іменем україни

9 липня 2014 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів : Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 14 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 5 вересня 1985 року по 9 квітня 2003 року вона перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, 27 липня 2008 року повторно зареєстрували шлюб, а у період з 23 лютого 2005 року по 13 листопада 2007 року, та з 19 березня 2008 року по 27 липня 2008 року вона перебувала з ним у фактичних шлюбних відносинах і за указані періоди вони придбали рухоме та нерухоме майно, а саме: автомобіль «Mersedes-Benz 407», 1986 року випуску, державний номер НОМЕР_1, «Lexus» GX470, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_3, автомобіль «Fiat Fiorino», 1999 року випуску, державний номер НОМЕР_2, нежитлову будівлю (магазин) площею 87,9 кв. м, а після перебудови площа становить 278,1 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, рухоме майно, меблі, побутову техніку та інше майно, зазначене у позові.

З урахуванням уточнених вимог, позивачка просила встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 у періоди з 23 лютого 2005 року по 13 листопада 2007 року та у період з 19 березня 2008 року по 27 липня 2008 року; визнати за нею право власності на автомобіль «Mersedes-Benz 407», 1986 року випуску, державний номер НОМЕР_1, припинити право власності ОСОБА_4 на зазначений автомобіль «Mersedes-Benz 407»; визнати право власності на 1/2 частину вартості автомобіля «Lexus» GX470, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_3; виділити та залишити у власності ОСОБА_4 автомобіль «Fiat Fiorino», 1999 року випуску, державний номер НОМЕР_2, визнати право власності на 1/2 частину (магазину) площею 278,1 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_4 на її користь 1/2 частину вартості указано нежитлової будівлі, поділити інше рухоме майно відповідно до варіанту, запропонованого нею у позовній заяві.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 14 квітня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у період з 23 лютого 2005 року по 13 листопада 2007 року та у період з 19 березня 2008 року по 27 липня 2008 року. Визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль «Mersedes-Benz 407», 1986 року випуску, державний номер НОМЕР_1 вартістю 24 689 грн 53 коп., та виділити їй. Припинено право власності ОСОБА_4 на автомобіль «Mersedes-Benz 407», 1986 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Виділено та залишено у власності ОСОБА_4 автомобіль «Fiat Fiorino», 1999 року випуску, державний номер НОМЕР_2, вартістю 22 184 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 1 251 грн 27 коп. за перевищення ідеальної 1/2 частини майна (транспортних засобів). Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину вартості автомобіля «Lexus» GX470, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_3, вартістю 260 240 грн 94 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 Ѕ частину вартості автомобіля Lexus» GX470, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_3, що становить 130 320 грн 47 коп. Залишено автомобіль «Lexus» GX470, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_3 у власності ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 Ѕ частину вартості нежитлової будівлі (магазину) площею 87,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, що становить 79 275 грн. залишено у власності ОСОБА_3 рухоме майно загальною вартістю 109 200 грн. У решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання за ним права власності на 1/2 автомобіль «Lexus» GX470, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_3, стягнення на користь ОСОБА_3 1/2 вартості вказаного автомобіля та залишення цього автомобіля у його власності й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому у касаційному порядку не переглядаються (ч. 2 ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та про визнання за нею права власності на автомобіль «Lexus» GX470, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_3 і про стягнення на користь ОСОБА_3 1/2 вартості вказаного автомобіля та залишення цього автомобіля у власності ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, входив із того, що в указаний період сторони проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу і указане майно набуте ними за час спільного проживання, тому в силу ст. 74 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, тому що суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають.

За положеннями чч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-37 цс 11 від 20 лютого 2012 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-66 цс 13 від 18 березня 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що після кожного розлучення вони відразу не могли проживати разом з ОСОБА_3 та з першого ж дня формувати спільний бюджет, в указаний період він перебував в іншому зареєстрованому шлюбі, придбання та реєстрацію спірного автомобіля вчинено 20 червня 2008 року до реєстрації їх шлюбу з ОСОБА_3, яка відбулась 27 липня 2008 року.

Посилання апеляційного суду на те, що спірний автомобіль зареєстрований 12 вересня 2008 року, тобто під час зареєстрованого шлюбу сторін, безпідставне, оскільки у зазначений період автомобіль було перереєстровано після зміни власника, а згідно доказів про купівлю автомобіля (довідка-рахунок, лист-заявка на кредит /транш) його придбано 20 червня 2008 року.

У порушення вимог ст. ст. 214, 215, 316 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірили; зокрема доводи відповідача про те, що в указаний період відповідач перебував в іншому зареєстрованому шлюбі, а також про придбання та реєстрацію спірного автомобіля до повторного шлюбу з ОСОБА_3, не навели мотивів відхилення цих доводів та доказів, тому висновки судів про встановлення факту проживання сторін однією сім'єю та набуття ними спірного майна у цей період ґрунтуються на припущеннях, що заборонено (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Ураховуючи, що судами не встановлені фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'єю, визнання спірного автомобіля «Lexus» GX470 спільним майном та його поділу відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 14 квітня 2014 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту проживання сторін однією сім'єю, визнання автомобіля «Lexus» GX470, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_3 спільним майном та його поділу скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська

В.А. Черненко