01010, м. Київ, вул. Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2008р.

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка О. А.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання - Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України в Полтавській області

на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.12.2004р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.03.2006р. у справі № 3/104-17/334

за позовом Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України в Полтавській області

до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області

про стягнення 2 700 грн.,

за участю представників:

позивача - Гнітько В. М.,

відповідача - не з'явились,

третьої особи - не з'явились,

встановив:

Регіональним управлінням Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України в Полтавській області, правонаступником якого є позивач, подано позов про стягнення з відповідача до державного бюджету фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 2 700 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.12.2004р. у справі № 3/104-17/334 в задоволенні позовних вимог відмовлено на підставі того, що позивач в силу чинного законодавства України не наділений достатнім обсягом правоздатності для звернення з позовами про стягнення з суб'єктів господарювання штрафів за прийнятими ним рішеннями.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.03.2006р. рішення від 30.12.2004р. по даній справі залишено без змін з посиланням на те, що в спірних правовідносинах позивач діє відповідно делегованих йому повноважень, виступає як суб'єкт владних повноважень, а тому має право на звернення до суду, однак в даному випадку не підтвердив заявлені вимоги поданими доказами: в посвідченнях на проведення перевірки не зазначено конкретного суб'єкта підприємницької діяльності, що перевіряється; акт перевірки не підписаний ні відповідачем, ні його повноважним представником, ні продавцем магазину, в якому здійснювалась перевірка; акт про відмову від підпису не наданий; пояснення продавця відсутні; відсутні копії посвідчень на проведення перевірки; відсутність сертифікату відповідності та посвідчення якості товару у відповідача на час проведення перевірки позивачем не підтверджена.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст. ст. 39, 59 ГПК України, ст. ст. 11, 75, 195, 200, 201, 202, 206 КАС України, не зазначивши при цьому які норми матеріального права порушені.

Відповідач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Третя особа в поясненнях на касаційну скаргу вважає, що заявлені вимоги по даній справі є правовідносинами виключно між позивачем та відповідачем, при розгляді касаційної скарги покладається на розсуд суду та просить вирішити спір на підставі діючого законодавства з урахуванням наданих суду доказів.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті проведеної 16.10.2003р. перевірки позивачем складено акт № 164428/0021/21-914 в якому зазначено про продаж відповідачем алкогольних напоїв за цінами, нижчими від встановлених мінімальних роздрібних цін на алкогольні напої та продаж алкогольних напоїв, які не мають сертифікатів відповідності та документів, що підтверджують належну якість напоїв.

23.10.2003р. на підставі вказаного акту, абз. 6, 11 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” позивачем прийняте рішення про застосування фінансових санкцій в розмірі 2 700 грн.

Вирішуючи даний спір по суті суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову посилаючись на ст. 19 Конституції України, Закони України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, ст. ст. 1, 4, 21 ГПК України, зазначивши при цьому про відсутність в даному випадку в позивача права на подання позову, оскільки таке право законодавчо не закріплено.

Статтями 33, 34 ГПК України, за правилами якого здійснювався розгляд справи судом першої інстанції, та 69, 70, 71 КАС України, за правилами якого здійснювався розгляд справи в апеляційному господарському суді, передбачено обов'язок кожної сторони належними та допустимими доказами підтвердити ті обставини, які є підставою та на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Апеляційний господарський суд, встановивши фактичні обставини справи та проаналізувавши положення вказаних законів, дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафу на підставі прийнятого рішення та недоведеність при цьому правомірності застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу.

Так, приймаючи рішення про застосування фінансових санкцій позивач підставою для нього вказує акт перевірки, який в даному випадку, як обґрунтовано зазначено судом апеляційної інстанції, не може бути доказом правомірності застосування таких санкцій, оскільки порушена сама процедура проведення перевірки, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, відсутність сертифікатів відповідності та посвідчення якості товару у відповідача на час проведення перевірки також позивачем не підтверджена.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України та ч. 2 ст. 224 КАС України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення; не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог є вірним, а вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, -

ухвалив:

1. Залишити касаційну скаргу Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України в Полтавській області без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 30.12.2004р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.03.2006р. у справі № 3/104-17/334 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Головуючий-суддя (підпис) Брайко А. І.

Судді (підпис) Голубєва Г. К.

(підпис) Карась О. В.

(підпис) Рибченко А. О.

(підпис) Федоров М. О.

Ухвала складена у повному обсязі 26.01.2008р.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар Міненко О. М.