ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2014 р. м. Київ К/800/18517/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби та Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013

у справі № 2а-7504/12/2670

за позовом Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «ЮВЕЛ»

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 19.01.2007 № 0000342311/0 в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання із земельного податку в сумі 37579,49 грн., в т.ч. 24939,66 грн. основного платежу та 12639,83 грн. штрафних (фінансових) санкцій. У задоволенні решти позову відмовлено. Присуджено з Державного бюджету України на користь Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства) судові витрати в сумі 1,13 грн.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволенні позову та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Український міжнародний комерційний центр (колективне підприємство)

подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 19.01.2007 № 0000342311/0. Вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, допущеної невідповідності висновків судів обставинам справи та з підстав порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 19.01.2007 № 0000342311/0 податкового зобов'язання із земельного податку в сумі 71389,78 грн. основного платежу та 36204,89 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки невиїзної документальної перевірки за період з 01.01.2004 по 01.11.2006, викладені в акті від 27.12.2006 № 600/23-11/03053451, про порушення вимог ст.ст. 13, 14, 15 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII. Штрафні (фінансові) санкції нараховані на підставі п.п. 17.1.1, п.п. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

За висновками перевірки порушення наведених норм закону полягало в тому, що позивач, як постійний землекористувач земельної ділянки, площею 0,1291 га, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 18-б, не нарахував та не сплатив земельний податок за 2004 рік в сумі 24939,66 грн., за 2005 рік в сумі 24939,66 грн. та за період з 01.01.2006 по 01.11.2006 в сумі 21510,46 грн.

Зазначена земельна ділянка надана позивачеві відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 08.12.1997 № 1978 для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку з медичним центром.

Право постійного користування земельною ділянкою підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 24.04.1998, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 91-4-00014.

В автоматизованій системі ПК «Кадастр» Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) зазначена земельна ділянка зареєстрована за позивачем.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 27.04.2000 № 104/825 «Про затвердження грошової оцінки земель м.Києва» зазначена земельна ділянка належить до економіко-планувальної зони 2 (Хрещатик-Липки), грошова оцінка землі в межах зони становить 923,16 грн. за 1 кв.м., узагальнюючий локальний коефіцієнт за КВЕД: 45.21.1-1,28, коефіцієнт на функціональне використання землі за КВЕД: 45.21.1-1,2 - землі промисловості.

Скасовуючи оспорюване позивачем податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання із земельного податку в сумі 24939,66 грн. основного платежу за 2005 рік та в сумі 12639,83 грн. штрафних (фінансових) санкцій та відмовляючи в задоволенні позову щодо решти сум нарахувань податкового зобов'язання, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, як постійний землекористувач земельної ділянки, право постійного користування якого підтверджено відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України державним актом, є платником земельного податку відповідно до статті 15 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII і зобов'язаний був його нараховувати та сплачувати з моменту виникнення такого права. Однак, податковий орган в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII визначив позивачеві земельний податок більш як за два попередні роки, що призвело до протиправного нарахування земельного податку за 2004 рік.

При цьому суд відхилив посилання позивача на те, що платником земельного податку з 09.06.2006 є ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «Ювел», яке було співвласником будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська, 18-б, вказавши, що постійним землекористувачем є позивач, на якого покладено обов'язок з нарахування і сплати земельного податку, а ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «Ювел» безпідставно сплачувало такий податок за 2006 рік, оскільки доказів тому, що воно було співвласником будівлі, суду не надано.

Суд також не врахував обставини щодо здійснення позивачем самостійної сплати земельного податку за 2005 рік та за 2006 рік в сумі 6015,41 грн., мотивуючи свою позицію тим, що сплата здійснена 22.01.2007: за 2005 рік в сумі 10379,90 грн. та за період з 01.01.2006 по 08.06.2006 в сумі 4957,77 грн., тобто після проведення перевірки та складання відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 19.01.2007 № 0000342311/0.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

З положень частин першої і другої статті 2, статті 13, частини першої статті 14, статті 15 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII, частини першої статті 125, частини першої статті 126 Земельного кодексу України випливає, що власники земельних ділянок та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою сплачують земельний податок, що визначається залежно від грошової оцінки земель, підставою для нарахування якого є дані державного земельного кадастру. При цьому суму земельного податку обчислюють самостійно і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

З огляду на достовірно встановлені судами попередніх інстанцій обставини про те, що позивач з 24.04.1998 є постійним землекористувачем земельної ділянки, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів про існування у позивача обов'язку з нарахування, звітування та сплати земельного податку за 2004 та 2005 роки, а також за період з 01.01.2006 по 09.06.2006.

Однак, суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими висновки судів про правомірність нарахування позивачеві земельного податку за період з 09.06.2006 по 01.11.2006, оскільки вважає, що суди належним чином не дослідили обставини, на які посилався позивач, щодо перебування земельної ділянки у постійному користуванні третьої особи - ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «ЮВЕЛ», у зв'язку з передачею позивачем будинку за адресою: м.Київ, вул. Велика Житомирська, 18-Б, на баланс співвласника будинку - зазначеної третьої особи згідно з рішенням правління засновників позивача.

Як на докази виникнення у ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «ЮВЕЛ» обов'язку з нарахування, звітування та сплати земельного податку з 09.06.2006 позивач посилається на: інформацію щодо реєстрації частини будинку на праві приватної власності за ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «ЮВЕЛ», що міститься в реєстраційних посвідченнях Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (а.с. 78, 79 т. 1); на інформацію щодо передачі будинку на баланс, що міститься в акті приймання-передачі на баланс будинку (а.с. 206 т. 1); на інформацію щодо реєстрації ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «ЮВЕЛ» платником земельного податку, що міститься у службовій записці начальника відділу адміністрування платежів за землекористування та місцевих податків і зборів управління оподаткування юридичних осіб (а.с. 70 т. 2); на інформацію щодо здійснення контролю податковим органом стосовно нарахування та сплати ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «ЮВЕЛ» земельного податку на земельну ділянку, що міститься в акті перевірки за період з 01.06.2006 по 20.11.2006 від 21.11.2006 № 2432/1506, в акті звірки розрахунків земельного податку між податковим органом і третьою особою; на інформацію щодо звітування ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «ЮВЕЛ» зі сплати земельного податку до податкового органу, що міститься у податковому розрахунку земельного податку за 2006 рік (а.с. 83, 85 т. 1), тощо.

З метою правильного вирішення справи суди повинні були належним чином дослідити, чи перейшло право користування земельної ділянки від позивача до ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «ЮВЕЛ» і чи підтверджено таке право належним доказом - державним актом, адже у додатку 1 до податкового розрахунку земельного податку на 2006 рік цієї особи (а.с. 84 т.1) як на документи, що встановлюють право власності та/або користування землею, є посилання на державний акт на право постійного користування.

У випадку підтвердження виникнення права постійного користування земельною ділянкою у ТОВ «Міжнародний медичний центр краси та здоров'я «ЮВЕЛ» підстави для покладення обов'язку щодо нарахування, звітування та сплати земельної ділянки на позивача відсутні.

В залежності від встановлених обставин суди мають вирішити спір щодо обов'язку позивача здійснити нарахування, звітування та сплату земельного податку за період з 09.06.2006 по 01.11.2006.

Щодо донарахування позивачеві за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням земельного податку за 2004 рік, то суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів про протиправність такого нарахування, оскільки вважає, що суди помилково застосували при вирішенні справи в цій частині положення ст. 18 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі Закон № 2535-XII). При цьому суд касаційної інстанції виходить з такого.

Статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі Закону № 2181-ІІІ) передбачено строк давності та його застосування для самостійного визначення податковим органом суми податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом.

Такий строк становить 1095 днів, початок перебігу якого при самостійному визначенні податковим органом суми податкових зобов'язань платника податків розпочинається з наступного дня за останнім днем граничного строку подання податкової декларації (п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ).

Відповідно до абз. «а» п.п. 15.1.2 п. 15.1 ст. 15 Закону 2181-ІІІ податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано.

Водночас статтею 18 Закону № 2535-XII передбачено, що платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки. Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Для з'ясування, якими нормами необхідно керуватись для визначення строку давності самостійного донарахування контролюючим органом земельного податку слід керуватись правилом співвідношення спеціального та загального законів.

Преамбулою Закону № 2181-III визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно з п. 19.6 ст. 19 Закону № 2181-ІІІ закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього Закону.

Таким чином, при визначенні строку, протягом якого податковий орган може самостійно визначати податкові зобов'язання платників податків, в т.ч. земельного податку, слід керуватись положеннями Закону 2181-ІІІ.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд касаційної інстанції також вважає за необхідне зазначити про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що подання розрахунку земельного податку і сплата такого податку після проведення перевірки не є підставою для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання із земельного податку.

Сплата платником податку податкових зобов'язань після проведення перевірки, в ході якої встановлено неподання платником податків у встановлені строки податкової декларації, не позбавляє контролюючий орган обов'язку на підставі п.п. «а.» п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків та нарахувати штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.1., п.п. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби та Українського міжнародного комерційного центру (колективного підприємства) задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 скасувати, в справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун