ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/800/15263/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.10.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014

у справі № 826/13362/13-а

за позовом ОСОБА_1

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.05.2013 № 0000581720, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити податок на доходи фізичних осіб у сумі 26137,31 грн.

Постановою названого суду від 14.10.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014, позов задоволено з тих мотивів, що позивачем було у повному обсязі сплачено зазначений податок з доходу, отриманого від продажу автомобіля, тоді як податковою інспекцією не доведено фактичного одержання ОСОБА_1 коштів від такого продажу спірного транспортного засобу у розмірі більшому, ніж зазначений у біржовій угоді.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що учасниками біржовою угоди було занижено ринкову вартість спірного автомобіля з метою штучного зменшення податкового навантаження продавця (позивача у справі).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що працівниками контролюючого органу у період з 01.01.2010 по 31.12.2010 проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, отриманих від продажу рухомого майна ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, оформлену актом від 26.04.2013 № 31/1720/НОМЕР_2.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомленням-рішення від 28.05.2013 № 0000581720, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна у розмірі 26167,31 грн.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт продажу позивачем у результаті біржових торгів на товарній біржі «Автоком» автомобіля марки LEXUS RX 300, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, за договором від 16.09.2010 № 409. Згідно з умовами цього договору ціна продажу автомобіля становила 2000 грн.

Висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, базуються на інформації, отриманій від експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичним центром ГУ УМВС України, відповідно до якої ринкова вартість зазначеного транспортного засобу складає 174 248,72 грн., з якого позивачем не сплачено 26137,31 грн. податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15% отриманого доходу.

Відхиляючи зазначену правову позицію податкового органу як необґрунтовану, суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно виходили з такого.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід фізичної особи включає суму будь-яких коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

У свою чергу, дохід з джерелом його походження в Україні згідно з пунктом 1.3 статті 1 названого Закону - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкту рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із Законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України (підпункт «ж»).

Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються в тому числі і частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11-12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

За правилами пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід платника податку від продажу об'єкту рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15 відсотків від об'єкта оподаткування).

Відтак застосування податковим органом до встановлених судом обставин положень підпункту 11.1.3 пункту 11.1 статті 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо визначення доходу при продажу об'єктів нерухомого майна є помилковим, оскільки Закон не містить вимоги щодо поширення цього правила на випадки продажу об'єктів рухомого майна, а відтак визначення податковою інспекцією доходу, одержаного позивачем, виходячи з експертної оцінки вартості автомобіля проданого автомобіля (259 065 грн.) не відповідає чинному законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Закон не містить вимоги щодо визначення бази оподаткування під час продажу рухомого майна за ціною, не нижче його оціночної вартості.

З матеріалів справи вбачається, що відчуження автомобіля здійснено позивачем шляхом його продажу на товарній біржі за біржовим контрактом, ціна у якому встановлена за правилами статті 632 Цивільного кодексу України. Зазначений біржовий контракт не було визнано недійсним в установленому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом об'єкт оподаткування визначено не з ціни, зазначеної в біржовому контракті купівлі-продажу транспортного засобу, а з джерел інших, ніж звітність або первинні документи.

Такий спосіб визначення суми податкового зобов'язання згідно з підпунктом 4.3.1 пункту 4.3. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» належить до непрямих методів, передумовою для застосування яких є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків (підпункт 4.3.5 пункту 4.3 статті 4 Закону).

У матеріалах справи відсутні докази прийняття ДПІ рішення про застосування непрямих методів для визначення позивачу оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Також ДПІ не подано доказів фактичного отримання ОСОБА_1 коштів від продажу спірного автомобіля у сумі більшій, ніж зазначена у договорі від 16.09.2010 № 409.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220^{1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України}

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 у справі № 826/13362/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

М.І. Костенко

судді:

І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько