ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

справа № к-27323/06

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів - Бутенка В.І.

Панченка О.І.

Лиски Т.О.

Штульмана І.В.

Мироненка О.В. (суддя - доповідач)

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Франківського районного суду м. Львова від 26-27 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 3 липня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ДПІ у Франківському районі м. Львова про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И ЛА :

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Франківському районі м. Львова про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, посилаючись на те, що він за релігійними переконаннями не може мати ідентифікаційний номер, а відповідач незаконно відмовив внести відповідну відмітку до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, чим порушив Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів».

Постановою та окремою ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26-27 квітня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначених вище постанови та окремої ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 3 липня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову суду першої інстанції залишено без змін. Виключено із мотивувальної частини рішення покликання на те, що не можуть бути задоволені вимоги про те, що на підставі листа директора Департаменту у справах цивільного стану громадян та нотаріат № 31-32/1019 від 15 червня 2004 року відмітку у паспорті повинні робити саме органи державної податкової служби, а не органи внутрішніх справ, оскільки вказаний лист не є нормативним актом загальнообов'язкового характеру і діючим 19 жовтня 2004 року зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2004 року за № 1345/9944, визначено державний орган, який вчиняє відмітку у паспорті особи, яка відмовилася від ідентифікаційного номеру, про наявність у неї права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру та визначено порядок вчинення такої відмітки та, що цим органом є відповідний орган внутрішніх справ, а тому для покладення такого обов'язку на відповідача немає правових підстав. Окрему ухвалу суду першої інстанції скасовано.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просять скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга позивачки не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» особи, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від ідентифікаційного номеру та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, мають право сплачувати податки та інші обов'язкові платежі за раніше встановленою формою обліку, про що робиться відповідна відмітка в паспорті такої особи.

Згідно ч. 2 ст. 5 цього Закону до Державного реєстру не вноситься інформація про осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи.

Платники податків мають право виконати свій конституційний обов'язок щодо сплати податків та інших обов'язкових платежів, обравши альтернативну форму обліку без присвоєння ідентифікаційного номера шляхом офіційного повідомлення про це відповідних державних органів.

Закон передбачає, що відповідні правові наслідки: невнесення інформації до Державного реєстру і надання права сплати податків без ідентифікаційного номера, або, якщо особі був вже наданий ідентифікаційний номер і до Державного реєстру внесена відповідна інформація - вилучення ідентифікаційного номера з Державного реєстру - мають наступити тільки за умови виконання вимог щодо офіційного повідомлення про це відповідних державних органів.

Відповідно до ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на Державну податкову адміністрацію України покладено обов'язок щодо прийняття та видання нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування.

У даному випадку цю функцію реалізовано у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та вищевказаним Законом через прийняття і видання спільного Наказу Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2004 року № 602/1226 «Про затвердження Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20 жовтня 2004 року за N 1345/9944, офіційно оприлюдненого відповідно до норм законодавства, і діючого в теперішній час.

Згідно з вказаним Порядком особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номеру, поряд із заявою надає органу державної податкової служби також комплект документів (п. 2.1.), а орган державної податкової служби формує особову справу і, у разі відсутності розбіжностей між даними заяви та пред'явленими документами, у термін до 30 календарних днів з дня прийняття заяви надає довідку за ф. № 3, термін дії якої 30 календарних днів (п.п. 3.2., З.4.).

У випадку розбіжностей між даними заяви та пред'явленими документами орган державної податкової служби відмовляє в наданні такої довідки із зазначенням причин відмови.

Тільки за умови отримання зазначеної довідки особа може звертатися до органу внутрішніх справ за місцем реєстрації з проханням про внесення відмітки до паспорта (п. 4). Відмітка «Має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера» вноситься до паспорта громадянина посадовою особою органу внутрішніх справ на підставі вказаної довідки, у свою чергу тільки за умови дотримання вимог, визначених Порядком, відсутності невідповідностей щодо повноти і правильності заповнення довідки та відповідності її пред´явленому паспорту. У разі невідповідностей посадова особа органу внутрішніх справ повертає паспорт та довідку громадянину.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» і вищевказаного Порядку, поняття офіційного повідомлення відповідних державних органів, яке є необхідною умовою вилучення ідентифікаційного номера з Державного реєстру та надання права сплачувати податки та інші обов'язкові платежі за раніше встановленою формою обліку, складається не тільки лише з подання заяви особою, яка відмовляється від ідентифікаційного номеру, а із сукупності дій, що їх потрібно вчинити як у органах державної податкової служби, так і в органах внутрішніх справ.

Зі справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою довільної форми без додатку необхідних документів, у зв'язку з чим позивачці була направлена, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» відповідь з роз'ясненням порядку внесення відміток до паспорта громадян України та вказівкою на необхідність направлення заяви встановлення форми та переліку документів, які додаються до такої заяви.

Лише за дотримання вищевказаних вимог і повідомлення органу державної податкової служби щодо наявності відмітки, внесеної до паспорта посадовою особою органу внутрішніх справ, ідентифікаційний номер має бути вилучений з Державного реєстру.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що заява, яка була подана до відповідача не відповідала встановленому зразку і тому відповідач правомірно відмовив у реєстрації заяви.

Розглядаючи справу суд в межах позовних вимог правильно застосував норми процесуального закону, дав вірну правову оцінку обставинам та вирішив питання про достовірність доказів відповідача у справі.

З огляду на викладене, постановлене по справі судове рішення відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам матеріального і процесуального закону, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 224, 230, 232, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Франківського районного суду м. Львова від 26-27 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 3 липня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.237 КАС України.

Суддів Бутенко В.І.

Панченко О.І.

Лиска Т.О.

Штульман І.В.

Мироненко О.В.