Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________________

Справа № 674/876/14-ц

Провадження № 22-ц/792/167/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі : головуючого - судді Фанди В.П.,

суддів : Спірідонової Т.В., Купельського А.В.

при секретарі : Дорощук О.М.

з участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Богатинської Н.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою громадської організації «Спортивний клуб «Фаворит»» на рішення Дунаєвецького районного суду від 01 грудня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до громадської організації «Спортивний клуб «Фаворит»» про визнання наказу про розірвання контракту незаконним, зміна підстав звільнення, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати зарплати, моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів

встановила

У червні 2014 року позивач звертаючись до суду з позовними вимогами, які в подальшому уточнив та просив визнати наказ про його звільнення незаконним, змінити формулювання причин звільнення, стягнути заборгованність по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду. Зазначав, що 01 серпня 2013 року між сторонами було укладено контракт № 10-В та Додаток № 1 до нього, зі строком дії до 31 травня 2015 року. Відповідно до умов контракту позивача було призначено спортсменом-інструктором з волейболу, з оплатою праці відповідно до п. п. 1.2 1.1 п. 2.1. контракту. 04 грудня 2013 року йому було повідомлено про його звільнення, але не ознайомлено з наказом, не виплачено заборгованість по заробітній платі. На неодноразові звернення до відповідача із листами про надання інформації про причини звільнення, копії наказу та розрахунку заборгованості по заробітній платі не отримував відповіді. Лише у квітні 2014 року він отримав відповідь від Федерації Волейболу України, з копією наказу про звільнення.

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 01 грудня 2014 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ № 20/13 від 02 грудня 2013 року ГО «СК «Фаворит»» про розірвання з позивачем контракту від 01 серпня 2013 року, змінено формулювання причин звільнення з п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України на п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. Стягнуто з ГО ,,СК ,,Фаворит" на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01 жовтня 2013 року по 02 грудня 2013 року у розмірі 25600 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 168 855,23 грн., моральну шкоду - 1000 грн.. Вирішено питання судових витрат.

________________________________________________________________________________________________

Головуюча у першій інстанції - Артемчук В.М.

Доповідач - Фанда В.П. Категорія : 53

В апеляційній скарзі представник апелянта з рішенням суду не погоджується, посилається на порушення норм матеріального та процесуального законодавства, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Зазначає, що позивачем було пропущено строк для звернення до суду з вказаним позовом, із клопотанням про поновлення такого строку не звертався; позивачем не було надано доказів в чому саме полягає незаконність наказу, не надано доказів існування заборгованості по заробітній платі, не взято до уваги зменшення оплати праці за жовтень-листопад внаслідок застосування штрафів.

На апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги, вважає, що її слід задовольнити з підстав вказаних у апеляції. Вказала, що у громадській організації немає Правил клубу, якими визначено перелік та підстави застосування штрафних санкцій, як то зазначено у п.4.3. Контракту. Визнала, що у Статуті організації не передбачено такого органу як збори засновників, але вважає правомірним рішення, викладене у протоколі № 7 зборів засновників від 24.11.13 року щодо застосування до позивача штрафу за жовтень у розмірі 75% та за листопад - 100%.

Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, вважає, що в її задоволені слід відмовити.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування, зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, в тому числі, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Вирішуючи спір, суд вважав доведеним вимоги позивача щодо не отримання ним копії наказу про звільнення й відповідно на не пропущення місячного строку звернення до суду.

Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна, оскільки він вчинений без всебічного, повного з'ясування обставин справи; він не відповідає фактичним обставинам справи. При розгляді даної справи судом не застосовано у повній мірі норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Можливість укладення контракту з відповідними суб'єктами сфери фізичної культури і спорту про участь у змаганнях серед спортсменів-професіоналів передбачена ст.38 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" від 24.12.1993 року.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 01.08.2013 р. сторони уклали контракт № 10-В та Додаток № 1 до нього щодо спільної діяльності, пов'язаної з підготовкою і виступом позивача на всіх змаганнях в період дії контракту, тобто по 31.05.2015 року.

Після підписання контракту позивача призначено спортсменом-інструктором з волейболу.

Трудова книжка позивачем не здавалася у відділ кадрів громадської організації, запис про укладення 01.08.13 року контракту не проводилася.

Відповідно до пункту 5.2 контракту дія контракту переривається: після закінчення терміну дії контракту; за згодою сторін; з ініціативи Клубу до закінчення дії контракту у випадках, порушення Спортсменом будь-якого пункту даного контракту і пунктів додатку до контракту; з ініціативи спортсмена до закінчення часу дії контракту, у випадках хвороби або інвалідності, що перешкоджає виконанню обов'язків за контрактом; в інших випадках, передбачених законодавством.

У п.13 додатку №1 до контракту встановлено, що отримання доходу (подарунки, сувеніри, гроші) від інших джерел, виплата коштів гравцеві без відома або згоди Клубу від інших спортивних організацій в період дії контракту - тягне за собою розірвання контракту, а далі - згідно з рішенням Дисциплінарної комісії ФВУ.

02 грудня 2013 року наказом президента ГО «СК «Фаворит« за № 20/13 в зв'язку з невиконанням п.2.1.13 контракту та п.13 додатку до контракту № 1 розірвано контракт з позивачем з 02 грудня 2013 року, і звільнено його з посади спортсмена - інструктора з волейболу з 02 грудня 2013 року на підставі п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Згідно до пункту 2.1.13 контракту доходом спортсмена можуть бути тільки кошти виплачені йому Клубом або через Клуб, або за згодою Клубу.

Приймаючи рішення про визнання наказу недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що позивач приймав участь у тоталізаторі внаслідок чого отримував кошти не через спортивний клуб та без згоди на це клубу.

При цьому суд першої інстанції у відповідності із вимогами ст.ст. 58,59 ЦПК України, дав правильну оцінку та не взяв до уваги письмові покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 й прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог передбачених умовами контракту щодо прийняття позивачем участі у грі на тоталізаторі в період дії контракту.

Таким чином відповідає матеріалам справи висновок суду першої інстанції щодо безпідставності розірвання строку дії контракту та звільнення позивача на підставі п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Разом з цим, поза увагою суду першої інстанції залишилися заперечення відповідача та наявні у матеріалах справи відповідні докази щодо поважності пропуску позивачем місячного строку звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що про розірвання контракту позивачу стало відомо ще 12 грудня 2013 року, що підтверджується зверненням 12.12.13 року позивача до відповідача з приводу причин розірвання контракту про яке йому стало відомо із сайту громадського об'єднання (а.с.7,24,25), необхідності проведення з ним розрахунку по зарплаті (а.с.8). Крім цього, суд першої інстанції не звернув увагу на наявну у матеріалах справи належним чином завірену ксерокопію трудової книжки позивача (а.с.70-72) із якої слідує, що 25.12.2013 року позивач, не припинивши дію контракту, працевлаштувався обхідником лінійно-експлуатаційної служби Красилівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів.

Суд першої інстанції дав правильну оцінку наявному у матеріалах справи акту від 02.12.13 року, який був складений на підтвердження відмови ОСОБА_3 ознайомитись з наказом про звільнення (а.с.89). При цьому колегія суддів звертає увагу, що зі змісту акту слідує, що тренер ОСОБА_5 не пропонував ОСОБА_3 отримати копію даного наказу, хоча таке вручення копії наказу є обов'язковим. Крім цього, до складу комісії, яка складала спірний акт, не мав входити тренер ОСОБА_7.

У матеріалах справи наявна копія відповіді Федерації Волейболу України від 29.01.14 року (а.с.10), на звернення позивача щодо його звільнення, до якої долучалася копія наказу №20/13 від 02.12.13 року про розірвання контракту. Представник позивача при розгляді справи у суді першої інстанції та на вимогу колегії суддів апеляційного суду не надав конверт, у якому отримав копію наказу на підтвердження дати його отримання. Відповідно до належним чином завіреної ксерокопії журналу вихідної кореспонденції Федерації Волейболу України за 2014 рік така копія наказу направлена простою поштою 29.01.14 року, тому відомості щодо отримання її конкретного числа адресатом відсутні. З врахуванням цього суд не може брати до уваги припущення представника апелянта щодо отримання позивачем відповіді та копії наказу про звільнення через три дні після відправлення кореспонденції.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що у позовній заяві позивач вказував, що у квітні 2014 року він отримав відповідь із Федерації Волейболу України до якої було долучено копію наказу про його звільнення. Таке підтвердив на апеляційному перегляді представник позивача. До суду ж позивач звернувся 16.06.14 року, що доводиться відбитком штемпеля на конверті (а.с.11), тобто через два місяця. Представник позивача не зміг надати суду доказів, які б вказували на поважність пропуску місячного строку звернення до суду, починаючи з 01.05.14 року.

У разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав. Встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Враховуючи вищезазначені обставини щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, тривалість такого пропуску, колегія суддів не вбачає підстав для поновлення такого строку, оскільки він пропущений без поважних причин, тому в задоволенні позову у частині визнання незаконним наказу слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі (правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2014 року по справі № 6-33 цс 14). З врахуванням цього, не залежно від заяви позивача щодо його небажання вподальшому працювати у відповідача, суд мав прийняти рішення про його поновлення на роботі.

Згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Верховний суд України у п. 18 постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року роз'яснив, що зміна формулювання причин звільнення і приведення його у відповідність з чинним законодавством про працю може мати місце ще у випадку, якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація.

З врахуванням того, що позивач мав бути поновлений на роботі, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не мав правових підстав для зміни підстав звільнення позивача, оскільки таке не передбачено діючим законодавством.

Крім цього, колегія суддів бере до уваги, що позивач не звертався до відповідача з письмовою заявою про звільнення за угодою сторін, сторони контракту не дійшли спільної згоди на таке звільнення, відповідач у судовому засіданні наполягав саме на розірванні контракту з підстав визначених у наказі №20/13 й не погодився з рішенням суду у цій частині, що виключає можливість припинення дій контракту за угодою сторін (п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України). З врахуванням цього рішення суду у цій частині слід скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач не провів виплату заробітної плати позивачу за період з 01.10.13 року по 02.12.13 року, з врахуванням часткової виплати 25.11.13 року зарплати за жовтень 2013 року у розмірі 4000 грн.. Із врахуванням п.2.1.1 контракту, суд першої інстанції обґрунтовано визначив суму заборгованості по заробітній платі за цей період у 25600 грн. (14800грн. + 14800грн. - 4000 грн.). Заявивши вимоги про стягнення всієї зарплати, позивач заперечував і проти накладення штрафів. Задовольняючи вимоги, суд правильно виходив із того, що відповідач у порушення встановленого порядку проводив утримання із заробітної плати позивача й обґрунтовано задовольнив вимоги у цій частині.

Відповідно до роз'яснень, викладених у абз. 5 п.6 постанови №13 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Дані роз'яснення судом першої інстанції не враховано, тому у цій частині рішення суду слід викласти в новій редакції.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Постановою №13 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року, п.25, роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що оплата праці позивачу за жовтень-листопад 2013 року не була виплачена і на час розгляду справи, тому відповідає матеріалам справи висновок суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, який визначено судом у 168 855,23 грн..

Суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку на засадах співмірності тільки в разі одночасного вирішення вимог про стягнення належних при звільненні сум за умови часткового задоволення цих вимог.

Оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені в повному обсязі, то й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в суду немає (правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-195цс14).

Визначаючи розмір заподіяних моральних збитків, суд першої інстанції правильно виходив із вимог ст. 237-1 КЗпП України, роз'яснень викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та визначив їх розмір залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням принципу розумності та справедливості. Разом з цим, предметом даного спору не є встановлення факту приниження честі, гідність та ділової репутації позивача внаслідок розміщення інформації щодо його звільнення на офіційному веб-сайті «Полтавщина спорт» та сайті «Волейбол України», тому встановлення судом цих обставин і врахування їх при визначенні розміру моральних збитків слід виключити із мотивувальної частини рішення, що не впливає на розмір визначених місцевим судом моральних збитків.

При вирішенні спору суд першої інстанції вказані обставини не врахував, таке неправильне застосування норм матеріального та процесуального права є обов'язковою підставою для зміни в одній частині та скасування рішення у іншій частині.

Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Рішення щодо розподілу судових витрат прийнято місцевим судом у відповідності із ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу громадської організації «Спортивний клуб «Фаворит»» задовольнити частково.

Рішення Дунаєвецького районного суду від 01 грудня 2014 року у частині задоволення вимог про скасування наказу про розірвання контракту та зміну підстав звільнення - скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення. Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог про скасування наказу №20/13 від 02 грудня 2013 року про розірвання контракту та зміну підстав звільнення.

Абзац четвертий та п'ятий резолютивної частини рішення Дунаєвецького районного суду від 01 грудня 2014 року у частині стягнення оплати праці та середнього заробітку викласти у новій редакції:

«Стягнути з громадської організації «Спортивний клуб «Фаворит»» (м. Лубни Полтавської області, код ЄДРПОУ 33470572, р/р 2600281293 ПАТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 33470572) на користь ОСОБА_3 заборгованість по оплаті праці за період з 01 жовтня 2013 року по 02 грудня 2013 року у розмірі 25600 (двадцять п'ять тисяч шістсот) грн., без врахування утримання податків, обов'язкових платежів та зборів.

Стягнути з громадської організації «Спортивний клуб «Фаворит»» (м. Лубни Полтавської області, код ЄДРПОУ 33470572, р/р 2600281293 ПАТ «Райффайзен банк Аваль», МФО 33470572) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 168855 (сто шістдесят вісім тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять ) грн. 23 коп., без врахування утримання податків, обов'язкових платежів та зборів.»

Виключити із мотивувальної частини рішення посилання на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача при визначенні розміру моральних збитків.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: підпис Судді:підписи

З оригіналом згідно : суддя апеляційного суду В.П. Фанда