОСОБА_4 показав про те, що працював в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» і ТОВ «Оптімум Медіа Україна» дизайнером з 02.02.2011р. по 30.04.2015р. ОСОБА_1 пішла у декретну відпустку і 26.02.2015р. він, свідок, зустрів її на роботі біля ліфту, ОСОБА_1 пояснила, що вона прийшла звільнятися і в руках у неї була заява про звільнення. Передачу даної заяви уповноваженій особі він, свідок, не бачив.

Свідок ОСОБА_6 показала суду про те, що працювала в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» бухгалтером з 21.02.2013р. по 06.10.2014р. і розраховувала для ОСОБА_1 виплати стосовно декретної відпустки та премії, за час її, свідка, роботи в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» компенсація за невикористану відпустку ОСОБА_1 не нараховувалась, а нараховувались лише декретні та одноразова премія.

Щодо позовної вимоги 1) про стягнення компенсації за невикористану основну щорічну відпустку та додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, в сумі 136 246 грн. 31 коп., суд приходить до наступного.

ОСОБА_1 вказувала, що за період її роботи у відповідача з 2010р.-2014р. нею залишились невикористаними 69 днів основної щорічної відпустки і 50 днів додаткової відпустки, що разом становить 119 днів.

Письмових доказів на підтвердження такої кількості невикористаних днів основної і додаткової відпустки позивачкою суду не надано.

Представник відповідача у письмових запереченнях проти позову вказував про те, що за період з 01.02.2010р. по 22.08.2014р. у ОСОБА_1 залишились невикористаними 109 днів щорічних основних відпусток (а.с. 55-59).

Тобто, відповідачем фактично визнано не використання позивачкою за період її роботи у відповідача 109 днів щорічних відпусток.

Враховуючи наведене, на підставі частини 1 ст.61 ЦПК України, суд вважає встановленою ту обставину, що ОСОБА_1 за час її роботи в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» не використала 109 днів щорічних відпусток.

Заперечуючи проти грошової компенсації днів невикористаної відпустки, представник відповідача надав суду наказ №22-а від 31.12.2013р. про виплату ОСОБА_1 компенсації за три дні невикористаної відпустки за 2013р. в сумі 2 892 грн. 99 коп. (а.с. 68 - копія наказу).

Однак, даний наказ не містить підстави його видачі, зокрема, заяви ОСОБА_1 про виплату їй такої грошової компенсації, а позивачка заперечувала її бажання отримати таку компенсацію в грудні 2013р. і зазначила, що компенсаційні кошти не отримувала.

В підтвердження отримання ОСОБА_1 вказаної вище компенсації в сумі 2 892 грн. 99 коп., представником відповідача надано розрахунковий листок про грошові нарахування на ім*я ОСОБА_1, в тому числі за грудень 2013р. компенсації в сумі 2 892 грн. 99 коп. (а.с. 69 - копія).

Але, в справі відсутні належні і допустимі докази стосовно отримання позивачкою цих коштів, зокрема, її особистий підпис або перерахування на банківську картку з відображенням цільового призначення коштів.

Крім цього, наказ про нарахування грошової компенсації за три дні невикористаної відпустки за 2013р. в сумі 2 892 грн. 99 коп. виданий директором 31.12.2013р., тобто, в останній день року і логічно потребував би звичайного часу для його опрацювання, однак сума грошової компенсації включена в розрахунковий листок з 01.12.2013р. по 31.12.2013р. з іншими нарахованими позивачці сумами, в тому числі: заробітною платою за грудень 2013р., премією за цей період та іншими.

Також, відомості зазначеного вище і наданого представником відповідача розрахункового листка ОСОБА_1 за грудень 2013р. не співпадають з відомостями розрахункового листка за грудень 2013р., наданого позивачкою (а.с. 12 - копія), де загальна сума отриманих ОСОБА_1 коштів в грудні 2013р. становить 36 000 грн., з яких: оклад становить 22 155,78 грн., премія по підсумкам року становить 21 686,75 грн., однак відомості про отримання в грудні 2013р. грошової компенсації за три дні невикористаної відпустки за 2013р. в сумі 2 892 грн. відсутні.

В підтвердження отримання ОСОБА_1 грошової компенсації за 106 днів невикористаної відпустки за 2010р.-2014р. в сумі 80 543,04 грн., представником відповідача надано наказ №07-а від 01.04.2014р. (а.с. 70 - копія наказу).

При цьому, у вказаному наказі відсутня підстава його видачі, зокрема, заява ОСОБА_1, а остання заперечувала про своє бажання в квітні 2014р. отримати компенсацію за дні невикористаної відпустки, як і заперечувала їх отримання.

Також, представниками відповідача надані розрахунковий листок ОСОБА_1 за період квітень-серпень 2014р., де сума 80 543,04 грн. вказана як компенсація відпустки (а.с. 71 - копія), платіжна відомість за березень 2014р., з якої вбачається отримання ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 9 014,20 грн. (а.с. 73-75 - копія платіжної відомості), платіжна відомість за квітень 2014р., з якої вбачається отримання ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 9 000 грн. (а.с. 77-78 - копія платіжної відомості), а також відомість №2 від 22.04.2014р. про перерахування заробітної плати на картковий рахунок ОСОБА_1 в сумі 69 000 грн. (а.с. 79 - копія).

Однак, з наданих вище платіжних документів не вбачається, що отримані позивачкою кошти є саме грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток, а суми в платіжних документах позначені як заробітна плата.

Крім цього, наказ №07-а про нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за 106 днів невикористаної відпустки за 2010р.-2014р. в сумі 80 543 грн. 04 коп. датований 01.04.2014р., а грошові кошти по цьому наказу позивачка почала отримувати вже за розрахунковою відомістю за березень 2014р., тобто, за місяць, що передував наказу №07-а від 01.04.2014р., що виключає існування об*єктивно необхідного часу для опрацювання наказу та викликає у суду сумніви в його достовірності.

Також, у розрахунковому листку за квітень 2014р., що наданий позивачкою, відсутні відомості про нарахування грошової компенсації за 106 днів невикористаної відпустки за 2010р.-2014р. в сумі 80 543 грн. 04 коп., але є дані про нарахування місячної премії в сумі 80 712 грн. 35 коп. (а.с. 7 - копія розрахункового листка).

При вирішенні позову в цій частині судом, також, враховуються показання свідка ОСОБА_6, яка працювала на посаді бухгалтера в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» в період часу з 21.02.2013р. по 06.10.2014р., тобто, в період квітня 2014р. включно, однак зазначила про те, що здійснювала нарахування ОСОБА_1 декретних коштів і одноразових премій, але компенсації за невикористану відпустку не нараховувала.

Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що представниками відповідача не підтверджено належними і допустимими доказами отримання ОСОБА_1 грошової компенсації за 109 днів невикористаної відпустки за період її роботи в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» з 01.02.2010р. по 22.08.2014р., а тому позивачка має право на грошову компенсацію за ці дні на підставі ст.83 КЗпП України.

Визначаючи розмір цієї компенсації, суд виходив з наступного.

В обґрунтування ціни позову позивачка вказувала загальну суму нарахованої їй заробітної плати за відпрацьований у відповідача час і час за який за нею зберігався середній заробіток в розмірі 223 260 грн. 76 коп., а кількість відпрацьованих у відповідача днів вказувала - 195 (а.с. 36-37 - розрахунок).

Вказані суми відповідачем не спростовані, а тому суд вважає за можливе використати їх для здійснення розрахунку грошової компенсації позивачці за невикористані 109 днів щорічних відпусток, а саме: 223 260 : 195 х 109 = 124 797 грн. 04 коп., задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково.

Щодо позовної вимоги 2) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 59 769 грн., суд приходить до наступного.

Згідно частини 1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред*явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до частини 1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, початком нарахування сум за затримку розрахунку при звільненні, законодавець визначає день звільнення або день пред*явлення такої вимоги звільненим працівником.

Так, період, за який ОСОБА_1 розраховує вказану суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вона визначає з 26.02.2015р. по 26.05.2015р.

Однак, з наявних в матеріалах письмових доказів, зокрема, трудової книжки позивачки, вбачається, що звільнення останньої з роботи в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» відбулося згідно наказу №03 від 24.04.2015р., даний наказ позивачкою не оспорювався, позовні вимоги про зміну дати звільнення не заявлялись, а період часу з 26.02.2015р. по 24.04.2015р. визнаний обома сторонами як час роботи ОСОБА_1 в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс», а тому у суду відсутні правові підстави вважати, що звільнення позивачки відбулося 26.02.2015р.

У зв*язку із наведеним, суд вважає, що датою, з якої повинно відбуватися нарахування за затримку розрахунку при звільненні позивачки, є 25.04.2015р., тобто, наступний за її звільненням день.

При цьому, стаття 11 ЦПК України, крім іншого визначає про те, що суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.

В даному випадку останньою датою межі нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачка визначає 26.05.2015р., а тому суд, вирішуючи спір в цій частині позовних вимог, не може вийти за їх межі, а тому вважає за необхідне визначити час затримки розрахунку відповідача з позивачкою у зв*язку із звільненням останньої за період з 25.04.2015р. по 26.05.2015р., тобто, 32 дні.

В обґрунтування позову в цій частині ОСОБА_1 вказувала, що розмір її середньоденної заробітної плати становить 1 030 грн. 50 коп. (а.с. 36-37 - розрахунок ціни позову) і такий середньоденний розмір заробітної плати позивачки відповідачем не спростований, а тому суд вважає за можливе використати його при вирішенні позову в цій частині.

Таким чином, 1 030,50 х 32 = 32 976 грн. та задовольнивши позовні вимоги і в цій частині частково.

Що стосується позовної вимоги 3) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв*язку із затримкою видачі трудової книжки в сумі 40 189 грн. 50 коп., суд приходить до наступного.

Відповідно до частини 4 ст.235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівнику виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Як встановлено судом, звільнення ОСОБА_1 з роботи в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» відбулося 24.04.2014р. і цього ж дня - 24.04.2015р. відповідач направив позивачці на її письмову заяву від 23.03.2015р. лист-відповідь від 24.04.2015р., трудову книжку і наказ про звільнення №03 від 24.04.2015р., що підтверджується описом вкладання в цінний лист і датою на ньому (а.с. 86 - копія).

Крім цього, сама позивачка не заперечувала отримання вказаним вище цінним листом трудової книжки і наказу про звільнення.

Таким чином, в справі відсутні докази існування вимушеного прогулу у ОСОБА_1 в його розумінні згідно частини 4 ст.235 КЗпП України, у зв*язку із чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Крім вказаного, суд вважає за необхідне вказати, що обставина справи про те, що свідок ОСОБА_4 бачив ОСОБА_1 26.02.2015р. за місцем роботи в ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» із заявою про звільнення, не може бути визнано судом належним і допустимим доказом того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося саме цієї дати, крім цього, свідок не бачив, як заява про звільнення позивачки безпосередньо передавалась останньою відповідальній особі ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» і такі показання свідка не спростовують відомості про звільнення ОСОБА_1 24.04.2015р., зафіксовані в її трудовій книжці.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх часткового задоволення.

Враховуючи ті обставини, що позивачка на підставі пункту 1) частини 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, тому вимоги відповідача про стягнення з неї витрат на правову допомогу в сумі 25 212 грн. 60 коп. відповідно до ст.88 ЦПК України задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 47, 83, 116, 117, 235 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Діджитал Реклама Сервіс» (04074, м.Київ, вул.Лугова, 2; код ЄДРПОУ 36507612) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки смт Рокитне Київської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, що зареєстрована і мешкає в АДРЕСА_1) - 124 797 грн. 04 коп. компенсації за невикористану відпустку, 32 976 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього: 157 773 (сто п*ятдеят сім тисяч сімсот сімдесят три) грн. 04 коп., а також 1 577 грн. 73 коп. судового збору на користь держави.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення рішення суду - протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: