ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року

Справа № 911/2274/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого судді

Овечкіна В.Е.,

суддів

Чернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння"

на постанову

від 03.12.2014 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі

№911/2274/14 господарського суду Київської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння"

до

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність"

про

стягнення 1 112 300,00 грн.

за участю представників:

позивача: Холодило П.В., дов. від 12.01.2015 №217-6вих;

відповідача: Крижов С.Г., дов. від 26.05.2014 б/н;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 21.10.2014 (судді В. Ярема, В. Бабкіна, Т. Лилак), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 (судді І. Скрипка, С. Гончаров, Р. Самсін) в задоволенні позову про стягнення 1 112 300,00 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, "Сонячне насіння" - позивач у справі, - звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 21.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Вважає, що судами недотримано вимог ст.ст. 4^{2,27,43 ГПК України. Ними безпідставно не залучено до участі у справі Державну інспекцію сільського господарства у Київській області. Судами неправильно застосовано положення ст. 673,679,712 ЦК України, незастосовано ст.ст. 614,617 ЦК України.}

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.111^{5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.}

^{Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.}

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

14.03.2014 між СТОВ "Співдружність" (далі-постачальник) та ТОВ "Сонячне насіння" (далі-покупець) було укладено договір поставки кукурудзи №К-14032014-1 (далі-договір №К-14032014-1), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлений договором строк кукурудзу врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 2 000 тон +/- 5 відсотків від цієї кількості за вибором покупця, а покупець зобов'язався прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість.

07.04.2014 між СТОВ "Співдружність" (далі-постачальник) та ТОВ "Сонячне насіння" (далі-покупець) було укладено договір поставки кукурудзи №К-07042014-1 (далі-договір №К-07042014-1), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлений договором строк кукурудзу врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 1 000 тон +/- 5 відсотків від цієї кількості за вибором покупця, а покупець зобов'язався прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість.

На виконання умов означених договорів відповідач поставив, а позивач прийняв товар загальною кількістю 3 000,00 тон вартістю 5 750 000,00 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на:

- акті приймання-передавання зерна №7 від 17.03.2014 в кількості 2 000 тон та видатковій накладній №121 від 17.03.2014 на суму 3 500 000,00 грн.,

- акті приймання-передавання зерна №8 від 07.04.2014 в кількості 1 000 тон та видатковій накладній №204 від 07.04.2014 на 2 250 000,00 грн.

Якість поставленого зерна підтверджена складськими квитанціями на зерно №69 від 17.03.2014, серії АХ №160919 від 17.03.2014, №72 від 07.04.2014, серії АХ №160922 від 07.04.2014, виданими СТОВ "Співдружність".

Зазначений товар позивачем був оплачений у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями останнього №18 від 19.03.2014 на суму 3 500 000,00 грн., №166 від 08.04.2014 на суму 2 250 000,00 грн., що свідчить про виконання договірних зобов'язань з обох сторін.

Поставлена позивачу кукурудза врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 3 000 тон була розміщена та зберігалась на складі відповідача на підставі укладеного між сторонами договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014.

У відповідності до пояснень позивача, з метою наступного продажу придбаної кукурудзи, 08.04.2014 між ТОВ "Сонячне насіння" (далі-постачальник) та ТОВ "ТД "Славія" (далі-покупець) було укладено договір поставки кукурудзи №08/04/14, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлений договором строк кукурудзу врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 2 450 тонн +/- 5 відсотків від цієї кількості за вибором покупця, а покупець зобов'язався прийняти зерно та сплатити постачальнику його вартість.

Пунктами 2.2, 4.3 та 7.1 вказаного договору передбачено, що загальна вартість зерна в фізичній вазі складає 5 561 500,00 грн.

Зерно має бути поставлене постачальником у строк до 10.05.2010 включно.

У разі порушення постачальником своїх зобов'язань з поставки зерна, а саме не поставки зерна у кількості, зазначеній в п. 1.1 договору, постачальник зобов'язаний за письмовою вимогою покупця сплатити покупцю штрафні санкції (неустойку у вигляді штрафу) у розмірі 20% від вартості непоставленого зерна.

09.04.2014 та 13.04.2014 на підставі вимоги позивача, викладеної у листі №21 від 10.04.2014, та згідно залізничних накладних №32674798 від 09.04.2014, №32715906 від 13.04.2014 зі станції "Рокитно ПЗЗ" було здійснено відвантаження поставленого відповідачем зерна загальною вагою 507 400,00 кг у вагони №№95448288, 95832788, 95539011, 95541660, 95523213, 95362505, 958081312. При цьому, якість відвантаженого зерна підтверджена сертифікатами якості серії ЄА №799202 від 11.04.2014, серії ЄА №799203 від 11.04.2014, серії ЄА №799204 від 11.04.2014, серії ЄА №799205 від 11.04.2014, серії ЄА №799198 від 09.04.2014, серії ЄА №799199 від 09.04.2014, серії ЄА №799201 від 09.04.2014, виданими Державною інспекцією сільського господарства в Київській області. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

25.04.2014 комісією у складі: держінспектора Держаної інспекції сільського господарства в Одеській області, держінспектора Держаної інспекції сільського господарства в Київській області, представників ТОВ "Сонячне насіння", СТОВ "Співдружність" та ТОВ ПЗТ "Олімпекс Купе Інтернейшнл", як вантажоодержувача, було проведено відбір проб партій зерна кукурудзи, що надійшла у м. Одеса для ТОВ ПЗТ "Олімпекс Купе Інтернейшнл" у вагонах №№95448288, 95832788, 95539011, 95541660, 95523213, 95362505, 958081312 зі станції Рокитно ПЗЗ Київської обл., в результаті чого було виявлено, що у вказаних вагонах органолептичний показник якості "запах" не відповідає нормам ДСТУ (запах не властивий здоровому зерну). Результати проведеної перевірки викладено у акті спільного визначення якості №63 від 25.04.2014.

30.04.2014 між сторонам було укладено додаткові угоди до договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1, відповідно до яких сторони підтверджують, що 17.03.2014 та 07.04.2014 постачальником згідно вказаних договорів була здійснена поставка покупцю зерна в фізичній вазі кількістю 2 000 тон та 1 000 тон з показниками якості, що не відповідають умовам договору, у зв'язку з чим постачальник зобов'язався у термін до 08.05.2014 включно повернути покупцю сплачені ним грошові кошти за неякісне зерно у сумі 3 387 230,00 грн. та 2 250 000,00 грн., а покупець після перерахування постачальником грошових коштів зобов'язався здійснити повернення постачальнику поставленого останнім зерна в фізичній вазі 1 935,560 тон +/- 5 відсотків за вибором покупця та 1 000 тон з фактичними показниками по якості, що існують на дату повернення.

На виконання умов вказаних додаткових угод, позивачем було повернуто відповідачу 2 935,560 тон зерна, а відповідачем повернуто позивачу 5 637 230,00 грн., сплачених за кукурудзу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок з поточного рахунку позивача, а також актів приймання-передавання №1 від 16.05.2014 та №2 від 16.05.2014.

Внаслідок невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором №08/04/14 від 08.04.2014 в частині поставки ТОВ "ТД "Славія" 2 450 тонн кукурудзи врожаю 2013 року, першим було сплачено на користь ТОВ "ТД "Славія" 1 112 300,00 грн. штрафу, нарахованого в порядку 7.1 договору, що становить 20% від вартості непоставленого зерна, та підтверджується наданою суду копією платіжного доручення №328 від 30.05.2014.

Посилаючись на те, що поставка відповідачем за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 зерна неналежної якості унеможливила подальше виконання позивачем своїх зобов'язань за договором №08/04/14 від 08.04.2014 і, як наслідок, призвела до виплати останнім договірної неустойки, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 112 300,00 грн. збитків з підстав ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, що полягають у розмірі виплачених позивачем штрафних санкцій.

Суди відмовили у задоволенні позову з посиланням на те, що позивачем недоведено, що відповідач поставив йому зерно неналежної якості.

Судами встановлено, що пунктами 4.1, 4.5 договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 передбачено, що поставка зерна здійснюється на умовах EXW (зерновий склад - СТОВ "Співдружність"), згідно з Інкотермс 2010.

З системного аналізу ст.ст. А.4, А.5, Б.5 та до п. 16 Інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", затвердженої Постановою Держарбітражу СРСР № П-7 від 25.04.1966 (далі - Інструкція П-7) слідує, що право власності на зерно, в тому числі ризик випадкового пошкодження (псування) зерна переходить від відповідача, як постачальника, до позивача, як покупця, з дати поставки зерна, тобто з моменту надання товару у розпорядження покупця. При цьому, у випадку виявлення невідповідності якості товару виклик представників продавця (відповідача) є обов'язковим.

Натомість, як встановлено судом, акти приймання-передавання зерна №7 від 17.03.2014 в кількості 2 000 тон, №8 від 07.04.2014 в кількості 1 000 тон та видаткові накладні №121 від 17.03.2014, №204 від 07.04.2014 підписані позивачем без будь-яких зауважень чи заперечень щодо якості переданого зерна, що свідчить про прийняття останнім такого зерна і, як наслідок, набуття останнім, в силу положень п. 4.5 договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1, права власності на зерно з 17.03.2014 та 07.04.2014 відповідно.

При цьому, якість поставленого відповідачем зерна за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 позивачем не перевірялась ані після набуття його у власність, ані при відвантаженні його у вагони зі станції "Рокитно П33" (Південно-Західна залізниця), що свідчить про недоведеність посилань останнього на невідповідність поставленого відповідачем зерна якісним показникам, встановленим ДСТУ 4525:2006 "Кукурудза. Технічні умови". Крім того, про невідповідність якості поставленої продукції умовам договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 позивач повідомив відповідача листом №28 з пропозицією прибути представника останнього для арбітражного відбору проб зерна лише 22.04.2014, тобто після того, як приймання спірного зерна кукурудзи до перевезення було повністю завершено.

Однак, покладені в основу обґрунтування позову посилання позивача на акт спільного визначення якості №63 та додаткові угоди від 30.04.2014 до договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1, як докази поставки відповідачем зерна неналежної якості, судом оцінюються критично, оскільки наведені документи не є належними та допустимими доказами невідповідності товару вимогам щодо якості в момент його передання покупцеві у розумінні положень договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 та вимог Інструкції П-7.

Інших доказів, що підтверджують невідповідність поставленої відповідачем за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 кукурудзи врожаю 2013 року в фізичній вазі кількістю 3 000 тон, якісним показникам, встановленим ДСТУ 4525:2006 "Кукурудза. Технічні умови" суду не надано.

Водночас, якість зерна, що передавалась відповідачем позивачу згідно видаткових накладних №121 від 17.03.2014, №204 від 07.04.2014 окрім карток аналізу зерна №42 від 17.03.2014 та №45 від 07.04.2014, згідно яких зараженість партії не виявлено, а стан зерна є одноріднім, підтверджується ще й складськими квитанціями на зерно №69 від 17.03.2014, серії АХ №160919 від 17.03.2014, №72 від 07.04.2014, серії АХ №160922 від 07.04.2014, виданими СТОВ "Співдружність", які в силу вимог п. 3.2 договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 є належними доказами якості поставленого товару.

Крім того, в порушення вимог ст.ст. 32-34 ГПК України позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між заявленою позивачем до стягнення сумою збитків і неправомірною поведінкою відповідача, що є необхідною передумовою притягнення особи до господарсько-правової відповідальності, позаяк виплата 1 112 300,00 грн. штрафу здійснена позивачем, як суб'єктом господарювання, на виконання власних договірних зобов'язань перед третьою особою, що виникли з договору №08/04/14, та які не є безпосередньо пов'язаними з діями (бездіяльністю) відповідача.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В частині 1 статті 268 ГК України вказано, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

За приписом частини 5 статті 268 ГК України у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми.

Судами встановлено, що пунктами 4.1, 4.5 договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1 передбачено, що поставка зерна здійснюється на умовах EXW (зерновий склад - СТОВ «Співдружність»), згідно з Інкотермс 2010.

Право власності на зерно, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) зерна переходить від постачальника до покупця з дати поставки зерна.

Відповідно до Інкотермс (офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року), що регулюють питання, яка зі сторін договору купівлі - продажу повинна здійснити необхідні для перевезення і страхування дії, коли продавець передає товар покупцю, і які витрати несе кожна із сторін) термін EXW (EX WORKS, франко-завод) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Статтями А.4, А.5, Б.5 Інкотермс (офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року) передбачено, що продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям.

Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.

Покупець зобов'язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару:

- з моменту, коли він є поставленим у відповідності з статтею А.4;

- від настання погодженої сторонами дати чи дати закінчення будь-якого періоду, встановленого для прийняття поставки, - що виникають внаслідок неподання покупцем повідомлення згідно статті Б.7, але за умови, що товар був належним чином індивідуалізований за договором, тобто явно відокремлений або іншим чином визначений як товар, що є предметом цього договору.

Відповідно до п. 16 Інструкції «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженої Постановою Держарбітражу СРСР № П-7 від 25.04.1966 (далі - Інструкція П-7) передбачено, що при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування отриманої продукції, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, вказаним в маркуванні та супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 Інструкції № П-7), одержувач призупиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Одержувач також зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції та складанні двостороннього акту представника іногороднього виробника (відправника), якщо це передбачено в загальних та особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах чи договорі.

Отже, право власності на зерно, в тому числі ризик випадкового пошкодження (псування) зерна переходить від відповідача, як постачальника, до позивача, як покупця, з дати поставки зерна, тобто з моменту надання товару у розпорядження покупця. При цьому, у випадку виявлення невідповідності якості товару виклик представників продавця (відповідача) є обов'язковим.

Судами встановлено, що акти приймання-передавання зерна №7 від 17.03.2014 в кількості 2 000 тон, №8 від 07.04.2014 в кількості 1 000 тон та видаткові накладні №121 від 17.03.2014, №204 від 07.04.2014 підписані позивачем без будь-яких зауважень чи заперечень щодо якості переданого зерна, що свідчить про прийняття останнім такого зерна і, як наслідок, набуття останнім, в силу положень п. 4.5 договорів №№К-14032014-1, К-07042014-1, права власності на зерно з 17.03.2014 та 07.04.2014 відповідно.

При цьому, якість поставленого відповідачем зерна за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 позивачем не перевірялась ані після набуття його у власність, ані при відвантаженні його у вагони зі станції «Рокитно П33» (Південно-Західна залізниця), що свідчить про недоведеність посилань останнього на невідповідність поставленого відповідачем зерна якісним показникам, встановленим ДСТУ 4525:2006 «Кукурудза. Технічні умови».

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів факт передання йому відповідачем неякісного товару.

Приписами ст.. 224 ГК України врегульовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Застосовуючи дані статті необхідно встановити усі чотири елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) шкода; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Судами встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 32-34 ГПК України позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між заявленою позивачем до стягнення сумою збитків і неправомірною поведінкою відповідача, що є необхідною передумовою притягнення особи до господарсько-правової відповідальності, позаяк виплата 1 112 300,00 грн. штрафу здійснена позивачем, як суб'єктом господарювання, на виконання власних договірних зобов'язань перед третьою особою, що виникли з договору №08/04/14, та які не є безпосередньо пов'язаними з діями (бездіяльністю) відповідача.

В матеріалах справи відсутні докази протилежного.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що так як позивачем недоведено наявності усіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст. 224 ГК України, то вимога позивача про стягнення з відповідача 1 112 300,00 грн. збитків, завданих внаслідок поставки неякісного товару за договорами №№К-14032014-1, К-07042014-1 є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Колегія суддів залишає поза увагою доводи скаржника про порушення судами приписів ст..ст. 4^{2,43 ГПК України. Безпідставними є твердження скаржника щодо необхідності залучення до участі у справі у якості третьої особи Державну інспекцію сільського господарства так як прийняті у справі рішення не стосуються її прав та обов'язків. Відтак, судами не порушено вимог ст.. 27 ГПК України.}

^{Також, колегія суддів констатує, що судами правильно застосовано до спірних правовідносин ст..ст. 673,679,712 Ц України.}

^{Твердження скаржника про незастосування судами ст.. 614,617 ЦК України колегія суддів також вважає необґрунтованими.}

^{Так, ст.. 614 ЦК України врегульовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.}

^{Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.}

^{В свою чергу, ст.. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.}

^{Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.}

^{Обґрунтовуючи заявлену до стягнення шкоду, позивач вказав на поставку відповідачем товару неналежної якості. Втім, він не надав належних доказів таких дій відповідача. Відтак, у суду немає підстав вважати, що відповідач неналежним чином виконав взятий на себе обов'язок з поставки товару. Отже, ст.ст. 614,617 ЦК України не регулюють спірні правовідносини сторін.}

^{За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Висновки про відмову в задоволенні позову є обґрунтованими.}

^{Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України, -}

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Сонячне насіння" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 - без змін.

Головуючий, суддя

В. Овечкін

судді:

Є.Чернов

В. Цвігун