ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

В.В.,

:

О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши

в порядку письмового провадження справу за позовом приватної агрофірми «Агроінвест» (далі - Агрофірма) до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області (далі - Інспекція) про скасування постанов,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року Агрофірма звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати постанови Інспекції від 24 жовтня 2013 року №№ П-66-13-Ю, П-67-13-Ю про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності на Агрофірму у розмірі по 103 230 грн за порушення, передбачене абзацом першим пункту 4 частини другої статті 2 Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності » (далі - Закон № 208/94-ВР).

На обґрунтування позову зазначила про безпідставність проведення Інспекцією позапланової перевірки та неправомірність винесення оскаржуваних постанов за її результатами. Також вказувала на порушення порядку притягнення до відповідальності, оскільки на підставі одного протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності прийнято дві постанови про накладення штрафу, при цьому застосована норма, яка відсутня в Законі № 208/94-ВР.

Суди встановили, що 2 жовтня 2013 року Агрофірма подала декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва комплексу доробки та зберігання зерна.

8 жовтня 2013 року відповідач листом № 7/16-03/1-16/2928 повідомив Агрофірму про відмову у реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та повернув декларацію з доданими до неї документами на доопрацювання.

14 жовтня 2013 року Інспекція на підставі наказу начальника Інспекції від 8 жовтня 2013 року провела позапланову перевірку дотримання Агрофірмою вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, норм стандартів і правил на об'єкті та за її результатами склала акт, у якому констатувала порушення позивачем статей 34, 36 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI), пункту 9 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466.

14 жовтня 2013 року посадові особи відповідача також склали протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності № П-586-13 за фактом виявлених порушень щодо зазначення Агрофірмою недостовірних даних у декларації про початок виконання будівельних робіт та здійснення самовільного будівництва комплексу доробки та зберігання зерна.

24 жовтня 2013 року відповідач виніс спірні постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності: № П-66-13-10, якою у зв'язку зі здійсненням будівництва за відсутності документа, що надає право на виконання будівельних робіт, чим порушені вимоги статті 34 Закону № 3038-VI, позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом першим підпункту 4 пункту 2 статті 2 Закону № 208/94-ВР, та накладено штраф у сумі 103 230 грн; № П-67-13-10, якою у зв'язку із зазначенням недостовірних даних у декларації про початок виконання будівельних робіт, чим порушені вимоги частини восьмої статті 36 Закону № 3038-VI, пункту 9 Порядку виконання будівельних робіт, позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом першим підпункту 4 пункту 2 статті 2 Закону № 208/94-ВР, та накладено штраф у сумі 103 230 грн.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2013 року відмовив у задоволенні позову.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 листопада 2014 року скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції. При цьому касаційний суд вважав обґрунтованим і висновок суду першої інстанції про правомірність винесення відповідачем оскаржуваних постанов про застосування штрафних санкцій до позивача за кожне правопорушення окремо. Складання відповідачем одного протоколу за фактом двох порушень та допущені описки у постановах про накладення штрафу, на думку суду касаційної інстанції, не є підставою для їх скасування та не свідчать про їх неправомірність чи необґрунтованість.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2014 року, Агрофірма звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом абзацу першого пункту 4 частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР та частини восьмої статті 36 Закону № 3038-VI, просила скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України від 22 травня, 26 червня, 22 жовтня та 11 грудня 2014 року (справи №№ К/800/15500/14, К/800/15991/14, К/800/10064/14, К/800/15081/14 відповідно), в яких, на думку заявника, суд касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосував зазначені норми матеріального права. Колегії суддів при розгляді вищезгаданих справ вважали, що суб'єкти містобудування несуть відповідальність у вигляді однієї санкції за умови існування одного чи відразу двох правопорушень. Крім того, в постанові від 11 грудня 2014 року колегія суддів погодилась із висновком, що позивач не може нести відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у декларації про початок виконання будівельних робіт, яку повернуто, оскільки така не може вважатися поданою.

Ухвалою від 30 березня 2015 року Вищий адміністративний суд України зазначену справу допустив до провадження Верховного Суду України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 5 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами за територіальним принципом (у межах областей) у порядку проведення планових та позапланових перевірок.

Пунктами 9, 10 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1995 року № 244 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що про вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності керівник структурного підрозділу інспекції або головний державний інспектор складають протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

У пункті 11 цього ж Порядку встановлено, що у разі вчинення одним суб'єктом містобудування двох або більше правопорушень у сфері містобудівної діяльності протокол складається стосовно кожного правопорушення окремо. У разі вчинення одного правопорушення у сфері містобудівної діяльності кількома суб'єктами містобудування протокол складається стосовно кожного з них окремо.

Пунктом 2 частини першої статті 34 Закону № 3038-VI передбачено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт ‒ щодо об'єктів будівництва, що належать до І‒ІІІ категорій складності.

Абзацом першим пункту 4 частини другої статті 2 Закону № 208/94-ВР визначено, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів, або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт, а також наведення недостовірних даних у зазначеній декларації.

Суд установив, що декларація про початок виконання будівельних робіт повернута позивачу на доопрацювання і повторно ним не подана.

Згідно з частиною дванадцятою статті 2 Закону № 208/94-ВР у разі вчинення суб'єктами містобудування двох або більше правопорушень штрафи накладають за кожне вчинене правопорушення окремо.

За пунктом 8 статті 36 Закону № 3038-VI замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про початок виконання будівельних робіт, та виконання будівельних робіт без зареєстрованої декларації.

На підставі аналізу наведених норм права, зокрема пункту 8 статті 36 Закону № 3038-VI, колегія суддів дійшла висновку, що поняття «подання декларації» як складова підстав для відповідальності за повноту та достовірність зазначених в ній даних включає і реєстрацію (прийняття) Інспекцією цієї декларації. У разі використання Інспекцією свого права на відмову у реєстрації декларації та повернення її для виправлення виявлених недоліків, така декларація не може вважатися поданою та бути підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої Законом № 208/94-ВР за порушення норм Закону № 3038-VI.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду касаційної інстанції, який погодився із законністю накладення на позивача штрафу за недостовірність наведених у декларації даних, є неправильним, незаконним, у зв'язку з чим вказане судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Водночас колегія суддів вважає передчасним висновок щодо законності накладення Інспекцією двох штрафів за два правопорушення. Наведена вище правова позиція колегії суддів виключає в цій справі множинність правопорушення, а відтак і можливу схожість правовідносин у цій справі та у справах, рішення у яких додані на обґрунтування наведених у заяві доводів.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241‒ Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву приватної агрофірми «Агроінвест» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

.В. Кривенко

Судді:

О.Ф. Волков

.І. Гриців

О.А. Коротких

.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін

.О. Терлецький