УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_________________________________________

______________________________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "16" вересня 2014 р. Справа № 906/443/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання :Смиковського В.П.

за участю представників сторін:

прокурор: Кондратюк Д.А. - прокурор Житомирської області ( посвідчення № 003029);

від відповідачів: 1: Старунський А.Ф., керівник СФГ "Калина";

2: Ніколайчук О. Л. , голова Брусилівської РДА (посвідчення № С-1690 від 28.05.14р.)

третіх осіб на стороні відповідача: Корженко О.К. - довіреність №210 від 02.06.14р., Києнко Д.О. - довіреність № 231 від 14.07.14р. - предст. Ставищенської сільської ради

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Прокурора Брусилівського району в інтересах держави - за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства в Україні в Житомирській області та Управління ветеринарної медицини в Брусилівському районі

до 1. Фермерського господарства "Калина" (с. Ставище, Брусилівський район. Житомирська область)

2. Брусилівської районної державної адміністрації (смт. Брусилів)

- за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, Ставищенської сільської ради Брусилівського р-ну та Відділу Держземагенства у Брусилівському районі Житомирської області

про (відповідно до заяви про зміну предмету позову) визнання договору оренди землі недійсним, визнання протиправним та скасування розпорядження голови Брусилівської РДА

Ухвалою від 27.03.2013року порушено провадження у справі, серед іншого, залучено до участі у справі в якості третіх осіб на стороні прокурора як позивача Державну інспекцію сільського господарства України в Житомирській області та Управління ветеринарної медицини в Брусилівському районі.

До початку розгляду справи по суті прокурор подав заяву про зміну предмету позову в частині вимоги розірвати договір оренди земельної ділянки від 18.05.10р. на вимогу визнати його недійсним, в решті позовні вимоги просив розглядати в редакції позовної заяви. Відповідачі правом на подання зустрічного позову не скористались.

Ухвалою від 07.05.2013р. прийнято до розгляду заяву прокуратури Брусилівського району Житомирської області від 07.05.2013р. № 64/560 вих.13 про зміну предмету позову та в засіданні 07.05.13року розпочато розгляд справи по суті.

Ухвалою від 23.05.2013р. продовжено строк вирішення спору по справі по 11.06.2013 р., залучено до участі у справі третіх осіб на стороні відповідачів: ДП "Брусилівське лісництво АПК" ЖОКАП "Житомироблагроліс" (смт. Брусилів) та Ставищенську сільську раду ( с. Ставище), викликано в порядку ст. 30 ГПК України начальника Управління ветеринарної медицини в Брусилівському районі Тарасюка В.В., спеціаліста ТОВ "БломІнфо-Юкрейн" (м. Київ), фізичних осіб ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Ухвалою від 04. 06.13року замінено третю особу на стороні відповідачів ДП "Брусилівське лісництво АПК" ЖОКАП "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради його процесуальним правонаступником ДП "Коростишівський лісгосп АПК" ЖОКАП "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, ініційовано призначення у справі судової земельно-технічної експертизи.

Ухвалою від 11.06.13 року призначено у справі № 906/443/13 судову земельно - технічну експертизу, проведення якої доручено КНДІСЕ (м. Київ) та на час її проведення зупинено провадження у справі.

Пунктом 6 ухвали суду від 11.06.13р. покладено оплату витрат на проведення судової земельно-технічної експертизи у справі №906/443/13 у рівних частках на всіх заінтересованих осіб у вирішенні цього спору, за винятком прокурора Брусилівського району.

Ухвалою від 15.08.13р. провадження у справі поновлено для розгляду клопотання судового експерта Бікуса Ю.Ф. про витребування додаткових доказів, необхідних для проведення судової експертизи. Одночасно погоджено судовому експерту більший термін виконання судової експертизи.

Ухвалою від 23.09.13року провадження у справі № 906/443/13 повторно зупинено на час проведення судової земельно - технічної експертизи.

30.10.13року Житомирське відділення КНДІСЕ супровідним листом за вих. № 1091 від 28.10.13р. повернуло справу № 906/443/13 на адресу господарського суду без виконання судової експертизи, у зв'язку з незадоволенням клопотання експертів та несплатою коштів за проведення експертизи.

Ухвалою від 04.11.2013р. поновлено провадження у справі №906/443/13, вжито заходи стосовно здійснення учасниками судового процесу попередньої оплати вартості проведення судової земельно-технічної експертизи.

Питання попередньої оплати судової експертизи розглядалось в судових засіданнях 03.09.13р., 23.09.13р. 21.11.2013р. та 12.12.13р.

На запит господарського суду Міністерство юстиції України повідомило, що НДІСЕ не мають практичної змоги розпочати виконання експертиз у господарських справах без здійснення попередньої оплати у зв'язку з відсутністю коштів, необхідних для покриття поточних витрат, пов'язаних з проведенням досліджень, у зв'язку з чим необхідною є часткова попередня оплата до початку процесу досліджень. В свою чергу, Міністерство юстиції України доручило Київському НДІСЕ вжити всіх необхідних заходів для належної організації проведення вказаної експертизи у разі її повторного надходження.

Ухвалою суду від 04.11.2014року на підставі п. 23 Постанови ВГСУ від 23.03.2012р. № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" ( далі - Постанова № 4) було запропоновано третім особам ДП "Коростишівський лісгосп АПК" та Ставищенській сільській раді Брусилівського р-ні оплатити витрати за проведення судової експертизи у справі на умовах , визначених експертною установою.

В засіданні суду 12.12.2013р. представники Ставищенської сільської ради підтвердили згоду понести витрати на попередню оплату судової експертизи у справі.

Ухвалою від 12.12.2013року повторно ухвалено доручити проведення у справі №906/443/13 судової земельно-технічної експертизи експертній установі - КНДІСЕ Міністерства юстиції України, покладено оплату витрат на проведення судової експертизи на Ставищенську сільську раду Брусилівського р-ну Житомирської області (с. Ставище).

Ухвалою від 21.11.2013 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідачів залучено Відділ Держземагентства у Брусилівському районі.

Ухвалою від 14. 02. 2014р. поновлено провадження у справі для розгляду клопотання судового експерта КНДІСЕ за №431/432/14-41 від 10.02.2014р. Бікуса Ю.Ф. про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення дослідження.

Ухвалою від 15.04.14р. клопотання судового експерта КНДІСЕ за №431/432/14-41 від 10.02.2014р. Бікуса Ю.Ф. в частині надання додаткових об'єктів експертного дослідження задоволено частково, провадження у справі зупинено на час проведення судової земельно-технічної експертизи.

22.08. 2014року господарським судом Житомирської області супровідним листом від 31.07.14року № 431/432/14-41 отримано від експертної установи КНДІСЕ матеріали справи без проведення судової експертизи у зв'язку з несплатою її вартості.

Ухвалою від 28 серпня 2014 року на підставі п.23 Постанови № 4 поновлено провадження у справі № 906/443/13 та призначено засідання суду на 16.09.14року.

В засіданні суду 16.09.14р. прокурор позов підтримав у повному обсязі. Представник ФГ "Калина" проти доводів позову заперечив, просить у задоволенні останнього відмовити. Представник Брусилівської РДА та представники Ставищенської сільської ради просять позов задовольнити.

Оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, господарський суд створив учасникам судового процесу необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, відповідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З врахуванням конкретних обставин цієї справи, спір вирішено у строк більший, ніж передбачено ст. 69 ГПК України, однак з дотриманням критеріїв розумності строку, визначених у практиці Європейського суду з прав людини ( п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007 р. у справі «Макаренко проти України», п. 27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України", ухвала у справі "Малицька - Васовська проти Польщі" (від 5 квітня 2001 року, N 41413/98).

Учасникам судового процесу в засіданні суду 16.09.14року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши прокурора, уповноважених представників сторін спору та третьої особи, дослідивши матеріали справи , господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2013 року прокурор Брусилівського району Житомирської області звернувся до господарського суду Житомирської області в інтересах держави як позивач з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправними та скасувати розпорядження голови Брусилівської районної державної адміністрації № 189 від 25.04.2008 р. та № 130 від 11.05.2010 р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ( далі - розпорядження № 189 та № 130);

- розірвати договір оренди земельної ділянки від 18.05.2010року, укладений між Брусилівською РДА та Фермерським господарством «Калина» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років ( далі - Договір оренди).

Відповідно до заяви про зміну предмету позову від 07.05.13року прокурор просить визнати Договір оренди недійсним.

Процесуальну самостійність позивача у справі прокурор обгрунтовував тим, що орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Державна інспекція сільського господарства України - не має повноважень на звернення до господарського суду з цим позовом самостійно ( ст. 29 ГПК України).

В обгрунтування позову прокурор Брусилівського району доводив, що спірними розпорядженнями № 189 та № 130 передано ФГ "Калина" в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 21,9553 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, що розташовані за межами населеного пункту Ставищенської сільської ради та земельну ділянку площею 26,3375 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу, що розташовані в межах населених пунктів Ставищенської сільської ради.

Договір оренди щодо земельної ділянки площею 21,9553 га , як зазначив у позові прокурор , укладено Брусилівською РДА та ФГ "Калина" 18 травня 2010 року на підставі розпорядження № 130.

Однак , як підтверджується викопіюванням місця положення зазначеної земельної ділянки на місцевості, остання входить в санітарно - захисну зону худобомогильника, де захоронені рештки знищених шляхом спалювання трупів тварин (ВРХ), які загинули від сибірки в 1937- 1967 роках ( далі - худобомогильник сибірки) ( а.с. 30, 31 Т.1).

В якості правових підстав позову прокурор посилався на п.п. 4 та 5 Правил облаштування і утримання діючих (існуючих) худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України, затверджених наказом Державного комітету ветеринарної медицини № 232 від 27.10.2008 року, згідно яких:

- у санітарно-захисних зонах забороняється ... передача земельних ділянок в оренду ...;

- території закритих худобомогильників..., де були захоронення трупів тварин, які загинули від сибірки, ... забороняється використовувати на невизначений термін для будь-яких цілей;

- санітарно-захисна зона від території худобомогильника ... до житлових і громадських будівель (населених пунктів), зон відпочинку та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей, повинна бути не менше 1000 м.

В ході судового вирішення спору судом встановлено, що як розпорядження № 189 , так і розпорядження № 130, прийнятті щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів Ставищенської сільської ради, однак земельну ділянку площею 21,9553 га надано в оренду для ведення фермерського господарства, а земельну ділянку площею 26,3375 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Судом також встановлено, що Договір оренди землі від 18.05.2010року укладено Брусилівською РДА та ФГ "Калина" на виконання рішення господарського суду від 25 лютого 2010 року у справі № 11/128-Д , яким було зобов'язано Брусилівську РДА укласти договір оренди земельної ділянки з ФГ "Калина" строком на 49 років загальною площею 21,9553 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу, що розташовані за межами населених пунктів Ставищенської сільської ради на виконання розпорядження № 189 від 25.04.2008 року ( а с. 118-119 Т.1).

Про те, що підставою отримання землі в оренду за цим договором було розпорядження Брусилівської РДА № 189 , а не № 130 , доводить оглянутий в засіданні суду 07.05.13року оригінальний примірник договору ФГ "Калина" ( а. с. 154 -157 Т.1).

Оригінальний примірник Договору оренди землі від 18. 05.2010 року для Брусилівської РДА визначає іншу підставу надання землі в оренду - розпорядження № 130.

В ході судового вирішення спору встановлено, що в оригінальному примірнику Договору оренди землі від 18. 05.2010 року для Брусилівської РДА допущено описку у реквізитах розпорядження - № та дата , оскільки замість "№ 189 від 25.04.2008р." зазначено " № 130 від 11.05.2010року". Описку виправлено ( а.с. 88-90 Т.2).

Таким чином, в ході судового вирішення спору судом встановлено, що фактично прокурором Брусилівського району заперечується законність розпорядження № 189 та дійсність укладеного на його підставі Договору оренди з тих підстав, що надана в оренду земельна ділянка загальною площею 21,9555 га входить в санітарно - захисну зону худобомогильника сибірки.

Факт захоронення решток знищених шляхом спалювання трупів тварин (ВРХ), які загинули від сибірки в 1937- 1967 роках у селі Ставище, прокурор підтверджував двома ветеринарно-санітарними карточками , складеними у 1971 році на населений пункт села Ставище, актами обстеження худобомогильника від 21 січня 2013 року та від 27 січня 2013року, викопіюванням місця положення земельної ділянки (скотомогильника) відповідно до схеми землеустрою і техніко-економічного обгрунтування використання та охорони земель Ставищенської сільської ради, затвердженої 46 сесією 5 скликання від 15.10.10р. ( а. с. 22-26 Т.1).

Судом встановлено, що згідно ветеринарно-санітарної карточки за 09.10.1971 року в 1937 та 1967 роках захворювання на сибірську виразку було діагностовано загалом у двох тварин (ВРХ) в селі Ставище Брусилівського району. Їх трупи були спалені , а не зариті в худобомогильнику, чи знищені в біотермічній ямі.

В іншій карточці за 06.10.1971 року за ці роки зафіксовано загибель в селі Ставище Брусилівського району загалом чотирьох тварин (ВРХ) від сибірської виразки із захороненням їх трупів на худобомогильнику. Відповідальність за ветеринарно-санітарний стан худобомогильника покладено сільською радою на колгосп «Дружба» ( а.с. 22 -25 Т.1).

Окрім того, в ветеринарно-санітарній карточці за 06.10.1971 року зафіксовано, що худобомогильник вступив в дію у 1927 році, останнє захоронення - 1967 рік.

Судом встановлено, що Брусилівська районна державна лікарня ветеринарної медицини листом від 05.09.07р. за № 69 вимагала у Ставищенської сільської ради надати копію із карти землекористування, що підтверджує місце розташування худобомогильника в селі Ставище, де проводилось захоронення трупів 4-х тварин, які загинули в 1937-1967 роках від сибірки, а також повідомити призначення земель, на яких худобомогильник розташований і чи входить останній в розпайовані землі , зокрема, в земельний пай громадянина.

У відповіді на запит Ставищенська сільська рада листом від 08.10.2007 року № 81 письмово підтвердила, на її території були розміщені три скотомогильники: с.с. Ставище та Йосипівка - захоронення проводилось в урочищі "Шнурів ліс"; с. Високе - "Ганзіна гора" (в лісі); с. Костівці - "Чорний ліс" . Всі землі на яких розміщені могильники відносяться до Брусилівського лісництва ( а. с. 58 Т.3).

Судом не встановлено, що лист Ставищенської сільської ради від 08.10.2007 року № 81 мав додаток: карту, де позначено місце розташування худобомогильника сибірки.

В свою чергу, за актами обстеження від 21 та 27 січня 2013року, складеними, зокрема, за участю представників ветеринарної медицини Брусилівського району, худобомогильник сибірки знаходиться за межами населеного пункту с. Ставище на відстані 1000 м в сторону с. Йосипівка та на відстані 1500м праворуч від позначки « 75» км автомагістралі «Київ -Чоп» в лісовому масиві - урочище «Шнурів ліс», який належить Коростишівському лісгоспу АПК.

За відомостями акту обстеження худобомогильника від 21 січня 2013року рік першого захоронення трупів тварин 1927 рік, рік останнього захоронення - 1997рік , від сибірської виразки захоронення тварин (ВРХ) - 1937 рік та 1967 рік ( а. с. 26 Т.1).

Облаштування худобомогильника сибірки на місці його розташування за актами обстеження від 21 та 27 січня 2013року є наступним: попереджувальні знаки є в наявності, огорожа на даний час знята.

На підставі викладених відомостей в актах обстеження худобомогильника сибірки у місці його розташування в лісовому масиві урочище «Шнурів ліс», судом встановлено, що територія худобомогильника сибірки станом на 27 січня 2013року не облаштована, як того вимагають Правила , про порушення яких вказує у позові прокурор.

Окрім того, в акті обстеження худобомогильника від 27 січня 2013року стверджується, що у худобомогильнику сибірки захоронені рештки знищених шляхом спалювання трупів тварин (ВРХ).

Судом не встановлено, які рештки трупів тварин (ВРХ) були захоронені після знищення останніх шляхом спалювання , і в який спосіб ці рештки були захоронені.

В акті обстеження худобомогильника від 27.01.13року також зазначено, що відповідальна особа за облаштування та утримання даного худобомогильника не визначена , оскільки ФГ «Калина» не є правонаступником колгоспу «Дружба» (с. Ставище).

Судом встановлено, що згідно Статуту ФГ "Калина" господарство створено у 2004 році в порядку Закону України "Фермерське господарство" і не є правонаступником будь-якої юридичної особи, в тому числі, колгоспу "Дружба" ( а.с. 37 -40 Т.1).

В ході судового вирішення спору Управління ветеринарної медицини в Брусилівському району підтвердило , що худобомогильник не діючий , однак рішення про його закриття - не приймалося. Акти паталогічних розтинів загиблих тварин відсутні , так як, згідно Інструкції з ветеринарного обліку та звітності не являються документами довготривалого зберігання ( а. с. 57 Т.1).

Вимоги ухвали суду від 27.03.13року в частині подання ветеринарно - санітарної карточки на останнє захоронення трупів тварин у 1997 році Управління ветеринарної медицини в Брусилівському району не виконало.

Таким чином, в ході судового вирішення спору судом не встановлено викладені в акті обстеження худобомогильника від 21 січня 2013року відомості про те, що у 1997 році на худобомогильнику сибірки було здійснено останнє захоронення трупів тварин, що загинули з інших причин.

Однак в засіданні суду 04.06.13 року начальник Управління ветеринарної медицини в Брусилівському районі Житомирської області Тарасюк В.В. в усній формі підтвердив, що у разі загибелі тварин в різні періоди часу, їх рештки ( попіл) підлягали захороненню в іншому місці, оскільки заборонено розкопувати місце попереднього захоронення. Однак йому не відомо створення чотирьох окремих худобомогильників для захоронення решток чотирьох загиблих тварин від сибірки.

В ході судового вирішення спору ( засідання 04.06.13року) представник Державної інспекції сільського господарства України у Житомирській області письмово підтвердив, що перевірка (планова , позапланова) відповідачів у справі з питань дотримання вимог земельного законодавства як в 2012році, так і в поточному 2013 році не проводилась. Однак позов прокурора Брусилівського району третя особа підтримує.

Відповідач Брусилівська РДА проти позову заперечував з наступних підстав:

- спірне розпорядження №189 від 25.04.2008р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду" прийняте до прийняття 27.10.2008 року Правил, тому не порушувало вимог чинного законодавства;

- при прийнятті розпорядження були враховані висновки комісії з розгляду питань, пов'язаних із погодженням документації із землеустрою під головуванням начальника відділу Держземагентства у Брусилівському районі, у яких відсутні відомості про те, що на виділеній для передачі в оренду земельній ділянці знаходиться санітарно - захисна зона худобомогильника;

- не зрозумілими є підстави оскарження прокурором розпорядження № 130 від 11.05.10року, оскільки спірний Договір оренди землі від 18.05.10року укладено на виконання розпорядження № 189 від 25.04.08р. ( а.с. 70 Т.1).

Відповідач Фермерське господарство "Калина" проти позову заперечував, серед іншого , з таких підстав:

- Департаментом агропромислового розвитку Житомирської обласної державної адміністрації підтверджено те, що захоронення тварин (ВРХ), які загинули від сибірки 1937 та 1967 роках за картографічними даними тих часів на території худобомогильника не проводилось ;

- за отриманими у Брусилівського районного відділу земельних ресурсів картами землекористування 1968 та 1995 років не встановлено будь-яких схематичних позначень худобомогильника із захороненням загиблих тварин від сибірки;

- за свідченнями очевидців тих подій худобомогильник із захороненням загиблих тварин від сибірки знаходиться поблизу села Небелиця Макарівського району Київської області;

- з викопіювання плану землекористування колгоспу "Дружба" ( с. Ставище) 1980 року встановлено схематичне позначення діючого худобомогильника, який знаходиться на відстані більше 5 км. від земель, що орендуються господарством ;

- у Договорі оренди землі від 18.05.2010 року обмеження використання земельної ділянки у зв'язку із встановленням санітарно - захисної зони худобомогильника - відсутні;

- земельну ділянку отримано в оренду для ведення (розширення) фермерського господарства, з подальшим її використанням для організації та розвитку відпочинкового сільського туризму за рахунок земель запасу Ставищенської сільської ради, а саме реалізації проекту по створенню всеукраїнського модельного практично діючого агротуристичного та дорадчого центру - "Хутір "Полісся" (а.с. 101 -102 Т.1);

- з цією метою були розроблені наступні документації із землеустрою: схема генерального плану агротуристичного комплексу "Хутір Полісся" в с. Ставище Брусилівського району; технічний звіт з топографо-геодезичних вишукувань об'єкта "База розвитку сільського туризму в с. Ставище Брусилівського району; робочий проект покращення технічного та екологічного стану з поглибленням водойм фермерського господарства "Калина" на землях Ставищенської сільської ради ( а.с. 25-36, 45, 72 Т. 2);

- у жодній із вище наведених документацій із землеустрою не має відомостей про санітарно-захисну зону худобомогильника ( а. с. 154 Т.1).

Спростовуючи заперечення відповідачів у справі прокурор доводив, що:

- відповідно до каталогу стаціонарно неблагополучних по сибірці пунктів на території Житомирської області 1920-1978 років № 000097 від 1979 року та каталогу місць поховання трупів тварин, які загинули від сибірки на території Житомирської області № 000002 від 1983 року село Ставище Брусилівського району визначено як неблагополучний населений пункт ( а. с. 5 , 59, 60 Т.3);

- відповідно до діючих до 27.10.2008 року на території України "Ветеринарно-санитарных правил при утилизации, уборки и уничтожения трупов животных и отходов, получаемых при переработке сырых животных продуктов" , затверджених Міністерством сільського господарства СРСР 06.04.1951 року, встановлення конкретних меж санітарно - захисної зони худобомогильників (біотермічних ям) не передбачалось ( а. с. 98-99 Т.1) ;

- протоколом огляду місця події від 22.05.13 року зафіксовано, що на відстані 11 м від лівого берега залитої водою ділянки землі по ходу огляду в напрямку ДП "Брусилівське лісництво АПК" на пагорбі неподалік лісових насаджень розташовано ділянку огороджену дерев'яним парканом розміром 4 х 4 м, в середині якого розміщено дві таблички , на одній з яких читається напис "місце захоронення тварин хворих на сибірку ", на іншій - напис нерозбірливий; по обидві сторони від вказаної огорожі розташовані дві ями , в яких наявні залишки кісток тварин ; присутній при ОМП головний спеціаліст управління ветеринарної медицини в Брусилівському районі підтвердив, що зазначене місце є місцем худобомогильника ( а. с. 15-16 Т.2);

- за допомогою відповідного геодезичного обладнання 22.05.13р. складено схему місця розташування 1 000 м зони обмеження худобомогильника в масштабі 1: 15000, в якій розміщується орендована ФГ "Калина" земельна ділянка ( а с. 28-29 Т.3).

Однак судом встановлено, що огляд місця розташування худобомогильника сибірки на місцевості 22.05.13р. та встановлення санітарно-захисної зони навколо нього здійснено спеціалістами без використання планово-картографічних матеріалів минулих років або будь-яких інших достовірних джерел інформації про фактичне місце розташування худобомогильника сибірки на місцевості.

Разом з тим, на підставі додатково поданих прокурором доказів судом встановлено, що місцем розташування худобомогильника сибірки лісовий масив -урочище "Шнурів ліс" - не визначено, а територія худобомогильника сибірки станом на 22 травня 2013року не облаштована, як того вимагають Правила , про порушення яких вказує у позові прокурор.

Третя особа Ставищенська сільська рада позов прокурора підтримала, оскільки вважає, що Брусилівська РДА розпорядилась землями запасу сільської ради , на яких відбулось захоронення загиблих тварин (ВРХ) від сибірки в 1937- 1967 роках, з порушенням вимог чинного земельного законодавства , а саме, шляхом надання в оренду ФГ "Калина" земельної ділянки, що попадає в санітарно - захисну зону об'єкта . В ході судового вирішення спору представники сільської ради в усній формі доводили, що місцем розташування худобомогильника сибірки є саме лісовий масив - урочище "Шнурів ліс" ( а. с. 78-83 Т.3).

За поданими третьою особою в засідання суду 04.06.13року доказами, судом додатково встановлено наступне.

У відповіді Державної санітарно-епідеміологічної служби України за № 04.03-25/4114/18 від 20.05.2013року на запит сільської ради, зазначено, що за результатами роботи комісії встановлено, що худобомогильник сибірки розташований за межами с. Ставище на відстані 1000м від с. Йосипівка, однак його територія не огороджена, поросла лісом, встановлено попереджувальні знаки , а також не визначена відповідальна особа за його утримання.

У відповіді Державної екологічної інспекції у Житомирській області за № 1226/3-14 від 24.05.13р. на запит сільської ради, зазначено, що рішенням ДНПК при Брусилівській РДА від 31.01.13року закріплено лісничого ДП "Коростишівське лісництво АПК" відповідальною особою за утримання території та санітарно-захисної зони худобомогильника с. Ставище Брусилівського району.

Однак до матеріалів справи станом на 04.06.13року не були подані докази на підтвердження тим обставинам, що місцем розташування худобомогильника сибірки є лісовий масив - урочище "Шнурів ліс", а територія худобомогильника облаштована, як того вимагають Правила , і за її утриманням слідкує лісничий ДП "Коростишівське лісництво АПК" .

В свою чергу, прокурор Брусилівського району в якості підстав позову також визначив Схему землеустрою і техніко-економічні обгрунтування використання та охорони земель Ставищенської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, що виготовлена ТОВ "БломІнфо -Юкрейн" (м. Київ) у 2009 році на замовлення Ставищенської сільської ради та затверджена рішенням останньої 15.10.10року (далі Схема земель сільської ради).

Як встановлено судом, у Схемі земель сільської ради зазначено, серед іншого, наступне:

- в процесі складання документації об'єктом дослідження були всі землі, що знаходяться в межах сільської ради в розрізі категорій земель, землекористувачів та угідь;

- на території сільської ради наявні такі режимоутворюючі об'єкти як: скотомогильники - санітарно-захисна зона становить 500 м, кладовища ( діючі) - санітарно-захисна зона становить 300 м, сміттєзвалище - санітарно-захисна зона становить 500 м;

- скотомогильники та сміттєзвалище належним чином не обладнані ( а. с. 162- 186 Т.1).

До текстових матеріалів Схеми земель сільської ради додані дві карти -схеми:

- існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель;

- план обмежень використання земель.

На карті - схемі " Існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель" позначено 3 об'єкти "скотомогильник" та 1 об'єкт "сміттєзвалище". При цьому, один "скотомогильник" розташовується близько земельної ділянки, орендованої ФГ "Калина" за Договором оренди землі від 18.05.10р.

На карті - схемі " План обмежень використання земель" позначено 2 об'єкти "скотомогильник" та їх санітарно - захисні хони. Відповідно, на плані обмежень не позначений саме той "скотомогильник", який за даними карти - схеми " Існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель" розташовується близько земельної ділянки , орендованої ФГ "Калина" за Договором оренди землі від 18.05.10р. На плані обмежень також не позначене "сміттєзвалище".

Викликаний в порядку ст. 30 ГПК України спеціаліст ТОВ "БломІнфо-Юкрейн" (м. Київ) в засіданні суду 04.06.14 року в усній формі пояснив , що нанесення на карту - схему "Існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель" двох позначень "скотомогильник", а також " сміттєзвалище" зроблено за завданням замовника - Ставищенської сільської ради. Однак межі санітарно - захисних зон навколо цих режимоутворюючих об'єктів на землях Ставищенської сільської ради з відповідними координатами кутів повороту в єдиній державній системі координат не визначались , оскільки такі роботи не були передбачені у технічному завданні на розробку проекту землеустрою.

Викликані в порядку ст. 30 ГПК України жителі села Ставище ОСОБА_8 (колишній сільській голова) та ОСОБА_9 (ветеринар ФГ "Калина") в усній формі пояснили, що захоронення трупів тварин , які загинули від сибірки у 1937 та 1967 роках відбулося в іншому місці , ніж доводить прокурор Брусилівського району та представники сільської ради.

Оскільки станом на 04.06.13року наявними у справі доказами не підтверджувалось фактичне місце захоронення решток знищених шляхом спалювання 4-х трупів тварин (ВРХ), які загинули від сибірки в 1937- 1967 роках, і що таке місце було одне для всіх захоронень, незалежно від загибелі тварин у різні дні та місяці протягом цих років, за наслідками судового засідання судом було ініційовано призначення у справі №906/443/13 судової земельно-технічної експертизи.

За наслідками судового засідання 11.06.13року доручено проведення судової експертизи Київському НДІСЕ, на вирішення якої винесено, серед іншого, наступні питання:

- чи підтверджується документально взагалі та документацією із землеустрою, в тому числі, у вигляді схем, карт, атласів, зокрема, фактичне місце знаходження об'єкту: худобомогильник із захороненням решток знищених шляхом спалювання трупів тварин (ВРХ), які загинули від сибірки в 1937- 1967 роках на території земель запасу Ставищенської сільської ради Брусилівського району Житомирської області ?

- чи підтверджується документацією із землеустрою встановлення санітарно - захисної зони об'єкта із визначенням її площі на місцевості ( в натурі) з відповідними координатами кутів повороту в єдиній державній системі координат ?

- якщо документацією із землеустрою не підтверджується встановлення санітарно - захисної зони об'єкта , однак документально підтверджується його фактичне місце знаходження на місцевості ( в натурі), чи є можливим в межах проведення судової експертизи визначення площі санітарно-захисної зони об'єкта на місцевості ( в натурі) з відповідними координатами кутів повороту в єдиній державній системі координат ?

Київським НДІСЕ судову земельно-технічну експертизу у справі не проведено з підстав не проведення її попередньої оплати та 22 серпня 2014 року матеріали справи повернуто до господарського суду.

Однак судом враховується, що судовим експертом КНДІСЕ Бікусом Ю.Ф. заявлялось клопотання за №431/432/14-41 від 10.02.2014р. про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення дослідження, і зокрема, матеріалів топографо-геодезичної зйомки ф а к т и ч н и х меж худобомогильника сибірки із зазначенням координат поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки (СК Державної геодезичної мережі 1963 або 2000) ( а. с. 4 Т.5).

Таким чином, судом встановлено, що станом на 10.02.2014 року ф а к т и ч н е м і с ц е р о з т а ш у в а н н я худобомогильника сибірки матеріалами топографо-геодезичної зйомки не підтверджувалось.

В ході судового вирішення спору до матеріалів справи учасниками судового засідання були надані інші додаткові докази на підтвердження вимог та заперечень по суті предмету та підстав заявленого прокурором позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані учасниками судового процесу докази на підтвердження своїх вимог та заперечень за правилами ст.ст. 4-7, 33 та 43 ГПК України, господарський суд дійшов висновку відмовити у позові прокурора Брусилівського району з визначених у ньому підстав, виходячи з наступного.

Предмет позову як елемент його змісту характеризує позов з точки зору того, що конкретно вимагає, чого домагається позивач. При цьому , як наголошується в Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів), обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Під підставою позову слід розуміти фактичні обставини, на яких грунтується вимога позивача, зокрема, йдеться про юридичні факти матеріально - правового характеру, що визначаються нормами матеріального права та які зумовлюють виникнення, зміну та припинення спірних правовідносин, а також інші доказові факти, на підставі яких можна зробити висновок про наявність чи відсутність зазначених юридичних фактів.

Додатково слід наголосити на тому, що підстава позову має не тільки фактичну, а й правову основу, оскільки юридичні факти, які складають підставу позову, визначаються нормами цивільного й інших галузей права.

Предмет та підстава позову, як його необхідні елементи, перебувають між собою в тісному зв'язку, оскільки сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу для захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності в них конкретного цивільного права і обов'язку.

Так, статтями 6,9 та 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" ( далі - Закон про державний контроль) передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель у частині, зокрема, д о с т о в і р н о с т і і н ф о р м а ц і ї про з е м е л ь н і д і л я н к и та їх використання, здійснюється, зокрема, шляхом проведення перевірок.

На дату звернення прокурора з цим позовом до суду процедура планування та проведення перевірок, а також оформлення матеріалів за їх результатами територіальними органами Державної інспекції сільського господарства була урегульована Порядком планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель , затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 12.12.2003 N 312 ( далі- Порядок ( втратив чинність 02.04.13р.).

У п.п. 5.1. та 5.6 Порядку було передбачено, що при проведенні всіх видів перевірок державний інспектор складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства , в якому наводиться план-схема місця розташування земельної ділянки (схематичний абрис чи викопіювання з картографічних матеріалів планів земельної ділянки з прив'язкою до місцевості та зазначенням суміжних землекористувачів). На плані-схемі вказується загальна площа земельної ділянки та площа, на якій виявлено порушення (забруднення, самовільне зайняття тощо).

Судом встановлено, що не були передумовою звернення прокурора з цим позовом до суду обставини проведення Державною інспекцією сільського господарства України або її територіальним органом перевірки (планової, позапланової) відповідачів , а останній ініційовано ним самостійно в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства України з тих підстав, що останню на нормативному рівні визначено органом , уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, однак без права звернення з таким позовом до господарського суду самостійно.

Однак господарський суд вирішив цей спір по суті за всіма позовними вимогами, з врахуванням нижченаведеного.

Правові висновки Конституційного Суду України , викладені у Рішенні від 08.04.1999 року про "інтереси держави" як оціночне поняття, дають право прокурору чи його заступнику у кожному конкретному випадку самостійно визначати з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.

У п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 12 жовтня 2011 року 11-рп/2011 у справі 1-20/20 (щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 21 Закону України "Про прокуратуру" ) додатково наголошено на тому, що здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням законів, прокурор має право звертатися до суду з заявами про захист прав і законних інтересів, зокрема, держави (пункт 6 частини другої статті 20, частина четверта статті 21 Закону).

Згідно п. 2 ч.5 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може звернутися до суду щодо визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України рішення органів виконавчої влади визнаються судом недійсними. Згідно ч.3 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються, зокрема, в судовому порядку.

Згідно ст. ст. 16 та 21 Цивільного кодексу України правовий акт індивідуальної дії, виданий органом виконавчої влади визнається незаконним та скасовується.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України ( абз. 2 п.3.3 мотив. частини Рішення КСУ 10 грудня 2009 року у справі 1-46/2009 (справа про переважне право наймача на придбання військового майна).

За змістом ст. 4 цього Кодексу земельні відносини є цивільними. Згідно ст. 11 ЦК України, акти органів державної влади, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків стосовно об'єктів цивільних прав, якими є, зокрема, земельні ділянки.

Акти органів державної влади індивідуальної дії встановлюють, змінюють чи припиняють цивільно-правові відносини фізичних і юридичних осіб - суб'єктів господарювання з державою в особі її органів стосовно певних об'єктів цивільних прав.

У земельних правовідносинах права та обов'язки суб'єктів господарювання щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками виникають , зокрема, з актів органів державної влади.

Тому господарський суд виходить з того, що вимоги про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Отже визначений прокурором предмет позову кореспондує із способами захисту порушених прав, визначених, зокрема, у статті 16 ЦК України.

Відповідно до ч 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором) ( п. 2.10 Постанови ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" ( далі - Постанова ВГСУ № 11).

Окрім того, спірні відносини, що виникли внаслідок прийняття Брусилівською РДА розпоряджень № 189 від 25.04.08р. та №130 від 11.05.10р. є такими, що мають приватноправовий характер, у зв'язку з чим спір належить розглядати в порядку господарського судочинства. Спір про визнання недійсним Договору оренди землі від 18.05.2010 року також підлягає розглядові господарським судом, оскільки стосується об'єкта цивільних відносин - земельної ділянки та цивільних прав суб'єкта господарювання на таку ділянку ( п. п.1.2.2. та 1.4 Пленуму Вищого господарського суду України №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року, п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24 жовтня 2011року, постанова Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року ( № в реєстрі судових рішень 35669789).

В свою чергу, за правилами ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно правовою позицією Конституційного Суду України до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Відповідно до цього, законність оскаржуваних розпоряджень Брусилівської РДА від 25.04.2008 року № 189 та від 11.05.10р. № 130 при розпорядженні землями запасу Ставищенської сільської ради за межами населених пунктів встановлюється судом за нормативно-правовими актами, чинними на дату їх прийняття.

Згідно абз. 3 п.2 Постанови ВСУ від 06.11.2009року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно абз. 4 п. 2.1 Постанови ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення).

Відповідно до цього, відповідність чи невідповідність Договору оренди землі від 18.05.2010 року оцінюється судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину та відповідно до встановлених фактичних обставин.

Згідно ч.ч. 2 та 3 ст. 2 цього Кодексу суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, об'єктами, зокрема, земельні ділянки.

Станом на дату прийняття Брусилівською РДА розпоряджень № 189 та № 130 держава реалізувала повноваження власника земельних ділянок через органи державної влади, зокрема місцеві державні адміністрації (районні) ( ст. 17 цього Кодексу, п.7 ч.1 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Передача земельної ділянки державної форми власності в оренду здійснювалась на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України шляхом укладення договору оренди земельної ділянки ( ч.7 ст. 93 , ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України , ст. 2 , ч.1 ст. 6 та 16 Закону України "Про оренду землі" ).

В свою чергу, абз. 2 ч.1 ст. 124 ЗК України в редакції, чинній на дату прийняття розпорядження № 189 , передбачав, що набуття права оренди земельних ділянок державної власності, мало здійснюватися виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, які перебували у власності громадян і юридичних осіб і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

У ст. 31 ЗК України та статті 12 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" ( далі - Закон про фермерське господарство) в редакції, чинній на 25.04.08року, було передбачено, що до складу земель фермерського господарства входять земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

За приписами статті 7 Закону про фермерське господарство отримати в оренду земельні ділянки із земель державної власності для ведення фермерського господарства поза аукціоном мали право лише громадяни України. Реалізація ними цього права здійснювалась на стадії створення фермерського господарства.

Натомість фермерське господарство, як юридична особа, набувало право оренди земельних ділянок із земель державної власності для ведення фермерського господарства на загальних підставах, визначених у ч.1 ст. 124 ЗК України, тобто , за результатами аукціону.

В свою чергу, абз. 2 ч.1 ст. 124 ЗК України, яким цю статтю було доповнено Законом України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" , визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.

Попри те, що абз. 2 ч.1 ст. 124 ЗК України втратив чинність 22.05.2008 року, а на дату прийняття розпорядження № 189 - 25.04.08 р. діяв, суд приймає до уваги наступне.

У п. 4 Розділу IX "Прикінцеві положення" ЗК України було зобов'язано Кабінет Міністрів України у шестимісячний строк після опублікування цього Кодексу розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом, у тому числі проекти законів про ринок землі.

Постановою КМУ від 17 квітня 2008 р. N 394 було затверджено Порядок проведення у 2008 році земельних аукціонів . Однак дію Постанови було зупинено згідно з Указом Президента N 406/2008 від 25.04.2008 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.11.2008 № 25-рп/2008 ( справа про земельні аукціони) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних аукціонів" від 17 квітня 2008 року N 394.

Згідно правової позиції КСУ , викладеної в цьому рішенні, порядок набуття права тимчасового користування (оренди) земельними ділянки має врегульовуватися тільки законом ( абз. 3 та 4 п. 3.4 рішення).

З метою реалізації зазначених положень Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону» від 05.07.2012 р. № 5077-VI, який набрав чинності 19.08.2012 року.

В абз. 2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі N 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) роз'яснено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на викладене , норми Закону від 05.07.2012 р. № 5077-VI не поширюються на земельні правовідносини 2007 -2008 років. З цих підстав, передача земельних ділянок державної власності в оренду відбувалася виключно в порядку, встановленому законом, а саме - ст. ст. 122, 123 та абз. 1 ч. 1 ст. 124 ЗК України.

На дату прийняття розпорядження № 130 - 11.05.10року частина 2 ст. 124 ЗК України передбачала передачу в оренду земельних ділянок, що перебували у державній власності, за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 134 цього Кодексу набути право оренди земельних ділянок державної власності поза механізмом земельних торгів мали лише громадяни для ведення фермерського господарства.

Натомість фермерське господарство, як юридична особа, набувало право оренди земельних ділянок із земель державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на загальних підставах, визначених у ч.2 ст. 124 ЗК України, тобто , за результатами земельних торгів.

Однак, як вже судом зазначено, Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону» від 05.07.2012 р. № 5077-VI, який набрав чинності 19.08.2012 року, на земельні відносини 2010 року не поширюється. З цих підстав, передача фермерським господарствам земельних ділянок державної власності в оренду у 2010 році відбувалася виключно в порядку, встановленому законом, а саме - ст. ст. 122, 123 та абз. 1 ч. 1 ст. 124 ЗК України.

Судом встановлено, що оскаржувані розпорядження № 189 та № 130 були прийняті відповідачем-2 в порядку, визначеному ст. 122 та 123 ЗК України. При цьому , п."а" ч.3 ст. 122 ЗК України діяв в тій самій редакції як станом на 25.04.08р., так станом на 11.05.10року.

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 122 ЗК України, районні державні адміністрації на їх території вправі були передавати земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у користування за межами населених пунктів, зокрема, для сільськогосподарського використання.

Згідно розпоряджень № 189 та № 130 земельні ділянки надані Фермерському господарству "Калина" в оренду за межами населених пунктів Ставищенської сільської ради за рахунок земель запасу.

У частині 2 ст. 19 Земельного кодексу України в редакції , чинній станом на 25.04.08р. та 11.05.10р. було зазначено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Тому, районні державні адміністрації від імені держави як власника вправі були п е р е д а в а т и земельні ділянки з а п а с у із земель сільськогосподарського використання на їх території за межами населених пунктів.

Приписами ст. 22 ЗК України в редакції, чинній станом на 25.04.08р. та 11.05.10р. було врегульовано, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані, зокрема, для виробництва сільськогосподарської продукції.

Згідно ч. 2 цієї статті до земель сільськогосподарського призначення належали:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно ч. 3 ст. 22 ЗК України в редакції, чинній станом на 25.04.08р. та 11.05.10р. землі сільськогосподарського призначення надавалися у користування, зокрема сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно ст. 31 ЗК України земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством також надавались на умовах оренди. Згідно статті 18 Закону про фермерське господарство в редакції, чинній станом на 25.04.08р. та 11.05.10р. фермерське господарство мало право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, що знаходяться на земельній ділянці, відповідно до законодавства України.

Законом України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 №2238-ІІІ визначено, що сільськогосподарським підприємством (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) є юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України" від 24.06.2004р. № 1877-IV у статті 2.15 визначено, що сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України "Про Митний тариф України", якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції).

Згідно довідки № 03-03-1860 з ЄДРПОУ від 13.04.2004року Фермерське господарство "Калина", зареєстроване як юридична особа 07.04.2004 року, здійснює такі види діяльності за КВЕД (перший-основний): розведення великої рогатої худоби, розведення свиней, вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, оптова торгівля зерном та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі ( а. с. 37 Т.1).

Отже, оскаржуваним розпорядженням № 189 надано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення, в тому числі, сільськогосподарські угіддя ( сіножаті, пасовища) та несільськогосподарські угіддя ( угіддя вкриті лісовою рослинністю, болота, під замкнутими водоймами, інші відкриті землі) фермерському господарству "Калина" як сільськогосподарському підприємству для сільськогосподарського використання. Аналогічно, земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва надано відповідачу -1 розпорядженням № 130.

Вище наведеним підтверджується, що розпорядження № 189 та № 130 прийнятті Брусилівською РДА в межах наданих повноважень ( п"б" ч.3 ст. 122 ЗК України).

Судом встановлено, що оскаржуване розпорядження № 189 прийняте відповідачем -2 в порядку, визначеному ст. 123 ЗК України в редакції, чинній станом на 25.04.08року.

Зокрема, згідно ч.1 цієї статті надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування ( в даному випадку - в оренду) здійснювалось на підставі рішень органів виконавчої влади за проектами відведення цих ділянок.

У ч. 5 ст. 123 ЗК України було передбачено, що відповідна районна державна адміністрація дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки після дотримання приписів ч.4 цієї статті щодо подання до клопотання про відведення земельної ділянки матеріалів, передбачених частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу та документів, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Брусилівської РДА від 19.06.07р. № 226 Фермерському господарству "Калина" було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 20,0га в оренду строком на 49 років для ведення (розширення) фермерського господарства , з подальшим її використанням для організації та розвитку відпочинкового сільського туризму за рахунок земель запасу, що розташовані за межами населених пунктів Ставищенської сільської ради ( а.с. 102 Т.3).

Згідно ч. 6 статті 123 ЗК України проект відведення земельної ділянки погоджувався із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягали, подавався до відповідної державної адміністрації, яка в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймала рішення про надання земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки є одним із видів технічної документації із землеустрою, який є складовою змісту землеустрою (стаття 184 ЗК України, ст. 50 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV "Про землеустрій" ).

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на 25.04.20908 року ( далі - Закон про землеустрій) документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Стаття 25 цього Закону встановлює види документації із землеустрою, до яких відноситься також проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 29 Закону про землеустрій документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов'язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

У 2007 році проекти відведення земельної ділянки розроблялись відповідно до Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою КМУ від 26 травня 2004 р. № 677 та окремі з них підлягали державній експертизі (далі - Порядок № 677).

Згідно п. 6 Порядку № 677 проект відведення земельної ділянки розроблявся на основі завдання, затвердженого замовником.

Згідно п. 7 Порядку № 677 виконавець проекту мав розробити проект землеустрою, який мав включати текстові та графічні матеріали, обов'язкові положення, встановлені завданням на розроблення проекту, інші дані, необхідні для вирішення питання щодо відведення земельної ділянки.

У п.8 Порядку № 677 було зазначено , що вимоги до складу, змісту та оформлення проекту відведення земельної ділянки встановлювалися нормативно-технічною документацією із землеустрою.

Виходячи з наведених норм, суд прийшов до висновку, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки мав включати текстові та графічні матеріали, обов'язкові положення, встановлені завданням на розроблення проекту, інші дані, необхідні для вирішення питання щодо відведення земельної ділянки, які передбачені нормативно-технічною документацією із землеустрою, яку затверджував центральний орган виконавчої влади із земельних ресурсах, а саме : Державний комітет України по земельних ресурсах.

Відповідно до п. п. 8 п.4 Положення Про Державний комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 13 травня 1996 року N 340/96, ( Указ втратив чинність на підставі Указу Президента N 970/2000 ( 970/2000 ) від 14.08.2000 ) Держкомзем мав право затверджувати нормативно-технічну документацію щодо проектування, будівництва, експлуатації та кошторисного ціноутворення у межах своєї компетенції.

Таким чином, вимоги до складу, змісту та оформлення проекту відведення земельної ділянки у 2007 році визначались відповідно до вказівки Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 липня 1999 року № 11 "Про впровадження Еталону проекту відведення земельної ділянки", який вважався розробленою нормативно-технічною документацією із землеустрою ( вказівка втратила чинність лише на підставі наказу Державного агентства земельних ресурсів України № 583 від 21.11.12року)

Згідно п. 9 Порядку № 677 проект відведення земельної ділянки виконавець мав погодити із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Таким чином, перелік суб'єктів погодження проекту відведення земельних ділянок, визначений у п. 9 Порядку № 677, у повному обсязі відповідав переліку , визначеному ч.6 ст. 123 ЗК України.

При здійсненні робіт із землеустрою щодо формування та організації території окремої земельної ділянки як об'єкта землеустрою, обов'язково мали враховуватися обмеження у її використанні; план земельної ділянки як графічне зображення, мав відображати межі земель, обмежених у використанні із встановленням їх в натурі (на місцевості), як це визначали ст. ст. 1 та 20 Закону України "Про землеустрій".

При цьому, приписи ст.ст. 1 та 20 Закону про землеустрій були обов'язковими при виконанні будь-якої документації із землеустрою, в тому числі, проекту відведення земельної ділянки.

Наявність обмежень у використанні земельних ділянок мала підтверджуватись відомостями з державного земельного кадастру.

Стаття 193 Земельного кодексу України в редакції 2007 року містила визначення державного земельного кадастру як єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка , серед іншого, містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок.

Згідно статті 196 Земельного кодексу України в редакції 2007 року державний земельний кадастр включав, серед іншого, кадастрове зонування та кадастрові зйомки.

Кадастрове зонування включало встановлення, серед іншого, місця розташування обмежень щодо використання земель ( ст. 197 ЗК України), а кадастрова зйомка - встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі ( ст. 198 ЗК України).

У ч. 2 ст. 204 ЗК України в редакції 2007 року було зазначено, що Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.

Однак Закон України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" набрав чинності лише з 01.01.13року, за винятком окремих положень , які набрали чинності 07.08.11року.

Станом на 2007 рік діяло Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затверджене Постановою КМУ від 12.01.1993 № 15 ( втратило чинність 01.01.13року) ( далі - Положення).

Згідно п.4. Положення державний земельний кадастр вівся , зокрема, відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій та виконавчими комітетами сільських Рад народних депутатів.

Ведення державного земельного кадастру у 2007 році забезпечував Брусилівський районний відділ земельних ресурсів, відповідно до п.3 Положення про управління (відділ) земельних ресурсів у місті (міст обласного та районного значення), затвердженого наказом Держземагентства 06.06.2007 N 24 (втратило чинність 21.07.08року).

Згідно п.5. Положення ведення державного земельного кадастру забезпечувалось проведенням топографо-геодезичних, картографічних робіт, грунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань.

Згідно п.7 Положення до земельно-кадастрової документації належали кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містили відомості, зокрема, про правовий режим земель.

Порядок складання кадастрових планів обмежень у використанні земельних ділянок у 2007 році визначався Тимчасовими методичними вказівками по складанню кадастрових планів обмежень і обтяжень щодо використання земель, затвердженими першим заступником Голови Державного комітету України по земельних ресурсах А.М. Третяком 04.08.1999року ( далі - Вказівки Держкомзему 1999 року, зберігають чинність).

За змістом Вказівок Держкомзему 1999 року у процесі робіт по складанню кадастрових планів обмежень щодо використання земель, мав здійснюватися збір необхідної для роботи інформації, зокрема, в органах місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, природоохоронній, землевпорядній, та санітарно-епідеміологічній службах.

Основними керівними документами і джерелами одержання необхідної інформації мали бути інструктивно-нормативні документи міністерств і відомств, що регламентували , зокрема, утворення санітарно-захисних і охоронних зон, округів, поясів, у межах яких для власників і користувачів землі обмежується ведення господарської діяльності, статистичні дані (реєстри, списки, каталоги) відповідних державних служб, органів і організацій, а також планово-картографічні, земельно-кадастрові й інші документи, матеріали і розробки, що містили інформацію про утворення, розміщення і параметри об'єктів з особливим режимом використання земель та їх зон.

За змістом Вказівок Держкомзему 1999 року роботи по складанню плану обмежень мали проводитися в два етапи.

На першому етапі виявлялися і наносилися на кадастровий план обмежень всі наявні обмеження та їх межі. На другому етапі межі обмежень встановлювалися інструментально та закріплювалися на місцевості.

Встановлення санітарно - захисної зони ( території, що відокремлює об'єкти, які є джерелами виділення шкідливих речовин) мало провадитись від меж цих об'єктів (смітників, відкритих складів, цвинтарів тощо).

За змістом Вказівок Держкомзему 1999 року кадастровий план обмежень підлягав затвердженню районною або міською радою за поданням відповідного державного органу земельних ресурсів та його оригінал з пояснювальною запискою та всіма додатками мав бути зданий в архів відповідних місцевих державних органів земельних ресурсів.

В свою чергу, план меж зон обмежень ( у разі їх фактичної наявності) в обов'язковому порядку мав надаватися на погодження природоохоронним органам в матеріалах проекту відведення , як це було передбачено додатком № 1 до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок , затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004 N 434 в редакції 2007 року ( далі - Порядок).

Таким чином, попри те, що Вказівки Держкомзему 1999 року носили рекомендаційний характер, то за відсутності нормативно - визначеного порядку встановлення місця розташування обмежень щодо використання земель поза межами населеного пункту та встановлення меж частин земельної ділянки, які містили обмеження щодо використання землі, останні могли бути застосовані Брусилівським районним відділом земельних ресурсів для реалізації ст. ст. 197 та 198 ЗК України та внесення достовірних відомостей до державного земельного кадастру.

Судом встановлено, що відповідач -1 Фермерське господарство "Калина" уклав договір на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 23,4766 га для ведення фермерського господарства, розташованої на території Ставищенської сільської ради Брусилівської ради з Приватним малим підприємством "Геоцентр" ( далі - Проект відведення).

У технічному завданні від 26.06.2007 року на розробку Проекту відведення Фермерське господарство "Калина" визначило виконавцю основні вихідні дані, у числі яких обмеження не вказані, у зв'язку з їх відсутністю ( п.1.7 ), однак про необхідність використання планово-картографічних матеріалів минулих років та проектів відведення земельних ділянок суміжним землекористувачам ( п. 1.9), а також про виконання проекту у трьох примірниках, один з яких призначається для Ставищенської сільської ради ( а.с. 101 Т. 3).

При проведенні робіт , як слідує із пояснювальної записки , виконавцем були використані: проект роздержавлення і приватизації земель, проекти відведення земельних ділянок суміжних користувачів , каталог координат і висот пунктів державної геодезичної мережі . Інші ідентифікуючі ознаки використаних виконавцем Проекту відведення документацій із землеустрою не визначені ( дата їх розробки та затвердження, замовник та виконавець, об'єкт землеустрою тощо) , так само як і невизначено , чи вичерпувались цими документаціями планово-картографічні матеріали минулих років щодо запроектованих до відведення земельних ділянок в оренду ФГ "Калина".

В свою чергу, умови відведення земельної ділянки для виконавця Проекту відведення були визначені також Брусилівським районним відділом земельних ресурсів 17.08.2007 року, однак які не містили обов'язку виконавця враховувати обмеження щодо земельних ділянок, через те, що останні , за даними відділу земельних ресурсів , були відсутні ( а. с. 103 Т.3).

Того ж дня - 17.08.2007 року Брусилівським районним відділом земельних ресурсів надано висновок за № 642 про погодження Проекту відведення, у якому зазначено, що землевпорядні обмеження на використання земельної ділянки по цільовому призначенню відсутні ( а. с. 111 на звороті Т. 3).

Висновок про погодження Проекту відведення відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації надано 01.08.07року за № 634 , у якому зазначено, що обмеження на використання земельної ділянки за цільовим призначенням відсутні ( а.с. 112 Т.3).

Висновок про погодження Проекту відведення Брусилівською райСЕС надано 07.08.2007року за № 51 , у якому зазначено, що висновок зроблено на підставі, зокрема, експлікації земельних угідь та опису меж та обмежень; що огляд ділянки в натурі проведено комісією у складі, зокрема, представника місцевої ради Семенченка Ю.П.; що використання земельної ділянки в минулому (протягом останніх ста років) - землі запасу Ставищенської сільської ради , землі сільськогосподарського призначення; що по відношенню до навколишньої території земельна ділянка розміщена на північ на відстані 500 м від траси Київ-Чоп, на південь на відстані 800 м від села Шнурів Ліс; що земельна ділянка по санітарній класифікації , розмірам санітарно-захисної зони у відповідності до СанПІН "Планування та забудова населених місць" не класифікується ( а.с. 112-113 Т.3).

Висновок про погодження Проекту відведення Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області надано 04.09.2007року за № 3921/М-6/1.4-3407 , у якому зазначено про можливість використання земельної ділянки згідно цільового призначення ( а.с. 113-114 Т.3).

Таким чином, всі вище зазначені органи, повноваження яких у сфері землеустрою визначались ст. 123 Земельного кодексу України та Законом про землеустрій, не підтвердили наявність обмежень у використанні ФГ "Калина" земельної ділянки для ведення фермерського господарства у 2007 році через наявність режимоутворюючого об'єкта (худобомогильника сибірки) та санітарно-захисної зони навколо нього.

У зв'язку з цим, виконавцем проекту відведення було складено вихідну земельно-кадастрову інформацію, згідно якої на загальній площі земельних ділянок, що проектувалися до відведення обмеження , а також їх коди - відсутні (а. с. 92 Т.3).

У складі Проекту відведення є також акт встановлення та погодження з сусідніми користувачами зовнішніх меж земельної ділянки наміченої до надання ФГ "Калина" для ведення фермерського господарства від 18.09.2007 року, складений за участю, зокрема, в.о. начальника Брусилівського районного відділу земельних ресурсів та сільського голови Ставищенської сільської ради Семенченка О.А. без будь-яких застережень щодо наявності на земельній ділянці будь-якого режимоутворюючого об'єкта ( худобомогильника, сміттєзвалища, цвинтаря тощо).

Фактично, як встановлено судом, проект відведення розроблявся щодо двох земельних ділянок з визначеними кадастровими номерами 1820986000:08:000:0049 та 1820986000:08:000:0050.

Виконавець проекту відведення ПМП "Геоцентр" на звороті титульного аркушу зазначив, що проект віддруковано у трьох примірниках: перший -замовнику, другий- Брусилівському районному відділу земельних ресурсів, третій - Ставищенській сільській раді (а.с. 90 Т.3).

Згідно п. 10 Порядку № 677 погоджений проект відведення земельної ділянки підлягав державній експертизі, яка проводилась органом земельних ресурсів відповідно до законодавства.

Таким чином, п. 10 Порядку № 677 , аналогічно ч.6 ст. 123 ЗК України , визначав обов'язковість проведення державної експертизи проекту відведення земельних ділянок.

У статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" в редакції чинній у 2007році, було зазначено, що обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок ( далі - Закон про експертизу).

Відповідно до п. 1.11. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 року № 391, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.2004 року за № 1618/10217 в редакції 2007 року (далі - Методика), державна експертиза проводилась до затвердження органами державної влади відповідної землевпорядної документації.

У п. 3.5.8 Методики було передбачено, що усунення зауважень та внесення виправлень, виявлених в результаті державної експертизи, здійснюють , зокрема, розробники землевпорядної документації.

Згідно п. 3.5.9. Методики контроль за усуненням зауважень державної експертизи здійснюють, як правило, виконавці експертизи (експерти) . Факт внесення виправлень, врахування зазначених у висновку зауважень та пропозицій посвідчується відповідним записом на висновку експертизи керівника експертного підрозділу або керівника підпорядкованого територіального органу земельних ресурсів, на якого покладено контроль за усуненням зауважень державної експертизи.

Висновок державного експертизи землевпорядної документації від 22.10.07р. № 1772 був затверджений начальником Головного управління земельних ресурсів у Житомирській області 22.10.97року з наступними зауваженнями: у вихідній земельно-кадастровій інформації вказати вірно цільове використання земельної ділянки та його код та прикласти обгрунтування сільськогосподарського використання земельних ділянок на не сільськогосподарських угіддях. У зв'язку з цим, проект землеустрою було повернуто на доопрацювання . Зауваження виправлені 11.12.2007 року.

Згідно п. 11 Порядку № 677 після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки підлягав розгляду відповідною районною держадміністрацією, затверджувався нею або в установленому порядку подавався до інших органів, до повноважень яких належало надання у користування земельної ділянки.

Оскільки відповідно до ч.3 ст.122 ЗК України районні державні адміністрації мали право надавати у користування земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, розпорядженням Брусилівської РДА від 25.04.2008 року № 189 Фермерському господарству "Калина" затверджено проект відведення та вирішено передати в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 21,9553 га шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

За правилами ч. 9 ст. 123 ЗК України районна державна адміністрація мала право відмовити у наданні земельної ділянки в користування з наведенням мотивованих пояснень з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФГ "Калина" для ведення фермерського господарства у 2008 році Брусилівська РДА мала мати законні підстави.

Однак у справі відсутні докази на підтвердження тих обставин, що будь-якою документацією із землеустрою , або , принаймні, схемами, картами, атласами , планами, або іншими достовірними джерелами інформації підтверджувалось наявність обмежень у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням або наявність підстав для їх встановлення, і що про наявність таких документів було відомо Брусилівській РДА станом на 25.04.2008 року.

Приймаючи до уваги, що відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем) , затвердженої наказом Держкомстату України від 05.11.1998 № 377 , форма 6-зем у графі 20 першого розділу повинна містити відомості про наявні на території земель Ставищенської сільської ради худобомогильники, Брусилівській РДА такі відомості мали доводитись у встановленому цією Інструкцією порядку з дати набрання нею чинності - 14.12.1998 року не пізніше 05 лютого кожного року та 2008 року, відповідно.

Однак суд не встановив, що станом на 25.04.2008 року такі відомості були доведені до відома Брусилівської РДА , при цьому , не тільки в частині знаходження на території земель Ставищенської сільської ради худобомогильників , але й з виділенням з їх числа худобомогильника сибірки.

Прокурор Брусилівського району, наполягаючи на порушенні Брусилівською РДА вимог чинного законодавства при прийнятті розпорядження № 189 доводив, що 08.10.2007 року Ставищенська сільська рада надавала до Брусилівської районної лікарні ветеринарної медицини відповідь про розташування на її території трьох худобомогильників, один з яких розташований в урочищі "Шнурів ліс" ( а. с. 4-6 Т.3 ).

Однак прокурор не подав жодного доказу на підтвердження тим обставинам, що про вищевикладене було відомо Брусилівській РДА у 2007 році. Більше того, судом не встановлено, що Ставищенська сільська рада у 2007 році надала карту землекористування , де позначено місце розташування худобомогильника сибірки хоча би Брусилівській районній лікарні ветеринарної медицини.

Доводи позову прокурора Брусилівського району про незаконність розпорядження № 189 спростовуються також тим, що в адресованому Брусилівській РДА поданні від 15.02.13року № 64/210 вих. 13 про усунення порушень вимог Законів України "Про відходи" та "Про місцеві державні адміністрації", прокурор вказував на те, що перевіркою встановлено, що у Брусилівській РДА відсутні матеріали щодо розташування об'єктів худобомогильників на території району, у тому числі тих, у яких проводилось захоронення трупів худоби, яка загинула від сибірської язви.

Згідно цього подання, у паспорті ризику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру Брусилівського району, затвердженого рішенням комісії з питань ТЕБ та НС райдержадміністрації, протокол № 1 від 20.01.2012року, в Брусилівському районі відсутні епідеміологічні небезпеки , а саме худобомогильники ( а с. 43 Т. 3).

У відповіді Брусилівської РДА на подання прокурора Брусилівського району також визнано, що у місцевої державної адміністрації відсутні матеріали щодо розташування об'єктів худобомогильників на території району, у тому числі тих, у яких проводилось захоронення трупів худоби , яка загинула від сибірської виразки ( а с. 49 Т.3).

З врахуванням вищевикладеного, господарський суд не встановив наявність у Брусилівської РДА станом на 25.04.2008 року законних підстав для відмови у затвердженні Проекту відведення земельної ділянки в оренду ФГ "Калина" для ведення фермерського господарства.

Відповідно, підстави вважати розпорядження № 189 незаконним та таким, що порушувало на дату його прийняття інтереси позивача у господарського суду відсутні.

Суд також не встановив наявність у Брусилівської РДА станом на 11.05.10 року законних підстав для відмови у затвердженні Проекту відведення земельної ділянки в оренду ФГ "Калина" площею 26,3375 га строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу Ставищенської сільської ради за межами населених пунктів.

Відповідно, підстави вважати розпорядження № 130 незаконним та таким, що порушувало на дату його прийняття інтереси позивача у господарського суду відсутні.

На дату укладення Договору оренди землі від 18.05.2010 року суд також не встановив наявність підстав, з якими прокурор Брусилівського району пов'язує його недійсність, зокрема, що зміст умов договору оренди суперечив вимогам чинного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно, підстави для задоволення позову прокурора в цій частині - відсутні.

Однак з врахуванням доводів позову про те, що на території земель запасу Ставищенської сільської ради в 1937-1967 роках відбулось захоронення решток знищених шляхом спалювання трупів тварин ( ВРХ), які загинули від сибірки на худобомогильнику, суд приймає до уваги вимоги законодавства СРСР, чинного на час виникнення відповідних фактів.

Так, відповідно до п. 24 «Ветеринарно-санитарных правил при утилизации, уборки и уничтожения трупов животных и отходов, получаемых при переработке сырых животных продуктов», затверджених Міністерством сільського господарства СРСР 06.04.1951 року ( далі - Правила 1951року), трупи тварин , і птиці залежно від характеру хвороби при неможливості їх утилізації підлягали спаленню, закопуванню на худобомогильниках або знищенню у біотермічних ямах; трупи тварин, що загинули від сибірської виразки, підлягали обов'язковому спаленню.

Отже, Правила 1951 року вимагали у будь-якому разі не закопувати трупи тварин, що загинули від сибірської виразки у худобомогильниках, а спалювати останні.

Судом в ході вирішення спору не встановлено фактичний спосіб знищення трупів тварин уражених сибіркою. Однак захоронення останніх у худобомогильнику у 1967 році свідчить про допущене порушення Правил 1951 року.

В свою чергу, Правила 1951 року у п.п. 26 та 27 вимагали відведення земельної ділянки для худобомогильника спеціальною комісією у складі представників органів місцевої влади, ветеринарного та санітарного нагляду. Сам худобомогильник мав бути огороджений, відділений ровом глибиною 1,4 м та шириною не менше 1м, а в'їзд до нього обладнаний воротами.

Судом встановлено , що рішенням № 375 виконкому Коростишівської райради депутатів трудящих Житомирської області від 23 вересня 1967 року було накладено карантин по сибірській виразці на випас урочища "Ковбиж" колгоспу "Дружба" Ставищенської сільської ради, а населені пункти: Ставище, Високе, Йосипівку, Костовці та Містечко загрозливою зоною по сибірській виразці, у зв'язку із загибеллю однієї телиці.

За умовами карантину було заборонено ввід, вивід, ввіз та вивіз тварин з випасу урочища "Ковбиж" , проїзд транспорту та прогін тварин через урочище "Ковбиж", вивіз заготовлених в урочищі "Ковбиж" торфомінеральних добрив тощо ( п.4 цього рішення). Голову сільради та голову колгоспу було зобов'язано провести всі необхідні господарські заходи проти сибірської виразки ( а с. 55 Т.5).

Тим самим, у рішенні № 375 від 23.09.1967 року не вирішено питання щодо порядку та способу знищення трупу загиблої від сибірки тварини та місця розташування худобомогильника для захоронення його решток, якщо після знищення останні залишались.

Рішенням № 451 виконкому Коростишівської райради депутатів трудящих Житомирської області від 30 жовтня 1967 року було знято карантин по сибірській виразці з випасу урочища "Ковбиж" колгоспу "Дружба" Ставищенської сільської ради.

Одночасно п.2 цього рішенням зобов'язано голову колгоспу "Дружба" негайно провести впорядкування всіх худобомогильників на території колгоспу ( а.с. 58 Т.5).

Тим самим, рішенням № 451 від 30.10. 1967 року підтверджується , що на території колгоспу було декілька худобомогильників , при цьому , невпорядкованих . Однак місця їх розташування - не визначені.

В свою чергу, ветеринарно-санітарна карточка за 06.10.1971 року фіксує місцем захоронення 4-х трупів тварин, що загинули від сибірки, худобомогильник , введений в дію у 1927 році. Відповідальність за ветеринарно-санітарний стан останнього покладено на колгосп «Дружба» ( а.с. 22 -25 Т.1).

Однак судом не встановлено, що захоронення трупів тварин чи решток від трупів тварин, що загинули від сибірки, як у 1937 , так і в 1967 роках колгосп "Дружба" здійснив саме в урочищі "Шнурів ліс", як це фіксує в актах обстеження від 21 та 27 січня 2013року Управління ветеринарної медицини у Брусилівському районі, і на чому наполягали в ході судового вирішення спору представники Ставищенської сільської ради.

Як вже судом встановлено, відомості, викладені у листі Ставищенської сільської ради від 08.10. 2007 року за вих. № 81 , адресованому Брусилівській районній лікарні ветеринарної медицини про те, що на території сільської ради були розміщені три худобомогильники, один з яких - в урочищі "Шнурів ліс", не були підкріплені земельно-кадастровою документацією та офіційним підтвердженням сільської ради, про те, що в саме в урочищі розміщений худобомогильник сибірки ( а. с. 58 Т.3).

Оскільки зазначений лист не містить будь-якої інформації про те, що саме колгосп "Дружба" створив у 1927 році худобомогильник в урочищі "Шнурів ліс" та захоронив решти трупів тварин (ВРХ), що загинули від сибірки у 1937 та 1967 роках, суд не приймає останній в якості належного та допустимого доказу.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні достовірні докази існування на території земель запасу Ставищенської сільської ради такого природного об'єкту як "урочище "Шнурів ліс", і яким є його місце розташування на місцевості ( в натурі), оскільки вся офіційна документація , що велася стосовно території худобомогильника сибірки у 2013 році не містить такого визначення.

В свою чергу, наявний в матеріалах справи витяг з каталогу стаціонарно неблагополучних по сибірці пунктів на території Житомирської області 1920-1978 року лише підтверджує загибель в селі Ставище Коростишівського району чотирьох тварин (ВРХ) від сибірської виразки у 1937 та 1967 роках ( а.с. 59 Т.3).

Наявний в матеріалах справи витяг з каталогу місць поховань трупів тварин, які загинули від сибірки на території Житомирської області за 1983 рік лише підтверджує , що місцем захоронення чотирьох тварин (ВРХ) від сибірської виразки є село Ставище Коростишівський район, а рік їх загибелі значиться як 1965 рік ( а.с. 60 Т.3).

Таким чином, як ветеринарно-санітарні карточки за 1971 рік, так і витяги з відповідних каталогів не підтверджують фактичне місце розташування худобомогильника на місцевості , а лише фіксують статистичні дані про кількість загиблих тварин, рік їх загибелі та населений пункт, за яким вівся відповідний статистичний облік.

В ході вирішення спору Відділ Держземагентства у Брусилівському районі підтвердив місце розташування лише одного худобомогильника згідно плану землекористування колгоспу "Дружба" села Ставище Коростишівського району Житомирської області УРСР , який було складено за матеріалами проектування 1967 року, згідно картографічних матеріалів проекту внутрішньогосподарського землекористування складеного в 1959 році та від корегованого в 1967 році, погоджено з Коростишівським районним виробничим управлінням сільського господарства 07.12.1967 р. і перенесено в натуру 12.10.1967р. ( додаток №3,4 схема розташування) ( а.с. 22-25 Т.5).

Судом встановлено, що Указом Президії ВР Української РСР від 4 травня 1990 року N 9170-XI було утворено Брусилівській район Житомирської області у складі, зокрема, Ставищенської сільради Коростишівського району.

Тому суд розцінює надані третьою особою додатки №3 та №4 як такі, що підтверджують схему розташування худобомогильника колгоспу "Дружба" села Ставище Коростишівського району , яке з 1990 року входить в межі Брусилівського району.

Оскільки станом на 12.10.1967 року худобомогильник колгоспу "Дружба" перенесено в натуру, суд враховує, що Відділ Держземагентства у Брусилівському районі підтвердив також наступне:

- згідно державної статистичної звітності (форма 6-зем) станом на 01.01.2014року, даних Національної кадастрової системи електронної бази даних Державного земельного кадастру, а також відповідно до технічної документації із землеустрою щодо проведення робіт по інвентаризації земель за межами населених пунктів Ставищенської сільської ради (2011р.) - відомості про матеріали меж худобомогильника із захоронення решток знищених шляхом спалювання трупів тварин ( ВРХ), які загинули від сибірки в 1937-1967 роках на території земель запасу Ставищенської сільської ради Брусилівського району не обліковуються ( додаток №1, схема розташування) ( а. с. 22-23 Т.5);

- відповідно до картографічних матеріалів схеми землеустрою і техніко-економічного обгрунтування використання та охорони земель № НК-БІЮ/05 план обмежень використання земель Ставищенської сільської ради Брусилівського району (2010рік) зазначено місце розташування скотомогильника ( додаток № 2 , схема розташування);

- відповідно до додатків № 1,2,3 виявлено розбіжності щодо фактичного місця розташування скотомогильника на території Ставищенської сільської ради ( а с. 22 Т.5).

Однак суд встановив, що додаток № 2 (схема розташування), який додано Відділом Держземагентства у Брусилівському районі до листа - це фактично витяг із карти - схеми " Існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель" , а не із карти - схеми " План обмежень використання земель" , на якій спірний худобомогильник, як судом встановлено, не позначений.

Попри допущену Відділом Держземагентства у Брусилівському районі помилку у використанні картографічних матеріалів Схеми земель сільської ради, суд встановив, що худобомогильник колгоспу "Дружба" , розташування якого в натурі підтверджують картографічні матеріали проекту внутрішньогосподарського землекористування колгоспу станом на 12.10.1967 року на місцевості не співпадає з худобомогильником, розташування якого підтверджують картографічні матеріали Схеми земель сільської ради, а саме карти - схеми " Існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель".

Таким чином, судом не встановлено, який з двох худобомогильників, розташування яких за земельно-кадастровою документацією підтверджує Відділ Держземагентства у Брусилівському району, фактично є худобомогильником сибірки.

Тоді як, в ході судового вирішення спору представники Ставищенської сільської ради доводили, що худобомогильник, розташування якого підтверджує карта - схема " Існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель" Схеми земель сільської ради, розташовується в урочищі "Шнурів ліс", і що саме на його території колгосп "Дружба" захоронив рештки трупів тварин ( ВРХ), які загинули від сибірки в 1937-1967 роках.

Однак суд критично оцінює місце розташування худобомогильника ( незалежно від призначення), позначене на карті - схемі " Існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель" Схеми земель сільської ради , оскільки площу худобомогильника не вирахувано за каталогом координат в ДСК 1963 чи 2000 року, а фактичні межі не винесено в натуру та не закріплено межовими знаками.

У технічному завданні на розробку Схеми земель сільської ради від 13.11.2009 року, сільська рада як замовник вимагала від розробника ТОВ "БлюмІнфо-Юкрейн" (м. Київ) перелік та характеристику режимоутворюючих об'єктів, встановлення на них охоронних, санітарних, санітарно-захисних зон та видів обмежень господарської діяльності.

Розробник документації із землеустрою підтвердив, що на території Ставищенської сільської ради наявні худобомогильники як режимоутворюючі об'єкти , які належним чином не обладнані та санітарно-захисна зона яких становить 500 м.

За картою - схемою " Існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель" їх налічується 3, а за картою - схемою " План обмежень використання земель" -2.

Однак розробник документації не зазначив характеристику кожного з них ( діючий , не діючий , однак існуючий, бо є худобомогильником сибірки), не вирахував їх площу та площу санітарно-захисних зон, не виніс їх фактичні межі в натуру та не закріпив межовими знаками.

Оскільки санітарно-захисна зона всіх худобомогильників за даними розробника документації становить 500 м, а не 1000 м, як це вимагають Правила, суд дійшов висновку, що при розробці Схеми земель сільської ради не використовувались планово-картографічні матеріали минулих років щодо позначення місця розташування худобомогильника сибірки, або інші достовірні джерела щодо цього режимоутворюючого об'єкта.

У зв'язку з цим, суд повністю відхиляє як необгрунтовані доводи третьої особи Ставищенської сільської ради про те, що карта - схема " Існуючий стан використання земельного фонду в розрізі категорій земель" Схеми земель сільської ради підтверджує місце розташування худобомогильника сибірки.

Судом встановлено, що на архівному зберіганні також відсутні планово-картографічні матеріали місця розташування худобомогильника сибірки , про що доводять відповіді галузевого архіву ДП "Укркартгеофонд", архівного сектору Брусилівської та Коростишівської РДА та Державного архіву Житомирської області ( а с. 45-47, 54 Т.5).

У зв'язку з вищевикладеним, позов прокурора є недоведеним належними та допустимими доказами.

Статтею 129 Конституції України закріплено принцип свободи сторін спору в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Однак у статті 4-3 ГПК України закріплено правовий принцип змагальності сторін. Його зміст полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свої вимоги та заперечення поданими доказами.

Так, особливістю судових доказів є те, що вони виступають в якості гарантії достовірності одержаної судом інформації, оскільки на підставі їх оцінки в сукупності за правилами ст.ст. 4-7 та 43 господарський суд приймає судове рішення іменем України.

Відповідно до ст. 34 ГПК України судові докази повинні бути належними та допустимими. Вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збір нових доказів або їх додаткова перевірка - це компетенція господарського суду першої інстанції.

В силу статті 33 та ч. 2 ст. 34 ГПК України недоведеність позову, так само, як і його безпідставність, є підставами для відмови у його задоволенні.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству (п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України).

Право суду визнати договір недійсним у певній частині грунтується на приписах ст. 217 ЦК України як норми матеріального права та застосовується з врахуванням її змісту.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено істотні умови договору оренди землі, до числа яких належить умова про існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

У ч.2 цієї статті визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Договір оренди землі укладено строком на 49 років. Орендні відносини є триваючими, тому їх здійснення протягом строку дії договору не повинно суперечити чинному закону або іншому нормативно-правому акту.

У п.26 Договору оренди землі "Обмеження ( обтяження) щодо використання земельної ділянки" зазначено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження.

Однак встановлені судом в ході вирішення цього спору обставини доводять недійсність цієї умови Договору оренди землі , що викладена у п.26 , а тому остання не може існувати на строк дії оренди, що ще не сплинув.

Так, згідно ч.1 ст. 110 Земельного кодексу України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Правила ч.1 ст. 110 Земельного кодексу України поширюються також на використання земельної ділянки землекористувачем , в тому числі, орендарем.

Згідно ч.1 ст. 111 Земельного кодексу України обтяження прав на земельну ділянку встановлюється, зокрема, законом шляхом встановлення , зокрема, заборони на користування.

Згідно абз.2 ч.4 цієї статті обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Згідно ч. 5 цієї статті відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, кадастрових планах земельних ділянок, іншій документації із землеустрою. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок , затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643, до обмежень у використанні земельної ділянки належить санітарно-захисна зона навколо об'єкта ( код 01.03.02) .

Згідно статті 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами , зокрема, виділення шкідливих речовин, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

У ч.2 цієї статті передбачено, що у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Згідно ч. 3 цієї статті правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Зокрема Правила, які прокурор визначив як правову підставу позову, встановлюють основні ветеринарно-санітарні вимоги щодо утримання і ветеринарно-санітарного упорядкування діючих (існуючих) худобомогильників для захоронення трупів тварин у н а с е л е н и х п у н к т а х України та забороняють з часу набуття ними чинності улаштовувати нові худобомогильників для захоронення трупів тварин у н а с е л е н и х п у н к т а х України.

Оскільки правовий режим земель санітарно-захисних зон худобомогильників , створених за м е ж а м и н а с е л е н и х п у н к т і в України іншим законодавчим актом не визначений, суд вважає, що Правила можуть бути застосовані в частині їх упорядкування, утримання та визначення санітарно - захисних зон за аналогією.

Такий висновок суд робить , виходячи із змісту Закону України "Про Державний земельний кадастр" про режимоутворюючий об'єкт - об'єкт природного або штучного походження (водний об'єкт, об'єкт магістральних трубопроводів, енергетичний об'єкт, об'єкт культурної спадщини, військовий об'єкт, інший визначений законом об'єкт), під яким та /або навколо якого у зв'язку з його природними або набутими властивостями згідно із законом встановлюються обмеження у використанні земель.

У ч. 5 статті 21 цього Закону передбачено, що відомості про обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі, зокрема, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

У статті 28 цього Закону внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження здійснюється у формі: державної реєстрації обмежень у використанні земель; внесення до Державного земельного кадастру відомостей про

межі обмежень у використанні земель, безпосередньо встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 2. державна реєстрація обмеження у використанні земель здійснюється на підставі заяви:

- власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності або особи, на користь якої встановлені обмеження, - щодо обмежень, які стосуються використання певної земельної ділянки;

- органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, рішенням якого затверджена документація із землеустрою, яка є підставою для внесення відомостей про ці обмеження до Державного земельного кадастру, - щодо інших обмежень.

Закон України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" набрав чинності лише з 01.01.13року, за винятком окремих положень , які набрали чинності 07.08.11року.

У п.4 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" зазначено, що у разі, якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Господарським судом переглянуто публічну кадастрову карту на сайті http://www.map.land.gov.ua/kadastrova-karta і встановлено наявність земельної ділянки державної власності з кадастровим номером 1820986000:08:000:0049, цільовим призначенням A.01.02, площею 21, 9552 га.

Отже , станом на 16 вересня 2014 року у Державному земельному кадастрі земельна ділянка обліковується як така, що надана для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення ( Класифікація видів цільового призначення земель , затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 N 548 ).

Попри те, що у Державному земельному кадастрі відсутні зареєстровані відомості про обмеження у її використанні, документацією із землеустрою, а саме Схемою земель сільської ради, затвердженою 15.10. 2010 року, підтверджується наявність на землях запасу за межами населених пунктів декілька режимоутворюючих об'єктів, навколо яких в силу закону встановлюються санітарно-захисні зони.

Попри те, що режимоутворюючі об'єкти належним чином не обладнані, щодо них ще не проведені кадастрові зйомка та зонування , а також не встановленні дійсні межі їх санітарно-захисних зон, фактичне існування таких об'єктів на землях запасу за межами населених пунктів не спростоване. А тому використання земельних ділянок , як на території режимоутворюючих об'єктів , так і в межах їх санітарно-захисних зон для ведення фермерського господарства суперечитиме не тільки Земельному кодексу України, але й Закону України від 06.04.2000 № 1645-III "Про захист населення від інфекційних хвороб" та Закону України від 24.02.1994 № 4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" .

Тому, умова п.26 Договору оренди землі від 18.05.10року про те, що обмеження щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням відсутні є недійсною.

В свою чергу, недійсність умови про існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки зумовлює такий наслідок як відсутність її в договорі , тоді як ця умова є істотною для договору оренди земельної ділянки державної власності.

Тому недійсність умови про існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки має наслідком недійсність договору оренди земельної ділянки державної власності як правочину в цілому.

У п. 2.4 Постанови ВГСУ № 11 зазначено, що у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо.

Однак сторони Договору оренди землі від 18.05.10року не усунули у встановленому порядку недійсність умови п.26 договору, а відтак, договору в цілому.

Тому суд враховує, що правова позиція Конституційного Суду України, викладена у рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/004 (справа про охоронюваний законом інтерес) зводиться до того, що пріоритетом національних інтересів України є, серед іншого, раціональне використання природних ресурсів, а рішенням Європейського суду з прав людини стверджується право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів (рішення від 6 листопада 2008 р. у справі «Ісмаїлов проти Росії» ) та припиняти право користування ним задля захисту таких інтересів ( рішення у справі «Маатшап Смітс та інші проти Нідерландів» від 3 травня 2001 року, рішення у справі « Аллан Якобсон проти Швеції» від 25.10.1989 року, рішення у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД»та інші проти Ірландії» від 29.11.1991р.)

З врахуванням викладеного та оскільки судом встановлена недійсність Договору оренди землі від 18.05.10року, суд зазначає про це в рішенні суду.

За приписами ч. 2 ст. 236 ЦК України і ч.3 ст. 207 ГК України зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє.

Як зазначено у п. 2.9 Постанові ВГСУ № 11, частиною третьою статті 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди),), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. Аналогічні приписи містить п.2.29. Постанови Пленуму Вищого господарський суд від 17.05.2011 № 6, згідно яких договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

За вказаного, оспорюваний договір, слід визнати недійсним на майбутнє, про що зазначити в резолютивній частині рішення.

Наслідки у вигляді двосторонньої реституції за спірним договором застосуванню не підлягають, оскільки неможливо повернути одержане за зобов'язанням у натурі, зокрема здійснене користування за договором майнового найму (оренди) ( п.2.7 Постанови № 11).

Також відповідно до приписів ч. 4 статті 21 Закону України "Про оренду землі", у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Щодо розподілу судового збору за наслідками вирішення спору.

У п. 4.6. Постанови ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у разі повної відмови в позові , коли позивачем у справі є сам прокурор, судовий збір не стягується.

У п. 3.17.3 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК України), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

Відповідною сумою судового збору є 1218 , 00 грн.

Ч. 2 статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Встановлені судом обставини спору зумовлюють необхідність врахування прецедентної практики Європейського Суду з прав людини , викладеної у п. 70 Рішення від 20.01.12року у справі "Рисовський проти України" про те, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Оскільки до винесення рішення у справі Брусилівська РДА не вжила жодних заходів щодо приведення умови п.26 Договору оренди землі від 18.05.10р. у відповідність до вимог чинного законодавства в частині наявності обмежень у користуванні орендованою земельною ділянкою, яка належить до земель державної власності, суд стягує з неї судовий збір за наслідками застосування ним п.3 ч.1ст. 83 ГПК України. У зв'язку з цим, клопотання про звільнення від сплати судового збору суд відхиляє.

Керуючись ст.ст. 4-3,4-7, 33,43, ч.2. ст. 49, ст. 82, п.1 ч.1 ст. 83, ст.ст. 84 -85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. У позові прокурора Брусилівського району відмовити.

2. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди землі, укладений 18 травня 2010 між Брусилівською районною державною адміністрацією (12601, смт Брусилів, вул. Короленка, 2 код ЄДРПОУ 13559306) та Фермерським господарством "Калина" ( 12610, Житомирська область, Брусилівський район, село Ставище, вул. Садова, 1 , код ЄДРПОУ 32837544), зареєстрований Брусилівським районним відділом Житомирської регіональної філії Державного підприємства " Центру ДЗУК" у Державному реєстрі земель 19 травня 2010 року за № 04102050007 , за яким в оренду передано земельну ділянку ( кадастровий номер 1820986000:08:000:0049) загальною площею 21, 9553 га , в тому числі, сіножаті - 4,5662га, пасовища - 3,9970га, вкриті лісовою рослинністю - 2,6747га, болота - 2,2570га, замкнуті водойма - 4,6410га, інші відкриті землі -3,8194 га за межами населеного пункту Ставищенської сільської ради Брусилівського району Житомирської області строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва .

3. Стягнути з Брусилівської районної державної адміністрації ( (12601, смт Брусилів, вул. Короленка, 2 код ЄДРПОУ 13559306) в дохід Державного бюджету України (доходний рахунок 31214206783002, МФО 811039, банк одержувача ГУДКСУ у Житомирській області, одержувач УДКСУ у м. Житомирі (м. Житомир), 22030001, код ЄДРПОУ суду 03499916, код одержувача 380357260) - 1218 грн. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 29 вересня 2014 року.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу

2- прокурору Брусилівського р-ну ( рек.),

3- прокурору Житом. області (у книзі нарочним),

4- Державній інспекції с/г в Житомирській області (10031, м. Житомир, Богунський район, вул. Народицька, буд. 17) -рек. з повід.,

5 - третій особі - Управління ветеринарної медицини в Брусилівському р-ні ( 12601, Житом. обл., смт. Брусилів, вул. Гагаріна, 10) -рек. з пов.,

6 - ФГ "Калина" (Житом. обл., Брусилівськ. р-н, с. Ставище, вул. Садова, 1 ) - простою.,

7 - Брусилівській РДА ( 12601, Житомир, смт Брусилів, вул. Короленка, 2) - простою,

8 - ДП "Коростишівський лісгоп АПК " ( 12504, м. Коростишів, вул. Рози Люксембург, будинок 80-А) - рек. з пов.,

9 - Ставищенській сільській раді ( 12610, Житомирська обл., Брусилівський район, село Ставище, вул. Садова, буд. 1) - простою,

10- Відділ Держземагентства у Брусилівському районі Житомирської області (12601, Житомирська обл., Брусилівський район, селище міського типу Брусилів, вул. Лермонтова, будинок 41) -рек. з пов.