ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2014 р. м.Київ К/800/57906/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Полтавській області до Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, треті особи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство «Кременчукнафтопродуктсервіс», про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Державна фінансова інспекція в Полтавській області звернулась до суду з адміністративним позовом до Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила зобов'язати відповідача виконати:

- п.2 вимоги про усунення порушень від 27 вересня 2012 року № 01-14/2411 у частині невідшкодованого порушення, а саме: забезпечити надходження до бюджетів не сплачених коштів за оренду земельних ділянок в сумі 44140 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з орендарями; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у заниженні орендних ставок, шкоду у порядку та розмірі встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України;

- п.3 вимоги про усунення порушень від 27 вересня 2012 року № 01-14/2411 в частині: забезпечити повернення землекористувачами недоотриманої плати за землю в сумі 110092,13 грн.;

- п.4 вимоги відобразити в обліку дебіторську заборгованість за невиконані роботи; забезпечити повернення ТОВ «Деко Холдинг» та ФОП ОСОБА_3 зайвих виплат шляхом повернення коштів в сумі 27342, 25 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про невиконання відповідачем письмових вимог щодо усунення порушень, виявлених під час ревізії фінансово-господарської діяльності.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2013 року адміністративний позов задоволено.

При винесенні рішення суд першої інстанції виходив із обов'язку відповідача, відповідно до ст.15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», виконати письмові вимоги державної контрольно-ревізійної служби, а також обґрунтованості звернення позивача до суду із позовом щодо зобов'язання виконати вимогу на підставі п.10 ст.10 вказаного Закону.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року задоволено апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2; постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2013 року скасовано в частині зобов'язання Супрунівську сільську раду виконати п.2 вимоги від 27 вересня 2012 року №01-14/2411 про усунення порушень у частині невідшкодованого порушення, а саме: забезпечити надходження до бюджетів не сплачених коштів за оренду земельної ділянки ОСОБА_2 в сумі 5878,58 гр.; прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено позивачу у задоволенні цієї частини позовних вимог; в іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2013 року залишено без змін; апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кременчукнафтопродуктсервіс» залишено без задоволення.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що в частині п.2 вимоги позивач вийшов за межі повноважень, передбачених Конституцією та законами України, оскільки до повноважень органів державної контрольно-ревізійної служби входить здійснення контролю за виконанням місцевих бюджетів, цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, а контроль за правильністю обчислення і справляння до бюджету орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності відноситься до повноважень органів державної податкової служби.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державна фінансова інспекція в Полтавській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, прийняти нове рішення, яким постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 травня 2013 року залишити без змін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у поданих запереченнях просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року залишити без змін.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч.2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 27 червня 2012 року по 19 вересня 2012 року, відповідно до Плану контрольно-ревізійної роботи Полтавської міжрайонної державної фінансової інспекції України на ІІ квартал 2012 року (п.1.4.6.1), на підставі направлень від 27 червня 2012 року № 80, від 07 серпня 2012 року № 107 та № 108, від 10 серпня 2012 року № 110, від 13 серпня 2012 року № 112, від 16 серпня 2012 року № 113 та № 114, виданих в.о.начальника Полтавської міжрайонної державної фінансової інспекції України, фінансовими інспекторами проведено планову виїзну ревізію виконання бюджету Супрунівської сільської ради за період з 01 лютого 2009 року по 01 травня 2012 року. За результатами перевірки 21 вересня 2012 року складено акт №01-21/69, який підписано головою Супрунівської сільської ради Богатир В. І. та в.о.головного бухгалтера Рева В.В.

На підставі акту ревізії від 21 вересня 2012 року №01-21/69 позивачем 27 вересня 2012 року за вих.№ 01-14/2411 відповідачу надіслано вимогу про усунення виявлених ревізією порушень та встановлено термін подання інформації про їх виконання до 01 листопада 2012 року.

Відповідачем вищевказані вимоги органу державного фінансового контролю по усуненню виявлених за результатами ревізії порушень не виконані, що з'явилося підставою для звернення державної фінансової інспекції з даним позовом, зокрема, щодо зобов'язання виконати п.п.2, 3, 4 вимоги.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередньої інстанції про зобов'язання відповідача виконати пункти 3 та 4 вимоги про усунення порушень від 27 вересня 2012 року №01-14/2411 в частині забезпечити повернення землекористувачами недоотриманої плати за землю в сумі 110092,13 грн. та відобразити в обліку дебіторську заборгованість за невиконані роботи; забезпечити повернення ТОВ «Деко Холдинг» та ФОП ОСОБА_3 зайвих виплат шляхом повернення коштів в сумі 27342,25 грн. У вказаній частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються.

Щодо виконання п.2 вимоги колегія суддів виходить із наступного.

В ході проведення ревізії позивачем встановлено, що громадянка ОСОБА_2, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 901983 від 30 грудня 2009 року, є власником земельної ділянки площею 0,19 га з цільовим призначенням земельної ділянки - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг. При цьому, в порушення вимог ст.2 Закону України від 03 липня 1992 року № 2536 «Про плату за землю» (із змінами та доповненнями), ст.ст.274, 275 Податкового кодексу України, за користування земельною ділянкою в розмірі 0,19 га, згідно даних бухгалтерського обліку установи, за період з 30 грудня 2009 року по 01 травня 2012 року плата за користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_2 не проводилась. В результаті не сплати гр.ОСОБА_2 плати за користування земельною ділянкою бюджетами різних рівнів недоотримано коштів в загальній сумі 5878,58 грн., в тому числі за 2010 рік - 1087,10 грн., 2011 рік - 2736 грн., січень - квітень 2012 року - 2055,48 грн. Всього протягом 2010 - 2011 років та січня - квітня 2012 року в результаті не проведення плати за землю місцевими бюджетами усіх рівнів від гр.ОСОБА_2 було недоотримано 5878,58 грн., в тому числі сільським бюджетом - 5443,75 грн., районним бюджетом - 163,06 грн., обласним бюджетом - 271,77 грн. Заборгованість по платі за землю станом на 01 січня 2011 року, 01 січня 2012 року та 30 квітня 2012 року за гр. ОСОБА_2 не рахувалася, що є порушенням п.2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, ч.1 ст.9 Закону України від 16 липня 1999 року №996- ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно ч.1 ст.2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Згідно п.8 ч.1 ст.14 Закону України від 25 червня 1991 року №1251-ХІІ «Про систему оподаткування» (в редакції, яка діє з 31 березня 2005 року, після внесення змін Законом України від 25 березня 2005 року №2505) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 269 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку, є: право власності на земельну ділянку, що підтверджується державним актом; право постійного користування земельною ділянкою, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; право оренди земельної ділянки, що підтверджується договором оренди землі.

Згідно п.270.1.1. ст.288 Податкового кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, є об'єктом оподаткування податком на землю.

Як встановлено ст.271 Податкового кодексу України, базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу України, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Відповідно до п.п.297.1.4 п.297.1 ст.297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» завданнями органів державної податкової служби є, окрім іншого, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

За правилами ст.27 Закону України «Про плату за землю» контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби.

Відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контроль за дотриманням податкового законодавства щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, покладається на органи державної податкової служби, інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Згідно з п.п.41.5 ст.41 Податкового кодексу України органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Отже, здійснення контролю за правильністю обчислення і справляння орендної плати за земельні ділянки є виключною компетенцією органів державної податкової служби, а не позивача.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

У відповідності з п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Згідно п.7 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органи державного фінансового контролю мають право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів. Пунктом 10 вказаної статті Закону передбачено, що органи державного фінансового контролю (держфінінспекції) мають право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, до повноважень органів державної контрольно-ревізійної служби входить здійснення контролю за виконанням місцевих бюджетів, цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, при цьому, з урахуванням вищезазначених положень законодавства, здійснення контролю за правильністю обчислення і справляння до бюджету орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності віднесено до повноважень органів державної податкової служби.

У п.19 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550, встановлено, якщо під час ревізії виявлено факти порушення законодавства, вжиття заходів щодо яких не належить до компетенції контролюючого органу (зокрема, з питань обігу готівки, валютних операцій, формування об'єкта та/або бази оподаткування, ціноутворення, управління державним майном, дотримання антимонопольного законодавства та інших), посадові особи контролюючого органу невідкладно письмово повідомляють про це керівнику контролюючого органу чи його заступнику, які забезпечують інформування відповідних державних органів про такі факти.

Враховуючи вищевикладене, позов Державної фінансової інспекції в Полтавській області щодо зобов'язання відповідача виконати п.2 вимоги від 27 вересня 2012 року № 01-14/2411 обґрунтовано залишений судом апеляційної інстанції без задоволення.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, повно дослідив докази по справі та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду, тому підстави для скасування або зміни рішення відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді