Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 січня 2015 р. № 820/18363/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рубан. В.В.,

за участі

секретаря судового засідання -Салацької Я.І.,

представник позивача - ОСОБА_1,

представників відповідачів - не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби в Херсонській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_5, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби в Херсонській області в якому (з урахуванням уточнень) просить суд: скасувати постанову ВГІРФО УМВС України в Херсонській області про скасування дозволу на імміграцію в Україні від 07.09.2007 року, на підставі якого ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, було скасовано дозвіл на іміграцію; зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву від 15.09.14 р. ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, про обмін посвідки на постійне проживання, серія НОМЕР_1, у зв'язку із досягненням 45 - річного віку.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що є громадянином Соціалістичної Республіки В’єтнам, 1989 р. позивач прибув в УРСР, де він до теперішнього часу постійно проживає. 02.06.2004 року позивачу ВГІРФО УМВС України в Херсонській області було видано тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_1 з безстроковим терміном дії. 15.09.2014 р. у зв'язку із досягненням позивачем 45-річного віку було подано до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області заяву про обмін посвідки. У вересні 2014 р. від відповідача на вищезазначену заяву отримано відповідь (лист від 19.09.14 р., вих. № 04/17598), в якій, повідомлено що згідно комп'ютерних обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, якому 07.09.2007 рішенням УГІРФО УМВС України в Херсонській області скасовано посвідку на постійне проживання в Україні. Тобто, позивачу не було здійснено обмін посвідки через те, що УГІРФО УМВС України в Херсонській області своїм рішенням від 07.09.2007 р. скасувало позивачеві посвідку на постійне проживання в Україні. Позивач вважає, що рішення УГІРФО УМВС України в Херсонській області від 07.09.2007 р., на підставі якого було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні є протиправним, необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі , просив його задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не прибули, повідомлені належним чином про час дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується матеріалами справи.

Через канцелярію суду відповідач УДМС України в Херсонській області подав письмові заперечення на позов, в яких зазначив, що згідно з постановою ВГІРФО УМВС України в Херсонській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 07.09.2007, затверджений начальником УМВС України в Херсонській області, посвідка на постійне проживання в Україні гр. В'єтнаму ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 серії НОМЕР_1 від 03.06.2004 терміном дії безстроково оформлена з порушенням вимог абзацу 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». При вивченні матеріалів справи було встановлено, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_5 працював з 1989 року, по 1991 рік на ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» відповідно до Міжнародної Угоди «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» від.02.04.1981р. Позивачем 05.05.2004 було подано заяву до ВГІРФО УМВС України в Херсонській області про видачу посвідки на проживання для іноземного громадянина. Посвідку ОСОБА_5 видано після закінчення встановленого терміну її оформлення для осіб, які прибули в Україну до 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної республіки В’єтнам та Урядом СРСР. Оскільки позивач не звернувся протягом шести місяців із заявою про видачу посвідки на постійне місце проживання, ОСОБА_5 було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. Тому просив суд відмовити у задоволенні позову та справу розглядати у відсутність представника відповідача.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав та мотивів.

Позивач ОСОБА_5 є громадянином Соціалістичної Республіки В’єтнам, 1989 р. позивач прибув в УРСР, працював з 1989 року по 1991 рік на ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» відповідно до Міжнародної Угоди «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» від.02.04.1981р.

02.06.2004 року позивачу ВГІРФО УМВС України в Херсонській області було видано тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_1 з безстроковим терміном дії.

Судом встановлено, що у зв'язку із досягненням позивачем 45-річного віку, ним було подано до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області заяву від 15.09.14 р. про обмін посвідки.

Листом Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 19.09.2014 року № 04/17598 повідомлено позивачу, що згідно комп'ютерних обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, якому 07.09.2007 рішенням УГІРФО УМВС України в Херсонській області скасовано посвідку на постійне проживання в Україні. Для отримання копії висновку про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_5 необхідно звернутися до УДМС України в Херсонській області

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для його прийняття зазначено п.6 ст.12 Закону України "Про імміграцію".

Положеннями статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про імміграцію", в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про імміграцію", в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002р. (який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення не містить посилань на конкретні обставини як на підставу застосування п. 6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" для скасування дозволу на імміграцію позивачу.

Станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу ВГІРФО УМВС України в Херсонській області здійснював перевірку наданих документів, будь-яких порушень законодавства не встановив та документував позивача посвідкою на постійне проживання.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію, відповідачами таких обставин при розгляді справи не зазначено.

Доказів отримання відповідного подання з боку правоохоронних органів щодо розгляду питання про скасування позивачу дозволу на імміграцію до суду не надано.

Крім того, в порушення зазначених норм, питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення позивача для надання пояснень, при винесенні оскаржуваного рішення не вивчались обставини, зокрема, наявність у позивача дітей, які народились в Україні і є громадянами України, тривалість терміну перебування дітей в Україні, їх соціальні зв'язки, можливі негативні наслідки якщо діти мають розлучатись з батьком.

Суд також зазначає, що рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію", в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про імміграцію" підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а статтею 13 вказаного Закону встановлюється вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

Як вбачається з матеріалів справи, документування позивача посвідкою на постійне проживання було здійснено відповідно до абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", відповідно до якого іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну.

Посвідка на постійне проживання таким особам видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Таким чином, дозвіл на імміграцію в Україну позивачу не надавався, оскільки він прибув до України у 1989 році, а Закон України "Про імміграцію", прийнятий 07.06.2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, позивачу в силу дії зазначеного Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Окрім цього, суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» особа, відносно якої прийнято рішення щодо скасування дозволу на імміграцію - зобов'язана протягом місяця виїхати з України.

Відповідно до ст. ст. 11, 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі ст. ст. 9, 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

З урахуванням зазначених положень законодавства, беручи до уваги факт наявності у позивача неповнолітньої дитини громадянина України, суд вважає, що прийняття оскаржуваного рішення щодо скасування позивачу дозволу на імміграцію, порушує право батька і її дитини - громадянина України на проживання разом, постійний контакт батьків з дітьми, пріоритет сімейного виховання, фактично здійснює розлучення батька і дитини, що не відповідає інтересам дитини - громадянина України, не має достатнього балансу інтересів між можливими інтересами держави в сфері міграційної політики та несприятливими наслідками для інтересів приватного і сімейного життя сім'ї і неповнолітньої дитини.

Інших підстав для скасування громадянину В'єтнаму ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання на території України НОМЕР_1 від 03.06.2004р. для анулювання, судом не встановлено.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачами не доведено належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного рішення щодо скасування громадянину В'єтнаму ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання на території України НОМЕР_1 для анулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржуваний висновок (оформлений у вигляді постанови), затверджений начальником Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 07.09.2007 року, є протиправним та підлягає скасуванню, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву громадянина В'єтнаму ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, про обмін посвідки на постійне проживання, в зв'язку з досягненням 45 - річного віку, суд зазначає, що відповідно до п. 9 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251, строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25- і 45-річного віку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення та його скасування, яке фактично стало підставою для не здійснення позивачу обміну його посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45-річного віку, то суд вважає, що для повного захисту прав позивача, з метою відновлення його порушеного права, необхідно зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути питання щодо здійснення обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 02.06.2004 року громадянина В'єтнаму ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв'язку з досягненням 45 - річного віку.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94,128,159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, Головного управління Державної міграційної служби в Херсонській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Скасувати рішення УГІРФО УМВС України в Херсонській області від 07.09.2007 року, на підставі якого ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні;

3. Зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, про обмін посвідки на постійне проживання, серія НОМЕР_1, у зв'язку із досягненням 45 - річного віку.

4. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 26.01.2015 р.

Суддя Рубан В.В.