АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження №-22-ц/790/ 732/15 Головуючий 1 інстанції - Ніколаєнко І.В. Справа № 640/15021/14ц Доповідач - Міненкова Н.О

Категорія - договірні.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі :

головуючої судді - Міненкової Н.О.

суддів - Кругової С.С., Зазулинської Т.П.

за участю секретаря - Галушко Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до видавництва «Право» Національної академії правових наук України та Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» про розірвання договору та стягнення збитків, -

в с т а н о в и л а:

В квітні 2014 року до суду звернулась ОСОБА_1. Просила розірвати договір №-23 від 27 квітня 2012 року, укладений між нею та Видавництвом «Право» Національної академії правових наук імені Ярослава Мудрого».( далі Видавництво) Стягнути з Видавництва збитки в сумі 16431 грн. 20 коп. та моральну шкоду в сумі 5000 грн.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є автором книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір НОМЕР_1 від 25.06.2012 року.

27 квітня 2012 року вона уклала договір з Видавництвом №23 та договір №-1 на реалізацію. За умовами договору №-23 Видавництво зобов'язалося здійснити видання книги, її технічне і художнє оформлення, виготовити оригінал - макету, забезпечивши якість видання. ОСОБА_1 зобов'язалася надати видавництву рукопис та сплатити вартість видавничих та поліграфічних робіт в сумі 32500 грн., які були перераховані нею за квитанцією №-756211 від 03.05.12.

За умовами договору №-1 видавництво узяло на себе зобов'язання прийняти від ОСОБА_1 для подальшої реалізації книгу та перерахувати їй одержані від реалізації кошти.

На виконання договорів між Видавництвом «Право» та ПП «Юнісофт» було укладено договір на виконання поліграфічних робіт від 26.06.2012 року.

На виконання п.2.1 договору №-23 видавництвом випущено 500 примірників книги, з яких 122 реалізовано і гроші перераховані позивачці, 18 надіслані їй як обов'язкові примірники, а 359 повернуто у зв'язку із закінченням строку реалізації( п.2.3. договору №-1. Усього перераховано 16068,80 грн.

Вважає. що видавництвом порушені умови договору щодо зазначення у кожному примірнику вихідних даних, як того передбачає стаття 23 ЗУ «Про видавничу справу» від 05.06.1997 року.

До складу вихідних даних, відповідно п.5.1.12 Національного стандарту України «Видання. Вихідні дані» ДСТУ 4861:2007, до складу випускних даних входить: повне найменування та місцезнаходження виготовлювача видавничої продукції; серію, номер, дату видачі свідоцтва про внесення виготовлювача видавничої продукції до Державного реєстру.

Відповідачем у порушення п.4.2.2 договору №-23 не зазначено ні адресу друкарні ПП «Юнісофт» ні серію номер, дату видачі свідоцтва про внесення ПП «Юнісофт» як виготовлювача видавничої продукції до Державного реєстру.

Вважає, що випускаючи книгу без зазначення вихідних даних, з порушенням ст. 23 Закону України «Про видавничу справу» відповідач фактично видав книгу, яка не є предметом цивільного обігу в силу положень ст.. 178 ЦК України, а виконані відповідачем роботи мають істотні недоліки, які неможливо усунути.

Збитки, які завдано внаслідок неналежного виконання видавництвом умов договору складають 16431,20 грн. Добровільно відшкодувати ці збитки відповідач відмовився. Просила на підставі ст..1167 ЦК стягнути з відповідача суму моральної шкоди, яка оцінена позивачкою у 5000 грн., яка на її думкою є справедливою і розумною.

У зв'язку з тим, що правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» на підставі частини третьої ст. 22 цього закону від сплати судового збору вона повинна бути звільнена.

В жовтні 2014 року позивачка подала заяву про зміну підстав позову та просила позовні вимоги задовольнити. Зазначала, що їй завдано збитки внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за договором, так як книгу взагалі заборонено випускати у зв'язку з тим, що вона не відповідає технічним умовам та вимогам, які ставляться до книжної продукці.

Представник відповідача проти позову заперечував. В письмових запереченнях зазначав, що у позивача відсутні підстави заявляти претензії щодо якості. Договір, що оскаржується за своєю сутністю є договором підряду, й його предметом є виконання робіт. Позивач посилається на певні вимоги, що стосуються товарів і зовсім не посилається на порушення вимог щодо виконаної роботи. Між тим, не заявивши про виявлені недоліки при прийнятті роботи, вважає, що на підставі ч.2 ст. 853 ЦК позивачка втратила право посилатися на них.

Крім того, вважають, що на стадії, коли умови договору виконані ( с. 858) позивачка не має права ставити вимогу про розірвання договору. А також вважає, що порушення не можна вважати істотним та суттєвим у розумінні абз.2 ч.2 ст. 651 ЦК. Необгрунтовані позивачем також і підстави для стягнення збитків та моральної шкоди.

В письмових запереченнях на заперечення відповідача позивач зазначає, що представник відповідача необґрунтовано посилається на те, що між сторонами укладено договір підряду так як вважає, що у даному випадку це видавничий договір, а тому до нього не можуть бути застосовані положення щодо підряду у тому числі і ст. 853 ЦК.

Вважає, що випущена продукція містила приховані недоліки які могли бути виявлені лише спеціалістами в стандартизації.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з останньої на користь Видавництва витрати на правову допомогу в сумі 11000 грн.

Не погодилась з рішенням ОСОБА_1 й у апеляційній скарзі просить його скасувати. Посилається на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки її доводам, що даний договір не відноситься до договору підряду і до нього не можуть бути застосовані наслідки ст.853 ЦК. Вважає, що судом неправильно застосовані до даних правовідносин ст. 858 ЦК. Вважає, що суд прийшов до помилкового висновку про необов'язковість дотримання стандарту при випуску книги і її права вимагати розірвання договору у зв'язку із істотними порушеннями його умов.

Не погодилась апелянт з рішенням також і в частин стягнення з неї витрат на правову допомогу та послалась на ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах, яка передбачає, що такий розмір не повинен перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи матеріали справи не містять. Крім того договір про надання правової допомоги був укладений між видавництвом і приватним підприємцем ОСОБА_4, що протирічить Закону України «Про адвокатуру».

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Закон України «Про видавничу справу» №- 318/97вр із змінами визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Згідно зі статтею 17 цього Закону замовниками будь-якої видавничої продукції можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Умови виконання замовлення на видавничу продукцію, права та обов'язки сторін визначаються відповідними угодами, укладеними згідно із законодавством між замовником видавничої продукції та відповідними суб'єктами видавничої справи.

Основним змістом видавничого договору є визначення прав і обов'язків сторін - автора і видавця. Основні обов'язки сторін за видавничим договором - створення твору, передача його видавцеві для видання та видання твору в установлений строк. До прав сторін слід віднести право видавця вимагати передачі йому твору, а право автора - вимагати виплати визначеної автором винагороди за створення і використання твору. Ці основні права і обов'язки сторін супроводжуються рядом прав в обов'язків, що визначають зміст договору, конкретизують його, уточняють окремі його елементи.

Видавничий договір один із видів авторських договорів. Такі договори укладають на видання (перевидання) літературних творів, наукових досліджень, творів мистецтва, історії, суспільно-економічних дисциплін тощо. У видавничому договорі вказується сутність твору, який видається (перевидається), строки випуску в світ,(тираж, гонорар) та строки його виплати, наслідки в разі невиконання умов договору.

Видавничий договір є видом договору про надання права на використання без створення похідного твору (просте використання), на підставі якого автор чи його правонаступник зобов'язується передати видавництву право на опублікування, тобто випуск в обіг примірників твору наукової чи літературної творчості, а видавництво бере на себе зобов'язання прийняти і оплатити його.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції безпідставно до даних правовідносин застосовані норми закону про договір підряду та не надано оцінки тому, що між сторонами укладено видавничий договір, предмет якого зазначений в п.1.1 Договору №-23 від 27 квітня 2012 року.

Судовим розглядом було встановлено, що 27 квітня 2012 року між Видавництвом «Право» і ОСОБА_1 був укладений договір №-23 на видання твору «ІНФОРМАЦІЯ_1». ( а.с.9).

Даним договором були передбачені усі суттєві умови, а саме:

- способи використання твору( конкретні права, що передаються за цим договором)

- термін, на який передається право;

- територія, на якій може здійснюватися використання;

- розмір винагороди і ( або) порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання твору, порядок і терміни його виплати;

- інші умови, які сторони вважатимуть суттєвими для даного договору.

Цього ж дня між видавництвом «Право» та ОСОБА_1 укладено договір реалізації, яким були передбачені умови передачі твору, ціна та порядок розрахунків.( а.с.10).

На виконання поліграфічних робіт між ПП «ЮНІСОФТ» і Видавництвом «Право» укладено договір №-26/06-12 від 26 червня 2012 рок( ас.11).

Судом першої інстанції було встановлено, що умови вищезазначених договорів сторонами було виконано. І з підстав невиконання умов договорів позовні вимоги не заявлялись.

Основною підставою для розірвання договору та відшкодування збитків за доводами позивачки є порушення вимог ст. 23 ЗУ « Про видавничу справу» та п. 5.1.12 Національного стандарту України «Видання. Вихідні відомості» ДСТУ 4861:2007, не зазначення адреси друкарні ПП «Юнісофт», серії, номеру, дати видачі свідоцтва про внесення ПП «Юнісофт», як виготовлювача видавничої продукції до Державного реєстру. Позивачка вважає, що данні порушення є істотними і наслідками цих порушень є розірвання договору і відшкодування збитків.

Судова колегія не може погодитися з даними доводами.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.( ст. 638 ЦК). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як зазначалося вище сторони прийшли до згоди за усіма умовами договору у тому числі і за істотними, які є обов'язковими для даних видів договорів( умови про обсяг прав за видавничим договором і розмір винагороди є істотними умовами договору). Ці умови сторонами було виконано і претензій не заявлено.

Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Така шкода може бути виражена як у вигляді реальних збитків та( або) упущеної вигоди, так і моральної( немайнової шкоди).

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права( реальні збитки)

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене( упущена вигода).

Судовим розглядом було встановлено, що усі обов'язки за договором №-23 від 27 квітня 2012 року сторонами виконано. Виконані також умови договору реалізації №-1 від 27 квітня 2012 року, а стороною в договорі №-26/06-12 на виконання поліграфічних робіт від 26.06. 2012 року ОСОБА_1 не була.( а.с.11).

Усі умови договорів були виконані у встановленні у них строки. Розрахунки проведені і претензій з цих підстав сторонами не заявлялись.

Судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог про розірвання договорів та стягнення збитків, так як суду не було надано жодного доказу на підтвердження наявності істотного порушення договорів та наявності шкоди, завданої цими порушеннями другою стороною.

Між тим, задовольняючи позов в частині відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції не врахував наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 23 травня 2014 року Видавництво «Право» довіреністю уповноважило ОСОБА_4 представляти інтереси в усіх судових установах( а.с.71). В листопада 10 числа 2014 року Видавництво «Право» звернулося з клопотанням про присудження судових витрат на правову допомогу та додали договір №- 05/14-02 від 20 травня 2014 року( а.с. 109) укладений між Видавництвом «Право» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 ( а.с. 109-112), а також рахунки - фактури виконаних робіт за підписом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 та акт - приймання виконаних робіт від 10.11.14р.

Відповідно до ст. 58,59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

У відповідності до ст.ст. 79,84,88 ЦПК України витрати на правову допомогу є судовими витратами, що присуджуються стороні, на користь якої ухвалено рішення за рахунок іншої сторони.

Граничний розмір компенсації таких витрат, згідно з частиною 2 статті 84 ЦПК встановлюється законом. Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27 квітня 2006 року №-590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави, згідно з підпунктом 1 пункту 1 додатка якої граничний розмір витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 відсотків мінімальної заробітної плати за годину роботи особи, що надає правову допомогу.

Частиною 2 статті 59 Конституції України передбачено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року №-2887-ХІІ, іншими законодавчими актами і статутами адвокатських об'єднань.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою та адвокатським об'єднанням чи адвокатом. Ця норма міститься у Правилах адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1.10.99, протокол від 1-2 жовтня 1999 року №-6/УІ( Правила).

Статтею 33 цих Правил передбачено, що гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту; гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Таке положення міститься в п. 14.1.226 Податкового кодексу України, де зазначено, що адвокат з точки зору оподаткування, є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність. А тому статтею 178 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, є окремим різновидом платників податку, з особливим порядком реєстрації та системою оподаткування, яка є відмінною від реєстрації та оподаткування підприємницької діяльності.

Згідно з роз'ясненням Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури «Про суміщення адвокатської та підприємницької діяльності» від 21.03.2008р. №V/3-71, адвокатська діяльність не є господарською і зокрема підприємницькою у сенсі ст. З Господарського кодексу України, а адвокат не є суб'єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність.

Крім того, стягнення з Позивача витрат на правову допомогу не відповідає п. 48 Постанови Пленуму ВССУ від 2014 р. № 10 щодо обов'язковості документального підтвердження та надання розрахунку витрат на правову допомогу.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.

Виходячи із п. З ч. 1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: скасувати рішення суду 1 інстанції та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,317,319 ЦПК України судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2014 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили після його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя -

Судді -