ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2010 р.

справа № 2а-234/09

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Уханенка С.А.

суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_1, управління Пенсійного фонду України Криворізького району Дніпропетровської області на постанову Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України Криворізького району Дніпропетровської області про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2009 року позивач звернувся до суду з вимогами, в яких просив визнати дії відповідача по нарахуванню та виплаті щомісячної соціальної державної допомоги до пенсії неправомірними, стягнути з відповідача недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період з 01.01.2006 року по 01.08.2009 року в розмірі 4600,10 грн., зобов'язати відповідача нараховувати щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії, відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", надалі при нарахуванні пенсії.

Постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Поновлено строк звернення до суду. Визнано дії відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу надбавки до пенсії як дитині війни за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року - противоправними, вирішено стягнути з відповідача недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову в частині задоволених позовних вимог та відмовити в задоволені позовних вимог.

Не погодившись з постановою позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та ухвалити нову задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Суд першої інстанції вірно відмовив позивачу в задоволені позовних вимог за 2006 рік. Так, Законом України “Про державний бюджет України на 2006 рік” було зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, однак Законом України від 19 січня 2006 року №3367-IV дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджується з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак протягом 2006 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів відповідних нормативно –правових актів не видавалось, тому і підстав для нарахування підвищення у 2006 році не було.

Дія ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік була призупинена п. 12 статті 71 і ст. 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік ”.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 9 липня 2007 року положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо призупинення дії положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” визнані неконституційними.

Отже, управління Пенсійного фонду України повинно було зробити перерахунок пенсії позивачу починаючи з липня 2007 року. Підстави для перерахунку за період з січня по 9 липня 2007 року – були відсутні, оскільки дії відповідача щодо невиплати у цей період підвищення до пенсії ґрунтувалися на Законі України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, який діяв на той час.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позивачу в частині її підвищення відповідно до положень ст. 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” у 2007 році не здійснював, а також не проводив виплату.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до підпункту 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тому, підстави для підвищення пенсії за період з січня по 22 травня 2008 року – були відсутні, оскільки позивачу пенсія з підвищенням на 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність виплачувалася.

Проте, рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” щодо викладення положень ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в новій редакції.

Таким чином, дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” відновлено, у зв’язку з чим підвищення пенсії позивачу повинно бути виплачено у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком 22 травня 2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги в частині недоплати суми за 2007 та 2008 рік, суд першої інстанції не вірно застосував норми процесуального права.

Так, відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач просив застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду, а позивач не навів поважних причин пропуску такого строку. Тому суду першої інстанції належало вирішити питання щодо застосування наслідків пропуску строку.

Проте, суд першої інстанції поновивши строк позивачу, не з`ясував наявність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду та відповідні ним докази. У зв`язку зі зверненням позивача до суду у серпні 2009 року колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволені позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 31.07.2008 року.

Колегія суддів також не може погодитись з судом першої інстанції в частині відмови та задоволення позовних вимог за 2009 рік, оскільки у 2009 році дія ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови КМ України № 530 від 28.05.2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати відповідача перерахунок та виплатити позивачу підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни суди обґрунтовано до уваги не взяли, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Проблеми надання бюджетних коштів управлінню для виконання покладених на нього обов`язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судами не розглядається.

Безпідставним є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки суди не ухвалюють рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

Згідно частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Колегія суддів вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття “мінімальна пенсія за віком”, про яке йдеться в ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.

Положення ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування підвищення до пенсії згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого даною статтею, мінімального розміру пенсії за віком.

Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нараховувати щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії, відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", надалі при нарахуванні пенсії, є безпідставними оскільки завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав позивачів, а не тих прав, які виникнуть в майбутньому.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити вірно в резолютивній частини постанови "перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії", а не "надбавку до пенсію" та не "щомісячну державну соціальну допомогу", оскільки позивач отримує пенсію.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст.198, ст. ст. 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України Криворізького району Дніпропетровської області –задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 –залишити без задоволення.

Постанову Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2009 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України Криворізького району Дніпропетровської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни з 01.08.2008 року по 01.08.2009 року - протиправними.

Зобов`язати управління пенсійного Фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” за період з 01.08.2008 року по 01.08.2009 року з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: С.А. Уханенко

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова