-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа № 2-279/2010
Провадження № -
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2010 року
Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі :
головуючого – судді Мацюка Ю.І.,
при секретарі Ючковій О.В.,
з участю представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Славутського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Славутський руберойдовий завод» про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час, компенсації за затримку розрахунку при звільненні з роботи, відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Славутський руберойдовий завод» про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час, компенсації за затримку розрахунку при звільненні з роботи, відшкодування моральної шкоди, вказуючи на те, що будучи інвалідом П групи внаслідок трудового каліцтва з 7 грудня 2005 року, працював на підприємстві відповідача заступником директора з економіки на умовах повного робочого часу. Посилаючись на порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо невстановлення йому скороченого робочого часу, що привело до щоденної надурочної роботи, яка повинна оплачуватися в подвійному розмірі, заподіяння внаслідок вказаних порушень моральної шкоди, просить задовольнити його вимоги.
В суді позивач підтримав позовні вимоги. В їх обгрунтування зазначив, що 20 квітня 1998 року влаштувався на підприємство відповідача на посаду начальника планово-економічного відділу, повідомивши відділ кадрів про те, що є інвалідом Ш групи внаслідок трудового каліцтва. 20 січня 2005 року був переведений на посаду заступника директора з економічних питань, а 7 грудня 2005 року отримав II групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва, про що повідомив відділ кадрів підприємства, надавши відповідну довідку МСЕК. Згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку, що діяли на підприємстві працював на умовах повного робочого часу: п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, з 8-ми годинним робочим днем (40 годин на тиждень). Будучи інвалідом П групи мав право на скорочений 6-ти годинний робочий день, однак в зв’язку з порушенням адміністрацією підприємства вимог трудового законодавства щодня працював по 2 години надурочно, а тому повинен був отримувати заробітну плату у подвійному розмірі, що також потягнуло неправильне нарахування відпускних та лікарняних. Втрати немайнового характеру позивач обґрунтовує погіршенням самопочуття через роботу з повним робочим днем, втрату здоров’я, перенесення фізичних та моральних страждань. Просить стягнути з ВАТ «Славутський руберойдовий завод» заробітну плату за роботу в надурочний час за період з січня 2006 року до травня 2008 року в сумі 95653,70 гривень, моральну шкоду в сумі 20000 гривень, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з роботи в сумі 105450 гривень та судові витрати на правову допомогу в сумі 4000 гривень.
Представники відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в судовому засіданні не визнали позовних вимог позивача. В обґрунтування своїх заперечень зазначили, що позивач ОСОБА_2 працював у ВАТ «Славутський руберойдовий завод» з квітня 1998 року по травень 2008 року. 31 травня 2008 року звільнений з посади заступника директора з економіки на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. В день звільнення з позивачем проведений повний розрахунок та видана трудова книжка. Вважають твердження позивача про порушення адміністрацією вимог трудового законодавства щодо встановлення позивачу повного робочого часу відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку безпідставними, оскільки відповідно до ст. 172 КЗпП України інваліду належить право вимагати встановлення неповного робочого часу відповідно до медичних рекомендацій. В зв’язку з тим, що позивач не вимагав встановити йому неповний робочий день, працював на умовах повного робочого часу відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, відповідно до медичних рекомендацій позивачу рекомендована робота не пов’язана з тривалою ходою та протипоказана важка фізична праця. Призначивши позивача на посаду начальника планово-економічного відділу, а пізніше – заступника директора з економіки, адміністрація дотрималась медичних рекомендацій. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач працював у відкритому акціонерному товаристві «Славутський руберойдовий завод» з 20 квітня 1998 року - начальником планово-економічного відділу, з 20 січня 2005 року – заступником директора з економіки на умовах повного робочого часу.
Відповідно до ст. 45 Конституції України максимальна тривалість робочого часу визначається тільки законом.
Трудове законодавство розрізняє нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Визначення нормальної тривалості робочого часу як норми максимальної означає, що допускається законодавче і договірне встановлення меншої тривалості робочого часу.
При скороченій тривалості робочого часу, час, протягом якого працівник має виконувати трудові обов’язки, скорочується, але працівник має право на оплату праці у розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством.
Стаття 51 КЗпП України встановлює перелік осіб для яких встановлюється скорочена тривалість робочого часу: працівників віком від 16-ти до 18-ти років, осіб віком від 15-ти до 16-ти років (учнів віком від 14-ти до 15-ти років, які працюють у період канікул), працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших працівників).
Крім того, згідно з пунктом 6 постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення використання праці пенсіонерів і інвалідів у народному господарстві і пов’язаних з цим додаткових пільг» скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень) встановлюється для інвалідів I і П груп, що працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці цих осіб, якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг.
На інвалідів I і П груп, які працюють на всіх інших підприємствах, не призначених для використання праці цих осіб, а також на інвалідів Ш групи зазначена пільга щодо встановлення скороченого робочого часу не поширюється.
Таким чином, будучи інвалідом П групи, працюючи на посаді заступника директора з економіки ВАТ «Славутський руберойдовий завод», позивач ОСОБА_2 не належить до категорії осіб для яких встановлюється скорочений робочий час згідно ст. 51 КЗпП України, а підприємство відповідача не призначене для використання праці інвалідів І та П груп .
Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Відповідно до ст. 172 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.
Неповний робочий час має меншу, ніж встановлено нормативними актами, тривалість робочого часу і встановлюється за погодженням сторін трудового договору. Відповідно до ст. 56 КЗпП України за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись, як при прийнятті на роботу, так і згодом, неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Отже, у разі застосування праці інвалідів роботодавець зобов’язаний діяти на підставі рекомендацій МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров’я працівника-інваліда, за що роботодавець повинен нести відповідальність.
Якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах неповного робочого часу, роботодавець на прохання інваліда зобов’язаний встановити йому неповний робочий час. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ. Отже неповний робочий час встановлюється тільки шляхом досягнення відповідної згоди між сторонами трудового договору.
Відповідно до рекомендацій МСЕК від 7 грудня 2005 року позивачу ОСОБА_2 протипоказана важка фізична праця, а від 14 лютого 2008 року - протипоказана фізична праця. Викладене підтверджується даними довідок серії МСЕ № 068093 від 07.12.2005 року та № 124407 від 14.02.2008 р.
Як слідує з пояснень сторін, з часу працевлаштування та протягом всього періоду трудової діяльності позивач ОСОБА_2 працював на посадах, що віднесені до категорії інженерно-технічних працівників та не пов’язані з виконанням фізичної праці. Позивач не звертався до роботодавця із заявою про встановлення неповного робочого часу, в зв’язку з чим працював на умовах повного робочого часу відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку, що підтверджується даними довідки ВАТ «Славутський руберойдовий завод» № 256 від 08.10.2009 року та узгоджується з нормами трудового законодавства, зокрема ст. 172 КЗпП України.
Відповідно до ст. 62 КЗпП України надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі.
Оскільки позивач ОСОБА_2 працював на підприємстві відповідача на умовах повного робочого дня, заробітна плата нараховувалася йому в одинарному розмірі відповідно до вимог чинного законодавства, при звільненні з роботи з ним проведено повний розрахунок, а тому вимоги про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час та компенсації за затримку розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
Оскільки право позивача не порушене не підлягають задоволенню його вимоги щодо стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 10, 15, 208, 209, 212-215, 224-228 ЦПК України, суд,
В и р і ш и в :
У задоволенні позову ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Славутський руберойдовий завод» про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний час, компенсації за затримку розрахунку при звільненні з роботи, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі скарги до судової палати у цивільних справах Хмельницького апеляційного суду через Славутський міськрайонний суд.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення набирає чинності після закінчення терміну подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано; після закінчення терміну подання апеляційної скарги, якщо її не було подано; після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано.
Суддя Мацюк Ю. І.
скопійовано
-
скопійовано
-
