УХВАЛА

іменем україни

9 липня 2014 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів : Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області до Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області, управління Держземагенства в Житомирському районі Житомирської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, треті особи: ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, про визнання недійсним та скасування розпорядження голови райдержадміністрації, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки за касаційною скаргою Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 30 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 14 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що в порушення положень Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області 21 жовтня 2011 року прийняла розпорядження № 1026 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та передачу їх у власність відповідачам у справі: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та іншим, вийшла за межі наданих їй законом повноважень, розпорядившись земельною ділянкою, яка знаходиться у межах населеного пункту їхньої селищної ради.

Ураховуючи зазначене, селищна рада просила визнати указане розпорядження та видані на його підставі державні акти про право власності на землю на ім'я відповідачів недійсними.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 30 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 14 квітня 2014 року, у задоволенні позову Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області відмовлено.

У касаційній скарзі Новогуйвинська селищна рада Житомирського району Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що розпорядження Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області прийняла у межах наданих їй законом повноважень, оскільки спірна земельна ділянка на час видачі розпорядження знаходиться за межами Новогуйвинської селищної ради і до розмежування земель державної і комунальної власності земельними ділянками за межами населених пунктів розпоряджаються відповідні органи державної влади, отже, і передача у власність громадянам спірної земельної ділянки та видані відповідачам державні акти на право власності на землю відповідає вимогам закону. Крім того, фактичного введення земельних ділянок у межі села не відбулось.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави та порядок безоплатного набуття права власності на земля із земель державної та комунальної власності громадянами були чітко передбачені ст. ст. 116, 118, 121, 122, 149, 151, 184, 186 Земельного кодексу України (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами абз. 1 п. 12 р. Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий органом, який не мав на це законних повноважень, визнається недійсним.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-169 цс 12 від 6 лютого 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 21 жовтня 2011 року Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області прийняла розпорядження № 1026 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області та передачу її у власність громадянам, відповідачам у справі, які отримали на них державні акти.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, селищна рада указувала на те, що Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області розпорядилась земельною ділянкою, яка знаходиться у межах Новогуйвинської селищної ради та населеного пункту, незаконно, оскільки до встановлення розмежування земель державної і комунальної власності, земельними ділянками в межах населених пунктів здійснюють відповідні селищні ради. При цьому посилалась на те, що постановою окружного адміністративного суду Житомирської області, що набрала законної сили, скасовано розпорядження Житомирської районної державної адміністрація Житомирської області від 21 жовтня 2011 року № 1026 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ¹ 14 ОСОБА_3 площею 0,15 га на території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області. Також зазначав, що рішенням Житомирської обласної ради від 8 вересня 2011 року № 299 розширені межі смт. Гуйва Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області району Житомирської області та введено в межі населеного пункту масив Великий Шумськ (полігон) у розмірі 170 га, і ці обставини встановлені зазначеним судовим рішенням, які згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доведенню.

У порушення вимог ст. ст. 214, 215, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірили; зокрема доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах Новогуйвинської селищної ради та населеного пункту смт Гуйва, не навели мотивів відхилення цих доводів та доказів, не надана кожному доказу належної правової оцінки, тому висновки судів про те, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами Новогуйвинської селищної ради ґрунтуються на припущеннях, що заборонено (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Посилання судів на те, що фактичне розташування спірних земельних ділянок у межах смт Гуйва без встановлення меж населеного пункту у спосіб, передбачений законом, не є підставою для визнання оспореного розпорядження райдержадміністрації незаконним, не відповідає п. 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України.

Ураховуючи, що судами не встановлені фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 30 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 14 квітня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська

В.А. Черненко